Слово владики Василія (Івасюка) на відкритті пам’ятної таблиці о. Миколі Верещинському в Коломиї

«Учителю благий, що мені робити,

щоб успадкувати життя вічне»?

(Лк.18:18-23)

Вступ. Коломия має цілий ряд священиків УГКЦ, котрі в історії не тільки Коломиї, але й України залишили вагомі сліди. Нині 25 червня на приміщенні колишньої Головної окружної школи (тепер – Центр зайнятості) відкриваємо пам’ятну таблицю священику УГКЦ Миколі Верещинському. З ініціативою виступили управління культури Коломийської міської ради, Музей коломийської книги і Коломийського педколеджу в рамках історико-культурного проекту «Вивчаймо нашу історію».

І). Історія життя священика Миколи Верещинського. Микола Верещинський народився у 1793 році у сім’ї священика, що був родом із Холмщини. Навчався у Львові та Відні. Після прийняття сану священика у 1816 року виконував обов’язки учителя релігії у Сучаві на Буковині. У 1824—1856 роках працював директором Головної окружної школи в Коломиї. У 1856 році переїхав до Чернівців, де і помер 5 листопада 1882.

1.1). Характеристика і діяльність. За свідченнями сучасників, був обізнаним з гуманітарними науками, знав мови, мав власну бібліотеку, збирав фольклорні матеріали, активно підтримував «Руську трійцю». Його пожертвами надруковано видання альманаху «Русалка Дністровая» (1837), ініціював й оплатив видання збірки «Галицькі приповідки і загадки» (1841). Отець Микола Верещинський дав гроші на першу і поки що єдину на той час частину літературно-мистецького альманаху «Вінок русинам на обжинки» (1846).

Отець Микола Верещинський повертав народові його історії. Так в листі від 2 лютого 1847 року Микола Верещинський свідчив, що для запроектованого Денисом Зубрицьким «Галицького дипломатичного корпусу» переписав десять аркушів старовинних текстів (до 1506 року), що зберігалися в Коломийському магістраті. Разом з тим він виступив з пропозицією, щоби у Відні при церкві святої Варвари постійно жив чоловік, який міг би займатися друкуванням українських видань.

Разом зі священиком Іваном Озаркевичем був активним організатором аматорського театру в Коломиї, який 8 червня 1848 року показав свою першу виставу «Дівка на виданні, або На милування нема силування» — переробку «Наталки Полтавки» Івана Котляревського. Перша вистава пройшла з великим успіхом, тож і було вирішено щовечора, в день засідань Коломийської Руської Ради, показувати вистави. У 1848 році під час революції в Галичині був головою Коломийської окружної Руської Ради, підпорядкованій Головній Руській Раді у Львові.

Знаємо Миколу Верещинського і як одного з засновників Галицько-руської матиці — культурно-освітнього товариства, що постало у Львові 1848 року на зразок уже існуючих слов’янських матиць. Головним його завданням було піднесення освіти народу та розвиток літератури й мистецтва в Галичині. Докладав Верещинський сил для запровадження у Львівському університеті української мови.

Брав активну участь у Соборі руських учених 1848, на якому відстоював право видання церковних книг староукраїнською літературною мовою. Надзвичайно цікавим є те, що життя й діяльність Миколи Верещинського є водночас й історією національного розвитку українців у Галичині у першій половині ХІХ століття. Участь у виданні «Русалки Дністрової», «Вінка русинам на обжинки», діяльність Руської Ради, Собор руських учених, перший національний театр — все це щаблі, по яких зводилась українська нація. Тому з упевненістю говоримо, що це не лише людина коломийського рівня, а загальнонаціонального.

ІІ). «Учителю благий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне»? Це покликання людини ще перед народженням від самого Бога, щоб здобути життя вічне. Дуже гарно говорить про покликання як Божий дар пророк Єремія: «І надійшло до мене таке слово Господнє: «Перш, ніж я уклав тебе в утробі, я знав тебе; і перш ніж ти вийшов з лона, освятив я тебе: пророком для народів я тебе призначив» (Єр.1:5). Про це говорить також сам Ісус Христос, який каже до своїх учнів: «Не ви мене вибрали, але Я вас вибрав» (Iв.15:16). Ці слова Святого Письма об’являють нам правду про те, що кожне покликання – це особистий дар, яким Господь Бог обдаровує кожну людину. Гарним свідченням того, що Бог дає покликання ще перед народженням є покликання Пресвятої Богородиці.

Вже у першій Книзі Святого Письма Бог Творець об’являє свій спасительний задум про те, що народиться Та, яка своєю п’ятою розчавить голову змієві (пор.Бт.3:15). Господь Бог у своєму Провидінні ще перед віками вибрав і дав покликання Пресвятій Богородиці. Господь Бог має свій конкретний план для кожної людини, менший чи більший, але в очах Божих він є важливий та неповторний.

Потрібно також знати, що покликання, яке Бог дає людині не має у собі найменшого знамення поневолення. Кожна людина цілковито у вільний спосіб може прийняти або відкинути його. Знатний чоловік, якого Христос покликав піти за Ним, на жаль, відкинув цей Його поклик (пор.Лк.18:18-23).

Однак у Святому Письмі є багато інших прикладів, як людина вільно і без жодного примусу відповідає на поклик Христа і йде за Ним. Євангелист Іван у першій главі пише так: «Коли Іван Хреститель, побачивши ж … Ісуса, який надходив, – мовив: Ось Агнець Божий. Почули двоє учнів, як він оте сказав, та й пішли за Ісусом. Обернувшися ж Ісус і побачивши, що вони йдуть, мовив до них: Чого шукаєте! Ті ж Йому: Равві, – що означає: Учителю, – де перебуваєш! Відрік Він їм: Ходіть та подивіться. Пішли, отже, і побачили, де перебуває, і того дня залишилися в Нього» (Ів. 1:36-39).

Покликання до монашого життя – це не тільки особлива Божа ласка для самої людини, але і для всієї її родини та суспільства. Не всі родини сьогодні можуть похвалитися тим, що хтось з їхніх рідних є монахом чи монахинею. Не всі родини можуть мати певність, що хтось з їхньої родини постійно пам’ятає їх у своїх щоденних молитвах.

Кожне монаше покликання є даром також для Церкви та суспільства, з якого покликана особа виходить. Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженнійший Любомир Гузар у своєму зверненні до учасників Монашого Собору Української Греко-католицької Церкви сказав, що чернече життя «як у минулому, так і тепер, та й на майбутнє є цінним даром, який допомагає Церкві та підтримує Її». Документи II Ватиканського собору кажуть, що монаші спільноти виконують також важливу місійну діяльність серед свого народу.

Покликання є даром самого Бога, однак з іншого боку, сам Христос просить у Господа ревних покликань для праці на Господній ниві. Колись у давнину, коли якийсь князь будував нове місто, то разом з будовою царського палацу та охоронних мурів, будували храм і монастир. Робили вони це тому, бо знали, що там, де є монахи чи монахині, там завжди буде заноситися молитва до Бога за це місто та всіх його мешканців. Вони були переконані, якщо у їхньому місті будуть монахи і монахині, то це місто буде відзначатися високоморальними та патріотичними цінностями.

«Жнива великі та робітників мало, Просіть, отже, Господаря жнив, щоб вислав робітників на свої жнива» (Мт.9:36,38). Цей заклик Христа вказує на те, що, як поодинокі особи, так і ціла Церква повинні дбати про нові і ревні покликання, які працювали б на Христовій ниві. Бог від кожної людини очікує повного довір’я та готовності виконувати своє покликання, до якого Він її призначив. Ця дбайливість повинна включати молитву за нові покликання та допомогу молодій людині відкрити своє покликання, яке дає їй Господь. Тож обов’язком кожного християнина є молитися за нові і ревні покликання до монашого і священичого стану, яких сьогодні так бракує в Христові церкві. Неважливо, хто і яке має покликання. Важливим є те, щоб кожна людина молилась у наміренні тих, хто вже наслідує Христа у монашому чи священичому житті, а також у наміренні тих, кого Господь кличе до монашого і священичого стану.

Бог від кожної людини очікує повного довір’я та готовності виконувати своє покликання, до якого Він її призначив. Тому молімся за покликання для нашої Церкви, а молодь хай себе спитає: Чи Бог кличе мене бути священиком або сестрою-монахинею?… Ідіть слідом за Ним, Ісус дасть вам сили як сказано у Святому Письмі: «Я з тобою, і буду тебе пильнувати скрізь, куди підеш…» (Бт.28:15).

Висновки. Відомому громадсько-політичному й культурному діячеві, меценатові, великодушному священику УГКЦ Миколаю Верещинському честь і слава від усіх наших краянів. Його чиста душа непохитно стоїть проти всіх нещасть нашої України.

Пресвята Богородице, Мати Божа Неустанної Помочі, допоможи кожній молодій людині побачити своє покликання у житті.

Господи, благослови кожній людині з чистою душею, на взірець о.Миколи Верещинського, виконати своє призначення на цьому світі і для свого народу.

Таких священиків мало на цьому світі!

 

Благословення Господнє на вас!

+Василь Івасюк

Єпарх Коломийський

 

25 червня 2019 року Божого

м. Коломия

 

 

 


Послання і проповіді