«Чоловік житиме не самим хлібом,

а кожним словом, що виходить з уст Божих»

(Мт.4:4).

Вступ. Вітаю отця Михаїла Дзюбу – настоятеля храму «Всіх святих українського народу», отця Василя Перцовича, парафіян, гостей, родини військовослужбовців християнським привітом «Слава Ісусу Христу!». Отці Церкви навчають, що хто знайшов Бога, той знайшов усе, а хто втратив Бога — втратив усе.

І). Восьмої неділі по Зісланні Святого Духа євангелист Матвій розповідає про чудо розмноження Ісусом Христом п’ятьох хлібів і двох рибин. Події відбуваються в пустелі. Ісус Христос після проповіді, просить учнів нагодувати п’ять тисяч народу. Пустеля вважається місцем, де виживання проходить майже на межі близько смерті. Тут людина залишається  самотня майже без засобів до існування і перед обличчям Бога. Вона може безперешкодно в тишині серця спілкуватися з Господом. В пустелі дуже добре розуміємо, що єдиним джерелом життя людини є сам Господь Бог. Він є тим, хто створює усі необхідні умови і дає їй  засоби до існування.

Пустеля стає місцем любові між Богом і своїм народом, бо інакше люди приречені на загибель. Тому нині Господь відкриває своє милосердя над людьми в пустелі. Ісус перед початком публічного навчання йшов у пустелю для того, щоб там самому перемогти спокуси диявола. Коли Він зголоднів, тоді до нього приступив диявол і каже: «Коли ти Син Божий, звели, щоб це каміння стало хлібом» (Мт.4:3). Христос відповідає йому: «Чоловік житиме не самим хлібом, а кожним словом, що виходить з уст Божих» (Мт.4:4).

1.1). Нині Христова любов дає людям поживу так, як колись в пустелі милосердя Боже кормило людей небесною манною. Учні нині турбуються звідки мають взяти їжу для присутніх п`яти тисяч голодних людей. Вони просять Господа «Відпусти їх, нехай ідуть і знайдуть собі поживу» (Мт.14:14). Христос каже їм: «Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти» (Мт.14:16). Христос бере в учнів п’ять хлібин і дві риби, а потреби людей набагато більші. Тоді Ісус підносить очі до неба, благословить цю їжу і ламає її. Подібний жест Він робить на Тайній вечері, коли ламає хліб і подає своїм учням, кажучи: «Це є тіло Моє» (Мр.14:22). Невеликий дар Божий в руках Христа починає помножуватися. Тому всі люди можуть насититися, ще й залишилося дванадцять кошиків хліба в пустелі.

1.2). Війна перетворює Україну на пустелю! Порожні вулиці, розбиті школи і лікарні, зруйновані міста і села. Люди нині очікують від Церкви служіння, надії і любові! Христос у цій пустелі війни помножує у наших серцях віру і надію на перемогу. Він бере наші обмежені ресурси в руки і примножує їх.  За час війни  в Україні на вільній від ворога землі ще ніхто не помер ані з голоду, ані зі спраги, ані від холоду, хоч мільйони людей потребують основних засобів до існування. Велика війна завжди спричиняє розруху і кризу, але завдяки християнській солідарності в ім’я Христа на потребуючих приходить велике милосердя, хоча ворог так хотів спровокувати кризу!

Коли ми служимо людині в імені Божому та чинимо милосердя, тоді Ісус Христос помножує наші сили. Христос у цю хвилину боротьби за свободу і незалежність Української держави,  стає джерелом нашої перемоги. Нині апостоли віддали все, що мали у руки Божі – п`ять хлібів і дві риби й  отримали набагато більше. На цій Літургії в храмі віддаймо також все у руки Божі і побачимо на престолі духовними очима Ісуса Христа. Він буде нас кормити своїм Тілом та поїти нас своєю Кров’ю, дарувати у житті  Боже милосердя і спасіння. Отче Михаїле, дайте ви своїм парафіянам духовну поживу і відкривайте їм двері спасіння.

1.3). Україна найбільше зранена війною, особливо східні області нашої Батьківщини. Люди страждають і живуть у великій небезпеці. Роздумуємо над тим, як у непрості моменти життєвих труднощів, болячок та війни – втриматися і йти вперед. І таке життя повинно нас заохочувати до молитви, бо дія сил зла очевидна. Цю війну називають диявольською тому, що там на першому місці знаходиться тотальна брехня. І ще страшніше, що диявол подає зло, як добро. Він загарбників називає визволителями. Вони провадять війну по «спасенію людей». Треба рятувати тих бідних українців від фашистів, а фашистів ніде немає!

Ваша молитва нехай буде простою, частою, короткою і щоденною. Хто живе молитвою – живе з Богом у світлі і мирі. Будемо з Богом, Господь збереже нас і боятися тут немає чого. Пантелеймон Куліш написав «Нехай знають на всім світі, як ми погибали і, гинучи, свою правду кров’ю записали».

Хтось може щось там планувати, прогнозувати, вираховувати, сподіватися, але нічого не буде. Зараз всі українці навіть не християни мають усвідомити, що ситуація наскільки не проста, що маємо взивати тільки до Бога. І тоді побачимо воскреслих на третій день із гробниць. Тоді ми побачимо розбрат у арміях супротивника, коли вони самі себе почнуть вбивати. Тоді ми побачимо такі речі, на які ми сподіватися не могли. Їх нема в жодних пакетах санкцій, бо вони не передбачалися. Нема в жодних пакетах військової допомоги для України від наших партнерів. Ну нема цього, але воно відбулося. Тому сподіваюся і надіюся від Бога на чудо, а від людей потрібно щирої молитви, прощення і покаяння.

ІІ). Посвячення іконостасу в храмі «Всіх святих українського народу». Іконостас – це вертикальна висока стіна з іконами у християнському храмі. Вона відокремлює вівтар, де моляться священники від храму вірних, де моляться люди. По центру іконостасу знаходяться Царські ворота, через які входять лише священники. На них малюють чотирьох євангелистів та Благовіщення. З боків від воріт знаходяться намісні ікони – образи Ісуса Христа та Пресвятої Богородиці. На верхніх рядах ікони святих, пророків та дванадцяти великих церковних свят. Іконостас розділяє земний світ людей та небесний світ Бога. На ньому зображується всю історію спасіння людства через малюнки святих. Іншими словами, ікони на іконостасі та розписи в храмі вони представляють Євангеліє в образах і змушують людей задуматися про особисте вічне життя. Колись нам потрібно буде зайняти місце біля цих святих.

ІІІ). Нині о.Михаїл Дзюба святкує двадцять п`ять років священства. Наш отець Михаїл якраз чверть століття проповідує нам про найважливішу мету людини, як увійти у Царство Боже. Він на цій тернистій дорозі помножує хліб Небесний, щоб могти дійти до Раю. Отець дякує Богові за свої двадцять п`ять років священничого служіння. Священник – це духовна особа, яка законно висвячена, наділена правом здійснювати таїнства і служить провідником у духовному житті вірян та виступає помічником і порадником для своїх парафіян.

Приклад. Одного разу спитали у старенького священика: «Отче, що за всі свої роки служіння коли вам давалось найважче?». Отець відповів: «Вельми було важко зрозуміти, чому більшість парафіян думали, що вони мають право ображатися на мене, але в той же час вони свято знали, що я не маю права ображатися на них. Також, як не дивно, багато з них знали як я маю жити, що я маю робити, і що мені казати. Іноді мені здавалося, що кожен другий парафіянин це Архиєрей!». Далі отець пригадує: «Коли я осуджував в проповідях злі вчинки, або критикував людину, вони страшенно на мене гнівались, але вважали, що абсолютно нормально критикувати мене в своїх домівках!!!».

Сердечно вітаємо вас, отче Михаїле, з цією історичною для вас датою. Ваше життя – це книга життя. Іноді сторінки перегортаються швидко, а іноді хочеться затриматися на одному моменті і перечитувати їх знову і знову. Нині на цій благодатній межі вашого священничого служіння, звучить дзвінок Божого милосердя про наближення вічного життя. Тому повинні приготуватись й очистити свою душу, все і всім простити, покаятися, бути покірним та чинити діла милосердя.

З кожним роком час починає бігти швидше і життя наше набирає щодень більшої швидкості. Ми перегортаємо сторінки нашого служіння і кількість прочитаних днів – сторінок збільшується. Рік – це один розділ вашої книги служіння, а сторінка – це один день. Ви вже написали двадцять п`ять томів свого служіння. Ваша пастирська мудрість зростає кожного дня на очах у Бога та людей. Непрочитаних розділів і сторінок залишається щораз то менше. Дуже важливо встигнути розгледіти важливу інформацію й очистити свою душу та підготувати до цього людей. В Книзі вашого Життя залишаються ще не прочитані розділи. Скільки їх ще залишилось і скільки часу відведено вам Богом служити – не знаємо.

Слово отця Михаїла є переконаним, особисто пересвідченим, котре хвилює кожного слухача. Він навчає на патріотичні теми так, наче власними  очима бачить і власними руками доторкається історії. Таким чином, отець Михаїл стає живим свідком боротьби народу України у його визвольній боротьбі.

Щиро вітаємо з 25 річчям священничого служіння отця Михаїла Дзюбу, пароха і військового капелана Збройних Сил України! Ви один з перших були з людьми в Києві на Майдані. Дорогий отче Михаїле, нехай Господь щедро обдаровує Вас Своїми безмежними ласками, благословить міцним здоров’ям, миром, радістю і натхненням у Вашому щоденному парафіяльному і капеланському служіннях!

Уся парафіяльна спільнота та всі військовослужбовці мають щастя нині щиросердечно вітати Вас із цим ювілеєм. У цей святковий день підносимо до Господа щиру молитву подяки за дар Вашого священничого покликання та ревного служіння Богові й людям. Дякуємо за Вашу батьківську турботу, мудрий супровід військових, жертовність, відкритість, доброзичливість і невтомне прагнення вести довірених Вам людей дорогою Євангелія.

Висновки. Отче Михаїле, силу святості життя черпайте на Службі Божій у храмі. Тут ви стоїте перед Богом і показуєте Йому свої прохання. Бережіть своє тіло від поганих діл, слухайте голос Церкви. Душу свою не засмічуйте поганими думками, і тоді прийде до вас мир від Бога. Майте довір’я до милосердя Божого. Рівночасно дякуйте Богові за все те, що він дає вам. Наповняйте своє серце Божою благодаттю, щоб дати опір всім хитрощам лукавого.

Нехай Пресвята Богородиця Мати Божа Неустанної Помочі, яка прославляється в Коломийській іконі «Це Мати твоя» завжди заступається за Вас, а Божа любов й опіка супроводжують Вас.

Господи за молитвами блаженного Миколая Чарнецького допоможе вам здобути святість, любов і покору та щедро благословляє кожен день Вашого життя.

Благословення Господнє на вас!

+Василь Івасюк

Правлячий Архиєрей

Коломийської Єпархії УГКЦ

с. Нижній Вербіж

26 липня 2026 р. Б.