Єпископи

Життєпис першого єпископа єпархії Кир Павла Василика

Павло Василик народився 8 серпня 1926 року в с.Бориславці Перемиського повіту (тепер Польща) в національно свідомій родині, в якій було 11 дітей. Уже в юначому віці він розпочав боротьбу з окупантами: допомагав ліками повстанцям, писав антибольшевицькі вірші, носив патріотам машинки для друку.

1 квітня 1947 р., за доносом стукача, КГБ заарештував його у Львові. Присуд стандартний — «зрада бальківщині» й «антисавєцка пропаганда» — статті 54.1а та 54.11. Перше ув’язнення Владика Василик відбував від 1947-го до 1955-го.  1 січня 1950 р. П. Василика висвятив на диякона єпископ Віктор з Риму, єзуїт Східного обряду.

1951-52 рр. Владика Василик, будучи ще дияконом, відбував покарання у м.Спаську Кемеровської області. 1953 року «визволителі» запроторили Павла Василика до Ольджераса (Алтайський край), де був засуджений і Юрій Шухевич, син Головного Командира УПА. 1954-го він перебував у концтаборі м.Омська.

Аж 1956-го повернувся Преосвященний Владика на Тернопільщину в Бучацький район, де жила родина. А 18 листопада 1956 р. сталася знаменна подія в житті Павла Василика. У княжому місті Львові, на вулиці Вечірній, його висвятив на греко-католицького священика Владика Микола Чарнецький (1884 – 1959), редемпторист, Апостольський Візитатор для Волині й Підляшшя. На Тернопільщині розпочав душпастирську діяльність.

У 1956-1959 рр. Владика Василик, ще будучи священиком, провадив велику душпастирську роботу на Станіславівщині, Тернопільщині, Закарпатті, Львівщині, Криму. Тільки 1957 року «органи правопорядку» двічі провокували замахи на життя Преосвященного.  На початку 1959 р. його арештували в Станіславі. Йому інкримінували статті 54. 1а та 54. 11.

Друге ув’язнення єпископ відбував у Дубравлазі (селище Потьма-Явас, Мордовія) від 1959 до 1964 р. У цьому таборі перебував і Святої Пам’яті Блаженіший Патріарх Ісповідник віри Йосиф Сліпий. 1964 р. вийшов з ув’язнення. Після цього він відбував ще 5 років заслання, згідно з вироком 1959 року.

1 травня 1974 р. — Владика Йосафат Федорик, ЧСВВ, Екзарх українських греко-католиків на Центральну Азію у с.Вільхівцях Жидачівського району Львівської області висвятив священика підпільної УГКЦ Павла Василика єпископом катакомбної УГКЦ. Єпископ Кир Павло Василик ніс людям Божу правду по Галичині, Закарпатті, Волині, Рівненщині, Хмельниччині, Дніпропетровщині, Одещині, Москві, Ленінграді, Криму, Прибалтиці. У багатьох містах і селах засновував церковні громади. Багато разів у Преосвященного відбирали ризи й літургічні книги, погрожували арештом. А він відповідав: «Заберете в мене ризи, мені нові пошиють. Не даєте нам церкви, а ми маємо сотні, бо кожний дім української католицької родини є для нас церквою».

4 серпня 1987 року група українського духовенства, ченців, черниць і мирян на чолі з Преосвященним Владикою Кир Павлом Василиком заявила на весь світ про свій вихід із підпілля до повнокровного релігійного життя. Заява була направлена Святішому Отцеві Іванові Павлові ІІ, Папі Римському; копія – Президентові Михайлові Горбачову. Із єпископів заяву підписав тільки Владика Павло Василик.

17 липня 1988 р. у Зарваниці Єпископ Катакомбної УГКЦ Павло Василик у співслужінні з багатьма священиками відправив Архиєрейську Службу Божу, в якій взяло участь майже 30 тисяч вірних (КГБ нарахував 40 тисяч).

17 вересня 1988 р. він був запрошений на зустріч в Москві. За круглим столом Преосвященний обговорював релігійні питання із чотирма сенаторами США та представниками Верховної Ради СРСР.

7 лютого 1989 р. Владика Павло очолює делегацію до Москви, вимагає від кремлівських можновладців відновлення статусу УГКЦ.

16 травня 1989 р., напередодні з’їзду народних депутатів СРСР, до Москви знову прибуває делегація УГКЦ у складі єпископів П. Василика, С. Дмитерка, Ф. Курчаби, отців Г.Сімкайла, В.Війтишина, Т.Сенькова, І.Возняка, численних вірних, щоб зустрітися із Президентом Горбачовим.

28 січня 1990 р. після відправлення Служби Божої в Катедральному соборі м.Івано-Франківська, тодішній голова облвиконкому урочисто вручив Владиці Василикові документ, в якому було сказано, що від цього дня Катедра переходить у власність УГКЦ. Голова наголосив, що саме наш єпископ Павло найбільше потрудився для справи УГКЦ.

12 – 16 січня 1990 р. відбулися переговори у справі УГКЦ в Москві, в Данилівському монастирі, в яких взяли участь представники Ватикану та Московської Патріархії. В числі делегації УГКЦ був єпископи Павло Василик.

Історичною подією стало створення Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ на чолі з Єпископом-Ординарієм Кир Павлом Василиком. Його інтронізація відбулася 31 жовтня 1993 року в Коломиї. Апостольський Нунцій Високопреосвященний Кир Антоніо Франко, Блаженніший Патріарх Мирослав Іван Кардинал Любачівський, Преосвященний Владика Кир Софрон Дмитерко, Владика Кир Іриней Білик, отець-доктор Іван Дацько.

З того часу Владика Кир Павло Василик вперто долає всякі перепони на шляху відродження духовності Української нації і Церкви і плідно працює на ниві утвердження незалежної соборної Української Держави.

В цьому році започаткував будівництво Катедрального Собору Переображення Господнього в м.Коломиї, як центру єпархіального життя.

За особливі заслуги перед УГКЦ та українським народом, 24 жовтня 2000 р. Ректорат Сетонського Університету (США) присвоїв Єпископові Павлові Василику почесний ступінь Доктора гуманітарних наук.

Також Інститут Економіки і Права м.Івано-Франківська, зважаючи на особливі заслуги Правлячого Єпископа Коломийсько-Чернівецької єпархії Павла Василика в часи підпілля, ініціювання виходу Церкви з підпілля, великий вклад у відродження Івано-Франківської єпархії та заснування Івано-Франківської Духовної Семінарії, котра тепер переросла у Теологічну Академію, присвоїв Владиці високе звання Почесного Доктора.

До кінця своїх днів Ісповідник Віри, довголітній в’язень московських таборів Павло Василик невтомно трудився для ширення науки Христа та духовного зросту увіреної йому пастви, розбудови церковних структур та вишколу гідного духовенства. Закінчив свій життєвий шлях Владика Павло Василик 12 грудня 2004 року Божого на 79 році життя.

Нехай Господь приймає велику жертву його життя та ревне Архієрейське служіння до своєї Небесної Скарбниці і оселить душу його у місці вічної прослави.


Владика Володимир (Війтишин), єпископ-коад’ютор Коломийсько-Чернівецької єпархії, а тепер архієпископ і митрополит Івано-Франківський УГКЦ

Народився 9 листопада 1959 року в селі Демидівка Вінницької області. Після закінчення середньої школи навчався у підпільній семінарії, яке змушений був перервати на час служби в армії (1978-1980 роки). У 1982 році закінчив навчання. 26 травня 1982 рку отримав ієрейські свячення (святитель Владика Павло Василик). У часи підпілля здійснював душпастирську діяльність у багатьох місцевостях Тернопільської та Івано-Франківської областей.

4 серпня 1987 року, з ініціативи та під проводом Владики Павла Василика, разом з декількома священиками та мирянами підписав Заяву про вихід УГКЦ з підпілля. Цей документ було передано Святійшому Отцеві Іванові Павлові ІІ та Президентові СССР Михайлові Горбачову.

16 травня 1989 року, напередодні з’їзду народних депутатів СРСР, був членом делегації до Москви за легалізацію підпільної УГКЦ (у делегацію також входили єпископи Филимон Курчаба, Павло Василик, Софрон Дмитерко, отці Григорій Сімкайло та Ігор Возняк). Після виходу Української Греко-Католицької Церкви з підпілля продовжив вивчати богослів’я: спочатку навчався в Івано-Франківському теологічно-катехитичному духовному інституті, відтак — у Люблінському католицькому університеті, де в 2002 році отримав ліцензіат з пасторальної теології.

14 травня 1999 році Блаженнішим Мирославом Іваном Кардиналом Любачівським був відзначений високою церковною нагородою – мітрою.

З 1990 року — парох і декан Тлумача, з 1997 року — економ Коломийсько-Чернівецької Єпархії. Протягом цього часу був також судовим вікарієм та членом Колегії консультантів.

13 травня 2003 року Папа Іван Павло ІІ номінував о. мітр. Володимира Війтишина Єпископом-Коад’ютором Коломийсько-Чернівецької Єпархії. Чин Архиєрейської хіротонії 15 липня 2003 року здійснив Глава УГКЦ Блаженніший Любомир Кардинал Гузар. Співсвятителями були Владика Павло Василик та Софрон Мудрий.

11 липня 2005 року було задоволено Святішим Отцем Папою Римським прохання Кир Софрона Мудрого про його емеритуру. 12 липня 2005 року відбулася інтронізація нового Ординарія-Єпарха Кир Володимира Війтишина на місце емеритованого Кир Софрона Мудрого, ЧСВВ.


Життєпис Преосвященного Владики Кир Миколи Сімкайла

Преосвященний Владика Кир Микола Сімкайло, син Михайла та Анни, народився 21 листопада 1952 року в м.Караганді, де відбували заслання його батьки за участь в УПА. У 1963 році батьки повернулися в Україну, і Владика Микола вступив до Підпечарської восьмирічної школи, яку закінчив в 1967 році. У 1967-1969 роках навчався в Угорницькій середній школі. Відтак вступив до Івано-Франківського технічного училища №1, після закінчення якого здобув фах слюсаря-ремонтника промислового обладнання (до жодного вищого навчального закладу як «син націоналістів» не міг поступити).

Родина Сімкайлів була близько знайомою з Єпископом підпільної УГКЦ Павлом (Василиком), який часто відправляв Богослужіння в їхній хаті. Бачачи ревність у духовному житті Миколи та Григорія (молодший брат), Владика Павло ознайомив їх зі становищем УГКЦ і запропонував стати священиками. З того часу, до і після виконання військового обов’язку, брати почали наполегливо студіювати богословські науки в підпільній духовній семінарії.

15 травня 1974 р. в с.Підпечари під час Божественної Літургії Владика Павло (Василик) уділив Миколі дияконські і священичі свячення. У той момент розпочався тернистий шлях підпільного священика: переважно вночі їздив по станицях УГКЦ Івано-Франківської, Тернопільської та Львівської областей, несучи людям Боже Слово, відправляючи Святі Літургії, уділяючи Святі Тайни.

У серпні 1987 року о.Микола разом з групою українського духовенства, монахів і мирян, на чолі з Владиками Павлом (Василиком) і Софроном (Дмитерком) оголосив, що виходить з підпілля. Він був членом делегації, яка виборювала права УГКЦ в Москві, а також ланцюгового голодування, що тривало з 19 травня до 24 листопада 1989 року.

16 червня 1989 року в Івано-Франківську відбулася 50-тисячна демонстрація вірних і прихильників УГКЦ, під час якої о.Микола відслужив Панахиду і виголосив проповідь на могилі Січових Стрільців, за що був заарештований на 15 діб.

28 січня 1990 року після Служби Божої перед закритим Катедральним собором Святого Воскресіння Голова облвиконкому урочисто передав ключі від храму єпископам УГКЦ. 20 лютого 1990 року Грамотою Владики Софрона (Дмитерка) о. Микола був призначений парохом цього храму і деканом Івано-Франківського деканату, а також директором благодійної організації «Карітас”. Для поглиблення теологічних знань упродовж 1991-1995 років закінчив Теологічно-катехитичний духовний інститут.

Нагороджений нагрудним хрестом з прикрасами, мітрою, грамотою і медаллю Вселенського Архієрея Івана Павла II «Почесний Хрест за Церкву та Вселенського Архієрея», почесними грамотами та відзнаками. 2 червня 2005 року номінований Єпархом Коломийсько-Чернівецьким УГКЦ. Єпископська хіротонія Владики Миколи Сімкайла відбулася 12 липня 2005 року, на празник Святих первоверховних апостолів Петра і Павла, в Катедральному соборі Святого Воскресіння м.Івано-Франківська. Введення на престол Коломийсько-Чернівецької єпархії Владики Миколи Сімкайла відбулося 13 липня 2005 року, на празник Собору святих апостолів.

21 травня 2013 року, в реанімаційному відділенні Коломийської районної лікарні, раптово відійшов до вічності владика Миколай Сімкайло. Причиною смерті стало хворе серце.