«Тож маєте бути святими, бо я святий»

(Лев.11:45).

Вступ. Вітаю священників, вірних і родини військових християнським привітом «Слава Ісусу Христу». Поняття «святий» стосується безгрішних і досконалих осіб служачих Богові.

І). Другу неділю після П’ятидесятниці присвячено всім святим українського народу.  В основі Церкви лежить святість Бога. У Старому Завіті Бог вимагає від людей: «бути святими» (Лев.11:45). Тому що у Царство Боже входять тільки святі. Святість не можна просто звести до того, щоб не творити зло. Навколо нас безліч людей і більшість з них не злодії, не вбивці і не шахраї. Але це ще не означає, що вони святі. Не робити будь-яких великих гріхів – це ще не ознака святості. Творити добро – це також ще не гарантія святості. Святих в Церкві багато.

Що таке святість? Святість – це виявлення краси Божої в людині, бо такою її хоче бачити Бог. Вона постійно очищується від тлінності і в ній проявляється нетлінна краса образу Божого, котра присутня в кожному із нас. Коли люди знаходять якусь дорогоцінність і вона вся засохла в болоті та покрилася іржею. На початку ми не можемо зрозуміти, що то за річ. Починаємо очищувати невідому знахідку. І помалу перед нашими очима відкривається краса.

В духовному рості людини розглянемо особливий рівень – спасіння. Спасіння – це святість. Ви пам’ятаєте, що першим увійшов в Рай – розбійник розіп`ятий по правиці Христа. Де там розкриття образу Божого? Де там красота? Які там досягнення? Яке там очищення від бруду морального? Однак, ми зустрічаємося з дивовижною річчю. Всі люди розуміють, що спасіння приходить за виконання заповідей Божих. Один Ісус каже «Ні!». Спасеться той, хто побачить себе в порівнянні з Богом! Людина побачить свої гріхи і, що вона ніхто перед цією невимовною красою. Покора спасає людину. Ми часто прирівнюємо покору до покаяння. Деколи це може бути так, а деколи зовсім. Прийшли до сповіді сказали гріхи й усе забули. І жодної провини за собою не відчуваємо. Практичне покаяння складається з гріхів, котрі людина виконала, але потрібно найголовніше – покора. Один святий каже, щоби побачити себе грішником потрібно багато потрудитися. Спасається той, хто в покорі звертається до Бога. Особливість християнства в тому, що  спасається не той, хто все виконав, а той хто впокорився. І тому ми бачимо першого хто ввійшов у Рай – розбійник. Він нічого не зробив, гріхів своїх не перерахував, але впокорився! Ось у чому справа спасіння. Отже, спасається людина котра нічого не зробила, не виконала добрих діл, але вона усвідомила необхідність виявити покору.

ІІ). Тарас Шевченко і Святе Письмо. Біблія була все життя святою книгою  і постійним джерелом його роздумів. Поет бачить і журиться  над відступництвом свого народу від Бога. Він має велику надію, що правда оживе і переможе зло. Шевченко з певністю будує свій оптимізм на словах пророка Осії «Бо я – Бог, не людина; Святий посеред тебе» (Ос.11:9). Пророк не вживає за ізраїльським звичаєм слово «Бог», а вживає прикметник «Святий». Він запитує як Бог-Святий перебуває серед Ізраїля-зрадника? В цілій історії Ізраїля завжди були пророки, учні та праведні люди, котрі слухали і виконували Божі слова. Вони були світильниками Божими серед темряви неволі, ідолопоклонства і гріха. Пригадуєте прохання Авраама про помилування людей з грішного міста Содоми. Господь готовий був помилувати жителів міста і запитує: «Може, їх там знайдеться хоч десять?». Господь каже «Не зруйную і заради десяти» (Бт.18:32). Однак там не знайшлося і десяти праведників і тому місто Содома загинуло.

Наші роздуми над заступництвом Авраама перед Богом за жителів Содоми приводять нас до роздумів про заступництво Святих Українського Народу над нашим народом. Вони своєю праведністю і покорою ламали залізні кайдани поневолювачів і несли надію на визволення своїми молитвами. Християнське життя в Київській Русі, князі Ольга і Володимир, преподобні Антоній і Теодосій, праведні Борис і Гліб, будували святістю свого життя і молитвою зупиняли чорні руйнівні хмари. Бог перебував зі святими  серед народу України і захищав його в історії. Тому Церква постановила святкувати всіх Святих Українського Народу другої неділі по Зісланні Святого Духа з вдячності до них.

ІІІ). Хто були ці святі? Яка була їхня поміч для нас? Як їх шанувати і радіти їхньою святістю? Святих маємо багато в Небі перед престолом Божим. Особливо багато їх маємо у часи останнього комуністичного лихоліття. Їх дарував нам Бог, бо святість — це дар Божий. Святі жили, працювали і вмирали задля свого народу в єдності з Богом й у великій любові до народу. «Вони, яких світ був невартий блукали пустинями, горами, печерами та земними вертепами» (Євр.11:38).

Історія України знає багатьох мужів, котрих випросив народ  і вони зазнали у Бога тієї честі на землі, яку мають на небі. Їхні заслуги й імена відомі ще з княжих часів. Нині ми повинні з вдячності спішити до тих благословенних місць, щоб прославляти їх. Замало дивитись на ці місця тільки як на музейні та історичні пам’ятки. Сліди наших Святих, їхні імена, а ще більша кількість безіменних, — це свідчення перед Богом і світом, що ми пізнали Бога і хочемо належати до Нього.

Між нашими Святими є священики, монахи, інтелігенція, купці, бізнесмени, воїни, селяни. Недавно Церква поставила  у список Святих — селян з Підляшшя і Пратулина, котрі загинули мученичою смертю від куль в обороні своєї віри та Церкви. Найбільше в нашій історії було святих матерів і бабусь, які виховали своїх дітей й онуків у вірі, незважаючи на жорстокі переслідування, заборони і кари. Тим бабусям на Хрещатику біля статуї Володимира належить поставити пам’ятник з написом: «Християнським святим бабусям, котрі зберегли і передали віру Христову!». Згадаймо їх цієї неділі.

3.2). Поміч наших Святих в історії була велика. Князі Ольга і Володимир принесли віру в Україну; в ній виховувалися печерські монахи і митрополит Андрей Шептицький. В нелегкі часи нашого поневолення вони дали своє життя за віру, як святий Йосафат Кунцевич й усі безіменні, котрі своєю геройською смертю стали «горами трупів і дали ріки крови». Так описував мучеництво тих людей Блаженніший Патріарх Йосиф Сліпий, бо вони стали в обороні своєї Церкви і віри в останніх століттях над Прутом і над Дніпром. Вони, вмираючи молились, співали під музику пострілів: «Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас!». На Землі вони вчать нас, а в Небі  моляться за нас. Бідний народ, котрий не має заступників в Небі. У Бога просимо помилування, у Святих просимо заступництва. Наші Святі — це дар Божий, яким вони жили і принесли себе у жертву для нашого добра й спасення. Їхні імена і пам’ять про них повинні мати окреме місце в наших душах. З такою ціллю встановили наші Владики святкувати другу неділю після Зіслання Святого Духа.

3.3). Ісус молився і плакав над долею Єрусалиму. Так само Святі моляться за прогрішення українського народу і плачуть над його трагічною долею. Ось такий справжній патріотизм Святі передають нам з Неба. Видиме місце їхнього перебування ми бачимо на іконостасі. Кожний наш добрий вчинок приближає нас до життя святих, яких ми бачимо на іконостасі.  Злий вчинок віддаляє людину від Бога. Тут не потрібно судової зали і адвоката та вироку. Вироком в житті людини служать виконані вчинки уже тепер. Цієї миті звершується життя людини, а наступна мить ще не прийшла. Бог дав свобідну волю кожній людині будувати власний дім у Царстві Небесному. Кожна цеглина такого будинку має колір або білий або чорний. І це залежить від того, хто допомагає тобі в цьому будівництві. Ангели і святі подають білі цеглинки та скріпляють їх благодаттю Божою у міцну монолітну стіну. Сатана, диявол і їх слуги подають чорні та слабкі цеглинки, щоб будівля в кінці життя зруйнувалася. В ці дні Церква святкує Пресвяту Євхаристію, яка стає благодатною білою цеглинкою для святих.  Святі своїми вчинками будують царський палац у вічності і приготовляють місце на іконостасі, а злі люди будують вогняну піч під ним. Дивіться уважно хто вам допомагає, бо відповідати за вчинки будете нині тільки ви! Кайтеся, сповідайтеся і причащайтеся, внутрішньо перемінюйтеся душею та жийте свято.

Посвячуючи іконостас, пригадуємо будову храму. Всі живі люди приходять до церкви і протягом життя займають свої місця у храмі вірних, на хорах, крилосах, приймаючи святі тайни біля тетраподу та солеї. Закінчивши земний біг, займають своє місце серед святих на іконостасі. Не дай Боже знайти своє місце у вічності під іконостасом. Тому іконостас – це вказівник людям Царства Божого, якого бажаємо досягти всім геройською любов’ю свого народу своїм праведним життям.

Нині кожного дня чуємо новини про розбиті міста, зруйновані долі, людський біль, який не вміщається у словах. Здається, що світ зійшов з розуму і стогін чути навіть у тишині. Душа розривається на шматки. Дивна війна забирає тисячі життів. Думаю скільки нас загинуло і скільки ще потрібно? Просимо Тебе Боже дай людям витримати це все, особливо тим хто втратив надію. Збережи воїнів, котрі борються за вільну і незалежну Україну.

Висновки. Силу святості люди черпають на Службі Божій у храмі. Отож, ходити до церкви – це не тільки обов’язок, а також найбільший привілей. Тут ми стоїмо перед Богом і показуємо Йому наші прохання. Рівночасно дякуємо Богові за все те, що він дає нам. Маємо нагоду наповнити наше серце Божою благодаттю, щоб дати опір всім хитрощам лукавого з якими ми зустрічаємося в щоденному житті.

Нехай Пресвята Богородиця Мати Божа Неустанної Помочі, яка прославляється в Коломийській іконі «Це Мати твоя» допоможе прийняти нам до серця покликання до святості і любові.

Господи вислухай молитви блаженного Миколая Чарнецького і будь милосердним над нашими воїнами й Україною.

Благословення Господнє на вас!

Правлячий Архиєрей

Коломийської єпархії

Василь Івасюк

с. Поляниця

14 червня 2026 р. Б.