«Вибраний Небесних Сил воєводо

i роду людського заступнику»

(Кондак 1, Архистратигу Михаїлу)

Вступ. Святий i великий Архангел Божий Михаїл – заступник роду людського, завжди перемагає злобу й підступи сатани на землi!

І). «Чудо Архангела Михаїла» у Хонах. Дня 19 вересня наш народ традиційно вшановує чудо Архангела Михаїла у місцевості під назвою Хони. Тепер це територія Туреччини, а в далекому IV столітті ця територія була областю Візантійської імперії. Офіційно християнство вже було визнано легітимною релігією, однак віруючі терпіли переслідування від язичників.

Колись у тій місцевості було знайдене джерело, яке прославилося дивовижними зціленнями. Одному язичнику увісні з’явився Архистратиг Михаїл та сповістив, що його дочка отримає дар розмовляти, щойно скуштує води з чудотворного джерела. Так і сталося. Після чого, вдячний за зцілення дочки, чоловік увірував усім серцем, хрестився разом з усією сім’єю та побудував на тому місці храм в ім’я архангела Михаїла.

Люди почали приходити до джерела, відчувши благодать Божу, приймали хрещення й одужували. Сприяв цьому служитель Архип, який жив при храмі і понад 60 років проповідував Євангеліє словом та власним прикладом.

У християнства та його послідовників завжди в усі часи були вороги. Вони не хотіли змінювати власне життя й оголосили праведника своїм першим ворогом, а храм вирішили зруйнувати. Задля цього вони з’єднали гирла двох гірських потоків, направивши їх на церковну споруду. Архип не мав змоги завадити їм, а втікати з храму він не збирався, тож йому залишалося тільки молитись. І коли дві річки єдиним бурхливим потоком понеслись на Михайлівський храм, несподівано видимим чином з’явився його небесний покровитель Архистратиг Михаїл, котрий ударив своїм жезлом в кам’яну гору і, зробивши в ній велику прірву скерував туди потік води. Вороги розбіглися, а те місце відтоді було названо Хони, що в перекладі означає «ущелина».

ІІ). Молитви теперішніх праведників так само скерували силу язичників Радянського Союзу у прірву. Нині у часи перемін в Україні пригадуємо цей страшний час терору за право вірити в Бога. Людей переслідували, ув’язнювали і вбивали та не дозволяли єпископові нікого посвячувати у духовний сан. Прийшли 90 – ті роки минулого століття і дорога до храму стала відкритою, віра доступною всім та нікого за неї не переслідують. Однак, починаючи від Константина Великого у часи благополуччя аж до теперішніх часів в Церкву приходять й випадкові люди: одні приходять до храму із-за грошей, другі хочуть слави, треті – кар’єри, четверті – влади, а тільки п’яті правдиво послужити Христові ділами і молитвою. Ти, брате дияконе, не спокушайся і терпи. Храм шукай бідніший і подалі від центральних площ, а священника-духівника шукай смиренного і простого у вірі, бо їх не так багато маємо.

Священник немає особливих пільг чи вигод. Насправді у священника один привілей – це бути слугою кожному зустрічному всі 24 години на добу і все життя. Бог не дає нам відпускних чи вихідних днів, коли у тебе немає настрою, приходять родинні проблеми, тебе болять ноги, спина, голова і т.д. та за будь-якої погоди – іди і служи! Цього вимагає від нас Господь і Євангеліє словами: «Це робіть на мій спомин» (І Кор.11:24). Якщо людина немає такого настрою покласти своє життя на вівтар служіння людям, тоді не насмілюйся приймати на себе ярмо Христове.

У Божественній Літургії священник молиться за гріхи духовенства і невідання людей. І тому в катастрофі ХХ століття провина духовенства дуже велика, бо ми більше розуміємо. Так само в часи Незалежної України нашу державу доведено зі стану найбільш передової до найбіднішої і в цьому є значна провина духовенства. Тут йдеться в основному про участь у багатьох виборах і політичних процесах. Нинішнє свято показує, що через молитву храм був врятований і тому нашим завданням є навчити людей молитися, щоб врятувати Україну і народ. Тарас Шевченко тому й писав: «Схаменіться! Будьте люди, бо лихо вам буде» (І мертвим і живим і ненародженим). Тим, хто взяв ярмо Христове у наші дні приходиться особливо важко, бо приходить дуже багато новітніх спокус. Розв’язати питання допоможуть добрі духівники, а на виховання молодих – ще треба часу. Духовне життя – це дорога у темному підземеллі, на якій багато гострих кутів і глибоких ям. Тому безпечно провести тебе може досвідчений провідник, тобто духівник, бо інакше пропадеш і сам з ями не виберешся.

2.3). Дух Святий вчить і провадить Церкву Христову. Хтось вважає, що нашу Церкву мають провадити люди з високими степенями освіти і тоді це допоможе у духовному розвитку. Насправді християнська освіта – це щоденна праця, піст, смирення і молитва, бо тоді Дух Святий поселяється у людському серці й утворює всередині нас нову істоту.

Найгірше, коли християнин вихваляється у своєму серці над іншими людьми, вважає себе розумнішим, праведним і кращим. Таємниця спасіння полягає в тому, щоб себе не ставити вище за когось. Дух Святий дає світло пізнання людині так, що вона пізнає свою безсилість і бачить, що навіть найлютіший грішник кращий за неї. Ставити себе вище іншої людини, може тільки дух гордині і тоді треба ще багато працювати над собою. Однак самоприниження – це теж погано. Християнин повинен йти по життю свідомий своєї гідності, тому що він помешкання Святого Духа. Апостол Павло говорить: «Чи не відаєте, що тіла ваші є храм Святого Духа, що в вас живе, і Котрого ви маєте від Бога» (ІКор.6:19). Незрілість бути храмом – це ставати рабом перед людьми.

А взагалі, нам потрібно тільки щиро від усього серця і всієї душі молитися. Молитва приваблює Дух, а Дух прибирає з людини все зайве і нездорове та вчить як треба жити і себе поводити.

2.2). Не шукайте задоволення тут. Нам здається, що ми – найнещасніші на землі: бідні і хворі, нас ніхто не любить і нам не щастить та весь світ налаштований проти нас. Послухаєш таку людину і здається, що стоїть перед тобою Йов багатостраждальний зі Старого Завіту, а придивишся ближче до нього – у нього все добре. Чому ми перебільшуємо свої біди? Напевно тому, що замало страждаємо! Подивіться навколо себе і побачите, що по-справжньому хворі люди не виявляють свою проблему, не нарікають, не стогнуть і не ниють. Вони несуть свій хрест мовчки і терпеливо до кінця. Ви пригадайте ієромонаха Порфирія студита із Дори. Хто чув від нього скарги у часи переслідування у Радянському Союзі? Навпаки люди приїжджали до нього за порадами!

Люди скаржаться нині на долю, бо вважають, що повинні бути задоволені і щасливі на цій землі. Вони не вірять у вічне життя і блаженство, а тому хочуть насолодитися щастям земним. І коли якась маленька чи незначна перешкода заважає цьому щастю, тоді вони кричать: «Як нам погано і найгірше за всіх на цій землі!». Ніхто і ніколи вам щастя не принесе, а тільки ви самі маєте трудитися в поті чола.

Не шукайте задоволення тут. Таке розуміння важко засвоюється, а тому полюби біль, страждання і «своє» нещастя. Бажайте Царства Божого понад усе і тоді світло Боже відкриє вам те, що є найсолодше на землі, воно стане найгіркішим за полин. Пам’ятайте, що на землі живемо лиш одну мить – сьогодні народився, а завтра вже могилу копають. У Царстві Божому будемо жити нескінченні віки. Сильний чи короткий можна терпіти. Потерпіть трохи тут на землі, щоб відчути радість вічну. Апостол Павло промовляє страшні слова до християн, що краще б вам не хреститися. Чому? Ззовні ми приймаємо християнську науку, а всередині залишаємося тими, що і були до хрещення – заздримо, обманюємо, ненавидимо, засуджуємо, а найголовніше, наше серце залишилося прив’язаним до багатства земного і тому не може прийти до Бога; ми віримо бажанням, а не Заповідям Божим. Ми розуміємо те, що можна взяти руками і побачити очима, а те, що походить від Духа Святого ми не бачимо і не чуємо, але без цього християнство немає жодного сенсу.

Люди є лукавими, бо християнство і віру пристосовують до своїх потреб і вони повинні служити нам щоденно. Насправді, духовне життя – це тісний і незручний шлях, бо потрібно зняти зі себе не одне нашарування гріхів. Гріхи проросли в наше єство так, що Божі справи стали для нас ненависними і протиприродними. Ось тут необхідно взяти свій хрест з гріхами і винести його на свою Голгофу та померти у стражданнях, щоб воскреснути в радості духу.

Потрібно пережити всі скорботи і хвороби, які притискають тебе до землі з вдячністю, а не з наріканням. «Якщо життя б’є, значить, Господь не забув про тебе; значить, ти став, як розпечене залізо під ударами молота. Якщо відхилишся від ударів молота, то залишишся необробленим шматком холодного металу, а якщо потрапиш під удар молота – будеш чудовим творінням Божих рук!»

ІІІ). «Син Чоловічий прийшов не для того, щоб йому служили, але послужити [дияконія] й дати життя своє за викуп багатьох!» (Мт. 20:28). Це найкращий приклад дияконії дав Сам Христос. Для мене велика радість покласти руки на голову наша брата, який сьогодні став слугою Церкви – слугою Ісуса Христа. На цю урочистість всіх нас запросив сам Христос. Господь пройшов через смерть, щоб дати життя нашому братові, який прийме дияконське рукоположення, щоб підтримати життя кожного з нас. Кожен із нас прийшов сюди зі своїми турботами, проблемами та негараздами.

Саме апостоли дали взірець служіння людям у соціальних потребах. Їх позиція була такою: «Нам не личить покинути Боже Слово, і служити при столах… А ми перебуватимемо завжди в молитві та в служінні слову» (Дії 6:2,4). Це означає, що головна суть дияконського служіння полягає у практичній допомозі. В цьому основна ідея обрання на дияконське служіння. Бути «при столі» і служити людям – це покликання диякона. Таке покликання вимагає неабиякої духовної зрілості з боку кандидата на це служіння. Тому, «Жнива великі, та робітників мало. Просіть, отже, Господаря жнив, щоб вислав робітників на свої жнива» (Мт.9:37-38).

Висновки. І сьогодні в храмі нехай тихо звучать слова подяки диякона з Псальма 116, а саме: «Чим Господеві я віддячу за всі його добродійства для мене? Я підніму чашу спасіння і прикличу ім’я Господнє» (Пс.116:12-13). Слід диякону знати і пам’ятати, що треба боротися ділами милосердя зі злом, котре живе у самій людині ы найгірше, що воно руйнує душі дітей Божих.

Мати Божа Неустанної Помочі, через заступництво непереможного Архистратига Михаїла, всі грішні потоки направлені на християнина направ у прірву так, як це було при Хонах.

Господи, рятуй кожного священника на дорозі служіння від спокус диявола і дай силу перемогти зло.

Благословення Господнє на вас!

+Василь Івасюк

Правлячий Архиєрей

Коломийської єпархії

 19 вересня 2020 року Божого

смт. Печеніжин