Проповідь владики Василія Івасюка у М’ясопусну неділю

“І вдруге прийде у славі судити живих і мертвих,

і Царству Його не буде кінця”. (Мт. 25:34).

Вступ. В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Найперше хочу всім вам сердечно подякувати за ту можливість разом з вами помолитися в день 20-ліття священства вашого пароха о.Василя Михайлюка. Відвідуючи вас, засвідчую вам свою повагу, щоб ви відчували себе справді любленими синами і доньками своєї Церкви і, щоб ніхто з вас не загубився.

І). М’ясопусна неділя готує людей до початку Великого посту через картину Страшного Суду. Створюючи людину, Господь дав їй два начала: земне – тіло і божественне – безсмертну душу. Тіло сотворене із землі повертається в землю, а душа – це подих Божий і повертається до Бога. У земному житті більше уваги приділяємо своєму фізичному тілу: годуємо, одягаємо, реагуємо на біль, бережемо його. З фізичним тілом людина отримала інстинкт самозбереження і шукає для тіла комфортних умов: коли холодно – шукає тепла, коли спека – то прохолоди. Так ретельно дбаючи про своє тіло упродовж життя, ми надто мало часу приділяємо душі. Однак, скільки б уваги ми не приділяли тілові, як би не любили своїх рідних і найдорожчих серцю людей, після їхньої смерті тіло намагаються вчасно похоронити, щоб наша любов не перетворилася у неприязнь. Ось що таке тіло, яке із землі сотворене і в землю повинно повернутися.

1.1). А що таке душа? Душа за своєю природою є дуже чутливою і відчуваємо її як совість. Часто говорять, що совість – це голос Божий в душі і серці людини. Якщо совість нечиста, то душа кричить, благає, але часто цей голос заглушуємо гріхами і перестаємо його чути. Людина більше займається своїм тілом, доглядаючи і догоджаючи йому, а душа лише взиває через совість: «Людино, не спи, вставай на молитву! Поспішай до храму! Роби милостиню.». Ми чуємо цей голос і починаємо прислухатися до нього, але тіло набагато голосніше вимагає задоволення своїх потреб… І ми передумуємо. У хвилину смерті душа виходить з тіла забуває за весь світ, своїх найрідніших і близьких, бо її огортає невимовний страх!

Страх – це неприємне відчуття. Коли людина боїться, тоді вона забуває про все, зосереджуючись тільки на тому, що може статися з нею. Людина усе життя вважала, що живе заради і завдяки тілу, а померши, скинула одяг душі – тіло, на який більше не хоче дивитися, бо він вже їй не потрібний. Тоді душа починає думати: «Тіло померло, а я жива, і як мені стати перед Богом? З чим прийти до Нього?». Ці думки викликають страх у душі, бо вона не знає вироку, який її чекає. Тут йдеться про особистий суд, котрий настає відразу після смерті. Він мало чим відрізняється від Страшного Суду. Коли Господь прийде судити живих і мертвих, тоді відкриються книги совісті і ніхто не зуміє оправдатися перед Богом. Тому кожний монах, єпископ, депутат, силовик, президент, старша чи молода людина будуть допитані згідно обов’язків своєї професії. Кожен постане перед Богом у своєму чині і згідно з ним отримає присуд. І горе буде всім, хто не мав життя невинного. Ніхто не зможе оправдатися.

ІІ). І вдруге прийде у славі судити живих і мертвих, і Царству Його не буде кінця». (Мт. 25:34). Ці слова щодня промовляє кожний віруючий християнин у «Символі віри», засвідчуючи свою віру у другий прихід Христа-Спасителя, Який прийде у славі судити живих і мертвих.

Минулої неділі ми бачили трагічну долю непослушної дитини – блудного сина. Однак, він знайшов у собі сили на покаяння і був врятований, бо повернувся до свого батька. Так само праведний Симеон і пророчиця Анна дочекалися приходу Месії, виконавши свою місію, змогли сказати своє останнє радісне прохання «Нині відпускаєш раба Твого (…) з миром» (Лк. 2:29). Нині М’ясопусна неділя попереджує всіх людей про незавидну долю грішників і радість тих людей, котрі зберігають Слово Боже у своєму серці і виконують його.

Бог сотворив людину і в кінці часів воскресить із пороху все людство від Адама аж до останніх днів. І тоді настане Страшний Суд, на якому вирішиться кінцева доля кожної людини відповідно до її життя в тілі. Нині втішаємося земним життям і кожне слово, думка чи діло стають зернятками, котрі проростають прекрасними чеснотами або колючими гріхами. І за них треба буде відповідати на Страшному Суді.

ІІІ). Страшний Суд – це виявлення особистих гріхів перед усіма народами. Розуміти цю подію почнемо із добре знаного людського суду, тобто земного. Земний суд – це справа неприємна. Багатьом прийшлося отримувати повістку з’явитися на суд і чекати на рішення судді. Не дай, Господи, мати справу із людськими судами та суддями! Вони можуть помилятися, упереджено виносити рішення через підкуп, тому людина шукає собі захисника – адвоката. А коли не погоджується з вироком суду, тоді вдається до апеляції і судова тяганина та фінансові витрати продовжуються. Такі суди тягнуться десятками років.

Перший суд над людиною відбувається після смерті і називається особистим. Адвокатом буде ангел хоронитель з нашими добрими ділами. Апеляції не буде, бо рішення вершитиме Справедливий Суддя, Який за добро нагороджує, а за зло карає. І це є наука Церкви.

Другий суд називається Страшним тому, що гріхи кожного будуть виявлені перед цілим світом і його називають ще загальним. Він буде потвердженням особистого суду тільки перед всіма народами світу. В жодному разі це не є апеляція. Ніхто не уникне цього Суду так, як ніхто не може сховатися від смерті. Господь воскресить праведників і грішників із пороху. Тіла воскреслих праведників будуть мати форму тіла воскреслого Христа Спасителя, а тіла воскреслих грішників будуть спотворені їхніми гріхами і бути образом диявола.

На ньому відкриються всі наші справи, думки, слова і потаємні бажання серця. Все виконане таємно, стане явним – таємниці серця відкриються перед усіма народами. І коли побачимо гріхи оголені у повноті їхньої гидоти, тоді люди почнуть «горам казати: Впадьте на нас! – і горбам: Покрийте нас» (Лк.23:30) від цього позору!

ІV). Своєрідною репетицією Суду Божого є тайна Покаяння. У часі Великого посту всі християни зобов’язані приступити до святої Сповіді. Багато людей приступають до цієї тайни формально: мовляв, всі йдуть і я йду. Приступаючи до Сповіді раз на рік, робиться страшно! Страшно тому, що вважаємо себе безгрішними. Якби ми каялись так як треба, то й Україна була би своя.

Вважаючи себе безгрішними, це є свідченням духовної сліпоти, самолюбства, бо саме егоїзм закриває людині її гріхи. Людина так любить себе, що не бачить жодного поганого вчинку, які добре помічає у всіх довкола. Символічна сповідь, без участі серця та душі, насилу змушує привести тіло до храму в час Великого посту, бо «так треба» і «що скажуть люди». Приступили до сповіді – приступили й до Святого Причастя! А гріх, який живе в серці, залишився не виявлений людиною і продовжує жити там і далі! А де гріхи в яких вони каялися? Не було і немає в них гріхів! Невже не мають гріхів осуду, лінивства, недбальства, невже вони чисті, як ангели, що можуть іти до Причастя навіть без сповіді? Це прояв людської природи, зіпсутої гріхами, який називають духовною сліпотою.

Багато скептиків, матеріалістів, атеїстів та сектантів байдуже скажуть: «То все вигадки! Де в Святому Письмі написано про це?». Відповідь така: «Часто читайте Євангеліє від Матея 25 глава, в якій йде мова саме про Страшний Суд». Після смерті тіла продовжується життя душі. Неправда, що людина помре, її похоронять у землю і на цьому все закінчиться. Ні, не все! Сам Господь говорить, що прийде судити живих і мертвих, перед Ним не виправдається ніхто. Здобути собі прощення й опинитися праворуч Бога, треба творити діла милосердя. Господь скаже тим, хто стоятиме праворуч Нього: «Я був голодний і ви Мене нагодували; Я був спраглий і ви Мене напоїли; Я був подорожній і ви Мене у свій дім прийняли; Я був хворий і ви відвідали Мене, у в’язниці Я був і ви прийшли до Мене» (Мт. 25:35-36). Вони ж запитають: «Господи, коли це було, коли ми Тебе бачили хворим, коли ми Тебе у в’язниці чи нагим, чи голодним і нагодували?» (Мт. 25:37-38) Господь відповість: «Усе те, що ви вчинили одному з малих цих, Мені вчинили» (Мт.25:40).

Отож, наше спасіння залежить не лише від Господа, а й від людини. Воно залежить від того, куди ми скеруємо свою волю, якими були наші взаємини з ближніми, як ми прожили кожен день нашого земного життя. Це залежить від нас, тому що Бог дарував людині свободу, і від того, якою вона буде, залежить і майбутнє вічне життя нашої душі. Тому «поки маємо час, робімо добро» (Гал. 6:10). Коли ти працюєш вчителем у школі, вбачай у кожному учневі Христа; якщо працюєш вихователем у дитячому садку, вбачай в кожній дитині Христа; якщо працюєш водієм автобуса, вбачай Христа у кожному пасажирові. Хай кожен із нас, згідно зі своїм покликанням і професією, вбачає в кожному з ким працює – Ісуса Христа. Якщо будемо так сприймати людей, то здобудемо спасіння і почуємо від Господа: «Прийдіть, благословенні Отця Мого і унаслідуйте Царство, уготоване вам від закладин світу» (Мт. 25:34).

V). Екологічний вимір притчі. «Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших ви мені зробили» (Мт. 25:40). Ми з вами живемо у мальовничих Карпатах. Переважно люди займаються туристичним бізнесом та вирубують ліс і забруднюють річки та повітря. Чи задумувались ви, що тими «братами найменшими», які уособлюють самого Христа, є не тільки наші ближні – потребуючі люди, але й тварини, дерева, рослини і все інше створіння Боже, що «стогне і страждає» внаслідок гріховної поведінки людини.

Необхідно бути готовими до того, що на страшному суді «голодний» Христос також може запитати нас, чи були ми відповідальними споживачами та виробниками продуктів харчування; Христос «спраглий» – чи заощаджували ми воду і не забруднювали її; Христос «чужинець» – чи ми не забули про те, що оточуюча нас природа – це не лише наше довкілля, матеріал і ресурс для використання, але живий організм Божого створіння та місце Його присутності; «нагий» Христос – чи намагались ми одягнути оголену масовими рубками дерев землю в її природні шати чарівних дібров, гаїв та лісів, чи дбали про відновлення природних ресурсів і чи огортали довірений світ своєю любов’ю та піклуванням; Христос «хворий» запитає про нашу участь у загостренні важкого захворювання планети, яке науковці називають екологічною кризою, пригадає нам про виснаження природного довкілля, знищення багатьох біологічних видів тваринного та рослинного світу і всі спричинені нами екологічні катастрофи; а Христос «ув’язнений» запитає, чи ставилися ми до Божого створіння як добрі та мудрі управителі, чи як поневолювачі та безпощадні експлуататори?

Учительський уряд Церкви зараховує «безрозсудне руйнування природи» до гріхів, які кричать до неба, тобто до найтяжчих гріхів. Екологічні гріхи – це не тільки шкода завдана природному довкіллю, це зневага Бога Творця і загроза для благополуччя, здоров’я та життя мільярдів людей.

Слід пам’ятати, що екологічний гріх – це гріх, що становить загрозу для нашого вічного життя, а це вимагає від нас каяття і належної покути, і зараз ми маємо для цього слушну нагоду: «Ось тепер – час сприятливий, ось тепер – день спасіння» (ІІ Кор. 6: 2), час цілісного покаяння і екологічного навернення.

Висновки. Прийдіть благословенні Отця Мого, наслідуйте Царство, уготоване вам від створення світу» (Мт. 25:34). Пам’ятаймо про Страшний Суд, пробуджуймо зі сну свою совість, щоби вона строго судила нас ще тут, на землі, і тоді почуємо слова запрошення до вічного життя!

Благословення Господнє на вас! Амінь!

+Василь Івасюк

Правлячий Архиєрей

Коломийської єпархії

 

 

23 лютого 2020 року Божого

смт. Ворохта


Послання і проповіді