Проповідь владики Василія Івасюка з нагоди храмового празника св. Миколая Чудотворця у м. Коломия

«Блаженні милостиві,

бо вони зазнають милосердя»

(Мт. 5:7).

 

Вступ. Дорогі браття і сестри в Христі! Де є добрі люди – там біди не буде , бо людина починається з добра і добро завжди перемагає зло. Людина народжується на світ для того, щоб залишити добрий слід за собою, котрий веде у світ вічний. Хтось сказав: «І нехай слід цей буде сповнений добра». Євангельські Блаженства підкреслюють, що такий слід є милосердям: «Блаженні милостиві, бо вони зазнають милосердя» (Мт. 5:7). Милосердя – це добро і тому творімо його завжди і кожного дня!

І). Владика Миколай Мир Ликійський – це людина наповнена добром і саме він став взірцем милосердя. Не перший рік діти пишуть свої листи і складають побажання до святого Миколая. У ніч з 18 на 19 грудня цей угодник Божий має прийти до кожної слухняної дитини з подарунком і з нечемних зробити слухняних, заливши і їм подарунки. Рівночасно наш святий просить священиків і батьків допомогти йому роздавати подарунки. Іншими словами, милосердя прокидається у серцях людей до дітей.

Свято Миколая вже сотні років народжує в серцях людей приємні спогади, повертає надію та надихає до добра. Празник святого угодника Божого Миколая підлягає небезпеці – бути поглинутим комерцією і перетворитися у гарну побожну легенду, яка не має жодного справжнього стосунку до нашого життя сьогодні. Тому необхідно переосмислити живу традицію Церкви й українського народу та навчитися жити цим скарбом.

Майже 1700 років віддаляє сучасників від святого Миколая і тому відтворити характер чи різноманітні деталі його життя стає дуже важко.  Знаємо, що святий Миколай багато років був єпископом у Мирах, провінції Лікії, що у Малій Азії, та брав участь у Першому Вселенському Соборі (325 р.) у Нікеї. Помер близько 345 року. Ще за життя відзначався дбанням про чистоту віри, невтомно поборював єресь Арія, яка поширювалася на тих землях. Однак найбільше святий Миколай запам’ятався людям ділами милосердя і любові, постійною увагою до бідних і турботою про тих, хто в потребі.

Після смерті Бог прославив святого Миколая, як пише Юліян Катрій, даром творення чудес, і тому він отримав імення Великого Чудотворця. Славні чуда були якраз головною причиною його швидкого й широ­кого культу. Мощі святого перебували в Малій Азії, однак під час хрестових походів їх перенесли до м. Барі (Італія), де місцеві жителі, знаючи про його чудодійну силу, спорудили розкішний мурований храм на честь його імені, в якому і поставили позолочену рамку. З мощей святого Миколая навіть до сьогодні продовжує витікати пахуче миро.

Підсумовуючи історію святого Миколая, можемо сказати, що його життя є прикладом справжньої доброти і милосердя. Цей святий своїм християнським подвигом і добрими ділами зумів стати прикладом Божого милосердя. Саме такі риси святий Миколай допомагає нам відкрити у духовенства та вірних.

ІІ). Милосердя – це подвиг, котрий вимагає самопожертви. Такий подвиг може здійснити людина постійною працею над собою, тобто очищуючи серце від гріха. Очистити серце можливо тільки завдяки молитві та посту. Завдяки молитві людина преображається, возз’єднавшись із Сином Божим і тільки тоді спроможна творити великі діла милосердя, тобто добро, завжди миле серцю. Тому милосердя є зрозумілим для кожного і подобається людині, котра його чинить, так само для кого вчинено добро і Богові це є великою приємністю. Іншими словами, милосердя – це втілення любові до ближніх й усіх потребуючих людей. Отже, милосердя потребує не тільки людина, котра є поруч, але також і ми самі.

Чому люди відповідають злом на добро? Подібні історії діються з багатьма доброчинцями. І стає дуже образливо, коли ти людям робиш добро, допомагаєш, підтримуєш, а вони цього ніби не завважують. Мало того, багато хто щиро насміхається над нами, наївними, кажучи: «Воно тобі треба?». Чому ж так відбувається? Чи замислювалися ви коли-небудь над цим питанням? Наступна притча допоможе нам знайти відповідь.

Притча. Одного разу до мудрого монаха-старця прийшла молода жінка, плачучи. Вона розповіла свою історію. «Преподобний отче! Я не знаю, як жити далі». Тремтячим голосом вона почала свою розповідь. «Все своє життя я ставилася до людей так, як вони мали б ставилися до мене. Я була чесною і щирою. Моє серце завжди було відкритим для всіх. При найменшій нагоді робила людям добро, не чекаючи нічого взамін. Я дійсно була щирою у своїх помислах і намірах, але у відповідь отримувала лише глузування й обрàзи. Наді мною просто всі знущалися і робили мені боляче! Я не розуміла чому, а тепер я просто дуже сильно втомилася. Будь ласка, допоможіть мені».

Монах уважно вислухав молоду жінку і дав наступну пораду: «Що я тобі скажу: зніми з себе весь одяг і вийди на вулицю голою», – сказав він.

«О ні! Це неможливо – я ще не впала так низько, щоб дозволити собі таке! Ви знущаєтеся з мене або жартуєте! Можу собі тільки уявити реакцію перехожих! Всі будуть сміятися наді мною. Я не витримаю такого випробування», – відповіла дівчина.

Мудрець несподівано встав, поставив на стіл дзеркало, підійшов до дверей і широко їх відчинив: «Дивно, ти соромишся вийти голою до людей, але абсолютно спокійно оголюєш свою душу перед кожним зустрічним в цьому світі. Подивися на ці відчинені навстіж двері. Точно так само ти відкриваєш свою душу. Ти впускаєш в неї будь-кого. А людська душа – це дзеркало, в якому ми бачимо своє відображення.

Справа в тому, що душі інших людей грішні і заздрісні. Вони бачать своє відображення в твоїй чистій і непорочній душі. У більшості з них немає ні сил, ні сміливості, ані бажання визнати, що ти – набагато краща від них. Люди не можуть сказати собі правду і зізнатися в тому, що їм слід змінитися. На жаль, це дуже непросте завдання для більшості».

«А що ж мені робити? Як з цим жити? – вигукнула дівчина. – Як я можу що-небудь змінити, коли від мене нічого не залежить?».

«Ходімо зі мною, я тобі щось покажу, – відповів мудрець. – Подивися на мій прекрасний сад. І на ці чудові пахучі квіти. Я поливаю і дбаю про них не перший рік. Чесно кажучи, я так і не побачив за цей час жодного разу, як відкриваються бутони цих квітів. Все, що я бачу, – це дивну красу їх цвітіння, аромат і досконалість.

Дитино, бери приклади життя від природи. Подивися на ці чудові квіти і роби так само – відкривай свою душу дуже обережно, так щоб ні одна людина в цілому світі не помітила цього. Відкривай її хорошим і добрим людям. І біжи геть від тих, хто зриває твої пелюстки, розкидає їх по землі і топче своїми брудними ногами.

Бур’ян бачить довкола тільки бур’яни і ніколи не оцінить красу квітів, тому ніколи навіть не намагайся допомагати злим людям. Все, що вони побачать в твоїй чистій душі – це своє грішне відображення».

Висновок. Милосердя – це подвиг, який вимагає самопожертви, щоби самим зазнати «милосердя» (Мт. 5:7). Україна переживає війну, біль, травми, зневіру, котрі помножуються. Готуючись до храмового празника св. Миколая, не бійтеся ставати свідками Божого милосердя, жити цим милосердям, наповнювати свої серця добром і поширювати це добро. Ми ніколи не зможемо перемогти зло через зневіру, розпач чи ненависть, бо є лиш один шлях, який веде до Божого Царства. І цей шлях людина сама не може пройти без ближніх. Вийти на вершину царства Божого можна тільки спільнотою. Егоїзм та відчуженість один від одного є великою перешкодою на дорозі до Неба. Доброта – це те, що об’єднує людей, робить нас ближніми, братами і сестрами, та приводить до Господа. Вірою, заглиблюючись у доброту святого Миколая, продовжуйте своїми руками чинити милосердя над ближніми! Блаженніший Святослав каже: ««Залишиться вам одне — те, що ви дали вбогому!».

Нехай Пресвята Богородиця, Мати Божа Неустанної Помочі, допоможи людині у будь-якому віці зрозуміти Боже милосердя від покірного Вифлеєму.

Заносімо в цей день свої молитви до святителя Миколая, та просімо у нього перш за все заступництва за нашими парафіянами перед Господом і наповни серця дітей наших милосердям.

Благословення Господнє на вас!

† Василій Івасюк

Правлячий Архиєрей

Коломийської Єпархії

19 грудня 2020 року Божого

м. Коломия


Послання і проповіді