“Слово про хрест – глупота тим, що погибають,

а для нас, що спасаємося, сила Божа” (ІКор.1,18).

Вступ. Любі брати і сестри, дорогі українці! Хрест Христовий – це дерево до якого люди прибили Сина Божого. Тепер цей святий хрест випромінює народам Землі Боже милосердя і свідчить про людську невдячність. В середині Великого посту люди приходять поклонитися Животворящому Хресному дереву і почерпнути духовні сили.

І). Життя Тараса Григоровича Шевченка – це приклад боротьби і несення хреста українського народу. Дня 9 березня 1814 року він народився, а 10 березня 1861 року помер у віці 47 років. Великий Кобзар щиро любив Україну і задля її щасливого майбутнього ніс великий духовний хрест. Тепер він невидимо присутній між нами і, як рідний батько, дає кожному з нас найкращий приклад любові у жорстокій боротьбі до свого народу та найбільшу підтримку посеред теперішньої кризи. На його переконаннях, мріях і стражданнях виростає кожний свідомий українець і випробує себе самого.

Тарас Шевченко – це достойний син України. Недавній кріпак, бідна і самотня людина, котра підняла свій голос проти безмежної влади царя, проти всіх керівників існуючої влади. Цей віруючий чоловік виявив безмежну сміливість та вийшов на боротьбу проти влади, яка ув’язнила його народ у вічні кайдани. Силу зробити такий поступок дав йому: “Дух істини, якого світ прийняти не може, бо не знає Його і не бачить Його” (Ів. 14,17). Дух істини – це той вогонь, який горів у душі Кобзаря і не давав йому спокійно дивитися на людську кривду. Шевченко питався Святого Духа про істину: “Чиї тяжкі руки моє серце запалили і мов тую чорну галич думи розпустили?”. Саме Святий Дух виливав з душі Шевченка ті вогненні слова, які здавались такими необачними, а навіть безумними цьому світові. Люди не бачили і не знали тої істини, яку розумів і якою палала душа Кобзаря. “Схаменіться, усі на цім світі і царята і старчата Адамові діти!”.

Дух істини підніс Шевченка на безмежну духовну височінь так, що він питався самого Бога. “Чи довго ще на цім світі катам панувати?”. Напевно, Господь сказав Тарасові, що вже не довго, бо вмираючи він заповів: “Поховайте та вставайте, кайдани порвіте і вражою, злою кров’ю волю окропіте!”. Ми стали свідками, як рвуться віковічні кайдани панування над нашим народом і з яким величезним напруженням здобувається воля. Цю волю щиро поливає не тільки  вража злая кров, але й кладеться життя найкращих синів України. Задля визволення Батьківщини, душа Шевченка готова все покинути і полинути “до самого Бога” та молитися за сім’ю велику, сім’ю вільну й нову.

Дух істини Христової завжди горів в його душі, в його творах і житті, а тому Тарас свідчив про високу істинно-християнську релігійність. Він ніколи не був атеїстом і це є безсоромний наклеп ворогів Христової віри. Іншими словами, Тарас Шевченко, маючи чисту християнську душу, був глибоко віруючою людиною і правдивим українцем.

ІІ). “Хто хоче йти за Мною, нехай відречеться від себе і візьме хрест свій та йде за Мною” (Мар. 8,34). Цей заповіт Шевченко виконав буквально: він дійсно відрікся від себе, від своєї волі, від спокою, від щастя і за Христову Правду ніс хрест страждань на засланнях і неволі. І от цей хрест, який батько Тарас все життя на собі ніс, його нерозумні діти одного разу скинули з його могили… Але вони не в силі скинути той хрест, з яким він перейшов на небо до Христа Спасителя, з яким він живе і завжди буде жити в душі нашого побожного народу. Він дав нам заповіт: “Смирітеся, молітесь Богу та згадуйте один другого, свою Україну любіть, любіть її во врем’я люте, в останню тяжкую мінуту за неї Господа моліть!” Отже, замість знущання над святою пам’яттю Тараса згадаємо його сьогодні ми, вірні його діти, щирою молитвою до Господа за нього.

Шевченко передбачав той час, коли повстануть діти України, для яких: “Нема ні пекла, ані раю, немає й Бога, тільки я”. Він до них звертався з таким закликом: “Умийтеся, образ Божий багном не скверніте!”. Нехай же ці нерозумні діти замащені багном, не плямлять чистої християнської душі Шевченка. Ці нерозумні діти вчинили тяжке знущання над святою могилою Шевченка!? Він же все життя своє свідомо ніс на собі хрест Христовий.

Своє вогненне слово Тарас підняв не тільки проти кайданів царських та панських. Дух істини примусив його рвати ще більш тяжкі кайдани — кайдани духовні, повстати проти неправди. Він пише: “Кругом неправда і неволя, народ замучений мовчить, (…) о Боже, суд Твій правий всує… розбійники людоїди правду побороли, осміяли Твою славу і силу і волю”.

“Апостол правди і науки” говорив багато гірких і докірливих слів до своїх земляків закутих у кайдани. Навіть тепер, коли народ наш з таким напруженням рве ці духовні кайдани, будує свою вільну церкву — все старе тихенько та лагідненько намагається все-таки затримати нас у духовних кайданах. Вони, навіть нашою рідною мовою говорять, хотять озолотити наш народ іншими принадами, щоби тільки нас знову повернути у неволю. Їм щиро допомагають теж “українці”, яких Шевченко називає “раби, підніжки, грязь Москви, варшавське сміття” і колотять бідним нашим народом.

Тому Шевченко не любив керівників старої системи, всяке гноблення, війну та неволю і закликав: “Розправте руки, будьте люди!”. Атеїсти хотять бачити в цьому відступництво від віри Кобзаря, але це є цілковита неправда. Він не любив тогочасної російської церкви, називав її “церквою домовиною”. І своїм пророчим духом бачив нову церкву, прагнув її та нею втішався: “Розвалиться церква-домовина… а з-під неї встане нова, світло правди засвітить і помоляться на волі невольничі діти”.

ІІІ). Хресту Твоєму поклоняємось Владико і святеє воскресеніє Твоє славимо. Хрестопоклінна неділя приводить людей до хреста, щоби люди побачили надію спасіння і набралися нової сили пройти успішно дорогою покаяння. Син Божий своїм розп’яттям і надзвичайною покорою додає нам духовної сили, бо Він перетворив хрест із знаряддя ганьби у спасаючу силу. У Старому Завіті люди почали грішити від дерева пізнання добра і зла у Раю. Необхідно було пізніше самому Ісусові прийти на Землю і померти на Хресному Дереві, щоб повернути людям благодать. Хрест є знаком перемоги Христа над дияволом, пеклом і смертю. Про цей переможний знак пророкували:

Прообразами Животворящого Хреста і надією людства були Ноїв Ковчег; Мойсей за повелінням Божим зробив мідного змія і виставив його на знамено (пор.Числ. 21,9), — повісив його на дереві, що мало вигляд хреста. Людина вжалена змією у пустині, подивившись на це дерево, повертала собі знову здоров’я; Давид, який молився до Бога: “Тим, що тебе бояться, дав ти знамено” (Пс. 60,6). Ісайя провіщав з радісною надією, що Бог дасть віруючим цей знак: “І він підійме знамено народам і позбирає розсіяних Ізраїля, розкиданих юдеїв збере до купи з чотирьох кінців світу” (Іс. 11,12). На пророцтво Мойсея, як на безсумнівне і ясне провіщення про розп’яття Сина Божого на хресті, вказував Сам Ісус Христос, коли сказав: “Тож так, як Мойсей змія підняв у пустині, – так треба Синові Чоловічому бути піднесеним” (Ів. 3,14). Отже, гріх піднятий на дерево у Раю, був знищений на хресті Ісусом на Голгофі. “Він гріхи наші Сам возніс Тілом Своїм на дерево, щоб ми, звільнившись від гріхів, жили для правди: ранами Його ви зцілилися,” – говорить святий апостол Петро (1 Пт. 2, 24).

Необхідно відзначити, що переможна сила Хреста для християн перших століть була видима та очевидна так, що незрозумілим було не пошанувати Хресне Дерево в очах юдейського і язичницького світу. “Мій дух – є прах перед Хрестом, який для невіруючих спокуса, а для нас спасіння і вічне життя,” – говорив Ігнатій Богоносець у II столітті. Звичайно, спасаюча жертва Ісуса Христа докорінно змінила християнський погляд на хрест так, що після Воскресіння він став символом перемоги над смертю, знаменням людського спасіння і знаком торжества християнської Церкви. Хрест є центральним моментом у таємниці покаяння світу і людського спасіння. Через Хрест сталося одкровення світу. Дивлячись на Хрест Христовий, бачимо предвічну торжествуючу Божу Любов у відданості, відповідальності і жертовному служінні один одному. Шевченко про це писав так: “Обніміться брати мої молю вас благаю”.

Ісус Христос освятив знаряддя ганебної страти своїми стражданнями і смертю на хресті. Хрест став жертовником, на якому була принесена Жертва задля спасіння цілого світу. Хрест є найкоротшим символом віри. Під цим знаменням проходять перемоги і поразки усього життя християнина. Якщо християнин зазнає поразки, то це тому, що він забув своє знамено і почав грішити з хрестом на грудях. Християнин повинен узяти свій хрест, підняти його високо над собою й освятити ним своє життя.

Хрест Христовий – це хресне дерево і хрест духовний, котрий несуть люди. Хрести людські – це хвороби, труднощі, біди і випробування. Якщо християнин продовжує грішити, то він збільшує тягар Хреста Господнього. Натомість, перемагаючи і переборюючи гріх, людина полегшує Хрест Христовий і стає співучасником покаяння і несення Його тягару. Саме тому розпростерте на хресті Тіло Спасителя сприймається як переможний символ торжества безконечної Божої благодаті, як розкрита книга Божого Слова, яку можна споглядати, наслідувати, осягаючи Царство Боже.

ІV). “Слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа” (ІКор.1,18). Люди повсюди споруджують пам’ятники окремим особам – геніям, поетам, а також спільні могили воїнам ОУН-УПА, невідомому солдату, воїнам Небесної Сотні і т.д. Пам’ятник нерукотворний зробив собі Тарас Шевченко. Він був тим, ким підказувало йому бути серце, але не тим ким підказував йому бути світ. Наш Спаситель також залишив по собі благословенну пам’ятку – святий і Животворящий хрест.

Хрест – це дерево євангельської мудрості, який вміє прощати і перемагати. Людина, котра вміє програвати, щоби виграти, є нездоланною. Світ хоче рахувати перемоги і прибутки, а тому ділить людей на переможців і переможених. Христос шукає людей доброї волі і тому для Нього немає переможців та переможених. Він програв, щоби в кінцевому результаті подарувати перемогу всім людям.

Висновки. “Не доведи Боже, чимсь хвалитися, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, яким для мене світ розп’ятий, а я – світові” (Гал.6,14). Щасливою є та людина, яка відкрила для себе суть пробачення. Кожне прощення добровільно приймає свою поразку, кривду і терпить задля віднайдення того, хто поранив і спричинив терпіння. Ось такою є таємниця мудрості хреста.

Пресвята Богородице, Мати Божа Неустанної Помочі, допоможи нам підняти дерево хреста на якому розіп’ято спасіння світу.

Терплячий наш Спасителю, помилуй українських воїнів й оздорови їх молитвою заради Твого безмежного милосердя. Амінь.

+Василь Івасюк

Єпарх Коломийський

с.Яблунів

11 березня 2018 року Божого