«А той, що взяв один, пішов, викопав у землі яму

і сховав гроші пана свого» (Мт 25:14-30)

Вступ. В ім’я Отця і Сина і Святого Духа! Притча про таланти є закликом до розвитку власних обдарувань.

І). Притча про таланти. Браття і сестри! Сьогодні ми з вами чули Євангельську притчу про таланти (Мт. 25:14-30). Багата людина, господар, вирушаючи в чужу країну, закликав трьох слуг. Одному дав п’ять талантів, другому — два, третьому — один. Що це означає? Гоподар — це Бог, а слуги — це ми. Деяким з сучасних людей, вихованих в дусі гордості, здається образливим і незрозумілим слово «слуга». Насправді, це велика честь бути слугою Божим! Слуга належить своєму Господу всім розумом, серцем і душею! Якщо ми не слуги Бога, значить ми раби диявола і власного егоїзму. Слово «слуга» походить від слова працювати, служити, трудитися. Життя наше повинно бути працею на славу Божу, якщо ми істинні Його слуги.

Приклад. Колись, ще задовго до Різдва Христового, жив відомий філософ на ім’я Сократ. У день народження цього філософа до нього прийшли його учні, і кожен приніс йому щось в дар. Але один учень був настільки бідний, що не мав нічого і, поки йшло привітання Сократа, сидів засумований. Він встав найостаннішим і сказав: «Дорогий наставнику! Ти знаєш, що я жебрак, мені нема чого дати тобі. Єдиний мій дар — я віддаю тобі самого себе як слугу. Роби зі мною, що хочеш!» І Сократ сказав: «Це найдорогоцінніший для мене дар. Я приймаю його, але лише з тим, щоб повернути потім тебе самому тобі в ще кращому вигляді!». Так робить Христос, бере наш гріх, а дарує свою благодать. Люди на землі повинні бути слугами Божими, щоб не стати рабами своїх пристрастей і гріхів та називатися синами Божими по благодаті.

1.1). Перші два таланти. Господь дав першому слузі п’ять талантів. Талант — найбільша грошова одиниця. Золотий талант — це приблизно кілограм золота, а срібний — два кілограми срібла. П’ять талантів — це величезний скарб.

І от коли господар повернувся, то перший слуга, який отримав п’ять талантів, приніс йому десять талантів і сказав: «Господарю, п’ять талантів ти дав мені; ось, інші п’ять талантів я придбав на них.». Сказав же йому його Господар: «Гаразд, слуго добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе увійди до радощів господаря свого» (Мт. 25:20-21).

Слово «десять» в Священному Писанні означає досконалість. Той, хто приніс в десять разів більше творив найвищі справи милосердя, поширення віри на Землі, безперервної молитви за мир. Це найважче служіння, безперервно нести хрест мученика, це також життя апостольське. В ньому можна бачити людину, яка годувала голодних, приймала мандрівників, одягала нагих, служила людям похилого віку та хворим. І ось яке благословення було дано першому: володій десятьма містами (пор.Лк. 19:17), тобто досконалу радість. У стародавньому світі ці слова звучали так: я даю тобі свободу, відтепер ти вже не мій слуга, а мій син. Слуга, що взяв два таланти, приніс панові чотири — менше, ніж десять, але і він удостоївся того ж благословення і нагороди. Отже, помноження багатства залежить від особистих трудів і старанності людей.

Приклад. Жили два брати. Один пішов у монастир, інший залишився в миру. На отриманий від батьків спадок він побудував лікарню, приймав бідних, мандрівників, перестарілих та служив їм як своїм господарям. Інший став ігуменом великого монастиря. Обидва померли. І от якось монахи, зібравшись, стали думати хто вище з них у Бога? Чи той, хто залишив все і пішов у монастир, чи той, хто служив Ісусу Христу в особі ближніх своїх, в особі скорботних і хворих? Вони почали постити і молитися, щоб Господь відкрив їм таємницю. І молитва їх була почута: вони побачили братів, які разом стоять біля престолу Божого.

1.2).Третій талант. Третій слуга закопав скарб в землю, під цим можна було розуміти гріховні тілесні і світові насолоди. Він прийшов до господаря і став дорікати йому: «Я знав тебе, що ти людина жорстока, жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав, і я побоявся, пішов і талант твого сховав у землі; ось тобі твоє» (Мт.25:24-25). Розгнівався на нього господар і сказав: «візьміть у нього талант і віддайте тому, у котрого десять талантів, бо … у того, що не має відніметься …» (Мт. 25:28-29). Що це означає? Це значить, що людина, яка назовні начебто б тримає себе цілком благопристойно, не має якихось особливих гріхів, може бути духовно, емоційно холодною, вона абсолютно байдужа до нужди та горя інших людей. Це страшна вада, яка характерна особливо для нашого часу. І ця людина згрішила тим, що не мала співчуття до інших людей. Вона не думала про духовне, не мала любові ні до Бога, ні до людей. І тому у неї була взята та благодать, яку їй дав Господь. Вона виявилася жебраком, тобто позбавлена Бога, вигнана з Царства Небесного.

ІІ). Чого вчить нас ця притча? Від’їзд царя з країни — це Вознесіння Ісуса Христа на Небо, Який сказав до апостолів такі слова: «Ось я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28:20). Отже, ми не є самотніми у житті, тому що з нами є Христос. Повернення царя — це Друге Пришестя і Страшний Суд. Крім того, тут є вказівка і на наше земне життя. Час, який дано нам для добрих справ, — швидкоплинний. Він подібний до величезної річки Прут, яка тече безшумно вдень і вночі. Хвилі її — це хвилини і години нашого життя. Вони йдуть і вливаються в океан Вічності.

Кажуть, що можна все повернути, але тільки не вчорашній день. Стародавній філософ сказав, що час — це струмок, в який не можна в одному і тому ж місці вступити двічі. Отже, ми повинні пам’ятати про час і про смерть, про те, що наше земне життя схоже на тонку нитку, розтягнуту над безоднею Вічності. Рано чи пізно ця нитка обірветься. Тіло наше піде в землю, а душа — на суд до Господа, Який створив її.

Потрібно поспішати робити добро. Коли ви встаєте вранці, подумайте, яке добре діло можете зробити в цей день. Перевіряйте проведений вами день: що ви мали зробити і що зробили, що повинні були зробити і не зробили. Вранці згадайте, що для багатьох людей у світі цей день буде останнім і вони більше не побачать сонячного світла. Коли ви лягаєте увечері спати, то уявляйте постіль свою смертним ліжком і думайте, що ця ніч може бути для вас останньою і з темряви ночі ви перейдете в темну могилу. Деякі люди кажуть: «У нас немає можливості робити добрі справи!». Святий Іван Золотоустий заперечує це: «Якщо у тебе немає золота, то подай мідну монетку. Пам’ятай, що лепта вдовиці виявилася більше скарбів багатіїв. Якщо у тебе немає і дрібної монетки, подай спраглому склянку води, і за цю склянку ти отримаєш Небесне Царство. А якщо не зможеш зробити і цього, то молись за людей». Заповідь милосердя широка і вона доступна до всіх.

ІІІ). Таланти працівників освіти. Нині в Україні відзначають день працівника освіти і це є важливий талант – навчати. Працівник освіти – це художник, котрий талановито вимальовує прекрасні ікони на дитячих душах і «добре настановляє словом правди» (ІІ Тим.2:15). Покликання вчителя навчати, виховувати, прищеплювати любов дитини до всього українського, а саме: до минулого, традицій, культури, мови, символів і т.д. Теми по історії і культурі рідного народу повинні підніматися у садках, школах, вузах серед народу й інтелігенції.

Маємо цілий ряд відомих постатей, котрі пройшли звитяжний шлях і стали запорукою державотворення. Тому нині хочемо згадати великого українця Пантелеймона Куліша. Хто такий Пантелеймон Куліш – напевно не всі знають.

Важко переоцінити роль Куліша у становленні української мови, української культури і самої України. Дня 07 cерпня 2019 року виповнилося 200 років з дня народження письменника і світоча українського народу. Пантелеймон Куліш був перекладачем, істориком, фольклористом, громадським діячем, найвизначнішою постаттю національної культури і борцем за свободу.

Іван Франко називав Пантелеймона Куліша першорядною особою в українстві. Пантелеймон був відомим у Петербурзі і всій імперії видавцем, літератором, написав перший в українській літературі історичний роман «Чорна Рада». Придумав кулішівку – український фонетичний правопис, тому що все українське заборонялося 600 років. Власне кулішівкою був виданий Кобзар Шевченка, Святе Письмо. Пантелеймон дружив із веселим, балакучим і жартівливим Тарас Шевченком. Пізніше обоє будуть учасниками Кирило-Мефодіївського братства, котре вимагало освіти українською, науки українською, української історії і т.д. Шевченко дорого поплатився за це засланням із забороною писати й малювати, тобто заборонили те, чим він жив, і повернувся із заслання вимученим, виснаженим, хворим дідусем. Пантелеймонові повезло більше – за нього вступилися багаті родичі – дворяни…

Знищують державу не танки і гармати. Достатньо не думати про українське, хвалити і захоплюватися чужим, розвивати, вивчати і пам’ятати про сусіднє, популяризувати вороже. Байдужість людини завжди подібна до весняного снігу. Наша байдужість до свого рідного вбиває. Тоді держава зникає поступово і непомітно, як тане на галявині весною нагорнута купка снігу. Ходиш повз неї, а вона кожного дня все меншає і меншає аж поки зовсім не зникне. Одного разу озирнешся і на галявині снігу більше немає. Вулиці, будинки, люди ходять ті самі, але України може не стати. І від цих слів буває дуже боляче.

Тому примушуйте себе цікавитися українськими постатями, українськими досягненнями, українською історією і примушуйте всіх, від кого це залежить: журналістів, викладачів, вихователів, культурних працівників, владу – всіх розповідати нашому народові про українське. Рівночасно не забувайте слова Великого Кобзаря «І чужого научайтесь і свого не цурайтесь».

Висновки. «Я – світло» (Ів.12:46), щоб ви не перебували у темряві. Освітянин – це фахівець, котрий «добре настановляє словом правди» (ІІТим.2:15). Кожного дня, дізнавшись щось нове, примушуйте себе самого запитати, а скільки відсотків з отриманих знань були про Україну? Інакше зійдемо всі, як минулорічний сніг. Нехай це свято додає вам ще більшого стимулу для вашої професійної діяльності на благо України. Пам’ятайте, браття і сестри: сьогоднішній день належить нам, а що буде завтра — це таємниця, яку не відає ніхто!

Пресвята Богородице, Мати Божа Неустанної Помочі, випроси працівникам освіти в Ісуса Христа міцного здоров’я, незгасимого оптимізму, творчої наснаги, гідного відношення зі сторони держави та нових здобутків на освітянській ниві.

Господи, благослови працівників освіти доброю долею й допоможи їм своєю працею витерти сльози з очей і забрати сум з душі українського народу.

Благословення Господнє на вас!

+Василь Івасюк

Правлячий Архиєрей

Коломийської єпархії

6 жовтня 2019 року Божого

с. Багрівець