Проповідь владики Василія (Івасюка) на неділю Сліпонародженого та з нагоди ієрейських свячень диякона Андрія Квіка

Був я сліпий,
А тепер бачу”
(Ів. 9, 25)

Всечесні отці, присутні, вітаю всіх Вас радісним пасхальним привітом “Христос Воскрес!”.

Вступ. Неділя сліпонародженого виявляє ставлення “зрячого” оточення до людини позбавленого зору. Сліпонароджені люди не мають зорових уявлень, але прагнуть до повноцінного спілкування, вчаться, набувають досвід та будують необхідні відносини з оточуючими людьми. А повернення зору для них є даром Божим та цілковитою зміною життя.

І). Сліпонароджений. Святе Письмо описує діяльність Месії, як небайдужого до болю і страждання кожної людини. Це бачимо з прикладу оздоровлення сліпонародженого чоловіка. Він сидів край дороги та просив милостиню, а мимо нього проходили люди, а також повноцінне життя. Невиліковна перешкода сліпоти відділяла його не тільки від сонячного світла, але й від Світла, яким є Христос.

Людина спочатку починає бачити своїми очима навколишнє середовище і все те, що є довкола неї. Наступним кроком вона пізнає світ і Бога-Творця. У нашому випадку Христос разом зі своїми учнями іде сам назустріч сліпонародженому. Чому? Ця дитина не згрішила, ані батьки його, але “щоб ділам Божим виявитись на ньому!” (Ів.9,3).

Людина повинна знайти ключ розуміння свого життя, бо там знаходиться її спасіння і той, хто це може для неї зробити. Ісус зробив грязь із глини, намастив нею очі сліпому і сказав: “Іди, вмийся в купелі Силоамській” (Ів.9,7). Господь Бог, не відкрив сліпому очі, але наново їх створює. Чоловік перший раз дивиться на світ, прозріваючи духовно, і називає Ісуса чоловіком. Другий раз називає Ісуса перед фарисеями пророком. Третій раз, зустрічаючись з Христом, визнає Ісуса за Сина Божого та вірує в нього як у Господа.

Виникає просте запитання: “Як це могло статися?”. Людина у своєму житті ніколи не читала законів і не бачила людей, але відразу пізнає Бога. Відповідь проста, тому що вона сповнена світлом Святого Духа, котре дає знання та відкриває мудрість. Крім цього, вона добре розуміє, що фарисеї-законники не знають зовсім Бога і не впізнали Його у тому, хто відкрив сліпому очі. І це здивувало оздоровленого: “Ось воно, власне, і дивно, що ви не знаєте, звідкіля він, а він мені очі відкрив. (…) Нечувано одвіку, щоб хто-небудь відкрив очі сліпородженому. Був би він не від Бога – нічого не спроможен був би зробити” (Ів.9,30-32). Фарисеї бачили чудо оздоровлення власними очима та ще й чимало свідків було при цьому, але з гордості не повірили. Духовна сліпота не давала їм думати про Бога та Його заповіді. Законники видавали корисні закони для свого благополуччя, а закони Божі були відставлені в сторону. Очі керуючої в той час партії були закриті, щоби бачити страждання людей, робити їм добро та служити Богові.

І це було причиною того, що партія законників прогнала сліпородженого. Сповняються на них слова Святого Письма:“Справжнє то було світло – те, що просвітлює кожну людину. Воно прийшло у цей світ. (…) Прийшло до своїх, а свої його не прийняли” (Ів.1,9-11). У тайні Хрещення справжня Божа дитина очима віри визнає Месію за правдивого Бога. Ісус зустрічає оздоровленого після відкинення його юдеями і питає: “Віруєш у Сина Чоловічого?”. А той: “Вірую Господи! І поклонився йому” (Ів.9,35-38). Іншими словами, він визнає Ісуса Господом та віддає Йому поклін як Богові.

ІІ). “Сліпий музикант”. Володимир Короленко написав оповідання “Сліпий музикант”, яке розглядає життя і долю сліпонародженої людини.

В родині багатих українських поміщиків народився сліпий хлопчик. Батько дитини добродушний чоловік, але любить більше господарювати. Дядько Максим має бійцівський характер. У молодості він був “небезпечним забіякою”. У військових походах втратив ногу і був змушений повернутися додому доживати своє століття в бездіяльності. Дядько вирішує зайнятися вихованням племінника Петруся. Йому доводиться боротися зі сліпою материнською любов’ю: він пояснює своїй сестрі Ганні, що зайва дбайливість шкодить розвитку хлопчика. Дядько Максим сподівається сам виховати нового “бійця за справу життя”.

Сліпонароджений Петро пізнає навколишній світ через звуки й відчуття, а особливо він любить слухати гру на дудці конюха Йохима, тому що у щирій грі відчувається народний дух життя. Тим часом хлопчик вчиться грати на фортепіано. При одній нагоді Петро вправно заграв перед гостями, а вони в захопленні пророкують йому славне майбутнє. Тоді юнак вперше усвідомлює, що й він здатний на великі подвиги в житті. З вдячності Богові за свій талант, він разом із дядьком Максимом їде на прощу в монастир, де спілкується зі сліпонародженим дзвонарем Егорієм. Опісля вони ідуть поклонитися до чудотворної ікони Пресвятої Богородиці. Згодом Петро їде вчитися до відомого музиканта у Києві. У цій мандрівці він зустрічається з іншими сліпцями, співпереживаючи їхньому горю, забуває про свої страждання. І це допомагає йому повернутися додому зовсім іншою людиною, тобто оздоровленим і просвітлений душевно.

Пізніше одружившись, він у своєму щасті не забуває про сліпих товаришів, що траплялися на його життєвому шляху. У Петра народжується син. Батько боїться, що хлопчик буде сліпим. І коли лікар повідомляє, що дитина безсумнівно бачить, тоді Петра охоплює така радість, що йому здається начебто він сам все бачить: небо, землю, своїх близьких. Проходить три роки. Петро стає відомий своїм музичним талантом. У Києві під час ярмарку численна публіка збирається слухати сліпого музиканта, про долю якого вже ходять легенди. Серед публіки знаходиться й дядько Максим, котрий розуміє, що сліпонароджений Петро зумів відчути життя в усій його повноті. Незрячий вже став духом бачити життя, хоча до кінця своїх днів не побачив сонячного світла. Отже, дядько Максим навчив сліпого Петра, що тільки у важкій боротьбі людина може духовно прозріти.

ІІІ). Повчання. Господні дороги невідомі для нас. Бог шукає людину, відкривається їй та приводить до себе різними шляхами. Особливо Бог проявляється у світі через наші немочі. “Безсильне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильних” (1Кор.1,27). В наш час дуже багато чуємо інформації про Церкву, про свободу віровизнання, однак не бажаємо визнавати свої гріхи, змінювати себе, брати відповідальність перед Богом.

Сліпороджений є образом кожної новонародженої людини. Первородний гріх робить кожного сліпим. Наші прародичі добровільно увійшли у темряву життя і тому всі нащадки народжуються духовно сліпими. Тайна Покаяння – оздоровляє духовні і фізичні очі та через віру людини дає можливість побачити Боже Світло. Церква є подібна до швидкої медичної допомоги, яка возить справжнього лікаря Ісуса Христа, котрий пропонує свою безплатну допомогу – полікувати очі нашої совісті. Євангеліє – це є голос Христа, звернений до нашої совісті – “Покайтеся!” (Мт. 4,17). Святі Тайни допомагають очистити совість людини та підтримувати благодать Божу у своєму житті. Пам’ятайте, що ніколи не пізно встати з болота гріха, тобто оздоровитися, сказавши добровільно Богові: “Так, Господи! Я покидаю гріх!” або “Ні, Господи! Я продовжую солодко і зручно грішити!”.Сліпонароджений зробив свій вибір, послухав Ісуса та пішов умитися в купелі і негайно став бачити Бога, людей та весь світ.

IV). Сьогодення. Україна покривається війною і терористичними актами, смерть хоче забрати життя молодих чоловіків із кожної хати. Керівники країни не бачать виходу із кризової темряви, але шукають його. Смертний гріх корупції роз’їдає державу зі середини. Однак, нам засяяло велике світло надії – Воскресіння Христа. Ця подія сприйнята людьми по-різному: одні бачать нове і вічне життя вже тут на землі, а друга частина людей вважає цю звістку тільки гарною історією і позитивним світоглядом.

У XIX столітті один письменник говорив, що Україна була охрещена, але не просвітлена. Христос пропонує просвітитися, щоби бачити свої гріхи і погані звички та викинути їх зі свого життя. Тоді активна віра християнина буде світити у темряві добрими ділами. Ви є просвічені хрещенням, а тому завжди треба дбати про чисту совість і навчати цьому наших близьких, рідних, а особливо дітей і молодь. Наука незвичайного проповідника Христа та Його простота і доступність дійшла до наших сердець. І так ми увійшли у потік таємничої науки про спасіння, умовою котрої є постійна внутрішня переміна.

Христос-Рятівник залишає нам свою спасаючу проповідь “Покайтеся!”, щоб допомогти закінчити війну внутрішню і зовнішню. І тому, слово про покаяння, в першу чергу, є звернене до тих людей, які називаються християнами і вважають себе віруючими. Люди далекі від Бога сидять у темряві гріха і провадять війни. Вони можуть пізнати Господа і перестати робити зло дивлячись на життя правдиво віруючих людей. Християнин молиться, заховує піст, не пиячить, не б’є жінку, ходить до храму, виховує дітей, а значить в нього видно духовний зріст. Тільки так можна навернути людей далеких від науки Христа та допомогти прикладом свого життя прийняти та увірувати в Євангеліє. Праведне життя священика і громади припиняє відхід людей до секти і зумовлює прийняття науки Спасителя.

Слово покайтеся – це значить зняти сліпоту з очей, щоб душею, всією думкою, силою та всім серцем звернутися до світлого потоку життя – Воскресіння Христа. Світло Христове засяяло посеред нас, але не всі його бачать, а тому правдиві християни повинні бути світочами для людей, що сидять до цього часу у темряві! Покаянням і тільки покаянням, можна забрати духовну сліпоту, щоб побачити обличчя Бога, ближнього і з благоговінням виконати заповіт любові, дбайливості, співчуття та принести у цей світ світло, життя і радість. Тоді виявиться, що ми принесли плоди покаяння і світло Воскресіння засвітить навколо нас.

Висновки. Господь Бог, творячи світ, сказав: “Нехай буде світло” (Бт.1,3), а цим світлом є сам Ісус Христос. І тому владика на Архиєрейській Літургії бере до рук трьохсвічник і двосвічник та благословляє людей на чотири сторони світу, вимовляючи слова:“Христе, Світло істинне, що просвічує і освячує кожну людину, яка приходить на світ”.

Ісус каже: “Ви – світло світу” (Мт.5,14). Поспішайте творити добро – волю Божу, яка просвітлює діла кожної людини. Іншими словами, життя християнина стає світлом для світу, тобто жити так, як жив Христос, Пресвята Богородиця, святі, сучасні блаженні, щоб дочекатися бачити вічне світло. Люди дивляться на нас і бачать Ісуса, а ми дивимося на людей і бачимо Бога. Ось так має прославлятися ім’я Пресвятої Тройці: Отця і Сина і Святого Духа.

Пресвята Богородице, Мати Божа Неустанної Помочі, нашими молитвами допоможи повернути людям ЄДНІСТЬ, МИР і СПОКІЙ, а весь народ в Україні нехай отримає: “Благодать Господа нашого Ісуса Христа” (Рм.16,20). Амінь.

+ Єпископ Василій Івасюк
Правлячий Архієрей Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ

 

Виголошено у с. Воскресінці 17 травня 2015 р. Б.


Послання і проповіді