«Ти істинно – Син Божий!»

(Мт.14:33).

Вступ. У день пророка Іллі повчанням для нас було те, що Господь є нашим Богом. Дев’ятої неділі апостоли визнають Ісуса Христа, котрий ішов до них по розбурханих хвилях моря, «Ти істинно – Син Божий!» (Мт.14:33). Іменем Божим цілитель Пантелеймон оздоровляв людей вірою в Бога, ревною молитвою і через страх ніколи не можна втрачати віри.

І). Апостоли на бурхливому морі. Зараз ми живемо у час перемін, реформ, пандемій, страху і невизначеності. Церква на прикладі сьогоднішньої Євангелії та життя праведного Пантелеймона показує людям у який спосіб треба пережити бурхливі часи і перебороти свій внутрішній страх. Головним екзаменом для народу України є поєднати віру в Бога і правду життя. За долю країни переживають прості люди у час зменшення числа шкіл, лікарень,  загублені молоді таланти у пошуках засобів на існування поза межами рідної землі, втрачені кваліфіковані працівники, а воїни української армії захищають державу від зовнішніх ворогів. Відповіді слід шукати в описі історичних подій із земного життя Ісуса Христа, тому що в них є прихований глибокий таємничий зміст і пояснення теперішніх подій.

Євангелист Матвій описує ніч (пор.Мт. 14:22-34), коли учні пливли по озеру цілу ніч, а Господь по воді пішов їм на зустріч. Вони помітили в темряві постать-привид на воді і закричали від жаху. Це була дивовижна подія, тому що учні до самого ранку не могли оговтатися, але ж це диво здійснюється для нас тепер і тут. Ісус під час бурі на морі іде водою до переляканих учнів . Ця подія відбувається вночі й означає самотність людини в хвилині її терпіння, коли всі покинули її через панічний страх. Такий панічний страх огортає теперішний світ через пандемію і війни.

Закінчивши служіння людям, Ісус спішить на гору помолитись, щоб подякувати Богові і підтримати апостолів у місійному служінні. Перебувати на горі – це значить бути в храмі на молитві. Добрим місцем молитви поза храмом є самотність і пустинне місце. Місце пустинне визволяє нас від всякої метушні і людського гамору. Однак апостолам і духовенству на перешкоді навчання Святого Письма завжди стає буря спротиву, байдужості і переслідування. Незважаючи на перешкоди і заборони, Син Божий своєю благодаттю спасає проповідників, звільняючи їх від гріхів, страху та, продовжуючи будувати царство Миру та Любові.

ІІ). «Човен уже був посеред моря і його кидали хвилі, бо вітер був супротивний» (Мт.14:24). Ісус змушує своїх учнів увійти до човна й почати плисти на інший бік, бо Йому ще треба вислухати народ і виконати їхні прохання. Учні були стривожені великими хвилями. Перший раз Ісус спав у човні, коли зчинилася буря на морі і був готовий негайно їм допомогти (пор.Мт.8). Другого разу апостоли залишилися самі в човні, бо їх приготовляється поступово мужньо переносити небезпеки і бути готовими до більшої витривалості. Тому Ісус залишає їх самих посеред бурі на морі так, щоб вони не мали жодної надії на порятунок від будь-кого. І протягом цілої ночі тримає їх у володінні хвиль, щоб через страх і темряву розм’якшити їхні затверділі серця. Однак Ісус прибуває до них тільки «О четвертій сторожі ночі» (Мт.14:25), ступаючи по воді. Він вчить їх терпеливо і мужньо переносити дошкульні труднощі самим і тільки пізніше шукати порятунку.

Тим часом Човен-Церкву кидає і трясе буря нещасть та не вщухає супротивний вітер, тобто диявол. Диявол намагається перешкодити дійти до спокійної і тихої пристані. Ісус вселяє в нас довір’я та потішає посеред бурі лише, щоб не вийти з човна і не кинутися в море, бо поза Церквою людей чекає загибель. Човен зазнає небезпек на морі, а навіть буває пошкоджений, але він завжди залишається човном. Лише човен везе учнів і приймає Христа. Отже, завжди впевнено перебувайте у човні і моліться Богові про допомогу.

Часто наші старання є безуспішними і навіть всі підняті паруси можуть принести ще більше небезпеки, ніж користі. Коли не можна більше покладатися на жодну допомогу та людські сили, пасажирам не залишається нічого іншого, як посилити молитву про Божу допомогу. Божа благодать дає морякам можливість дійти до пристані спокою і тиші.

ІІІ). Чотири сторожі в історії об’явлення. В темряві вітер і море кидали човен з учнями зі сторони в сторону і трясли ними усі хвилювання і тривоги світу, викликані проти них нечистими духами. Господь прийшов аж о четвертій сторожі і четвертий раз повернеться до Церкви, яка скитається та терпить невдачі. Вираз «четверта сторожа ночі» означає число поетапної Божої турботи і піклування. Першою сторожею були Заповіді Божі, другою – пророки, третьою – Різдво Христове – пришестя у тілі, четвертою буде Друге пришестя Ісуса Христа судити живих і мертвих. На той час Ісус знайде Церкву втомлену й оточену духом Антихриста і всіма тривогами світу. Спаситель прийде в найбільший момент тривоги і випробування. Неспокій робитиме у світі Антихрист перед кожним новим видом спокуси – пандемій, воєн, новітніх злочинів і т.д. Люди боятимуться також приходу Господа, страхаючись фальшивих зображень дійсності і лицемірства. Однак, добрий Господь негайно прожене страх і скаже: «Заспокойтесь – це я» (Мт.14:27), розсіваючи зневіру й утверджуючи віру у свій прихід.

ІV). Духовне значення чотирьох сторож ночі. Необхідно звернути увагу на значення четвертої сторожі ночі, під час якої Господь приходить на допомогу учням через бурхливе море. Перша сторожа ночі – це період від Адама до Ноя. Друга сторожа обіймає роки від Ноя до Мойсея і тут були дані Заповіді Божі. Третя сторожа – це період від Мойсея до Різдва Христового. Під час трьох перших сторож Господь захищає своїх святих, обороняючи їх від диявола і його злих ангелів. Злі ангели від початку світу ніколи не переставали спокушати праведних. Вартові Господа допомагали праведникам – це були вірні ангели. У першій сторожі Господь захищав праведних, починаючи від Авеля, у другій – від Авраама, у третій – від Мойсея та всіх праведників і пророків. У четвертій сторожі маємо розпізнати наш час, коли Син Божий народився і терпів у смертному тілі. Це є час, в якому Господь передвіщає своїм учням і своїй Церкві сторожу вічну і після свого воскресіння дійсно запевняє їм: «Я буду з вами аж до кінця віку» ().

V). Палаюча віра Петра. Учні перелякалися, коли побачили в час бурі невідому особу на воді і подумали, що це привид. Вони напевно налякалися більше привида, як бурі. У такий спосіб Ісус приготовляє їх бути готовими до страху і навчає бути сильними. Він показує це на прикладі апостола Петра. При кожній нагоді Петро виявляє палаючу віру, визнаючи, що Ісус є Сином Божим. Петро намагається перешкодити Ісусові страждати на хресті за людей. Він перший серед перших виходить на гору разом із Спасителем і супроводить Його у стражданнях. Навіть непередбачений страх і зречення від Ісуса, негайно омивають Петрові гіркі сльози. Після воскресіння Ісуса Христа учні ловили рибу, а Петро побачивши Спасителя, негайно пустився по хвилях бігти назустріч Ісусові. З тою самою палаючою вірою і словами «Господи, коли це ти, повели мені підійти водою до тебе!» (Мт.14:28), – апостол Петро негайно іде по воді.

«Підійди!» (Мт.14:29) – сказав Ісус. Петро вийшов з човна. Христос на всякий випадок, повчає його, щоб він у майбутньому був розважливіший. Однак, він і так не стримується; вийшовши з човна, почав потопати і тому перелякався. Потоп спричинили хвилі і страх появився через вітер. Іван описує ту саму подію і каже: «Хотіли його взяти у човен, але човен відразу пристав до землі, до якої прямували» (Ів. 6:21). Коли вони наближалися до берега, Господь ввійшов до човна. Петро однак, зійшовши з човна, пішов до Нього, радіючи не стільки з того, що йде по воді, як з того, що йде до Ісуса. І подолавши більші перешкоди, зазнав небезпеки від менших перешкод, тобто страх в нього з’явився від бурхливого вітру, а не від моря. Такою є людська природа: часто спроможна на великі речі, однак у малих зазнає невдачі.

VІ). Петро починає потопати. Петро між усіма тими, що знаходилися у човні, відважується відповісти і просить, щоб Господь повелів йому йти по воді до Нього назустріч, вказуючи на готовність його серця на момент страждання. Петро, незважаючи на небезпеки світу, подібні до морських, слідує за Христом, нехтуючи небезпекою смерті. Однак, опанування страхом, показує його слабкість в майбутніх випробуваннях. Хоча він відважився йти по воді, однак відразу ж почав потопати. Слабкість тіла і страх смерті приведуть його до наслідків неминучого відречення. Однак, він починає кричати і просить Господа врятувати його. Цей крик є стогоном його каяття. Покаявся й отримає у свій час прощення за своє відречення, тому що Христос терпітиме згодом за відкуплення цілого людства.

VІІ). Ісус тримає за руку Петра. Господа не зваблює людська похвала, тоді як люди в Церкві турбуються про славу і людські почесті та майже-майже потопають; саме через це Петро затривожився в морі, наляканий великою силою бурі. Хто насправді не страхається цих слів: «Ті, які називають вас щасливими, зводять вас з дороги і плутають стежки ваших ніг». Душа є зайнята боротьбою проти отримання людської слави. У таких небезпеках зі страхом звертаємося з молитвами і благаннями, щоб відігнати чарівні спокуси похвали і не потопати під тягарем звинувачень. Серед бурі Петро, переляканий, викрикує: «Господи, рятуй мене!» (Мт.14:30). Господь простягає йому руку, хоч і дорікає, кажучи: «Маловіре, чого засумнівався?» (Мт.14:31). Петро став навпроти Господа, визнав перед Ним свою слабкість, просив допомоги і тому Він витягує з хвиль моря і не дозволяє загинути.

VІІІ). Мир повернувся. Після того, як Господь увійшов до човна, вітер і море заспокоїлись: це означає мир і спокій Церкви після Його славного Другого пришестя. І тоді всі народи Землі відкрито вигукнуть: «Ти істинно – Син Божий!» (Мт.14:33). Тоді в дійсності наступить виразне і привселюдне визнання зі сторони усіх, що Син Божий, більше не в людському тілі, але в небесній славі, приносить Церкві мир.

Висновки. Ніхто не може пройти за вас дорогу християнина. На дорозі ви не втомитеся, бо Земля ніколи не перевтомлює людину. Втомлює нас злість, невір’я, безнадія і самотність. Лиш би нам не проминути те, до чого йшли і до кого спішили.

Пресвята Богородице, навчи душпастирів молитвою і вірою переборювати страх так, як робив це апостол Петро.

Ісус Христос любить кожного з нас, прощає розкаяних грішників і допомагає всім, хто з вірою звертається до Нього. Йому ж слава на віки віків! Амінь!

Благословення Господнє на вас!

+Василь Івасюк

Правлячий Архиєрей

Коломийської єпархії

9 серпня 2020 року Божого

м. Коломия