Проповідь кир Василія Івасюка на посвяченні храму великомученика Димитрія в день апостола Юди Тадея у Джурові

«Бог навідався до народу свого»

(Лк.7:16).

Вступ. Символом духовного відродження Покутського краю і джерелом Божих благодатей є новозбудований храм великомученика Димитрія. Видатний український письменник Олесь Гончар так писав про значення церкви у житті українця: «…У святинях, під час урочистих богослужень, відчуваєш дух нашої історії, культури минулого. То – наша гордість…».

І). Апостол Юда Тадей. За українсько-візантійським календарем дня 02 липня вшановують святого Юду Тадея й освячуємо храм у нашому с.Джурів. Він був один з дванадцяти апостолів Ісуса Христа. Його батько був братом святого Йосифа Обручника, а його мати близька родичка Матері Божої. Набожність батьків, праведний приклад їхнього життя і близьке споріднення із Пресвятою родиною послужили причиною доброго виховання святого Тадея. Довголітньою була кривда для святого Юди Тадея через однакове ім’я з Юдою Іскаріотом. Тільки після довгих наукових досліджень встановлено, що це дві різні особи. Церква підтверджує, що Юда Тадей приходить на поміч у найбільш складних і безнадійних життєвих обставинах до тих, хто з вірою і з радістю несе свій хрест, шануючи волю Божу.

Христос із супроводжуючого його натовпу вибрав на апостола Юду Тадея. Подібно Ісус через єпископа Коломийського вибрав отця Сергія Радченка разом з дружиною Квітославою на жертовне служіння в Джурові. На відміну від багатьох інших, ви отче Сергію, розпочали свою місію проповідувати як апостол Юда Тадей під відкритим небом, не маючи храму.

ІІ). Історична доля храмів у с.Джурів і вірних в Україні. Нині посвячуємо невеликий храм великомученика Димитрія на краю села. У Джурові маємо мурований однокупольний історичний храм Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста УГКЦ, збудований разом з дзвіницею спільно всією громадою у 1828 році. Радянською владою він був переданий ново зареєстрованій православній громаді. Священики з людьми могли б молитися в одному храмі в дусі християнської любові. На жаль, людська гординя закрила двері прабатьківського храму перед людьми твердої віри. Місця і часу на молитву в історичному храмі вистачає всім віруючим на протязі 24 годин і душпастирської праці також є дуже багато для двох громад – католицької і православної. Благодатної сили Христового Євангелія чекають протестанти і новітні люди у сумнівах. Рівночасно діти і молодь бажають навчитися відрізняти добро від зла і так переборювати труднощі життя. Поручаю всіх парафіян с.Джурів разом з владою і депутатами та всіма жителями під Божу опіку, благаючи священиків навчити людей слухати і виконувати Слово Боже.

Хтось може сказати, що немає різниці щодо Церкви, мови, свідомого громадянського вибору і т.д. На таких позиціях байдужості потужну і сильну державу та Церкву не збудуємо, а люди залишаться жебраками. Хочете жити багато разом з дітьми й онуками – будуйте Україну, а не хочете будувати своєї Держави за яку віддавали своє життя воїни УПА і бандерівці, герої Небесної сотні і воїни Небесної гвардії – живіть бідно! Це питання свідомого громадянського вибору, бо якщо цього не зробите, тоді не буде чого їсти. Зараз неможливо так просто виїхати кудись на заробітки. Тому будуймо Україну сильною та вигідною для проживання і тоді всі нас будуть поважати, бо інакше будемо продовжувати жити в багні.

Зовнішньо одяг священиків однаковий і всі ми сини однієї Матері – землі й одного народу. Однак внутрішньо УГКЦ пов’язана з християнами цілого світу, тому й називається вселенською, соборною тобто католицькою.

ІІІ). Посвячення новозбудованого храму великомученика Димитрія у с.Джурів. Сердечно вітаю всіх вас тут зібраних з прекрасної нагоди – посвячення храму у вашій парафії. Адже тепер Ви маєте святиню, котра має стати справжньою скарбницею віри для всіх парафіян. Святе Євангеліє дуже виразно нам промовляє: «Де скарб ваш, та буде й серце ваше». Ви чимало потрудилися у цьому храмі і постаралися разом із отцем Сергієм, щоб храм засіяв, як велична святиня й окраса нашої парафії і цілого с.Джурів. Збудований храм – це торжество Божої слави над людською гордістю. Бога неможливо заборонити і волю Господню не спинити! Храм великомученика Димитрія – це дім Божий, місце зустрічі з Господом й освячення душ наших.

Маємо надію, що цей посвячений храм буде місцем могутнього заступництва за всіх парафіян, за кожну нашу родину, за кожну християнську душу, котра радо спішитиме до храму Божого у неділі та свята, через тайни Сповіді та Причастя й отримуватиме потрібні від Бога ласки.

ІV). Значення храму як будівлі. Слово «Храм» походить від спільного кореня із старослов’янської мови «хороми», тобто дуже добрий будинок. Віруючі люди прагнули надати Богові житло і «прив’язати» Його до свого життя і свого народу. І тому довгими молитвами та Службою Божою просимо Господа увійти до нового храму у Пресвятій Євхаристії. Внутрішньо храм складається із трьох частин: притвор – місце для нехрещених, основна частина – храм вірних і за іконостасом святилище.

4.1). Місце будівництва храму вибирали на найкращому і підвищеному терені і називалося воно святим. У Старому Завіті Ной у подяку за спасіння спорудив Господеві жертовник (пор.Бт. 8:20). Величавий храм збудував син Давида Соломон на горі Морія. Перші християни не мали власних церков і тому молилися у приватних домах. Переслідування продовжувалось і тому спільне ламання хліба робили по катакомбах на гробах перших мучеників. Від часів імператора Костянтина Великого християни дістали повну свободу релігії і стали будувати величаві святині. З того часу постав звичай посвячувати місця, призначені на Богослужіння.

Наші діди і прадіди спільно громадою вибирали місце та посвячували його, даючи йому ім’я святого покровителя і будували храм. Тому кожен християнин, ідучи біля святині, кладе на себе знак святого хреста і так вітається із самим Богом у кивоті. Так знаком святого хреста засвідчується покору перед Богом.

4.2). Поведінка вірних у храмі. Влаштування храму повинно бути зроблено за певним вимогами і достойно Божого дому. Зовнішні речі передають внутрішню пошану і добру волю принести Богові все найкраще. І це виявляємо нашою поведінкою у святині. Св. Августин каже: «Лад є провідником до Бога, і все, що від Бога є упорядковане». У церкві ми виступаємо як спільнота, котра повинна зберігати відповідний порядок. Отож, переступивши поріг церкви, кожен християнин кладе на собі знак святого Хреста, підкреслюючи свою готовність розпочати розмову молитвою. Подорожній, входячи в дім господаря, насамперед хреститься у бік святих ікон, а після вітається із господарем.

Кожний Божий храм посвячений на честь того чи іншого святого, котрий вважається покровителем, тобто господарем святині. Через це і наша церковна традиція увібрала народні звичаї – вітання з господарем виражається, коли ми приступаємо до тетрапода, осіняємо себе двічі знаком Святого Хреста, цілуємо ікону святого, чиє ім’я носить дана церква, робимо ще раз знак Святого Хреста і відходимо на своє місце творити молитву. Цей підхід до тетрапода символізує життєвий шлях, на якому іде постійна боротьба із злом. Однак у наполегливій боротьбі проти гріха, людина осягає бажану зустріч із Богом.

Приймаючи Христа в Євхаристії, християнин починає божественне життя. Тому, заздалегідь підходячи до Святих Тайн, робимо на собі знак Святого Хреста із глибоким поклоном, приймаємо Пресвяту Євхаристію, і в подяку Богові, що сьогодні сподобив нас свого Тіла і Крові, робимо на собі знак Святого Хреста з метанією та відходимо на своє місце для подяки.

Порядок у малих речах допомагає навести лад у великих справах. З малих речей настають великі, з малого зерняти виростає велике дерево. Подібно і в духовному житті. Святе Письмо каже: «хто вірний у найменшому – і у великому вірний» (Лк. 16:10). Тому у нас нехай буде все «по чину і благообразно» (І Кр. 14:10).

4.3). Внутрішній поділ храму. Вступаючи до храму, входимо найперше у притвор. Притвор – це та частина Божого храму, де колись стояли ті, що приготовлялись до святого Хрещення; каяники, а часом грішники й єретики, щоб могли краще пізнати Христову віру.

Історичний розвиток притвору є таким. У давнину було два притвори: зовнішній і внутрішній. Зовнішній знаходився перед самим храмом і служив для каяників людей, яких було відлучено від церкви на певний період часу. Тут вони, у свою чергу, просили про молитву тих вірних, які вступали до храму. Із цього притвору входили до внутрішнього притвору, який вже містився у самому храмі. Цей внутрішній притвор наповнювали люди, що приготовлялися до св. Тайни Хрещення. Вони вислуховували Літургію Слова, тобто Апостола і Євангелію та проповідь, а по єктенії оглашенних виходили із церкви, так як ще не мали права брати участь у безкровній трапезі.

У внутрішньому притворі знаходили прихисток переслідувані, бо церква мала право недоторканості. Пізніше там споживали їжу спільно з убогими, приносячи із собою харчі, при так званих «Гостинах Любові». Із плином часу місце зовнішнього притвору перебрав цвинтар, який є близько до церкви.

У духовному значенні притвор пригадує про особисте покаяння. Також у притворах були зображені лики Адама і Єви, які закликали присутніх до щирого покаяння. У наших галицьких храмах у притворі можемо часто побачити розп’яття Господнє, що також пригадує про Божу любов, терпіння і наше покаяння.

Середня частина храму – храм вірних, куди тільки охрещені збираються на молитву. Посередині храму вірних стоїть тетрапод – чотирикутний столик, на якому є хрест, ікона храму чи свята, а по боках – свічки. При ньому відправляються святі Тайни Хрещення та Вінчання, парастаси, панахиди і різні чини освячення та благословення. На самому переді у храмі вірних по боках находяться крилоси, тобто місця, призначені для дяків і хористів.

Храм вірних є відділений від святилища іконостасом, який розміщений на підвищенні, тобто солеї. На середині солеї є півкруглий випуск на храм вірних – і цей півкруг називається амвоном. Він має нагадувати вірним камінь, що ангел відкотив його від гробу Христа в Єрусалимі. На амвоні диякон чи священик читає Євангеліє, проповідує Боже слово, виголошує у єктенії.

Стінопис Храму вірних наповнюють ікони зі Старого чи Нового Заповітів, а також постаті мучеників, святих подвижників, які своїм життям мужньо засвідчили відданість Богові. У наших галицьких храмах можемо побачити національних героїв, релігійних провідників, новітніх мучеників, святителів, сповідників. У духовному розумінні храм вірних втілює корабель спасіння, наповнений вірними і покликаних до блаженного життя.

4.4). Святилище – головна частина храму. Саме в цьому місці приноситься Безкровна Жертва Нового Завіту, яка призначена на освячення людських душ. Найважливішим місцем у святилищі є свята Трапеза, що символізує самого Христа Спасителя, який сидить на Небесному Престолі. Престіл – це чотирикутний і рівнобічний стіл, який стоїть на середині святилища й на ньому відправляється Божественна Літургія. Престіл посвячує Архієрей, укладаючи на ньому мощі і помазуючи його святим миром. Під стінами святилища знаходиться Проскомидійник і стіл з одежами для священнослужителів. Ці два престоли покриті спеціальними обрусами, що пригадують одежі Ісуса Христа.

На середині Престола знаходиться лляний платок із зображенням похорону Христа Спасителя, ликами чотирьох Євангелистів, а також знаряддя Христових страстей. У цьому платку – антимінсі є зашиті мощі котрогось зі святих. Відразу за антимінсом знаходиться кивот, в якому зберігається Пресвята Євхаристія.

На святій Трапезі побіч Святого Євангелія стоїть ще хрест – знаряддя страшної смерті Ісуса Христос. За Престолом стоїть семисвічник і хрест, а по його боках – дві рипіди, що пригадують присутність Святого Духа. Зараз за престолом є місце для єпископа – «горне сідалище».

4.5). Іконостас – його призначення і поділ. Іконостас – це висока, подекуди сягаюча до стелі стіна, повна образів, розміщених у відповідному порядку. В іконостасі є троє дверей. Посередині є так звані Царські Двері, що ведуть до престолу. Зліва від них є північні двері, якими входиться до проскомидійника, а з правого боку розміщені двері дияконські. Дияконськими дверима виносять приготовлені чесні дари на престіл, Євангелію і хрест.

Повний іконостас містить у собі п’ять рядів ікон, розміщених у певному порядку. Під намісними іконами дуже часто зображують сюжети зі Старого Завіту. Головною є ікона жертвування Ісаака. Цілий іконостас вказує на важливість святилища, а ця невеличка ікона вказує на велику жертву Божої любові до людей, яка відбувається у святилищі кожен день.

Інші старозавітні сюжети можемо побачити у кожному ярусі іконостасу. Ікона вигнання наших прародичів Адама і Єви із раю містить символічний зміст. Святилище – це місце радості, щастя і спокою, бо там перебуває правдивий Бог. У людському розумінні – це місце блаженства, тобто рай. Метою цієї ікони є застерегти людину від того, щоб своїми ділами не позбавити себе життя з Богом. На іконі зображений херувим із вогненним мечем, який проганяє Адама і Єву із раю. Однак у теперішний час Господь нікого вже не проганяє людину, а бажає її повернення. Бог не хоче смерті грішника, а його спасіння. Інколи людство не слухає слів Господа і не причащається його Тіла і Крові. Тим самим проганяє себе із раю, позбавляючи себе блаженного місця. Цей старозавітний євангельський сюжет показує розгубленого і заляканого Адама, вказує на гіркоту життя без Бога, терпіння і страждання, а також смерть як наслідок небажання жити у Господі.

Окрім цих двох ікон, у кожному ярусі іконостасу можна побачити ще ряд ікон, що представляють нам життя стародавніх праведників, а саме: потоп, перехід через червоне море, перехід народу через пустелю, передання Мойсеєві Божих заповідей, підняття мідяного вужа у пустелі та ін. Адже основною ідеєю іконостасу є Христове воскресіння і воскресіння кожної людини. Отже, іконостас повинен нагадувати нам те, «чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не прийшло, а що приготовив Бог тим, що люблять Його» (І Кр. 2:9).

Висновки. У новозбудованому храмі «Бог навідався до народу свого»  (Лк.7:16). Приймайте всіх скривджених і зневажених, немічним і хворим просіть здоров’я, засумованих розраджуйте, бо тут царює сам Бог. У людських серцях закладайте мир. Рівночасно хочу нагадати вам, що будова храму продовжується у ваших серцях. Не руйнуйте храму в душі через ворожіння, п’янство, розводи, не гнівайтеся, не проклинайте, а навпаки всіх благословляйте!

Пресвята Богородиця, Мати Божа Неустанної Помочі, прославлена в Коломийській іконі «Це Мати твоя», закликає всіх вас єднатися між собою і любити Україну.

«Благодать Господа нашого Ісуса Христа» (Рм.16:20) нехай завжди перебуває у вашій парафії великомученика Димитрія. Амінь.

Благословення Господнє на вас!

+Василь Івасюк

Правлячий Архиєрей

Коломийської єпархії

 

 

2 липня 2020 року Божого

с. Джурів


Послання і проповіді