Проповідь владики Василія Івасюка в першу неділю Великого посту

«Учителю, Ти – Син Божий, ти цар» (Ів. 1:49).

Вступ. Перша неділя Великого посту присвячена зустрічі Бога з людиною і Сьомому Вселенському Собору, який сформулював правила шанування святих ікон.

І). Людина – це жива ікона, створена на образ Божий і Його подобу.

Вона покликана об’являти любов і присутність Бога цілому світу. Ставши іконою Творця й в усьому подібним до Нього, можемо виконувати наше покликання на землі. Той, хто досяг такої подібності стає святим.

Духовна благовість Слова Божого у Першу неділю Великого посту описує зустріч Ісуса Христа з учнями і їх покликання. Христос каже до Филипа: «Іди за мною» (Ів. 1:43) і він іде. Филип негайно ділиться своїм досвідом покликання зі своїм другом Натанаїлом, розповідаючи йому пережиту зустріч з Месією. Його переконання базується на Писанні: «Ми знайшли того, про кого Мойсей у законі писав і пророки, — Ісуса Йосифового сина, з Назарету» (Ів.1:45).

Натанаїл дивується походженню Ісуса Христа, Який був родом з Галилеї, бо з того краю нічого доброго не виходило. Филип не намагається йому щось пояснити, але відразу говорить: «Прийди і подивися» (Ів. 1:46). Филип не подає жодних переконливих аргументів, тому що християнське свідчення повинно базуватися на можливості особистої зустрічі з Христом.

Христос першим бачить Натанаїла і говорить про його чесність: «Ось справжній ізраїльтянин, що нема в ньому лукавства» (Ів. 1:47). Своєю відповіддю на запитання: «Звідки ти мене знаєш», Ісус показує, що Він, як Бог, знає серце людини. Це спонукає Натанаїла до визнання своєї віри: «Учителю, ти Син Божий, ти цар Ізраїлів» (Ів. 1:49).

Христос бачив Натанаїла під смоковницею, коли той вивчав Святе Письмо. Це ж саме робив і Натанаїл. Почувши ці слова від Христа, він зрозумів, що Ісус бачить тайни його серця. Його здивувало те, що Христос відкрив його думки. Вивчаючи закон, Натанаїл готувався зустріти Месію.

Христос обіцяє вже віруючому Натанаїлові, що він побачить ще більші речі. На прикладі Натанаїла бачимо як потрібно шукати Бога. Спочатку маємо мати бажання на пошуки, потім піти на прохання товариша до Ісуса і пізнати Його в особистій зустрічі, а тоді повірити. Таким чином, віра веде до глибшого пізнання Бога. Тому такими важливими є наступні слова Христові: «Істинно, істинно кажу вам: Побачите небеса відкриті, й ангелів Божих, як висходять та сходять на Сина Чоловічого» (Ів. 1:51). Тут пригадуються паралелі зі сном Якова про драбину від землі до неба, по якій сходили і виходили ангели: «І сниться йому, що ось драбина спирається об землю, а вершком сягає неба, і оце ангели ступають по ній вгору й сходять наниз» (Бут. 28:12). Сьогодні ж Син Чоловічий поєднує небо і землю та стає посередником між Богом і людьми та єднає людину з Богом. «Ніхто й ніколи Бога не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, — той об’явив» (Ів. 1:18). Бога ніхто ніколи не бачив, але Христос об’являє, що в Ньому побачимо Бога. Згодом Филип просить показати Бога Отця. «Господи, покажи нам Отця, і вистачить для нас». Ісус пояснює «Хто мене бачив, той бачив Отця» (Ів.14:7-9).

Ісус Христос є «місцем» зустрічі Бога й людини. Вивчення Святого Письма провадить до Ісуса. Іншими словами, виконання завжди більше від обітниці, тому що віра визначає спосіб життя людини і стає запорукою сповнення обітниці.

ІІ). Перша неділя Великого посту зветься неділею Православ’я.

Християнська традиція нагадує історичну подію перемоги християнської віри над єрессю іконоборства, котра відбулася на VII Вселенському соборі 787 року та була урочисто потверджена у 842 році. Тоді після довгого та кровавого переслідування послідовників правдивої віри відбулося прилюдне почитання і вшанування святих ікон Ісуса Христа, Пречистої Діви Марії та святих. Перше відзначення цього свята відбулося 11 березня 843 року, в першу неділю Великого посту. Відтоді щороку у цей день Церква вшановує пам’ять усіх тих, хто віддав своє життя у боротьбі проти єресей та облудних навчань, а також урочисто вшановує ікони.

Запитаймо себе «Про яке православ’я тут йде мова?». Слово «православ’я» означає істинну віру і правдиве почитання Господа Бога. Тут не йде мова про конфесійне православ’я у теперішньому розумінні на противагу Католицькій Церкві. Торжество Православ’я – це спільна віра для Східної і Західної Христової Церкви аж до розколу за патріарха Керулярія 1054 року.

Ще зовсім недавно в Україні панував безбожний більшовицький режим, який намагався знищити нашу Церкву через перебування в єдності зі Вселенською Католицькою Церквою, котра побудована на апостолі Петрі. Християнська традиція допомогла зберегти чистоту віри завдяки молитві, мученикам й ісповідникам віри. Метастази комуністичного режиму сягають також нинішнього дня та стараються всіма силами відірвати нас від вірності Христові та Святому Євангелію. Україна для нас є так само живою іконою, написаною Святим Духом. І ми не хочемо знищувати цю ікону гріхами та руйнуваннями війни так, як це робили безбожники-атеїсти в часі Радянського Союзу. Нинішні події хочуть знову повернути народ України у часи переслідування, знищення і заборону ікон. Війна перетворює квітучу нашу Батьківщину на руїну, встеляючи українську землю тілами героїв та поливаючи її кров’ю мучеників.

Христова Церква підкреслює, що християни мають вірити і прямувати до ікони. Саме через видиму ікону споглядаємо та поклоняємось Христові. Правильна віра та духовний подвиг допомагають стати подібними до Бога. Кожен християнин є православним тоді, коли сповідує правдиву віру в Ісуса Христа і своїм життям уподібнюється до Нього. У цьому сенсі вірні Української Греко-Католицької Церкви називаються православними християнами. Ми не належимо до конфесійного православ’я, але сповідуємо віру, основану на апостолі Петрі. Тому Папа Іван Павло ІІ назвав нас православними по вірі і католиками у любові.

Ікона об’являє нам Бога. Першою іконою було Воплочене Слово, Ісус Христос, Син Божий. Не раз цей образ Божий був незрозумілим для оточення, а навіть дивним і тому Його не сприймали, бо Христос не жив за законами цього світу. Ісус говорив і робив те, що бачив і чув в Отця. Він є іконою Бога. Світські образи і портрети чим докладніше відображають вигляд даного об’єкту, тим він цінніший. Зовсім інакше є справа з іконою. Звичайний портрет уособлює людину, а ікона уособлює людину, з’єднану з Богом. В іконі домінує образ людини, переміненої Божою благодаттю. Саме тому на іконі так багато золота, бо вона символізує ласку Божу і світ Царства Небесного.

Дивлячись на Ісуса, люди можуть пізнати Бога. «Хто мене бачив, той бачив Отця», – каже Христос Филипові (Ів.14:9). Кожне чудо, здійснене Ісусом Христом, закінчувалося прославою Бога. Навіть у момент найбільшого приниження Сина Божого люди пізнавали в Ньому Бога. Так розбійник пізнав у Ньому свого Господа на хресті, а сотник, ставши свідком Його спасенної смерті прославляв Бога, кажучи: «Чоловік цей справді був Син Божий» (Мр.15:39).

Покликання людини об’являти всемогутню люблячу присутність Божу, ставши подібними до ікони Творця нашого. Це сенс цілого духовного життя і наше покликання на землі. Той, хто досяг такої подібності до Отця, Церква називає їх «преподобними», тобто «дуже подібними до Бога». Іншими словами, у своєму житті вони стали правдивими іконами Бога, котрим є Сам Ісус Христос. Тому і молимося в тропарі до преподобних: «У тобі, отче (мати), вірно збереглося те, що в первообразі…».

Сенс святкування Торжества Православ’я, на перший погляд, не має нічого спільного із покаянним настроєм Великого посту! Однак, це застанова над собою, час пізнання себе, аби відновити в собі образ Божий, спотворений гріхами. Тому задумаймось, чи готові ми сказати разом зі святим апостолом Павлом: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал. 2:20). На Страшному суді, коли станемо перед Господом віч-на-віч, тоді виявиться наскільки ми уподібнилися до Ісуса. Тому Церква каже нам просити у Господа остаточного очищення: «Я образ несказанної Твоєї слави, хоч і ношу язви гріховні. (…) Владико, й очисти (…) і бажану батьківщину подай мені, і вчини мене знову жителем раю» (Стихира на Парастасі).

Питаймо себе щоденно: наскільки мій спосіб мислення є згідний з тим, що говорить щодня Слово Боже, наскільки мій погляд є поглядом Христа, котрий лікує, спомагає і милосердиться, наскільки люди пізнають по мені, що Бог є найвищою вартістю в житті дочасному і вічному. Ціллю Великого Посту є допомогти нам побачити жалюгідний стан, в якому перебуває ця внутрішня наша ікона і відновити її через покаяння, сповідь, молитву і Євхаристію.

ІІІ). Терпіння України веде до воскресіння.

Жахлива війна нахабно втрутилася в життя українського народу. Ми бачили звірства і не людяність тих, хто нас вбиває. Вони на танки садять дітей і жінок, прикриваючись ними як живим щитом, щоб ще глибше увійти в серце України та принести смерть і повне розорення. Люди цілими селами виходять, щоб своїми грудьми закрити дорогу танкам, які наступають на Україну. Але ми стоїмо в молитві за наше військо, за нашу Батьківщину, за наш багатостраждальний український народ і з Богом переможемо.

Хоча у Старому Завіті Бог дав заповідь не вбивати (пор. Вих. 20:13), проте Бог також дав повчання про те, як вести війну та перемагати ворогів (пор. Вих. 21:22). У християнстві, починаючи з апостольських часів, військове служіння використовувалося як метафора тієї духовної боротьби, яку повинен провадити кожен християнин. Апостол Павло писав: «Отже, (…) понад усе вiзьмiть щит вiри, яким зможете погасити всi розпеченi стрiли лукавого; i шолом спасiння вiзьмiть, i меч духовний, що є Слово Боже» (Еф. 6:14-17).

Мир в Новому Завіті розглядається як дар Божої любові. Він прирівнюється до спасіння. В історії продовжують царювати скорботи, але у Христі віруючі мають мир (Ів. 14:27; 16:33). Мир в Новому Завіті є нормальним благодатним станом людської душі, звільненої від рабства гріха. Саме про це говорять побажання «благодаті та миру» на початку послань святого апостола Павла. Цей мир – дар Святого Духа (пор. Рим. 15:13). «Бог же не є Бог мертвих, але живих, усі бо живуть для нього» (Лк. 20:38), – сказав Спаситель садукеям, які не вірили у воскресіння мертвих. І ми це сьогодні повторюємо для тих, хто не вірить у Бога.

Новий Завіт не містить прямих вказівок християнам про участь у війні, але має свідоцтва про благочестивих воїнів (Мт. 8:5-13), зокрема про сотника Корнилія, першого хрещеного язичника (Дії 10 глава); про хрещення воїнів Іваном Хрестителем, яких пророк наставляє нікого не ображати, не обмовляти і задовольнятися своєю платнею (Лк. 3:14). Визнаючи війну злом, Церква не забороняє своїм дітям брати участь в бойових діях, якщо мова йде про захист ближніх і відновлення справедливості. Тоді війна вважається вимушеним засобом. Однак і в цьому випадку ап. Павло каже: «Не будь переможений злом, але перемагай зло добром» (Рим.12:21).

Провина за людські страждання, заподіяні війною, лягає насамперед на тих, хто її розв’язав або не зміг запобігти: на правителів, політиків, дипломатів, керівників різних рангів, але не на воїнів, котрі виконують свій обов’язок за наказом державної влади. Воїни, захищаючи свою Батьківщину, роблять подвиг жертовної любові. Християнин має бути добрим воїном Ісуса Христа.

Ісус Христос говорив «Хто вдарить тебе в праву щоку, оберни до нього й другу» (Мт. 5:39), хоча коли Його вдарили в обличчя на суді в первосвященика Каяфи (пор. Ів. 18:22), не підставляє другу щоку, а словесно захищається: «Якщо я зле сказав, доведи, якщо воно погано. А якщо добре, то за віщо б’єш мене?» (Ів. 18:23).

Слова Ісуса Христа: «Всі бо, що за меч беруться, від меча загинуть» (Мт. 26:52) стосуються в першу чергу агресорів і тиранів, тобто тих, котрі ведуть загарбницьку війну. Вимога Ісуса Христа: «Любіть ворогів ваших» (Мт. 5:44) не виключає потреби збройного захисту від них, а також вимагає не перевищувати межі необхідної оборони і гуманно ставитися до військовополонених, поранених та цивільного населення.

Армія і люди, котрі стоять на колінах перед Богом, ніколи не будуть стояти на колінах перед ворогом. Українці! Не гнівіть Бога поганими словами, бо Він береже і благословляє наших воїнів! Тільки Божа сила нас врятує і ніколи не надійтеся на синів людських, бо в них немає спасіння! Моліться! Перемогу нам принесе віра у Бога і любов до рідної землі, котру захищаємо, але не матюки на біг-бордах міста. Матюки на біг-бордах міста – це паролі темних сил, імена та слава бісів! Люди! Досить славити бісів! Прославляйте ім’я Ісуса Христа та просіть прощення за свої провини! Тільки іменем Ісуса переможемо зло!

Володимир Великий охрестив Київську державу в ім’я Ісуса Христа у Дніпровських водах! У минулому столітті комуністичний режим закривав і нищив святині, а духовенство засуджував на різні терміни ув’язнення. Наша область оточена храмами, чудотворними іконами, відпустовими місцями, побожними людьми і раптом бачимо удар в спину Україні та нашим воїнам – червоні кораблі з диявольськими написами. Звертаємося до обласної і місцевої влади замінити погані написи на позитивні. Наприклад, «Боже великий єдиний» або «Хрест, ім’я Ісус – цим знаменем переможеш» і т. д.

Висновки. Знищити посвячену ікону мало хто наважиться, але гріхи наші спотворюють і нищать образ Божий в людині щодня! Ця жива ікона не є створена людськими руками, бо вона написана Святим Духом. Цього дня треба особливо молитися про навернення усіх тих, хто з будь-яких причин знаходиться поза межами церковної єдності з апостол Петром.

Пресвята Богородице, Мати Божа Неустанної Помочі, прославлена в Коломийській іконі «Це Мати твоя» візьми наших воїнів, волонтерів і всіх людей доброї волі під свій спасаючий омофор.

Господи, з освяченого Престолу у Пресвятій Євхаристії, зглянься на прохання народу України, котрий у терпінні покірно схилив перед Тобою голови і коліна та врятуй нашу Батьківщину Своїм милосердям.

Благословення Господнє на вас! Амінь.

† Василь Івасюк

Правлячий Архиєрей

Коломийської єпархії.

м. Яремче.

13.03.2022 р.Б


Послання і проповіді