Слово з нагоди святкування храмового свята і 255 років храму та 500 років міста Городенка.

 «Пресвятая Богородице спаси нас».

Вступ. Празник Успіння – це переміна смерті, перемога над гріхом і повернення подорожнього з далекої дороги у Батьківський дім.

І). Успіння Пресвятої Богородиці.

Церква називає смерть Пресвятої Богородиці Успінням, тобто мирним сном. Апостоли і всі присутні не плачуть над Її гробом, але співають і радіють. Гріб Пресвятої Богородиці – це двері до Царства Божого і невимовна радість для кожного християнина. Цей гріб безумовно обіцяє безсмертя душі і нетлінність тіла, знищуючи в нас страх смерті. Ісус Христос переміг смерть.

Господь залишив Церкві великий дарунок – свою матір – Пречисту Діву Марію. Святе Письмо мало розповідає про життя Діви Марії, але багато розповідає про Різдво й дитячі роки Ісуса Христа. Цар Давид пророчо писав про Неї: «пишно входить царівна, золотом ткані її шати.» (Пс.44:14).

Незадовго до свого Успіння, Божій Матері Їй з’явився Архангел Гавриїл – Її Ангел Хоронитель – з пальмовою гілкою в руці і сказав, що Господь скоро забере Її до Себе. Пальмова гілка – це символ перемоги.

Діва Марія – це одинока людина, котра цілковито зберегла чистоту душі і серця. Апостоли Христові були вражені такою новиною, хоча Марія обіцяла їм завжди бути близько до них. В день Успіння Богородиці апостоли зібрались навколо Її ліжка. Ісус взяв Її душу на руки і переніс із земного Єрусалиму до Небесного.

Стіни міста Єрусалиму руйнували вавилоняни і римляни. По вулицях міста на своїх конях гарцювали воїни – араби і проходили лицарі – хрестоносці. Над воротами міста змінювались прапори з римським орлом, двоголовим візантійським орлом, півмісяць із зірками, білий прапор з хрестом, ливанський кедр і шестикутна зірка. Єрусалим перетворювався в розвалини і знову воскресав із попелу, але гробниця Матері Божої залишалася порожньою. Людські війни зупинялися, хвилями розлюченого океану перед гробом Пресвятої Діви Марії.

Успіння Пресвятої Богородиці стає празником, бо від сьогодні смерть перетворюється на тихий сон, відпочинок від земної праці і терпіння. Смерть пробуджує до вічної радості, де немає ночі, бо все наповнене Божим світлом. Святі говорили, що день смерті більше за день народження, бо він відкриває людині її саму.

ІІ). Успіння відкриває тайни людського серця.

В глибині людської душі зберігаються закодовані і засекречені події цілого життя – поступки, бажання і думки. Нічого не проходить безслідно, бо все залишається записаним у вашій совісті. Навіть те, що здавалось би назавжди пропало в темних проваллях минулого, насправді збережено в підсвідомості. Велика мудрість – пізнати себе. Насправді ми бачимо тільки зовнішнє життя, а його глибина залишається для нас закритою.

Святе Письмо порівнює людське серце з морем. Дивлячись на спокійне море, бачимо бездонну, ласкаву і тиху гладінь. Натомість перед бурею бачимо поверхню потемнілого моря, великі хвилі подібні до гірських хребтів, хоча глибина для нас є непроглядною. Невідомо, що скриває від нас море у своїх глибинах: дорогоцінні каміння, дивні рослини і риби, підводні рифи.

В серці складається все, що проходить з людиною. Смерть – це останній момент в самовизначенні людської особи. У вічності змін немає. Там розкриваються накоплені зло і добро виконані за час життя і сховані в своєму серці. Це щось на подобі багача, котрий сховав свої багатства в глибокому підземеллі. Для одних людей день смерті світлий і прекрасний, а для інших – страшний неначе день страти. Смерть праведника – це пробудження у прегарному світі. Смерть нерозкаяного грішника – це наростаючий жах, котрий приводить до пекла. Пекло страшніше для грішника, аніж прокинутися від летаргічного сну в закритому гробі. Опинившись в закритому гробі під землею, людина не розуміє, що з нею трапилось. Вона кричить, кличе на допомогу, але ніхто її не чує, як в безлюдній пустині; вона хоче підняти кришку гробу, але вона міцно забита цвяхами і не можливо навіть поворухнутися. Зверху лежить важкий ґрунт, який придавлений могильним каменем, наче печаткою. Опісля приходить справжня смерть в тісному гробі. Однак для грішника в пеклі знищення не буде. Він вічно буде помирати опутаний людиноподібними зміями. Кінця не буде, час зупиниться навічно. Це пекло! Пекло – це місце забуття, переповнене ненавистю, бо там немає любові. Душа померлого робиться подібною до демонів. Логічним буде запитання «Як це можливо, щоб так сталося з людиною, створеною на образ Божий?». Нічого дивного. Історія представляє вже на землі нам людей – страховиськ у повсякденному житті. Наприклад, це можуть бути жорстокі вбивці-садисти. Людина своїми вчинками стає подібною до диявола, коли знаходить постійну потребу і таємну насолоду, заподіюючи ближньому біль і страждання. Хоча диявол ніколи в цьому не признається.

Спасіння – це взаємодія волі Божої і волі людської. Свобідна воля – це велика гідність людини. Без свобідної волі не існує особистості, яку створив Бог. Напевно, люди завдають собі запитання «Чому Господь не знищив можливість гріха, котра знаходиться у свобідній волі?». У такому випадку моральна людина перетвориться в простий предмет цього світу. Прикладом може бути запрограмований комп’ютер, котрий вже не є особою. Насправді гріх є знищений Ісусом Христом, але наслідки – метастази продовжують діяти у світі досить ефективно. Моральна людина має свободу вибору і дії, потенційну можливість творити зло і в той же час – перемогти його. Земне життя дано людині для свого визначення через систему добрих і поганих вчинків. В глибині людського серця приходиться приймати важливе рішення: «З Богом чи без Бога?». Любов єднає, а ненависть роз’єднує. Без любові неможливо спілкуватися з Богом і врятуватися. Слід пам’ятати, що без Бога починається темрява, божевілля, внутрішня самотність, вічне залишення Богом і хаос. Ось це і є пекло.

ІІІ). Сьогодні наше славне місто Городенка відзначає свою 500-ту річницю і 255 років храму Успіння Пресвятої Богородиці.

Впродовж багатьох століть Городенка була і залишається джерелом невичерпної духовної енергії та добра. Назва міста походить від слова «город» – укріплення з частоколів та зрубів. Повість Временних літ подає, що у 993 році Володимир Великий пішов походом на білих хорватів, які населяли Галичину. Саме тоді сучасна Городенківщина увійшла до Київської держави.

Городенка вперше згадується у 1195 році та називається поселенням xлібоpобів і pеміcників у cкладі Галицько-Вололинcької держави. Монголо-татарські навали, польська культурна і релігійна експансія, повстання під проводом Івана Мухи, постійні приграничні війни між Польщею і Молдавським князівством, напади татар не один раз руйнували Городенку. Магдебурзьке право місто одержало досить пізно – у 1668 року, від короля Яна-Казимира.

Коштом Миколи Потоцького у Городенці розпочалося будівництво храму Успіння Діви Марії і у 1766 році відбулося посвячення митрополитом Левом Шептицьким. Спроектував його Бернард Меретин. Ззовні храм дуже схожий на костел Успіння у Бучачі. Внутрішнє оздоблення Городенківського храму – справа рук Йоганна-Георга Пінзеля. У 30-х роках ХІХ століття до храму прибудували дзвіницю. Зараз храм відреставрований, зберігся майже без змін. У нашому місті є також храм святого Миколая та костел Непорочного Зачаття.

ІV). Значення храмів на прикладі Успенської церкви.

Храм – це житло для Бога, місце спілкування з Євхаристійним Ісусом та надія на вічне життя. Тому найщасливіший шлях у житті людини — це дорога до храму, котрий є кузнею нашої віри і любові один до одного.

Притча. Як треба любити Бога і чому люди кричать один на одного?

Професор психології Кембриджського університету якось запитав у своїх учнів:

– Коли люди сваряться, то чому вони кричать?

– Тому що втрачають спокій, – сказав один студент.

– Але навіщо ж кричати, якщо інша людина перебуває з тобою поруч? – Запитав професор. – Не можна з нею говорити тихо? Навіщо кричати, якщо ти розсерджений?

Учні пропонували свої відповіді, але жодна з них не влаштувала професора. Зрештою він пояснив сам, чому це відбувається:

– Коли люди незадоволені один одним і сваряться, їхні серця віддаляються, хоча вони знаходяться близько один до одного. Покрити цю відстань і почути один одного, їм доводиться кричати. Чим сильніше вони сердяться, тим голосніше кричать.

А що відбувається, коли люди закохуються? Вони не кричать, навпаки, говорять тихо. Тому що їхні серця знаходяться дуже близько, і відстань між ними зовсім маленька. А коли закохуються ще сильніше, що відбувається? – Продовжував професор. – Вони не говорять, а тільки перешіптуються і стають ще ближчими у своїй любові.

В кінці навіть перешіптування стає їм не потрібним. Вони тільки дивляться один на одного і все розуміють без слів. Таке буває, коли поруч двоє люблячих людей.

Так от, коли сперечаєтесь, не дозволяйте вашим серцям віддалятися один від одного, не вимовляйте слів, які ще більше збільшують відстань між вами. Тому що може прийти день, коли відстань стане така велика, що ви не знайдете зворотного шляху до Бога і ближнього. Ось така любов повинна бути в людини до Бога та ближнього і тоді приходить спасіння. Так Церква вчить любити Бога і ближнього повсякчас.

Нині бажаю звернути особливу увагу на значення іконостасу в храмі. Любов вказує на іконостас – місце перебування людини після смерті, а ненависть вказує на місце перебування людей під іконостасом, тобто пекло. Згідно з вимогами, іконостас вважається повним тоді, коли містить у собі п’ять рядів ікон, причому розміщених у певному порядку. Починаючи від самої солеї, під намісними іконами дуже часто зображують вигнання Адама і Єви з Раю і як Авраам жертвує свого сина Богові, тобто через жертву Сина Божого хоче повернути всіх людей назад до Раю. Отже, священики так мають особисто взірцево служити та приносити Безкровну жертву, щоби повернути всіх людей до Бога. Господь вже нікого не проганяє, а бажає повернення кожного.

Нині можна дивитися богослужіння в прямому ефірі. Запитаєте «Чому у такому випадку потрібно ходити до храму?». Відповідь проста. Слухаючи проповідь з амвону в храмі, ви знаходитеся біля Ісуса Христа і не дальше за апостолів. Саме Христос робив чуда людям і нині Він готовий зробити чудо задля вашої віри. Ви нині можете доторкнутися Його одежі і стати здоровими так, як це зробила колись кровоточива жінка.

Висновки. Успіння – це прославлення події смерті Пресвятої Богородиці. Смерть – це не закінчення життя, а початок воскресіння і знак безсмертя людини.

Нехай священики і миряни так працюють, щоби наше місто з кожним роком розквітало і ставало красивим, мешканцям краще жилося, люди ставали добрішими і єдналися в одну велику Городенківську родину.

Нехай Пресвята Богородиця, Мати Божа Неустанної Помочі, прославлена в Коломийській іконі «Це Мати твоя» допоможе нам віднаходити суспільну злагоду, взаємна повага та довіра.

Господи благослови кожний дім – родинним затишком, міцними сім’ями, миром, любов’ю та достатком.

Благословення Господнє на вас! Амінь.

+Василь Івасюк

Правлячий Архиєрей

Коломийської єпархії.

28.08.2021 р.Б.

м. Городенка