“О жінко, велика твоя віра! Хай тобі буде, як бажаєш.

 І видужала її дочка від тієї години.”

(Мт.15.21-28)

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа! Дорогі браття і сестри!

Вступ. Вірити – це значить усією своєю істотою триматися єдиного Бога у трьох Особах: Отця, Сина і Святого Духа і довіритися Йому та прийняти всі об’явлені правди, що Бог – це Істина. Християнська віра в єдиного Бога допомагає кожній людині отримувати чуда у своєму житті. Посвячення престолу у храмі Миколая Чудотворця с.Гвізд – це доступ віруючим людям до Божої благодаті.

І). Недільне Євангеліє показує, як Ісус Христос, будучи людиною та маючи непростий характер і темперамент, допомагав людям. Пригадаймо Його гострі слова: “О, роде невірний та розбещений, доки маю бути з вами!”. Пригадайте також гнівливе осудження книжників та фарисеїв. Це бачимо при оздоровленні жінки хананейки. Він постає в образі людини, який був легко зрозумілим законовчителями та фарисеями, але цей “образ” є несприйнятним для нас. Відразу на думку спадають слова Господа, звернені до народу: “Бо ваші думки — не Мої це думки, а дороги Мої — то не ваші дороги, говорить Господь. Бо наскільки небо вище за землю, настільки вищі дороги Мої — за ваші дороги, а думки Мої за ваші думки” (Іс. 55,8-9). Ісус розуміє суть своїх вчинків і знає кінцевий результат. Натомість, людина не може передбачити наслідків своїх найкращих вчинків, бо вона немає часу для Бога, Котрий все знає.

І тому стає зрозумілим чого хотів досягти Ісус у випадку прохання оздоровити жінку, котра сприймала Його як ворога, а навіть як окупанта. Саме так ставилися всі хананейці до євреїв, що захопили їхні землі. Христос своїм зверхнім виглядом доводить жінку до критичної межі так, що вона назвала Ісуса Сином Давида і Господом. Коли ця еволюція віри досягла свого апогею, тоді Ісус Христос відповідає на її просьбу. Все це робилося у присутності чималої кількості людей і для нас з вами жінка хананейка стала прикладом постійної прохальної молитви і покірного підчинення себе Божій волі.

Якщо людина вступає в розмову з Богом і чує щось неприємне про себе, це завжди закінчиться позитивно для нас самих. Ісусові замало чути крик жінки і прохання Його учнів: “Відпусти її, бо вона кричить за нами”. Він чекав, щоб віра жінки-матері вийшла за культурні, релігійні та історичні межі. Правда, поширеним явищем було те, що поганські народи зі сторони євреїв часто чули на свою адресу зневажливі прізвиська на зразок “пес”, “щеня” і т.п. І тому ніхто не здивувався, коли Ісус називає хананейський народ щенятами. Натомість Христос робив це зовсім з іншою метою на відміну від книжників і фарисеїв. Його бажанням було не образити, а показати нам з вами межу, яка дозволяє збільшити віру людини і не доламати її переконання. Жінка стала згідною сприйняти на свою адресу все, що про неї каже Ісус, щоби тільки отримати зцілення своєї дочки. Виникає справедливе запитання: “Наскільки далеко пішла наша віра і за кого ми себе вважаємо? Чим ми можемо щось пожертвувати, щоб дозволити Богу втрутитися в наше життя?”.

1.1). Приклад. Одного разу на березі моря відпочивала сім’я. Діти гралися на піску, чоловік щось розказував своїй дружині і всі раділи вихідному дню. Здавалося, ніхто і ніщо не могло порушити цю сімейну радість. Раптом, до них підійшла стара згорблена жінка, вбрана в лахміття, її сиве нечесане волосся на всі сторони розвівав морський вітер. Мати голосно покликала дітей до себе, пригорнула їх і сказала: “Бачите цю стару бабу-ягу, як будете нечемні, вона забере вас із собою!”. Коли жінка порівнялася з родиною, то приязно посміхнулися своїм беззубим ротом. У відповідь повна тиша і лише перелякані очі дітей та зневажливі вигуки їх батьків: “Ану йди далі, чого стала!”. Повернувшись з відпочинку, вони розповіли про свою пригоду своїм знайомим. Знайомі їм пояснили, що ця стара жінка присвятила все своє життя збиранню уламків скла на навколишніх пляжах, щоб часом хто з дітей не поранив ногу. Дійсно, люди часто когось підозрюють і не довірять один одному. А насправді, людина може зробити дуже багато добра. Отже, не робімо поспішних висновків про життя людей!

ІІ). Віра в Христа робить людину по суті християнином. І ось жінка приходить до Христа, не пориваючи зі своєю традицією, залишається вірною батьківським звичаям. Вона вже чула що прийшов Учитель із Юдеї, Який чинить чуда. Жінка розраховує отримати чудо, бажаючи залишитися вірною своєму народові. Спаситель підказує їй, що потрібно внутрішньо змінитися. Внутрішнє відродження починається із покаяння, плекання в собі духу смирення, і визнання правдивої віри. І лише тоді, коли вона визнає Христа за Спасителя – отримує зцілення (пор.Мт. 15,28). Віра в Христа, ще до утворення християнської Церкви, робить її по суті християнкою.

В теперішний час переживаємо великі переміщення людей, котрі в пошуках праці несуть зі собою свою віру і культуру. Релігія кожного народу заслуговує на пошану й визнання на рівні з іншими. Християнам по суті обмежують права, забороняють ставити хрести, носити священичий одяг і т.п., щоби тільки не образити інші релігії. Справді, християнський світ і сьогодні приваблює до себе людей. І ми в Україні це відчуваємо, коли раптом наші міста розростаються коштом десятків тисяч прибульців із Донбасу, Азії та Росії. Ще більший приплив іноземців переживає Європа. Десятки кораблів пливуть у Європу із втікачами з Африки, Близького Сходу, Сирії, хоча сотні втікачів потопають у Середземному морі. Ті мігранти, котрі допливають, до європейського берега, не бажають прийняти європейської системи цінностей, хоча бажають користуватися вповні здобутками християнської культури. Насправді це християнство дало нам можливість розвинути економіку і забезпечити народи добробутом на високому рівні. Християнин нині стоїть перед викликом: “Як ставитися до цих людей? Чи викидати їх із своєї країни, чи цінувати кожного мігранта і вбачати в ньому Самого Христа?”.

Християнська цивілізація стоїть перед вибором: Чи ми будемо твердими у вірі і гостинними, чи ворожими через переживання своєї слабкості. “Будьте мужніми, будьте сильними, віруйте!” – не раз закликає нас Христос. Божий Син іде в чужі краї тільки тому, що непохитний у вірі і не може зрадити Бога Отця. Зустріч людей різних народів ставить одну головну вимогу: бути свідомими своєї тотожності, тобто твердо знати мову, якою розмовляємо, віру яку сповідуємо. Не зрікатися віри і не приймати підступної тези про рівність усіх вір і рівність усіх істин. Насправді це неправда й обман. Істина є лише одна і правдива віра одна. Христос зцілює жінку хананеянку лише тому, що вона схиляється перед Ним і приймає Його віру.

Теперішний час ставить перед нами нову перспективу – йти за нашими українцями у світи та робити для них та інших народів християнські місії. “Тож ідіть, і навчіть всі народи”, – так завершується Євангеліє від Матея (Мт. 28,19). Іти в ті краї, куди могли поїхати наші заробітчани. Іти і навчати всі народи і свідчити, як вчить Христос, високо підносити запалену свічку істини та самому бути світлом, яке осяває світ довкола. Несучи цінності християнства і приймаючи їх, можна почути те саме обнадійливе слово, яке почула хананеянка від Христа: про зцілення від хвороби спраглої правди душі.

ІІІ). “Віра твоя спасла тебе” (Мт. 9, 22). У чому полягає суть істинної віри? Істинна віра – це визнання Ісуса Христа Сином Божим і Спасителем світу. Недостатньо визнавати Христа історичною особою, народженою у Вифлеємі від Марії, бо така віра не спасає. Юдеї визнавали Ісуса реальною особою, хоча вони не визнавали Його Месією і не вірили, що Він Син Божий.

Ісус Христос доводив юдейським книжникам і фарисеям, що Він є Син Божий. Тоді фарисеї сказали Йому: “Ти Сам про Себе свідчиш, і свідчення Твоє неправдиве”. Ісус сказав їм у відповідь: “свідчення Моє правдиве, бо Я знаю, звідки прийшов і куди йду; а ви не знаєте, звідки Я і куди йду. Ви судите за плоттю; а Я не суджу нікого. (…) А коли Я істину говорю, то не вірите Мені. Хто з вас викриє Мене у гріху? Якщо ж Я говорю істину, то чому ви не вірите Мені? Хто від Бога, той слова Божі слухає; ви тому не слухаєте, що ви не від Бога” (Ів.8,12-59). Із цієї полеміки з юдеями виходить, що Христос Спаситель вимагає віри і визнання Його Сином Божим. Господь ясно говорить, що той, хто не вірує в Нього, той від диявола.

Апостол Павло наголошує “щоб для Бога жити: я – розп’ятий з Христом. Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене й видав себе за мене” (Гал. 2,19-20). Віра християнина скріплюється на посвяченому престолі у кожному храмі Пресвятою Євхаристією.

ІV). Посвячення престолу в нашому храмі – це доступ до Божої благодаті та віри в Ісуса Христа. Божа благодать приходить через Безкровну Жертву Нового Завіту, яка приноситься на цьому місці. Це святе місце є найважливішою частиною кожного храму і називається “Святая святих” або святилище. Святилище – це найважливіша частина храму, бо тут перебуває живий Христос. Живий Христос приходить на вимогу священика у святилищі на Престіл або Трапезу. Свята Трапеза – це чотирикутний і рівнобічний стіл, який стоїть на середині святилища й на ньому відправляється Божественна Літургія і символізує самого Ісуса Христа. На цьому престолі знаходиться кивот і там постійно перебуває Євхаристійний Христос.

Свята Трапеза має бути посвячена Архієреєм і помазана святим миром. У північній стороні Престола під стінами святилища знаходиться Проскомидійник, на якому священнослужитель приготовляє дари для освячення. Престіл покритий спеціальними обрусами, що пригадують одежі Ісуса Христа.

На середині святої Трапези знаходиться лляний або шовковий платок із зображенням похорону Христа Спасителя, ликами чотирьох Євангелістів, а також знаряддям Христових страстей. Цей платок посвячується Архиєреєм у Великий четвер і називається антимінсом, бо в ньому зашиті мощі святого. Відразу за антимінсом на Престолі знаходиться ковчег у формі малої церковці так званий кивот, в якому зберігається Пресвята Євхаристія.

На святій Трапезі побіч святого Євангелія стоїть хрест – знаряддя, на котрому поніс страшну смерть Христос Спаситель. За Престолом стоїть семисвічник і хрест, а по його боках – дві рипіди, що пригадують присутність Святого Духа. Зараз за престолом під східною стіною є місце для єпископа – “горне сідалище”, яке символізує Небесний Престол.

Висновки. Віра – це є правда, а живучи вірою, людина уникає багатьох гріхів, вічної муки і має життя вічне. Якщо бачиш нагого, чи голодного, чи холодного, чи спраглого, чи одержимого злим духом, чи іновірців чи мігрантів та заробітчан – завжди помилуй і визволи їх, а від Бога нагороду отримаєш та віру Христову у серці утвердиш. Свята Україно, бережи віру Христову і не спокушайся ні підступними проповідями іноземних місіонерів, ні їхньою гуманітарною допомогою.

Велика частина нашого народу ще й досі брязкотить чужими кайданами на українських руках. І до всіх скованих церков і народів звертаємося закликом Тараса Шевченка: “Розкуйтеся, скиньте з себе ці старі кайдани, станьте вільними Христовими громадами, тоді будемо єднатися”. Тоді Христос прийде і скаже народе України: “Я з вами по всі дні до кінця світу… і радості цієї не відбере від вас ніхто” (Ів. 16,22).

Пресвяте Богородице, Мати Божа Неустанної Помочі, допоможи зберегти істинну віру в Бога у серцях наших заробітчан.

Посвячений престіл у вашому храмі нехай буде джерелом Божої благодаті для всіх потребуючих, а особливо наших заробітчан.

Благословення Господа нашого Ісуса Христа нехай перебуває з Вами завжди, нині і повсякчас і навіки віків. Амінь.

+Василь Івасюк

Правлячий Архиєрей

Коломийської Єпархії

с.Гвізд

23 вересня 2018 року Божого