Привітання. Преосвящений митрополите Володимире, Преосвящений митрополите Ігоре, всесвітліші та всечесніші отці, преподобні сестри, шановні представники влади, ближча і дальша родино покійного та парафіяни храму цього. Вітаю всіх Вас християнським пасхальним привітом “Христос Воскрес!”.

Вступ. Дня 21 травня 2013 року відійшов у вічність Правлячий Архиєрей Коломийсько-Чернівецької Єпархії владика Миколай Сімкайло. Вісім років служив владика у нашій Єпархії, але несподівана смерть зробила сиротами священиків, бо вони втратили Духовного Батька, вірні – свого Пастиря, “Карітас” – Милосердного Самарянина, представники влади – свого порадника, брат інвалід Василь втратив свого другого рідного брата Миколая, а ми всі разом – жартівливого і життєрадісного Пастиря. Всі добре пам’ятають, де був владика там завжди було чути веселі розмови, жарти і сміх, а разом із тим велася активна праця.

І). Життєпис. Храм Преображення Господнього збудований владикою Миколаєм Сімкайлом приймає сьогодні наші молитви за світлий упокій його душі. Автобіографія владики свідчить про життя, яке проходило через терпіння за Церкву і волю України.

Народився Миколай дня 21 листопада 1952 року у м. Караганді, де відбували заслання його батьки за участь в УПА. У 1963 році батьки повернулися в Україну і Владика Микола вступив до Підпечарської восьмирічної школи, яку закінчив в 1967 році.

У 1967-1969 роках навчався в Угорницькій середній школі. Відтак вступив до Івано-Франківського технічного училища № 1, після закінчення якого здобув фах слюсаря-ремонтника промислового обладнання (до жодного вищого навчального закладу як “син націоналістів” не міг поступити).

Родина Сімкайлів була близько знайомою з єпископом підпільної УГКЦ Павлом (Василиком), який часто відправляв Богослужіння в їхній хаті. Бачачи ревність у духовному житті Миколи та Григорія (молодший брат), Владика Павло ознайомив їх зі становищем УГКЦ і запропонував стати священиками. З того часу, до і після виконання військового обов’язку, брати почали наполегливо студіювати богословські науки в підпільній духовній семінарії.

15 травня 1974р. в с. Підпечари під час Божественної Літургії Владика Павло (Василик) уділив Миколі дияконські і священичі свячення. У той момент розпочався тернистий шлях підпільного священика: переважно вночі їздив по станицях УГКЦ Івано-Франківської, Тернопільської та Львівської областей, несучи людям Боже Слово, відправляючи Святі Літургії, уділяючи Святі Тайни.

У серпні 1987 року о. Микола разом з групою українського духовенства, монахів і мирян, на чолі з Владиками Павлом (Василиком) і Софроном (Дмитерком) оголосив, що виходить з підпілля. Він був членом делегації, яка виборювала права УГКЦ в Москві, а також ланцюгового голодування, що тривало з 19 травня до 24 листопада 1989 року.

1 жовтня 1989 року в Івано-Франківську відбулася 50-тисячна демонстрація вірних і прихильників УГКЦ, під час якої о. Микола відслужив Панахиду і виголосив проповідь на могилі Січових Стрільців, за що був заарештований на 15 діб.

28 січня 1990 року після Служби Божої перед закритим Катедральним собором Святого Воскресіння Голова облвиконкому урочисто передав ключі від храму єпископам УГКЦ.

20 лютого 1990 року Грамотою Владики Софрона (Дмитерка) о. Микола був призначений парохом цього храму і деканом Івано-Франківського деканату, а також директором благодійної організації “Карітас”. Для поглиблення теологічних знань упродовж 1991–1995 років закінчив Теологічно-катехитичний духовний інститут.

Нагороджений нагрудним хрестом з прикрасами, мітрою, грамотою і медаллю Вселенського Архієрея Івана Павла II “Почесний Хрест за Церкву та Вселенського Архієрея”, почесними грамотами та відзнаками.

2 червня 2005 року номінований єпархом Коломийсько-Чернівецьким УГКЦ. Єпископська хіротонія Владики Миколи Сімкайла відбулася 12 липня 2005 року, на празник Святих первоверховних апостолів Петра і Павла, в Катедральному соборі Святого Воскресіння м.Івано-Франківська.

Введення на престол Коломийсько-Чернівецької єпархії Владики Миколи Сімкайла відбулося 13 липня 2005 року, на празник Собору святих апостолів.

21 травня 2013 року у реанімаційному відділенні Коломийської районної лікарні помер владика Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ Микола Сімкайло. Висновки лікарів вказують, що причиною смерті стало хворе серце.

ІІ). Кредо владики Сімкайла Миколи. Ми зібрались у Соборі Преображення Господнього, щоб спільно звершити заупокійну молитву за Правлячого Архиєрея владику Миколая Сімкайла. І тут, Катедральному храмі, біля тетрапода можемо бачити написане кредо владики Миколая: “Хто дає наповняє серце, а хто бере наповняє руку”. Наша любов до цього славного ієрарха проявляється у двох речах: пам’яті і молитвах. Не тільки сьогодні, але й кожного дня справжня любов проявляється у молитвах за спокій його душі. Якщо ми вранці і ввечері згадуємо владику Миколая у своїх молитвах, тоді ми правдиві у своїх словах, тоді ми справді любимо, шануємо і пам’ятаємо його.

Господь доручив владиці Миколаю паству Коломийсько-Чернівецької Єпархії у непростий час. Можливо, саме через ці складні обставини релігійної ситуації владика передчасно залишив нас. Іншими словами, владика дозрів до зустрічі з Богом. І ми, пам’ятаючи свого архіпастиря, підносимо молитви до Бога, щоби Господь упокоїв його душу у місті світлому, у місті квітучому, де немає хвороби, зітхання, але життя безконечне.

Маємо тут присутню родину покійного. І на жаль, у житті буває так, що любити і цінити людину починаємо вже після її смерті. Його спадщина, як архиєрея, належить Церкві, бо він жив для людей і хотів залишити про себе добру пам’ять в іконах, ділах милосердя, дитячих будинках, садках та інших благородних справах. Сьогодні проходить річниця і напевно треба вже більше не тривожити праху покійного та його вічного спочинку за незавершені справи чи ще не виконані обіцянки. Нехай владика Миколай після тривожних років земного життя і річниці своєї смерті вже спокійно закінчить свої земні справи нашими мирними руками.

ІІІ). Єпископ Ґазда. Журнал “Кана” №1 на стор. 30 за 2012 рік пише, що владику Сімкайла поза очі називають “єпископом ґаздою”. Кир Миколай на це питання так відповів: “Я думаю, що кожна людина повинна бути господарем. Колись світлої пам’яті Митрополит Андрей Шептицький старався докладати зусиль, щоб навчити духовних осіб менеджменту. Тому я також вчу своїх священиків: по можливості беріть землю і разом із членами церковної громади будуйте там щось корисне для вірян, навіть те ж кафе з помірними цінами. І робити завжди треба щось нове, щоб бути першим, бо якщо ти третій чи четвертий, то це не матиме бажаного результату. Та на разі, на жаль, добрі менеджери серед священиків – то радше винятки”.

Митрополит Володимир, представники влади, священики добре знали покійного Кир Миколая. Особа українського владики відзначалася великою привітністю, рухливістю та особливою відданістю справі служіння Церкві у часи переслідування. Владика був вірний син Церкви, а особливо її проводу в особі Глави Блаженнішого Любомира Гузара, свого святителя. Він давав мужній приклад до наслідування через жертовність та свою доброту.

Слід завжди пам’ятати, що владика Миколай був поряд із владикою Павлом Василиком, коли виходили із підпілля та завжди відстоював права віруючих людей. Він дочекався воскресіння нашої Церкви й активно включився у процес відродження України та духовності народу. Наша Церква потребує ревних і дієвих священиків, яким був владика Миколай. Він міг би доповнити той список наших блаженних і святих, які є мучениками. Сподіваємося, що преосвященний Владика Миколай є нашим заступником у небі та буде спонукувати духовенство та усіх людей до щоденного активного служіння Церкві, щоби осягнути святість життя.

Вічна тобі пам’ять, дорогий владико Миколаю! Спи спокійно сину України, а ми тут живучі будемо продовжувати твої розпочаті богоугодні справи. Амінь.

+Василь Івасюк

Правлячий Архиєрей Коломийсько-Чернівецької єпархії