Слово владики Василія Івасюка на похороні всесвітньо відомого бандуриста Володимира Луціва

«Яка слава на землі буває незмінна?

Все від тіні слабше, все за сон примарніше:

одна мить, і все це смерть забирає».

(Самогласні Івана Дамаскина)

Вступ. На жаль, ми живемо у світі, де похорони важливіші за покійника, де весілля важливіше від любові, де зовнішність важливіша за розум. Ми живемо в культурі, де обгортка важливіша за внутрішнє наповнення.

І). Від «Темзи до Бистриці...». Похорон нашого земляка і патріота України Володимира Луціва зібрав нас у храмі Воздвиження Чесного Хреста. Найцінніше, що є у людини, це — її життя, яке дається кожному тільки один раз. Довге чи коротке, воно триває лише від народження до смерті людини і його не можна прожити двічі. Один відомий чоловік так писав про життя і смерть: «Коли життя благо, то благо і смерть, яка є необхідною умовою життя».

Мудреці стверджують: «Коли помирає людина, світ стає біднішим, бо втрачає те, чим вона жила, як сприймала все, що її оточувало, чим багатою і щедрою була її душа». Значення слова «померти» в українській мові найчастійше вживається як «упокоїтися» чи «Богові душу віддати». Упокоївся в Господі український бандурист, славетний співак, котрий виступав під псевдонімом Тіно Вальді і Великий Українець світлої пам’яті Володимир Гаврилович Луців. Не думалося, що маестро Луців покине нас 07 вересня 2019. Він заповів поховати себе у Надвірній, де народився, звідки пішов у широкий світ – «Від Бистриці до Темзи…». Отож, тепер шлях Володимира Луціва пролягає назад від «Темзи до Бистриці...», тобто з Лондона до Надвірної.

ІІ). Віддати душу Богові. В одній відомій пісні говориться, що смерть – це мить між минулим і майбутнім, тобто мить між земним і вічним. Смерть – це подія розлучення душі і тіла, при якому тіло очікує розкладання у землі, а душа переходить до загробного життя. Упокоївшись в Бозі, душа відділяється від тіла і продовжує жити по смерті. Дійсно, зі смертю життя не припиняється, а тільки душа переходить до іншого світу, бо смерть – це двері у потойбічний світ. Наш покійний тепер просить від нас допомоги молитвою, постом і милостинею. Церква для цього уклала спеціальні впорядковані молитви – чин похорону мирян.

ІІІ). Чин похорону Володимира Гавриловича – це молитва Церкви за спільною участю вірних, приносить допомогу спочилому і зменшує йому терпіння у чистилищі. Молитви монаха Івана Дамаскина з чину цього похорону пригадують людям дуже важливу правду: горе, який подвиг довершує душа покійного, коли розлучається з тілом! О горе, як тоді плаче вона і немає нікого, хто помилував би її. До ангелів очі підносить — даремне молиться; до людей руки простягає — немає, хто допоміг би її. Тут, на початку вічності душі, дуже потрібна молитва і милостиня. Тому, роздумавши про коротке життя, просім у Христа всією родиною разом з присутніми великого Божого милосердя для душі переставленого.

Плачемо і ридаємо, роздумуючи про смерть [нашого батька, патріота і просто доброї людини], коли бачимо у гробі лежачу, на образ Божий утворену красу і вже без вигляду. О чудо, що це за тайна сталася з людиною, що вона з’єдналася зі смертю? Відповідь дуже проста – наш покійний дозрів до Царства Божого, а ми присутні просимо у Господа, пом’янути його у Царстві Своїм.

ІV). Співчуття родині. Глибоко сумує родина з приводу смерті п.Володимира – прекрасної інтелігентної людини. Невблаганна смерть розлучила батька з дітьми і з ближчою та дальшою родиною. Покійний був християнином, патріотом і досвідченим працівником. Він своїми знаннями будував Україну, яку дуже любив. Покійний був професіоналом своєї справи, спеціалістом з великої літери, котрий терпеливо міг вислухати кожного, порадити, навчити і повчити. Український бандурист, славетний співак і Великий Українець був нагороджений почесною грамотою Світового Конгресу Вільних українців, Міжнародна премія імені Володимира Винниченка, організатор концертних програм до 100-річчя з дня народження Патріарха Йосипа Сліпого та повернення Блаженнішого Кардинала Любачівського до Львова. І все ж таки, на 90 – му році життя перестало битися серце рідного батька, просто інтелігента у житті, в стосунках з колегами. Нині рідна Надвірна, у храмі, де він приймав Перше Святе Причастя, прощає п.Володимира із рідним Прикарпаттям в час переходу до вічності.

V). Прощання. Покійний Володимир уважно слухав Божого Слова і тому перейшов від смерті до життя (пор. Ів.5:24). Нині устами священника Він сміливо може повторити молитву праведного Симеона: «Нині, Владико, можеш відпустити слугу твого [Володимира] за твоїм словом у мирі» (Лк.2:29). Нехай земля буде йому пухом, а пам’ять вічною. Господи, прости йому всі гріхи свідомі і не свідомі та пом’яни душу покійного у царстві Твоїм.

У цей осінній день, коли природа востаннє показала красу рідних Карпат і наближення до нас з кожним днем вічного життя, прощається покійний (Карточка подана від родини з іменами). Нам буде його не вистачати. Другої такої людини більше не буде.

Висновки. Іван Дамаскин нині каже: «Все суєта людська, що зникає після смерті: не лишається багатства, минає й слава, бо приходить смерть, і все це зникає». Устами єпископа, покійний востаннє звертається до всіх присутніх: «Життя дуже коротке! А ми його ще більше вкорочуємо, коли ображаємося, сквернословимо і показуємо свою гордість! Коли можна сміятися, радіти, спілкуватися, дарувати любов один одному й отримувати її взамін! Люди, мої земляки, і дорога родино, шануйте один одного! Любіть Україну».

Нехай Пресвята Богородиця, Мати Божа Неустанної Помочі, випросить спочилому в Господі місце «де всі святі праведні спочивають».

Господи, даруй покійному Володимирові вічний упокій у Царстві Небесному, звідки втекла хвороба, смуток і зітхання! Амінь.

Благословення Господнє на вас.

+Василь Івасюк

Єпарх Коломийський

 

26 вересня 2019 року Божого

м. Надвірна


Послання і проповіді