Вступ. На землі нічого вічного і постійного немає, бо все помирає і тільки одна душа є безсмертна. Життя – це невелика прогулянка перед вічним сном.

І). Ось таку прогулянку закінчили наші два воїни у битві з загарбниками за Незалежну і вільну Україну.

Битва за Україну продовжується і вона ще не закінчилася. Ворог прикладає всіх зусиль через ЗМІ, щоби у духовній площині заволодіти душею українця. Ніхто у світі не знає до якої міри була отруєна українська душа під рабством чужих країн. Більшовицькі експерименти над українським народом спричинилися до велетенських, тобто мільйонних людських втрат.

Два бійці боролися чесно і самовіддано та впали смертю хоробрих за Незалежну Україну. Їх народила вільна українська земля. Важкі випробовування випали на долю українців. Найважливішим завданням у теперішній війні є зберегти людей і віру в Бога. Хто є українцем, той не сміє втікати за кордон чи уникати військової служби, дбаючи про справжню волю для молодого покоління. Така трагічна життєва дорога обходиться для нас найвищою дорогою ціною.

ІІ). За тебе свята Україно.

Світ дивиться на російсько-українську війну наляканими очима. Україна закриває собою своїх дітей під час чергових ракетних ударів. Коли наважуються підняти очі, тоді всі продовжують бути глибоко вражені, що Україна продовжує стояти. Її поливають градами, а вона стоїть. Її накривають крилатими ракетами, а вона стоїть. На Неї звідусіль їдуть танками, а вона стоїть. Їй прямо кажуть, що треба втікати у бомбосховища перед авіанальотами, а вона пішла збивати літаки. Їй пхають межи очі ядерну кнопку, а вона сміється і мовчки далі обороняється. Світ панічно скуповує йод перед імовірною небезпекою радіоактивного зараження, а Україна стоїть. З якої такої сталі зроблена ця Україна, думає світ? Що такого було в молоці Її матері? Чим таким годують цих воїнів тисячі тисяч волонтерських рук?

Світ не знав і ми не знали по-справжньому донині, що в нас є така сила, міць і любов. Вони завжди були. Просто роками лежали приспані недругами, руським «міром» та прикриті пір’ям голубів миру. Ця сила лежала й чекала, щоб вибухнути любов’ю до землі Тараса Шевченка і Лесі Українки. Страх нині відчуває світ, а ми відчуваємо лють за кожну дитину, позбавлену життя, за кожну понівечену долю, за кожне спалене місто, за кожну зруйновану мрію і сім’ю. За кожного вбитого солдата і нашого актора Павла Лі. І ця лють додає нам сили.

Ми відчуваємо свободу вперше і по-справжньому вона така вразлива і потужна. Тисячі тисяч рук послідовно викладають шлях до перемоги кожен на своєму місці. І ця любов додає нам ще більшої сили.

Війна закінчиться і прийде жовто-блакитна весна незалежно від того чи хтось боявся і втікав за межі держави. Україна платить величезну ціну за свободу у цій війні — життям цвіту нашої нації. Наші чоловіки і жінки віддають свої життя за щастя і волю цілого нашого народу, бо всі вони Герої України та вірні Її сини і дочки. Христос сьогодні страждає в тілі України і як Папа Франциск сказав, що Христос страждає зі Своїм народом повсюди. Тому ми стоїмо в молитві за наше військо, за нашу батьківщину, за наш багатостраждальний український народ і з Богом переможемо, бо з «нами Бог».

Україно, важкий Твій хрест

Та кожен з нас Тобі допомагає,

Воскреснеш Ти, як і Христос воскрес,

А хто воскрес, той більше не вмирає!

о.Михайло Дюба

ІІІ). «Роки летять, немов лелеки» («Ти не дзвони» – М. Мозговий).

Ось так швидко пробігли молоді життя трьох наших бійців, як стрімка вода у р.Прут. Дня 19 березня 2022 року Господь покликав їх до себе у вічність. Тому нині всіх нас зібрали гори Карпати у Дорі-Делятині, з причини смерті наших побратимів й односелчан. Вони були добрими і віруючими воїнами.

Сьогодні очі місцевої Церкви є скеровані на тіла покійних. Напевно до нього відносяться чудові слова «Щоб летів на вільних крилах У широкі полонини І приніс до ранку квіти» з пісні Володимира Івасюка «Я піду в далекі гори». Ось такими словами він прощається зі своєю дружиною, дітьми, зятями, онуками і всіма друзями та родиною ближчою і дальшою. Прощання з родиною…. Вони не помер і не прощається, а пішов на полонину у далекі гори, «де смерічок, ген, розмай» («Край» М.Мозговий) і скоро повернеться. Однак інша пісня Володимира Івасюка під назвою «Жовтий лист» каже для нас сумну правду «Не знаю я, чи знов сюди прийду».

Висновки. Попереду українців ще чекає складний і довгий шлях. На ньому буде радість перемоги і біль втрат, миті тріумфу та тривоги. За тебе, свята Україно, загинули наші хлопці, Герої України і за тебе Народе склав своє молоде життя на жертовник мучеників, наші земляки. Вічна пам’ять воїнам Андрію і Петрові. Нехай Карпатська земля буде йому пухом!

У царстві Твоїм, коли прийдеш, пом’яни новопреставленого Миколу, Господи.

Благословення Господнє на вас! Амінь.

† Василь Івасюк

Правлячий Архиєрей

Коломийської єпархії.

cмт. Дора-Делятин.

19.03.2022 р.Б