Слово владики Василія Івасюка на похороні сержанта Носкевича Віталія

«Коли ви вмирали, вам дзвони не грали,

Ніхто не заплакав за вами».

Вступ. Нині спільнота християн з Коломиї разом з родиною померлого Віталія зустрічає тіло покійного сумним співом всіх дзвонів цілого карільйону.

І). Час життя людини. Господь у відповідний час кличе людину до життя, яке починається світанком душі — дитинством. Це незвіданий світ таємниць, де завжди цікаво, мама і тато піклуються про тебе та вчать, щоб не загубитися в розбурханому океані життя. Далі йде активна праця, відпочинок ізакінчення життя. На превеликий жаль, для родини і всіх нас, сержант Носкевич Віталій Михайлович – житель міста Коломиї швидко пробіг по житті, яке закінчив у молодому віці – 35 років. Ворожа куля забрала життя воїна 28 бригади української армії 22 жовтня 2019 року. Молодий атовець обороняв мирне небо над Україною від агресії Російської армії. Сум і жаль відвідав всіх тут присутніх – бо тіло молодої людини у повному розквіті назавжди пішло спочивати у рідну землю.

ІІ). Плачемо і ридаємо… Церква просить Бога відпустити усопшому Віталію його гріхи свідомі і не свідомі, а людей простити його. Життя після смерті залишається таємницею Божою. І тому особу усопшого оточують похоронними молитвами, котрі приносять допомогу спочилому і зменшують його терпіння у чистилищі. Молитви монаха Івана Дамаскина з чину цього похорону пригадують людям дуже важливу правду: Плачемо і ридаємо, роздумуючи про смерть [нашого патріота і просто доброї людини], коли бачимо у гробі лежачу, на образ Божий утворену красу і вже без вигляду. О чудо, що це за тайна сталася з людиною, що вона з’єдналася зі смертю? Відповідь дуже проста – наш покійний дозрів до Царства Божого, а ми присутні просимо у Господа, пом’янути його у Царстві Своїм. Тут, на початку вічності душі, дуже потрібна молитва і милостиня. Тому, роздумавши про коротке життя, просім у Христа всією родиною разом з присутніми великого Божого милосердя для душі переставленого. Тому Церква просить: «Приносити жертву переблагання за мертвих, щоб вони звільнилися від гріха» (II Мак.12:46).

ІІІ). Дві дороги життя. В одній пісні є такі слова: «Наше життя дорога. Дорога довжиною в життя». Народна мудрість говорить: «Головне не те, як ви живете, а те, в якому напрямку рухається ваше життя». Всі люди знаходяться у пошуках відповіді на духовну порожнечу і гнітючу самотність. Людина від свого народження починає шукати своєї найголовнішої дороги до спокою та миру. Молода людина після закінчення школи бачить відкриті усі дороги. Насправді є тільки дві можливості: життя з Богом або жахливе співжиття з Дияволом. Золоте правило каже: «Просторі ворота й широка дорога, що веде до погибелі, і нею багато-хто ходять». «Бо тісні ті ворота, і вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що знаходять її!» (Мт.7:12-14). Звернім увагу на кінець широкої дороги і вічності. «І як призначено людям раз умерти, потім же суд» (Євр.9,27). Вузька дорога – це життя з Христом і у Христі, бо вона вже зараз повертає людині мир з Богом у змучене терпіннями серце людини.

V). Співчуття родині. Глибоко сумує родина з приводу смерті воїна Віталія – прекрасної людини. Покійний був християнином і патріотом та вибрав вузьку і тернисту дорогу, бо віддав своє життя повністю. Він усе своє життя вирізнявся стійкістю характеру, принциповістю, силою духу та наполегливістю. Невблаганна смерть розлучила його з родиною і побратимами. Важко висловлювати співчуття з приводу смерті близької людини, котра заслуговує на найкращі слова поваги та шани. Він ніколи не забував про проблеми тих, хто був поруч, тобто своїх побратимів. Він своєю мужністю будував Україну, яку дуже любив. І все ж таки, на 35 – му році життя перестало битися серце патріота. Нині рідна Коломия, у храмі прощається воїном Віталієм.

VІ). Прощання. Покійний Віталій пішов захищати народ України та не вагаючись поклав своє життя на жертовник за батьківщину. Нині він перейшов від смерті до життя (пор. Ів.5:24). Тому устами священика Він сміливо може повторити молитву праведного Симеона: «Нині, Владико, можеш відпустити слугу твого [Віталія] за твоїм словом у мирі» (Лк.2:29). Нехай земля буде йому пухом, а пам’ять вічною. Господи прости йому всі гріхи свідомі і не свідомі та пом’яни душу покійного у царстві Твоїм.

У цей осінній день, коли природа востаннє показує красу рідного Прикарпаття і наближення до нас з кожним днем вічного життя, прощається покійний (Карточка подана від родини з іменами). Нам буде його не вистачати. Другої такої людини більше не буде.

Висновки. Іван Дамаскин нині каже: «Все суєта людська, що зникає після смерті: не лишається багатства, минає й слава, бо приходить смерть, і все це зникає». Устами єпископа, покійний востаннє звертається до всіх присутніх: «Життя дуже коротке! А ми його ще більше вкорочуємо, коли ображаємося, сквернословимо і показуємо свою гордість! Коли можна сміятися, радіти, спілкуватися, дарувати любов один одному й отримувати її взамін! Люди, мої земляки, і дорога родино, шануйте один одного! Любіть і захищайте Україну, а дітей виховуйте патріотами».

Нехай Пресвята Богородиця, Мати Божа Неустанної Помочі, випросить спочилому в Господі місце, «де всі святі праведні спочивають» і звідки втекла хвороба, смуток і зітхання.

Господи, справедливий вияви своє милосердя покійному Віталієві та відкрий йому двері ЦарстваНебесного! Амінь.

Благословення Господнє на вас.

+Василь Івасюк

Єпарх Коломийський

 

25 жовтня 2019 року Божого

м. Коломия


Послання і проповіді