Слово владики Василія Івасюка на похороні о. Івана Бойка

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа! Вітаю всіх присутніх християнським привітом «Слава Ісусу Христу!».

Вступ. «Бог же не є Бог мертвих, але живих, усі бо живуть для нього» (Лк.20:38), – сказав Спаситель садукеям, які не вірили у воскресіння мертвих. І ми це нині повторяємо для тих, хто не вірить в Бога.

І). Дорогі браття і сестри!

Господь турбується про наше спасіння і дає нам можливість своїми молитвами полегшувати долю наших ближніх у їх загробному житті. Святий Іван Золотоустий говорить: «Недаремно узаконено апостолами поминати померлих при Страшних Тайнах. Вони знали, що велика буває від того користь для покійних, велике благодіяння».

Живі люди повинні молитися за померлого о.Івана з твердою вірою, що він продовжує жити тим же розумним життям, яким жив в тілі, перебуваючи на землі. Він дивиться на нас, чує нас і чекає нашої помічної молитви. Людина, залишаючи цей світ, не зникає безслідно, оскільки має безсмертну душу, яка ніколи не вмирає, бо походить від Бога. Нині бачимо померлим тіло, яке переходить у порох, бо від землі взято і знову повертається в землю. Невидима тонка сила, яку ми називаємо душею, не вмирає ніколи. Душа має духовний вимір і не руйнується, не розкладається та повертається до свого Творця.

Наше земне життя – це марнота марнот. Радості часто змішані з горем: від багатства недалеко до злиднів, здоров’я нічим не захищене від хворіб, навіть саме життя в будь-який момент зупиняється смертю. І сумно стає, коли бачиш і відчуваєш всю тимчасовість земних благ. Але ще сумніше стає, коли при цьому людина залишається безрадісною. Де шукати втіхи, як не в твердому сподіванні, що життя наше не закінчується смертю.

Святий апостол Павло пише до солунських християн: «Не хочемо, брати, залишати вас у незнанні щодо померлих, – щоб ви не сумували, як інші, що не мають надії» (І Сол.4:13). Лише ті, хто не має надії на продовження справжнього життя після смерті, нарікають і засмучуються в усі дні життя свого та не знаходять ні в чому розради. Віруюча людина, навпаки, має надію у загробному житті сісти праворуч Бога Отця, тобто біля Ісуса Христа у Царстві Небесному. І така перспектива служить для людей джерелом істинної розради і заспокоєння. Таким чином, думка про нашу долю в майбутньому житті повинна бути у всіх нас в серці, і в умі та повинна турбувати нас частіше, ніж будь-які інші питання.

ІІ). «Щасливі ті, що їх дорога бездоганна, що ходять за Господнім законом» (Пс.119:1).

У стародавніх єгиптян була красива уява про смерть. Боги зустрічали людей перед воротами Раю і задавали їм два питання. В залежності від відповідей вирішували пускати в Рай чи ні. Перше питання було таке «Чи знайшов ти радість в житті?». Друге питання «Чи твоє життя принесло радість іншим?». І ці дві відповіді вирішували чи будуть перед вами відкриті двері Раю чи ні. Наш співбрат у священстві о.Іван Бойко і наш довголітній парох відповів на ці питання ствердно. Він був радісним і приніс радість багатьом.

Священик – це сучасний апостол і посланник миру та добра. Господь вибрав його бути свідком між Богом і людьми. Справжній пастир жертвує своє життя, силу, енергію, втому, працю для поєднання людей з Господом.

Не кожен може бути священиком – це дуже велика відповідальність перед Богом. До того ж він має бути прикладом у всьому. Пастир на парафії повинен бути духівником і психологом, адже доводиться спілкуватись з різними людьми на будь-які теми суспільного життя. У священика повинен бути особливий підхід до кожного, підтримати та настановити всіх.

Священик у більшій мірі живе не для себе, а для інших. Святитель Іван Золотоустий гарно підмітив: «Священство здійснюється на землі, але належить до ряду чинів небесних… Люди…отримали владу, якої Бог не дав ані ангелам, ані архангелам...».

ІІІ). Присяга священика.

Тайна Хрещення відновлює у людині чистоту Божого образу, а Тайна Священства відроджує богоподібність чоловіка. Приймаючи священичий сан, ви свідчите, що Бог є метою й орієнтиром всього вашого життя. Жодні цінності цього світу не повинні затьмарити бажання іти до Бога і служити Йому.

Присяга священика перед Божим обличчям і людьми, це прийняття своєрідного кодексу честі. Кодекс честі – це перевірка на порядність, мужність, відповідальність, чесніть, вірність і відповідність своєму покликанню до кінця днів своїх.

Кожний отець до кінця життя потребує постійного очищення, щоби стати пристойним помешканням Бога. Праця священника – це в першу чергу праця над собою. Преподобний авва Ісайя настановляє: «Якщо хочеш, щоби у твоєму серці проживав Бог, бережи його непорочним». Необхідно бути завжди чесним і відвертим перед самим собою, Богом і людьми. Якщо залишиться у серці хоч частинка нерозкаяного і скритого гріха, тоді вся діяльність і служіння, всі подвиги зійдуть нанівець. Ти не зможеш опертися спокусам, не зможеш достойно пройти свій шлях до кінця свого життя і не зможеш поважати сам себе. Тайна священства вимагає бути вірним в усьому, бо у духовному житті другорядних речей немає.

Церква одягає священиків в особливий одяг і тому ніколи не потрібно встидатися носити його! Одяг священичий сам по собі не робить нас кращими, але, як показує досвід, він оберігає духовну особу від багатьох спокус. Крім цього, зовнішній вигляд і благорозумна поведінка священика служать правильним орієнтиром для сучасних людей. Непросто вистояти у дуже мінливому світі і не попасти під жорна модних трендів і течій. Християнство – це релігія сильних. Кожний, хто наважився ступити на цей шлях, повинен розуміти, наскільки високим є покликання християнина, а тим паче священика. І коли ви порушуєте дані вами присяги, то зраджуєте у першу чергу себе самого. Церква була, є і буде. Вона, наче корабель, котрий ходить по високих морських хвилях, протистоїть штормам і бурям, зберігаючи і спасаючи всіх, хто знаходиться в Ній. І тільки ті священики спасуться, котрі не забудуть про дані перед Богом обітниці і присяги та будуть їх виконувати!

ІV). Церква у с.Красна втратила доброго пастиря.

Друзі, приятелі дуже любили вас, отче Іване, як священика лагідного і сумирного серцем. Кожен хотів бути поруч з вами, бо ви любили своїх парафіян. Це прекрасно, коли священик допомагає тим, які іноді відчувають біль через свої провини. Господь не карає людей, а навпаки, обдаровує своїми благодатями! Отець Іван був особливим учителем для молоді, тому що бачив у їхніх обличчях Бога. Спільнота, очолювана вами, відчуває живу любов насамперед у Святій Сповіді та Божественній Літургії.

Отця Івана можна впізнати здалеку – він радісний, усміхнений і не боявся нелегкого священичого шляху; він не звертав уваги на свої болі та труднощі, бо бачив Господа, присутнього у кожному, особливо в найслабших і тих, хто знаходився поруч. Він з радістю йшов за Ісусом шляхами Євангелія і тому з радістю прийняв запрошення «Іди за Мною» (Ів.1:43). Отець Іван 48 років ходив за Христом, як апостол, співпереживав Його страждання і радів Воскресінню.

V). «Іди за мною» (Ів.1:43) – це покликання кожного священика.

Отець Іван Бойко почув ці слова Ісуса Христа у своєму серці в часи комуністичного переслідування. Він старався працювати на державній роботі і рівночасно кожного дня брати участь у Святій Літургії. Світлої пам’яті отець Михаїл Косило був духовним батьком, вчителем і наставником студента Івана. Приходили дуже важкі хвилини, пов’язані з працею, навчанням і переслідуванням УГКЦ. Студент Іван Бойко проживав у Ямні, а добирався на богослужіння у Дору. Господь дав сили витримати і напоминає нині кожного священика, що Бог покликав вас ще з утроби вашої матері. Він бачив вас священиком ще перед віками. Коли прийшов час і тоді через єпископа вам довірено певний уряд – служити людям. І в день свячень ви поклали руку на Євангеліє і складали присягу, кажучи: «І на це все я свідомо присягаю. Так мені Боже допоможи, в Тройці Святій Єдиний». Ніхто вас до цього не примушував, але ви згодилися бути добрими слугами виноградника.

VІ). Отець Іван Бойко – людина миру і терпіння.

Його життя – це добровільне несення хреста так, щоб в душі і на обличчі особи була відновлена ікона Спасителя. Хрест підносить нас догори і ми бачимо близьке Воскресіння. Тільки цей невеликий відрізок шляху від хреста до воскресіння треба пройти самому з певними труднощами. Часто люди кажуть «я вже змучився і так далі не можу». Наслідки грішного життя глибоко спотворюють душу людини і стають причиною слабкості. Якраз тому Юда зрадив Ісуса, а всі апостоли, крім улюбленого апостола Івана, повтікали від Нього у хвилину випробовування віри. Подібно до кожної людини приходять часи випробовування і тоді керівника зраджують всі підлеглі на роботі, близькі в родині, люди священика, єпископа свої і так в усіх сферах життя без винятку. І тоді повторяємо слова Ісуса на Голгофі «Господи, Господи, чому ти мене покинув?».

Остап Вишня казав, що «Досить було однієї людини, щоб урятувати цілу націю», а отець Іван Бойко працював над духовним порятунком вірних села Красна і тому став для вас, наче Іван Хреститель. Отець Іван Ви віру зберіг, людей навчив користуватися Словом Божим, у житті давав приклади діл милосердя та любов’ю огортав багатьох заблуканих людей, як добрий пастир. Його смирення є прикладом ревного священика на молитві, котрий свідомо прийняв свій хрест і витримав будь-які страждання.

Навіть короткий життєпис священика Івана Бойка свідчить про його тернисту дорогу на Голгофу до розп’ятого Спасителя. Народився Іван Бойко 7 липня 1948 року у Яремче (Ямна). Із 1955 по 1965 роки навчався у школі, а з 1965 по 1974 роки навчався у підпільній семінарії в отця Михаїла Косила у Дорі. Дня 9 березня 1974 року митрополит Володимир Стернюк уділив ієрейські свячення у Львові. У часи переслідування отець обслуговував третю частину парафій Івано-Франківщини, а також доїжджав до Тернопільщини. Працював помічником пасічника, а пізніше у будинку відпочинку «Едельвейс». Дня 14 травня 1999 року Блаженніший Мирослав Іван Любачівський благословив отцеві Іванові носити мітру. Нині отцеві Іванові виповняється 48 років священства і початок вічного життя у Небі.

Висновки. Покійний отець Іван промовляє до священиків словами праведного Сираха «Мій сину, як приступаєш служити Господеві, приготуй свою душу на спокуси» (Сирах 2:1). Пам’ятайте отці, що ваше життя на землі – це перебування в гостях. Любіть Бога й Україну так, як дав приклад вже світлої пам’яті отець Бойко Іван. Тому отець Іван звертається до нас священиків з дуже великою пересторогою: «Сокира вже при корінні дерев: кожне дерево, що не приносить доброго плоду, зрубають і в вогонь кинуть» (Мт.3:10). І навіть готуйтеся кожної хвилини не зрадити Бога та прийняти смерть мученичу, бо приходить дуже добра нагода.

Сьогодні із болем у серці усвідомлюємо втрату і глибоко переживаємо смерть, хоча насправді це повернення в дім Бога Отця. Ця розлука є короткою, бо скоро і ми переступимо через цей поріг смерті. Нині поручаємо покійного о.Івана у руки Всемилостивого Бога і всіх святих. Просимо святих угодників Христової Церкви молити Бога про милосердя для усопшого.

Нехай Милосердний Господь прийме душу покійного та дарує вічний упокій у Царстві Небесному! Амінь!

Благословення Господнє на вас!

+Василь Івасюк

Правлячий Архиєрей

Коломийської єпархії.

c. Красна.

10.03.2022 р.Б


Послання і проповіді