Бог прощення і любові нехай завжди буде посеред нас!

“Якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний. А коли не будете прощати людям провин їхніх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших“ (Мт. 6, 14-15).

І). Жити за словами Христа, а особливо прощати – дуже важко тепер. Війна озлобила суспільство. На Сході нашої країни безпосередньо у військових діях беруть участь не так багато людей. Проте дух війни вже глибоко вкорінився в суспільстві. Через телебачення та інтернет очевидцями війни та її жахів і страждань стають мільйони… Війна проникає у наш розум та душі.

“Я не можу простити”. Ці слова вимовляють найкращі наші християни, кого ми звикли вважати людьми терпіння й любові… Дійсно, як простити матері, у якої війна забрала єдиного сина? Як простити тим, у кого війна забрала дім, роботу і малу батьківщину? Як простити тому, хто перебував у полоні або повернувся з війни без руки чи ноги? Як простити смерть бойового побратима?

На війні не шукають прощення, там шукають справедливості, котру розуміють як помсту. І в цьому знаходиться пекло війни, яке вимагає від людей щоразу нових жертв заради справедливості. Одна з головних небезпек сучасної війни – це неправда, з якою людина стикається щодня. “Він неправдомовець і батько неправди” (Ів. 8, 44), – сказано про диявола. На жаль, чимало журналістів сьогодні забули ці слова та співпрацюють з “батьком неправди”.

Яка тільки неправда не поширюється сьогодні засобами масової інформації, щоби виправдати війни та насильство, тобто анексію Криму та військову агресію на Сході України. Будьмо чесними із собою. На жаль, дух ненависті шириться сьогодні між людьми, народами і нашим суспільством.

“Не пробачу. Ненавиджу”. Ці дієслова вживаються дедалі частіше. Прощення – це особистий вчинок, але на війні мало особистого. Однією зі складових сучасної війни є війна інформаційно-психологічна, яка знеособлює людину та розчиняє її у колективних емоціях.

Сучасне телебачення та інтернет зробили свідками війни все суспільство. Руїни міст та тіла вбитих ми бачимо кожний день. Чия ж психіка це витримає? Чия душа не зробиться жорстокішою, споглядаючи цю картину?

ІІ). Прощати завжди дуже важко. Взаємне прощення можна назвати наріжним каменем християнського життя. Кожен з нас знає, як важно це робити і як важко пробачити незаслужену образу, відповісти добром на зло, як важко похвалити іншого, відгукнутися про людину добрим словом, коли вона нас засудила та зробила нам боляче. Та хіба життєві ситуації можна порівняти з тим, що переживає наша країна сьогодні? Хіба не в тисячу разів важче простити вбивцю, ґвалтівника, терориста?

Простити під час війни – це справжній подвиг. Однак лише так наше серце може звільнитися від ненависті. Лише простивши винуватцям нашим – хоч би якими тяжкими були їхні провини – ми можемо просити відпущення власних провин у Небесного Отця.

“За таємничою логікою Христа, прощення потрібне не стільки тому, кого прощають, скільки тому, хто прощає. Воно потрібне мені, бо підносить мене, а отже, й мій світ, у інший, духовний вимір, який тільки й може звільнити людину від страшного детермінізму провини та помсти, привести винуватця не лише до законного покарання, а й до морального відродження” – пише о.Шмеман.

“Простити? Кого? Ворога? Під час війни?”. Ці слова викликають чимало питань у багатьох патріотів нашої країни, котрі сьогодні зі зброєю в руках захищають суверенітет і територіальну цілісність держави. Іншими словами. Простити – не означає зняти з себе відповідальність. Простити – не означає скласти зброю і втекти з поля бою. Простити – не означає залишити беззахисними перед ворожою навалою наші родини та країну загалом. Простити – не означає потурати злу.

ІІІ). Прощення – це подія, що відбувається у нашому серці. Воно починається з миті, коли ми усвідомлюємо, що енергія ненависті спотворила нашу душу та позбавила її сил. Тому прощення не може знесилити наш дух і військо чи зменшити патріотизм суспільства. Навпаки, прощення принесе нам нові духовні сили до боротьби та наблизить нас до перемоги.

Прощення так само важливе для нашого духовного життя, як правильне дихання –для спортсмена. Правильне дихання пришвидшує рух і дозволяє подолати більшу дистанцію з меншим навантаженням. А духовна тверезість дозволяє нам зберігати психологічні сили і приймати виважені та мудрі рішення. Задихаючись від ненависті, ми не здатні долати довгі дистанції. А навчившись мистецтву прощення та стримання, ми бігтимемо до перемоги набагато швидше та легше.

Розумію, наскільки важко простити саме сьогодні. Не прошу прощати негайно й остаточно, до кінця. Але нехай кожен із нас сьогодні згадає про власні гріхи і про слова Христові: “Коли не будете прощати людям провин їхніх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших”. Поставмося до цих слів із надзвичайною серйозністю. Впустімо їх у свою свідомість і совість.

Люди легко об’єднуються силою ненависті. Але сила ненависті подібна до сп’яніння. Ненависть легко згуртовує, але коли її запал минає, тоді люди відчувають знесиленість і біль. Чи можна перемогти силою ненависті? Гітлерівська Німеччина ненавиділа народи неарійського походження. Комуністична Росія ненавиділа весь буржуазний світ. Обидві могутні держави, об’єднані прапором ненависті, відійшли в історичне небуття. Цей історичний приклад засвідчує, що ненависть не має сили. На початковому етапі ненависть об’єднує. Одначе, рано чи пізно вона призводить до поразки.

Об’єднатися в любові набагато важче і процес такого об’єднання триває довше. Оскільки любов має справжню енергію життя від Бога, тому вона завжди перемагає.

“Ви чули, що було сказано древнім: око за око і зуб за зуб. А Я кажу вам: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, добро творіть тим, хто ненавидить вас. Коли не будете прощати, то не простять і вас” (Мт. 5.27,38,44). На перший погляд заповідь Христа виглядає справжньою утопією. Одначе, порівняймо життя Христа із життям тих, хто ненавидів Його. Порівняймо долю християнства з долями тих релігійних громад і традицій, які боролися проти Нього. В історичній долі Спасителя та Його Церкви знайшла відображення життєва сила Любові. Ті, постаті і партії та політичні клуби, котрі ненавиділи і мстилися, зійшли з історичної арени. Натомість, безсила громада учнів Христа стала тим малим зерном, з якого виросло дерево європейської цивілізації. Отець ненависті – диявол, Божий супротивник, який відокремлює світ від Бога – роз’єднує. Отцем любові є Боже Слово, об’єднує землю і небо.

ІV). Революція гідності – це дуже чітке визначення процесу. Це наша перемога. І на тому прикладі потрібно вчити нові покоління. Йдеться передусім про гідність українців, які не дозволили плювати собі в обличчя, не дозволили знущатися над своїми дітьми і стали на захист найважливіших цінностей. Якби не побили студентів на Хрещатику, то невідомо, чим ця історія на Майдані могла закінчитися. Люди зі здоровим глуздом такого не роблять. Майдан – це битва, яка закінчилася нашою перемогою, бо всі наші революції закінчувалися переважно поразками. Можна нарікати на все, але у нас нарешті відбулася декомунізація і почався надзвичайно важливий процес – розірвання пуповини з Росією. Міф про братні народи – то була наша біда, такого ніде у світі немає! Канадці ніколи не проголошували, що вони з американцями братні народи. Американці з британцями тим паче, бо це в голові не вкладається. Росіяни вигадали, що вони з українцями братні народи. Дуже важливо, що такий міф сьогодні зруйнований, бо брат брата не стріляє і не відбирає майно, а тільки “батько неправди” (Ів. 8,44).

І на Заході нашої країни, і на її Сході живуть християни, більшість із яких ототожнює себе із Православ’ям. І на Заході, і на Сході сьогодні в церквах читається Євангеліє, де неодноразово чуємо слова Господа: “якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний”.

Висновки. Закінчуючи Успенський піст, звільніть свої серця від ненависті та гніву та прийміть ці слова з усією відповідальністю. Пам’ятаймо, що через Спасителя, можемо звертатися до Господа як до власного Отця і просити в нього прощення своїх провин, тільки якщо й самі будемо готові простити своїм винуватцям.

Станьмо на коліна перед нашим Небесним Отцем з проханням про мир та єдність для нашого суспільства і країни. Звернімо наші серця до Бога і прохаймо в Нього, щоб вогонь Божої любові спопелив усю нашу ненависть. Прохаймо у Бога зберегти життя кожного українського солдата, помножити сили кожного волонтера, благословити кожну українську родину.

Сьогодні, у день паломництва Коломийської єпархії і всіх гуцулів до чудотворного місця Зарваниця, звертаюся до всіх вас із проханням простити один одному вільні чи невільні провини. В свою чергу прикликаю всепрощаюче Боже милосердя на кожного з Вас.

Нехай Пресвята Богородиця Мати Божа Неустанної Помочі допоможи побачити наші власні гріхи і перемінити серця людей силою любові та навчи нас жити в чистоті та єдності.

Бог прощення і любові нехай завжди буде посеред нас!

Благословення Господнє на вас!

+Василь Івасюк

Правлячий Архиєрей

Коломийської єпархії

28 серпня 2018 року Божого

Зарваниця