Слово владики Василя (Івасюка) на загальноміській Хресній дорозі

Ось тепер – час сприятливий,

ось тепер – день спасіння”

(2 Кор. 6, 2).

 

Вступ. Такими словами св. ап. Павла закінчуємо нашу загально єпархіальну хресну дорогу. У цьогорічному Великому Пості Церква приводить нас під хрест Спасителя, щоби, вдивляючись в лице вмираючого Христа та вслуховуючись в кожне Його слово, ми навчилися мудрості життя. Господь поміняв дитячі ясла на хрест.

І). Хрест сила Божа. Апостол Павло називає Ісуса Христа жертвою” перед Богом за людські гріхи (Євр. 9,28). Христос приніс себе у жертву на хресті і тому хрест є християнським жертовником. Хрест вартий шанування тому, що на ньому не тільки знаходився Спаситель, але й пролив свою невинну Кров. Ісус Христос освятив хрест. Якщо одежа Спасителя зцілювала багатьох хворих (Мт. 14,35-36), так і на хресті перебуває сила Божа, бо слово про хрест для тих, що гинуть — то глупота, а для нас, що спасаємось — сила Божа” (1Кор. 1,18). Хрест символ самого Ісуса Христа (Числ. 21,8-9), яке з’явиться перед Його другим пришестям (Мт. 24,30).

ІІ). Великий Піст у черговий раз впровадив нас в атмосферу глибоких роздумів перед святим хрестом. Кожний, пройшовши вулицями міста Коломиї за хрестом, думками перенісся на Голгофу. Все це повинно відновити в нас християнську побожність та спонукати до сердечного жалю за гріхи.

Хрест говорить і навчає. Він промовляє вдома зі стіни, шепотить на узбіччях доріг і з куполів наших церков звертається до жителів міст, сіл. Треба тільки вслухатися в його мову. Він говорить про подію нашого відкуплення!

Все почалося дві тисячі років тому у Великий Четвер”. Очевидно, що це була непересічна подія. Остання спільна Вечеря, яка водночас була не тільки першою Святою Літургією, але також встановленням Тайни Пресвятої Євхаристії і Тайни Священства. Події Великого Четверга – це прощальна промова Ісуса Христа, яка одночасно є Заповітом, це дорога на Оливну гору, всі учні залишили Спасителя, молитва на самоті, переповнена страхом аж до кривавого поту, арешт Ісуса, судові процеси та несправедливий вирок, виданий боязливим суддею Понтієм Пилатом, готового на все, щоби лиш втриматися при посаді.

Ось на Ісуса накладають хрест. Цей хрест Спаситель приготували люди, коли Ісус молився в Оливному городі: Отче мій, якщо можливо, нехай мине ця чаша мене” (Мт. 26,39). Це сучасники і земляки Ісуса тесали ті балки і вкладали їх на рамена Месії. Цей хрест був настільки важким, що Ісус падав під його тягарем, а інші змушені були допомагати Йому.

ІІІ). Розпочалася хресна дорога. Обтяжений тягарем хреста Ісус ішов вулицями міста на місце страти. Поруч ішли задоволені фарисеї, які вважали, що нарешті позбудуться свого царя і земляка. А Він ішов знеможений і зажурений. Було близько полудня. Спека дошкуляла всім. Кожен обтирав піт з чола. Спаситель зробив би так само, але не міг, бо на Його плечі покладено хрест, який Він підтримував руками. Побитий, поранений, з опущеною головою ступав крок за кроком, ідучи назустріч до смерті. Тільки смерть могла зняти з Його рамен хрест, приготовлений людьми.

Ісус ішов з хрестом по землі тоді і постійно ходить зі своїм тягарем поміж людьми. Хоча від страждань і хресної смерті Спасителя пройшло вже стільки століть, проте Спаситель постійно крокує по землі з хрестом. Він зараз носить наші труднощі і хрести наших ближніх. Він підіймає терпіння, які ми не хочемо нести. Ці хрести є дуже важкими, особливо коли їх приготовляють близькі для нас особи: батько для дитини; жінка для чоловіка; діти для родичів.

Кожного з нас ранить кривда, завдана будь-ким, але особливого болю завдає кривда, завдана найближчими, від яких належить сподіватися тільки добра. Можна завдати не тільки фізичного болю, але також і морального, який набагато болючіший від фізичних страждань.

Приклад №1. Один місіонер розповів історію, яка приблизить розуміння хреста і страждань наших ближніх. Одного разу після закінчення Св. Літургії священик-місіонер зайшов до захристії. Один із хлопчиків, які прислуговували, дивився на нього дуже дивно, а потім сказав: “Як я заздрю вам, отче! Я також хотів би бути місіонером!” – “Якщо так дуже хочеш, то, напевно, будеш. Закінчиш школу, закінчиш вищі студії і станеш до вівтаря”. Хлопець розплакався, хоча соромився своїх сліз. Як скінчив плакати, сказав: “Ні, прошу отця, я ніколи не стану священиком. Коли мені виповнилося три роки, мій батько прийшов додому п’яним, але більше, ніж завжди. Розпочав сварку з мамою та почав її бити. Вона від нього сховалася в якійсь схованці, так що він не міг її знайти. Тоді батько вихопив великий ніж, став наді мною і кричав: Як не скажеш, де мама, то я тебе заріжу!”. Так вперше у мене був приступ чорної хвороби – епілепсії. Зараз це зі мною буває дуже часто. Лікарі говорять, що це від переляку. Бачите, отче, я ніколи не зможу стати священиком-місіонером”. Той батько вложив на все життя на маленькі і ніжні плечі свого сина хрест великий і важкий. Він розіп’яв Христа у власній дитині.

ІV). Такі хрести часто приготовляє чоловік для жінки і жінка для чоловіка. Вони швидко забувають слова любові, які шептали одне одному, будучи нареченими. Не пам’ятають вже про слова присяги, яку складали в день шлюбу. Десь поділися, мовби відлетіли, з пам’яті слова Бога: Що, Бог злучив, людина хай не розлучає” (Мт. 19,6). Можливо, що хтось вже в іншому домі та при іншій особі систематично приготовляє хрест для своєї жінки чи для свого чоловіка. Одного дня цей хрест впаде тінню на другу сторону в подружжі і своїм тягарем може зламати життя супутника. Напевно, це важкий час для подружжя! А колись було так легко! Незважаючи ні нащо треба боротися за цю любов, зберігаючи її перед всіма спокусами.

Не вкладаймо хреста на плечі своєї дружини чи чоловіка або між собою та нашими найближчими. Не завдаваймо ран розп’ятому на хресті Ісусові. Маймо милосердя над людиною, над Богом і над самими собою.

Буває і так, що діти вкладають на плечі батьків важкі хрести. А батьки, зморені працею і життям, обтяжені самотністю, не можуть зносити цього хреста. Вони впадають перед ним, уподібнюючись до Спасителя, Який впадає під хрестом, не в силах його більше нести.

Приклад №2. Лауреат Нобелівської премії, блаженна мати Тереза з Калькутти розповідала, як одного разу прийшов до неї дуже багатий чоловік і сказав: “Я прошу, щоби якась з сестер прийшла до нас. Всі наші діти виїхали за кордон, а ми з жінкою вмираємо на самоті. Ми сильно прагнемо почути хоча б звук людського голосу”. А хіба серед нас мало таких приречених власними дітьми на стан самотності?

Приклад №3. Можна і іншим шляхом покласти хрест на плечі своїх батьків. Одного разу священика було запрошено до хворої. На кухні лежала вмираюча мама. Невістка й онуки півколом оточили вмираючу. Під час уділення Тайни Єлеопомазання випадково відкрилися двері в кімнату, в якій за столом сидів син і читав газету, також вже немолодий. Над ліжком вмираючої матері висів хрест. Христос в цьому домі вмирав двічі: на хресті і в серці матері.

Приклад №4. В одному місті, в залі судових засідань на стіні висів дивний хрест. На хресті Спаситель відвернув Свою голову в бік стіни. Якось двоє чоловіків, перебуваючи в цій залі, звернули увагу на цей хрест. “Дивися, – промовив один, – напевно, Христові вже обрид цей світ, що не хоче на нього дивитися». – Потрібно щось зробити, – сказав другий, – щоби Христос повернув голову і знову дивився на землю”. Так, потрібно щось робити, але це повинно бути щось значне і велике…

Висновки. Пройшовши хресну дорогу, вдивляйтеся на Спасителя під тягарем хреста. Відкрийте свої серця на його науку і голос. Хрести, які зустрічаємо в нашому житті, вони завжди нас чогось навчають. Інші люди змушені нести власні терпіння. Вони всі одностайно голосять: “Не співчувай Христові, висячому на хресті, коли розпинаєш Його у своїх ближніх!”. Не потрібно величних героїчних вчинків на зразок великомучеників, щоби Христос звернув на нас Свій погляд з хреста. Але потрібне християнське співчуття до ближнього. Не розпинаймо Христа в наших ближніх.

“Не доведи Боже, чимсь хвалитися, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, яким для мене світ розп’ятий, а я – світові” (Гал.6,14). Щасливою є та людина, яка відкрила для себе суть пробачення. Кожне прощення добровільно приймає свою поразку, кривду і терпить задля віднайдення того, хто поранив і спричинив терпіння. Ось такою є таємниця мудрості хреста.

Пресвята Богородице, Мати Божа Неустанної Помочі, допоможи не розпинати наших ближніх на хрестах обмови, очорнень, ворожбитств.

Терплячий наш Спасителю, помилуй українських воїнів й оздорови їх молитвою заради Твого безмежного милосердя. Амінь.

 

+Василь Івасюк

Єпарх Коломийський

 

м.Коломия

11 березня 2018 року Божого

 

 


Послання і проповіді