«Блаженні переслідувані за правду,

Бо їхнє Царство Небесне» (Мт. 5:10).

Щиросердечно вітаю колишніх радянських політв’язнів, членкинь «Союзу українок», представників коломийської громади, котрі прийшли згадати тих жінок українок, котрі стали символом мужності, нескореності, жертовності і патріотизму. Кожного року в останню неділю лютого відзначаємо пам’ять українських героїнь.

І). Коротка історія виникнення свята. Пошанування жінок геройського чину почалося у п’ятдесятих роках ХХ ст. у діаспорі. Тоді весь світ сколихнула жахлива звістка про повстання українських політв’язнів у таборах Норильська, Воркути і Кінгіру. Найбільш вражаючою у цих подіях була участь у повстанні українських беззбройних жінок, одягнутих у вишиванки та з високо піднятими головами. Вони з палаючими серцями і щільними рядами виступили проти радянських танків, що були направлені на придушення повстання в’язнів. Жінки виступили вперед, намагаючись захистити повсталих чоловіків від розправи. В’язні думали, що так би мовити гуманна радянська влада, беззбройних жінок танками давити не буде, проте залізні машини не зупинилися… Під їхніми гусеницями зникала українська пісня і вишиванка, обривалися життя сотень кращих дочок України.

ІІ). «Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє Царство Небесне» (Мт.5:10). Коломия глибоко шанує своїх героїнь, бо вони боролися і не скорилися. Велике число наших жінок і дівчат до останніх днів свого життя були взірцем незламності та відданості українській ідеї. За приклад візьмімо трьох сестер Степана Бандери Марту, Володимиру та Оксану. Найстарша сестра Марта належала до ОУН, керувала Волинським районним проводом жіночої сітки ОУН. Її разом з сестрою Оксаною у 1941 році заарештувало НКВД і без суду та слідства відправили етапом у Сибір. Сестрам пропонували засудити діяльність брата, але вони відмовились. Багато років жінки перебували на засланні у спецпоселеннях. Земний шлях Марти завершився на далекій чужині. Оксана повернулася на рідну землю у 1989 році. Згодом на Батьківщину перевезено прах Марти. Сестру Володимиру разом з чоловіком Теодором Давидюком арештовано у 1946 році. Шестеро їх дітей відправлено до дитячого будинку. Чоловік загинув у мордовських таборах, а Володимира у 1956 році повернулася в Україну.

Висновки. Українські жінки – це взірець незламності та відданості. Про це свідчать рядки з листа однієї повстанки: «В час війни жінки повинні робити такі речі, про які навіть не задумувались у мирний час. Ми всі повинні ВИЖИТИ». Теперішня молодь є небайдужою до історії і долі української нації. Молоді люди, пильно вдивляйтеся крізь століття в очі героїв-жінок і запаліть свої молодечі серця від їхнього прометеївського вогню «ВИЖИТИ». Пам’ятаймо про них і подякуймо всім жінкам, учасникам визвольних змагань від княгині Ольги аж до теперішньої жінки з Майдану і матері героя Небесної Сотні за велику жертву в ім’я свободи свого народу.

Пресвята Богородице, Мати Божа Неустанної Помочі, допоможи сучасним українським матерям виховати порядних і свідомих дітей, готових захищати Україну.

Господи, благослови всіх українських жінок-героїнь, починаючи від княгині Ольги аж до сучасних матерів вічною пам’яттю і доброю славою.

Благословення Господнє на вас!

+Василь Івасюк

Єпарх Коломийський

27 лютого 2019 року Божого

м.Коломия МЦ “Світовид”