Притча про таланти.

Притча про таланти є дуже важливою, яку потрібно постаратися зрозуміти. Спаситель закінчує її словами «кожному, хто має, додасться, і він матиме над міру; а в того, хто не має, заберуть і те, що має» (Мт.25:29). Коли ці слова почує світська людина, тоді вона їх не зрозуміє і сильно розгнівається: як так, додати тому хто має, а в потребуючого забрати останнє. Здається, що правда знаходиться на стороні світської людини, бо вона судить по земному і не розуміє мови Божої. Насправді мова йде про зовсім інше. Апостол Павло дає нам на це відповідь «Тілесна людина не приймає того, що від Духа Божого походить; це глупота для неї, і не може вона його зрозуміти, воно бо Духом оцінюється» (ІКор.2:14).

Люди духовні чи не духовні використовують для життя матеріальні блага, не думаючи про духовні речі. Вони багато чого не можуть зрозуміти того, що написано в Євангелії, бо це їм видається безумним і не зрозумілим у проповіді Христа. Вони часто насміхаються над Євангелієм і словами Ісуса Христа, тому що не розуміють їх та засуджують. Як розуміти ці слова?

В образі багатої людини бачимо Самого Ісуса Христа. Він роздавав своїм слугам гроші, а саме: перший слуга отримав п’ять талантів, другий – два, а третій – один. Гроші – це дари Божої благодаті. Кожний отримав згідно своїх фізичних сил і розумових здібностей. Господь спитає на Страшному Суді кожного за правильне використання цих дарів.

Благодать – це духовні дари і велика Божа допомога на їх помноження. В тайні Хрещення і тайні Миропомазання ми отримуємо дари Святого Духа: віру в Бога і серце спосібне любити Бога та ближнього.

Чеснота любові спонукує нас слухати один одного і примножувати у своєму житті. Земним людям є зрозуміло як можна примножувати гроші і майно: віддати банкірам під відсотки, щось купити з нерухомості і т.д. Роздуми над Розп’яттям Сина Божого на хресті і Його Воскресіння помножують у нашому серці любов через діла милосердя, терпіння і співстраждання до обездолених братів і сестер наших та постраждалих від війни. Всі люди терплять напасті, горе, незадоволення, хвороби без нарікання і з подякою за хрест.

Віра помножується молитвою у храмі, тому що підноситься до небес сотнями віруючих сердець. Розум помножується постійним читанням добрих книг, написаними святими людьми. Ось такою щоденною працею над собою помножуйте дари Божі, отримані від Господа. Старанно просвічуйте розум світлом Христовим, щоби зійшла на вас мудрість Святого Духа. Пам’ятайте на слова Христові «Царство Боже є між вами» (Лк.17:21).

ІІ). «Тут я бачу Бога». Блаженний о. Омельян Ковч промовив ці слова 1944 року у концтаборі Майданек, що в Любліні. Любомир Гузар бачить Бога у виконанні завдання «Бути людиною». «Бути людиною» – це мрія Патріарха Любомира і його особистий приклад служіння та взірець, як треба помножувати Божі дари. Відкриття пам’ятника Патріарху Любомиру Гузару – це приклад пошанування Велетня Духа і приклад до наслідування. Посвячення пам’ятника Патріарху Любомиру Гузару дня 09 жовтня 2021 року на території Вінницької громади стало логічним завершенням прослави УГКЦ.

У Вінниці постав пам’ятник Блаженнішому Любомирові на повний зріст, руки опираються на простенький посох, поверх підрясника – звичайний «светерик», що зігрівав його в холодну пору року, а з кишені видно вервичку.  Саме за таким задумом авторів ідеї проглядається бажання показати людяність і простоту Любомира.

Його вислів «Бути людиною» був відомий ще за життя його автора, головно завдяки документальному фільмові «Любомир. Бути людиною». Цю фразу охоче підхопили всі: громадські діячі, політики, журналісти, священнослужителі, богопосвячені особи, віруюча молодь. Остання навіть заснувала при греко-католицькій парафії в італійському місті Помпеї молитовну спільноту з назвою «Бути людиною».

«Бути людиною» для нього виражало місію і покликання свого життя. Ось як Любомир Гузар про це казав у згаданому вище фільмі: «Моя мрія у житті – бути людиною. Але я не є стовідсотково певний, що то значить бути людиною»; «Моя мрія в житті – бути людиною, навіть моя молитва, щиро вам скажу, щоб я був людиною, доброю, нормальною людиною».

На перший погляд, таке бажання патріарха Любомира може видаватися трохи незвичним. Більш очікуваним було б почути бажання стати святим і досягти цей високий християнський ідеал. Святе Писання визначає для віруючих саме такий постулат: «Як той, хто вас покликав – святий, так само й ви самі усім вашим життям станьте святі, написано бо: «Ви будете святі, бо я святий» (І Пт. 1:15–16; пор. Лев. 11:44; 20, 7.26). Виникає запитання перед нами «Чи можна вважати бажання бути людиною аж таким великим і важким ідеалом?».

Однак, добре поміркувавши, розуміємо, що прагнення бути людиною і бути святим не є суперечливими. Навпаки, святість є змістом справжнього буття людиною, а людяність у своїй повноті є виразом християнської святості. Невипадково ще св. Іриней Ліонський твердив, що славою Божою є «жива людина», яка повністю вклала свою здібність у справу помноження талантів. Отже, бути людиною і святість це – поняття рівнозначні.

Блаженніший Любомир вкладав у зміст «Бути людиною» повноту людяності, тобто Божий задум і Божу волю щодо людської особи. Одного разу на зустрічі з молоддю він закликав присутніх: «Старайтеся бути справжніми людьми, бо це Божа воля… Бути людиною – це велика гідність, яку, на жаль, ми не стараємося розвинути. Наша гідність є від Бога, але її треба розвивати, ушляхетнювати… Бути людиною – це також ставати великою частиною святості».

ІІІ). Рідкісні думки Блаженнішого Любомира. Хід його думок вказує на те, що людина є «рідкісним» видом на планеті Земля: «Я думаю, що на світі дуже мало людей». В іншому місці каже: «На землі нас багато, але дуже мало людей». Погодьтеся, ці слова звучать вже не просто як діагноз, а майже як вирок сучасному людству.

Патріарх Любомир зазвичай звертався до розповіді про стародавнього грецького філософа Діогена. Той більшу частину свого життя провів на міському звалищі поблизу Коринта. Діоген не писав творів, але здобув собі славу і популярність головно завдяки влучним висловлюванням, які часто супроводжував символічними жестами та діями, що подекуди набували характеру «шокової терапії». Одного разу до нього наблизився славний полководець Олександр Македонський і запропонував йому висловити будь-яке бажання, яке обіцяв неодмінно виконати. Діоген спокійно відказав: «Відійди, ти заступаєш мені сонце». Інший приклад часто наводив Блаженніший Любомир, як філософ посеред ясного дня ходив із ліхтарем у руці по ринку, немовби щось шукаючи. Коли на цю незвичну поведінку мудреця звернули увагу і спитали, що це означає, Діоген відповів: «Шукаю людину».

Очевидно, цей давньогрецький мудрець мав на увазі щось набагато глибше, що визначає буття людиною, ніж суто матеріальну, психологічну чи соціологічну властивість. І він, без сумніву, мав рацію, бо не можна дивитися на людину лише із земної, матеріальної перспективи, відокремленої від вічного виміру людського буття.

Дуже часто Блаженніший любив повторювати «Не роби іншому того, що тобі не миле».

ІV). Роздумуючи над людяністю Любомира, а він сам із вічності крокує, як стародавній Діоген, по нашій грішній землі, тримаючи в руці світильник Слова Божого, і пильно роздивляється навколо. Він шукає людину.

Блаженніший із вічності бачить тих, котрі втратили Божу подобу, зранили гріхами свою людську природу, спотворили своє людське обличчя. І хоч вони дуже часто мають великий вплив і владу в суспільстві, а свідомі громадяни не бачить в них людяності. Блаженніший Любомир переконаний, що «з такими людьми ми України не збудуємо, навіть за п’ятдесят років».

Проте у своїх пошуках він ще за земного життя зустрічав дві категорії осіб, «від яких випромінює щось дуже людське». Це – захисники нашого народу та волонтери. Наш старець висловлював переконання, що «добро в серцях щойно згаданих осіб дарує надію, що таки будемо мати справді свою державу, у якій правда, справедливість, суспільне благо будуть доступними для всіх громадян». Патріарх бажав, щоб «якнайбільше громадян захоплювалися прекрасним прикладом і старалися ставати людьми». Блаженніший Любомир продовжує свої пошуки людини. Чи нині він зупиниться біля мене і усміхнеться, чи пройде мимо нас, шукаючи людину?

Це йому належить крилата фраза про те, що «між Сходом і Заходом України немає поділу, є поділ між тими, хто любить Україну і хто її не любить». При цьому любити Україну для Патріарха означало виявляти повагу і робити добро: «Ми досі не годні одне одного любити і шанувати. Знаєте, як у нас є: до смерті любить Україну, але не любить українців. Це наш типовий псевдопатріотизм. Але треба любити українців, хоч би якими вони були, і старатися помагати їм бути добрими». Для нього абсолютно чужим був вияв найменшої ненависті до представників інших народів чи конфесій, бо «там, де є дрібочка ненависті до ближнього, – Бога немає». Наш старець не втомлювався повторювати: «Не можна будувати країну на ненависті!». Кожне потрясіння і криза – це цінний шанс і нагода для кожного свідомого громадянина та християнина проявити свою людяність через співчуття і допомогу потребуючим: пораненим, переселенцям, багатодітним, малозабезпеченим, людям похилого віку і самотнім. Розуміючи, як важко незрячим людям орієнтуватися в часі і просторі, він виступив з ініціативою і сам фінансово долучився до того, щоб забезпечити п’ять тисяч незрячих осіб в Україні наручними годинниками, які озвучували час. Його любов завжди була конкретною та великодушною і водночас дуже тихою і таємною. І в цьому теж був відблиск Божої вічної любові, про яку він казав, що вона безмежно цінніша і важливіша для людини, ніж навіть сама людська здатність і можливість ділитися любов’ю: «Любити – це дуже гарна річ, але набагато важливіше усвідомлювати, що я є любленим».

Блаженніший просить Бога про досконалу людяність для себе, мудро пояснюючи: «Старайтеся бути справжніми людьми, бо це Божа воля… Бути людиною – це велика гідність, яку, на жаль, ми не стараємося розвинути. Наша гідність є від Бога, але її треба розвивати, ушляхетнювати… Бути людиною – це також ставати великою частиною святості». Ось як він писав про це в контексті Революції гідності: «Ми хочемо, щоб в Україні жило багато гідних, свобідних людей. Революція людської гідності – це вступ до держави, яку будують справді вільні люди, свідомі свого походження від Бога і своєї природи «на Його образ та подобу», покликані чинити одне одному добро і тільки добро». Ось так помножував дари у своєму житті світлої пам’яті Любомир Гузар.

Висновки. Люди створені «за образом і подобою Божою» мають прагнути усім своїм життям, діями, словами і вчинками, намагатися наблизитись до свого Небесного Батька. Не міряти себе самих земним мірилом, а лише тими заповідями та настановами, які постановив Господь. Він прийшов у світ Людиною, щоб врятувати людей від гріха. Отож, людяність Його безмежна. І саме такої людяності мусимо прагнути ми.

Пресвята Богородице, Мати Божа Неустанної Помочі, прославлена в Коломийській іконі «Це Мати твоя», допоможи зберегти гідність і свободу людської особи і перетворити державу, творячи добро одне одному.

Господи допоможи нам помножувати, подаровані Тобою, Божі дари.

Благословення Господнє на вас.

+Василь Івасюк

Правлячий Архиєрей

Коломийської єпархії.

 10.10.2021 р.Б.

м. Коломия.