“Навчіться від мене,

бо я лагідний і покірний серцем”

(Мт.11,29)

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа! Вітаю всіх присутніх, молодь, духовенство стародавнім християнським привітом “Христос посеред нас!”. “І є, і буде”.

Вступ. Успіння Пресвятої Богородиці належить до дванадцяти великих церковних свят. Церква приділяє так велику увагу Пресвятій Богородиці завдяки Її смиренню. Смирення – це мир між людиною і Богом.

І). Храм Успіння “Пресвятої Богородиці у Городенці”. Перша писемна згадка про наше містечко датується 1195 роком, тобто нашому містечку зараз 823 роки. У центральній частині Городенки заходиться мурована церква “Успіння Пресвятої Богородиці”. Тогочасний власник містечка, магнат Микола Потоцький, збудував цей храм своїм коштом у 1763 році для громади УГКЦ. Велика та красива церква “Успіння Пресвятої Богородиці” має іконостас дуже схожий на іконостас виконаний в соборі святого Юра. З цього можна припустити, що ця робота належить генію української скульптури – Івану Пінзелю. Фронтон головного фасаду нагадує завершення фронтону костелу “Непорочного Зачаття”, що знаходиться поруч. Архітектура храму красива, урочиста та стрімка. Нині святкуємо 255 – ліття з часу завершення будівництва й освячення храму.

ІІ). Свято Успіння Пресвятої Богородиці. На честь цієї події в Україні освячено багато храмів. Народ шанує саме це свято, бо в цій події явилася вся слава Божа, яка спочила на Діві Марії. На Літургії читається послання апостола Павла до християнської громади грецького міста Филипи в Македонії (Флп. 2, 5-11). Звертаючись до филип’ян, апостол говорить, що в них “повинні бути ті самі думки, що й у Христі Ісусі” (Флп.2, 5) і додає дуже дивні, на перший погляд, слова: “Він принизив Себе Самого, прийнявши образ раба… упокорив Себе… навіть до смерті, і смерті хресної”(Флп.2, 7-8). Отже, як свідчить апостол Павло, головним відчуттям Спасителя було смирення, яке Він передав Діві Марії.

“Смирення – це ознака великої сили. Щоб бути покірним, треба мати благородну, мужню і високу душу” (Ів.Золот. Гом.48 на Ді.22.17-20). Смиренна душа приносить Богові жертву Авеля: “Жертва Богові – дух упокорений, серця скорботного і смиренного Бог не відкине” (Пс.50,19). У свідомості сучасних людей покора — це прояв слабкості. Чи бути смиренним означає постійно піддаватися іншим? Смиренний несе в собі постійний потенціал щастя, незалежно від навколишніх умов життя. Незалежно від власного становища смиренна людина завжди має радість у серці, бо з нею Бог, а значить і повнота життя. Смиренна людина — завжди щаслива, навіть якщо зовні такою не здається.

Бути покірним – це не значить постійно піддаватися іншим. Покора – це не значить мати похмурий вигляд обличчя і схиляти голову, не вміючи відстояти свою точку зору, свої переконання, свій погляд на життя. З таким почуттям жити не можна! Приблизно так оцінюють цю християнську чесноту люди, далекі від Євангелія. На щастя, такий сучасний стереотип не узгоджується з головною чеснотою у Христі Ісусі! Покора Спасителя – це сила, сміливість, відвага! Христос не побоявся кинути виклик суспільству і його керівникам. Він звинуватив їх у лицемірстві, у відступі від віри, у спотворенні того одкровення, яке було дано Мойсею і пророкам. Саме тому Його слова викликали таку злість у відповідь, таку страшну реакцію, яка привела ні в чому не винну, обмовлену, оббрехану Людину — на Голгофу. Отже, сучасне розуміння покори людьми є протилежним до розуміння євангельської покори Спасителя. Виникає логічне запитання: “Що ж тоді є справжнім смиренням?”. Зрозуміти сенс справжньої покори людям XXI століття допоможе поняття звичної гордості, яка зараз сприймається як норма людського буття.

ІІІ). Горда людина. Гордість — це зрада Божої любові, духовний блуд, підміна Бога ідолами, підміна віри в Бога — вірою в самого себе, підміна правди Божої — людською правдою. Поки із серця людини виходять погані помисли, вона не здатна бачити Господа, бо гріх оскверняє людину (пор.Мр.7,22–23), а Бога можуть побачити тільки чисті серцем (пор.Мт.5,8).

Гордість є дорогою втечі блудного сина з дому Батька (пор.Лк. 15). Людина, виходячи з оселі свого тата і зухвало говорить йому: “Дай мені те, що мені належить — і до побачення! Я вже можу жити власним розумом і не потребую вказівок. Не хвилюйся, я сам розберуся, що мені потрібно, і що є добро, а що — зло”. Така людина може ходити до церкви, чудово знати Біблію, але Бога ніколи не знатиме, як і не впізнали Його горді фарисеї. Отже, “початок гордині людської — відступ від Господа” (Сир. 10,12).

Гордість – це крайнє зубожіння душі, яка мріє про себе, що вона багата, а насправді – духовно безплідна. У полі бачимо повний колосок пшениці завжди хилиться голівкою донизу, а порожній — пнеться догори; деякі яблуньки не плодоносять доти, доки не прихилити їхні гілки донизу. Господь навчає людей покори через природу та просить нічого не робити наперекір волі Божій. Гріх гордості поневолює душу і розум та приводить людину у добровільне рабство аж поки особа не почує голос Божий, котрий виведе її з вавилонського полону, тобто так званої єгипетської неволі. Горда людина подібна до яблука, що всередині зогнило, а зверху світить красою.

Гордість не потрібно плутати з поведінкою нерозумної чи погано вихованої людини, котра хоче показати себе більш вагомою, аніж вона є насправді. Людина може бути добре вихованою, скромною, але неймовірно гордою, бо це є внутрішній стан людини, для якої існує тільки одна цінність — її власне “я”. Якщо в центрі життя особи знаходиться тільки власне “я”, а все інше другорядне, тоді це і є гординя. Зовні гординя може навіть бути схожою на покору. Іншими словами, людина спрямовує погляд додолу, сором’язлива у спілкуванні, а всередині сповнена гріха гордості.

Гордість протилежна смиренню, бо батько гордості — це диявол і в центрі його буття знаходиться тільки він сам. Саме з цього й почався відхід ангела світла від Господа, бо у його житті не залишилося місця Богові й усе було поглинуто власною особистістю. Таким чином, ангел світла перетворився на сатану нескінченно віддаленого від Бога. Горда людина не може встановити зв’язок з Богом, бо вона нездатна молитися, усвідомлювати свою неправду і приносити покаяння.

ІV). Покірна людина. Смирення — це мир між людиною і Богом та виконання в усіх обставинах слів молитви Отче наш: “Нехай буде воля Твоя” (Мт. 6, 9). “Навчіться від Мене, бо я лагідний і смиренний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим” – каже Христос (Мт. 11,29). Людина віддає свої думки, душу, серце і життя Богові, а Він очищає нас Своєю благодаттю і Батьківським благословенням. Смиренна людина не кориться спокусникам і, не підкоряється своїм пристрастями, не служить своїм фантазіям і теоріям, а служить і кориться тільки Богові, бажаючи пізнавати і виконувати Його волю. “Моя їжа є виконувати волю Того, Хто Мене послав” (Ів. 4). І в цьому людина отримує справжнє визволення від усього обманливого і неправдивого.

Митрополит Андрій Шептицький казав, що покора є нічим іншим як правдою. У нашому народі ще збереглася чесність завдяки тому, що не до краю розбуялася гордість і ще залишилася дещиця істинного смирення. Хто хоче бути правдивим, то мусить подивитися в очі Христової Правди і тоді вирішити кому надати перевагу своїй правді чи Божій. Людина є порох і попіл! Вона не сміє глянути навіть на висоту небесну. Почуття своєї глибокої гріховності відчуваємо від наближення до джерела світла — Христа.

Смирення — це початок дороги повернення на Батьківщину до Отця Небесного!

4.1). Навіщо нам учитися Божому смиренню? Смирення – це єдина дорога до Бога, яка виводить людину з неволі гріха і називається “Я – путь, істина і життя!” (Ів. 14,6). Дорога покірної людини – це путь творчості, добра і краси, а її плодами є любов і життя. Правдива любов витісняє з життя покірної людини власне “я” і віддає центральне місце Богові. Така людина турбується про інших і через потреби своїх ближніх сприймає й саму себе. Звичайно, необхідно також подбати і про свій одяг, будинок, своїх близьких, рідних, але Бог залишається в центрі її життя. Господь, увійшовши в очищену душу людини, дарує свою благодать, яка посилює зв’язок з Богом і допомагає витіснити власний егоїзм на окраїни життя.

Сучасній людині важко прийняти і розуміти слова про покору. Життя особи за законом власного “я”, прагнення постійно задовольнити свої потреби, їздити на дорогих машинах, жити в елітному будинку, насолоджуватися високим суспільним становищем, відпочивати на дорогих курортах, ззовні може здаватися успіхом. Одначе людина сама розуміє своє нещастя, бо в її життю необхідно постійно долати все нові і нові перешкоди, щоб задовольнити свою гордість. Це нагадує білку в колесі, хоча вона біжить, але жодного поступу вперед немає. Будь-які труднощі, зрив у кар’єрі, хвороба, конфлікти жорстоко ранять людину, а нерідко взагалі викидають її на узбіччя життя. Таких є гордих людей, котрі не досягли поставлених перед собою цілей, є досить багато! Вони страждають, бо позбавлені можливості задовольняти свої потреби.

Покірний завжди має Бога у серці і тому несе в собі щастя, незалежно від навколишніх умов життя і власного становища. Смиренна людина — завжди щаслива, навіть якщо зовні такою не здається. Суспільство смиренних людей, живучи за Христовим законом, завжди орієнтовані творити добро оточуючим. Реформи у такому суспільстві завжди будуть проводитися швидко, ефективно і люди будуть залишатися жити на своїй землі і будувати справедливі відносини. Майдан тепер перейшов у душу і совість кожної людини і зараз перед нами стоїть надважке завдання – перемінити свідомість і всю систему цінностей, тобто запросити Бога увійти у внутрішнє життя.

Висновки. “Навчіться від мене, бо я лагідний і покірний серцем” (Мт.11,29). Молоді люди! Вчіться любити життя. Слова вселяють надію в нас або руйнують. Слова зцілюють нас або роблять хворими. Слова роблять нам боляче або наповнюють життям. Слова, сказані вчора, впливають на наше життя сьогодні. Думай, що говориш і що несеш у цей світ добро чи зло?

Тому Христос поставив покору на першому місці, бо без неї неможливо осягнути спасіння. Хоча б хтось молився, постив, давав милостиню, але робив це з гордістю і без покори — усе те погань, а коли робиться з покорою, то воно бажане, любе, благонадійне.

Збудований дім чи держава без фундаменту, тобто на гордості, не приносять жодної користі і все втрачається. Натомість покора не на словах і на язиці, але в серці, в душі й сумлінні, яку може бачити тільки єдиний Бог, осягає Боже милосердя.

“Смирення — це найбільша охорона, незламна стіна, непереможна твердиня. Вона тримає цілу будівлю і не дозволить їй упасти ані від пориву вітрів, ані від напору хвиль, ані від сили бурі, але ставить її понад усі напади. Вона робить споруду незнищенну, а на нас стягає щедрі дари від милосердного Бога” (Іван Золотоустий).

Нехай Пресвята Богородиця, Мати Божа Неустанної Помочі, допоможе сучасним молодим людям у нашому храмі розуміти мову смирення та вміло нею розмовляти.

Господи, благослови молодь нашої парафії отримувати від життя добро і самим робити діла милосердя, адже молодість тільки одна і життя одне. Амінь!

Благословення Господнє на вас!

+Василь Івасюк

Єпарх Коломийський