Вступ. П’ята неділя Великого посту наближає людей до світлого празника Христового Воскресіння.

І). П’ята неділя Великого посту вшановує пам’ять преподобної Марії Єгипетської – взірець справжнього покаяння та невимовного Божого милосердя до розкаяних грішників.

Також сьогоднішнє недільне Євангеліє описує нам розмову Ісуса зі Своїми учнями, котрі до кінця не розуміли ані свого призначення, ані свого покликання, ані й самої Христової науки та вчення. Тут ми бачимо їхнє нерозуміння, котре приведе їх до Гетсиманського саду (пор. Мр. 14:32-42), а згодом до зради й втечі.

Ісус щодня наближається до важких випробувань, розп’яття, терпіння і Воскресіння. У Євангеліє від Марка ми бачимо, що Ісус Христос є ключовою особою, а Його учні, апостоли, відіграють допоміжні ролі. Тому дорога кожного учня Христового означає дорогу несення хреста, страждання та пиття з чаші терпіння.

Ісус, в останній подорожі зі Своїми учнями до Єрусалиму, вже втретє пригадує їм про Свої страсті, смерть і триденне Воскресіння. Учні ще не розуміють цієї мови, вони не знають як це слідувати за Ісусом. Вони мислять по-людському і хочуть керувати людьми, тобто сидіти праворуч чи ліворуч в Його Царстві. Апостол Петро жаліє Ісуса (пор. Мр. 8:33) і просить не йти до Єрусалиму, щоби там не втратити Свого життя. Учні Його так само перестерігають про небезпеку та просять бути обережним. Кожного разу у Божественній Літургії чуємо важливі слова: «Будьмо уважні». Виходить, що і людям слід бути завжди обережними та не йти на кожну небезпеку?

Звісно, бути уважним й уникнути хресної смерті, це – людська чеснота. Аристотель каже, що смерть видається далекою і тому ніхто не думає про неї в цю мить. У нашому випадку йдеться про виконання важливої місії –  спасіння людей прикладом власної любові. І тут все відходить на другорядний план, хоча учні цього не знають і не розуміють. Ми добре знаємо, що це прийшов час для Ісуса Христа, тобто закінчення Його місії.

Подібно Україна стоїть перед загрозою знищення і геноциду свого народу, прохаючи про спасіння Бога й вплив світової спільноти, бо за волю й незалежність оплачується велика ціна – смерті тисячі українських синів та дочок. Люди цілого світу піднімаються на її захист, бо починають розуміти важливу місію українців у світовій спільноті. Нині немає часу роздумувати та бути обережними, бо прийшов час сказати вслід за Богородицею: «Так, Господи, вибач нас». І той, хто справді любить Україну, той не боїться іти на фронт, передавати гуманітарну допомогу та рятувати дітей. У цій важкій ситуації проявляються християнські чесноти – віри, надії, любові, а найбільша з них – це саме любов.

Бог Отець послав Ісуса, щоб Він взяв на Себе всі людські болі і терпіння та перемінив їх на спасіння через Воскресіння. Саме про це Ісус сказав учням, котрі йшли до Емаусу: «Хіба не треба було Христові так страждати й увійти у свою славу?» (Лк.24:26). Господь в Євангеліях зазвичай говорить: «якщо хочеш», а щодо страждань каже: «треба було Ісусові страждати».

Учні Христові не розуміють цієї мови, бо думають про щось інше. До Ісуса підходять два Його учні, Яків та Іван, названі Ним «синами грому» (Мр. 3:17). Свого часу вони хотіли спалити самарійське місто за те, що міщани не прийняли Ісуса на ночівлю разом з учнями (пор. Лк. 9.51-56). Ці два учні належали до руху зелотів, який боровся за незалежність Ізраїлю від гніту Римської імперії. Зелоти – це дуже відважний народ. Вони саме просять Ісуса: «Зволь нам, щоб ми сиділи: один праворуч, а другий ліворуч від тебе у твоїй славі». Ісус відповідає їм: «Не знаєте, чого просите. Чи можете пити чашу, яку я п’ю, і христитись хрещенням, яким я хрещуся?» (Мр. 10:37-38).

ІІ). Ісус дає учням три відповіді. Перша відповідь.

Місце у Божому Царстві можна зайняти, пройшовши через терпіння. Шукати терпіннь не треба. Бог не посилає терпіння і не карає людину. Він Сам прийняв на Себе страждання, щоб нас не карати! Страждання є в світі, бо належать до природи розвитку всього живого, але зокрема терпіння є наслідком гріха людини. Ісус не шукав терпінням. Він, навпаки, прокажених очищав, сліпим відкривав очі, калік зціляв, бісів виганяв і мертвих воскрешав. Ісус старається спасти людину від страждань. Однак, щоб змінити значення терпіннь, треба їх сприйняти, треба взяти на себе свій хрест та іти за Христом, треба єднатись з Христом. І тоді те, що є для нас знаком прокляття і нарікань, стає знаком спасіння.

Друга відповідь Ісуса для «синів грому» є та, що визначати учням місця у майбутньому Царстві належить не Йому, а Отцеві.

Третя відповідь, і вона є найважливішою в Ісуса, – це служіння. Не влада і слава, на зразок царів і вождів цього світу, є завданням учнів Ісуса, а взаємна любов та служіння. «Хто з Вас хоче бути великим, хай буде вам слугою, і хто з вас хоче стати першим, хай буде рабом усіх», бо і «Син чоловічий прийшов не на те, щоб йому служили, лише щоб послужити й віддати своє життя як викуп за багатьох» (Мр. 10:43-45).

Христові учні, Яків та Іван, ці «сини грому» сперечаються з іншими учнями, хто більший і хто перший. Вони бажають влади, слави, хочуть світитися перед іншими. Ці два сини зрозуміли науку Ісуса Христа пізніше. Вони все віддали заради Христа. Апостола Якова вбив Ірод (пор. Ді. 12:29), а апостол Іван став євангелистом любові. Всі учні, окрім Юди, зрозуміли, що замість слави і влади треба іти дорогою служіння, жертви і віддання себе, на зразок Ісуса Христа, проливати власну кров заради спасіння і відпущення гріхів.

Жертва Ісуса Христа спасає світ. Апостол Павло у посланні до Євреїв сказав, що не «кров’ю козлів та телят, але з власною кров’ю Ісус спасає світ, …. на служіння Богові живому» (Євр. 9:12;14). Новозавітне священство проливає свою кров і ламає тіло заради інших. «Це моє тіло, що за вас ламається… Це моя кров, що за вас проливається» (Мр. 14:22-24), – такі слова Ісуса Христа, як і кожного священика – Доброго Пастиря. Добрий Пастир подібний до Ісуса Христа завдяки Духові Святому, Який сходить на нас. Правдивий учень Ісуса не шукає собі ніколи привілеїв і заслуг та готовий на всі можливі жертви заради любові за братів своїх. Авторитет священика базується на любові і служінні, смиренності і радості, послуху і відданні себе аж до самої смерті. Правдиве спасіння полягає не в болях людини, але у любові, яка дає нам силу все перетерпіти. І приклад цьому подає Спаситель – Ісус Христос!

ІІІ). Надія – це сила України, яка допомагає перемогти зло і воскреснути до життя з Богом.

Війна спонукує нас до питання для чого Господь допустив війну, щоби молитися, єдналися і довіряли Богові та йшли за Ним. Ісус сказав: «Якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе і візьме хрест свій, та йде за Мною. Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто погубить душу свою заради Мене, той збереже її» (Мт. 16:24).

Прикладом такого самозречення для нас сьогодні є преподобна Марія Єгипетська, пам’ять якої згадує наша свята Церква. Будучи великою грішницею, вона помандрувала з Олександрії до Єрусалима з натовпом паломників не заради поклоніння святині, а заради можливості чинити гріхи. Однак і це все Господь передбачив та обернув на користь їй самій і на користь усім, хто повчається через її життя. Бо, коли з натовпом вона прийшла до храму, то сила Божа не впустила її до святині. І тоді вона усвідомила власні гріхи та каялася.

І коли вона каялася перед Господом, вона просила заступництва Пречистої Діви Марії та пообіцяла змінити своє життя і решту його провести у подвигах, живучи в пустелі. Бог прийняв її покаяння, допоміг їй у боротьбі зі спокусами. І вона з великої грішниці стала святою, гідною подиву навіть серед святих.

Цей приклад нехай і нам подасть розуміння нинішніх випробувань як нагадування про наші власні гріхи. Господь допустив обставини, які спонукають майже усіх любити Батьківщину і стати на Її захист. У цьому маємо побачити нагадування цінувати Божий дар – землю України і можливості жити на ній. Господь не продавав нам землю по стільки доларів за сотих і не продавав нам ліси, гори, нафту, газ і т. д. Він все це нам подарував і дав у безплатне користування, вважаючи нас добрими і справедливими користувачами. Він не казав спалювати трави і ліси та провадити війни. Люди переступили Божий закон, переписали його на свій лад, а Господь стоїть і чекає нашого покаяння та навернення.  Приклад навернення і покаяння преподобної Марії Єгипетської вимагає замислитися над особистими провинами перед Богом, які не допускають нам вільно увійти в святиню.

Дехто каже, що люди багато моляться, але результатів жодних немає. Особливо впродовж останніх сорока днів скільки молитов злинуло по наших Церквах, наших домівках, з наших уст у небеса, прохаючи про мир. Та нам здається, що наша молитва не почута. Задумаймося!

За усіма законами військової справи нас уже мало б не бути, як країни. Багатьох важливих людей в Україні просто не мало б бути фізично. Але ми є і будемо! Ми зберегли Київ і багато важливих міст. Наші військові демонструють справжні чудеса звитяги. Місцями у нас є виразні успіхи на фронті. Навколо нас об’єднався увесь світ. Це є великий результат. Маємо навпаки проявити мужність і не боятися. Ворог любить як ми боїмося, як ховаємось, коли нас ніби немає. Остаточно це і є його остаточна ціль, щоб нас не було. Війні теж буде кінець. Бог накреслить цю межу, а не світові лідери. Згадайте початок війни – в Україну ніхто не вірив. Але ми молилися, єдналися, трудилися. А найголовніше у нас вірив Бог і ми самі.

Духовна сила є нездоланною і дуже реальною. Ми щоденно наближаємо нашу перемогу. Вона станеться можливо так, як ніхто не сподівається. Пригадайте різні складні обставини у вашому житті, коли ви вважали, що ніби кінець усьому, коли у вас ніхто не вірив, коли усі полишили вас, але тільки Бог завжди був вірний.

Будучи сильними, маємо теж ще підбадьорювати інших. Зараз не маємо права скиглити, шукати винних, сваритися через політиків і сіяти зневіру. Це все краде у нас силу. А вона є такою нам потрібною.

Ми сильні не прокльонами і матюками, але силою любові. Любов – це енергія життя. Ми сильні, коли любимо, коли знаємо, де є джерело любові. Коли п’ємо з цього джерела. Любити – це не означає не помічати зла. Ні! Божа любов – це свідомий вибір не перетворитися нам на диких тварин, вірити до кінця у Божу силу. Сіяти благословення там, де є прокляття. Ось чим ми є сильні. Нехай Божа мудрість і кріпость не відступить від нас при будь-яких обставинах!

Висновки. Блаженний той, хто залишився у цей важкий час в Україні і не втік в чужі держави під гаслом «багатий біженець». Богородиця поспішає завжди захистити кожного покривдженого і кожного воїна. Ви ідете визволяти свій народ від знущань чужинців на нашій українській землі.  Ворог є дуже сильний і його не можна недооцінювати, але наші воїни захищають правду і свій дім на своїй рідній землі. З нами Бог, а для Нього немає нічого неможливого (пор. Лк. 1:37).).

Нехай Пресвята Богородице, Мати Божа Неустанної Помочі, прославлена в Коломийській іконі «Це Мати твоя», візьми наших воїнів, волонтерів і всіх людей доброї волі під Свій спасаючий омофор.

Господи, зглянься на прохання народу України та врятуй нашу Батьківщину Своїм милосердям. З Богом і Його Пречистою Матір’ю переможемо!

Благословення Господнє на вас! Амінь.

† Василь Івасюк

Правлячий Архиєрей

Коломийської єпархії.

с. Трійця

10.04.2022 р.Б.