Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа! Дорогі брати та сестри!

Вступ. Люди повірили в Бога і прагнуть Його “прив’язати” до свого життя і народу назавжди, будуючи Йому дім, тобто храм. Божий дім поділяється на притвор, храм вірних і святилище розділені між собою іконостасом. Всі частини Божого храму повинні мати написані ікони, які сьогодні посвячуємо.

І). Посвячення іконостасу та стінопису у Божому домі. Іконостас – це висока стіна, подекуди сягаюча до стелі, яка є розписана іконами, розміщеними у відповідному порядку. Належить писати ікони так, щоб вони викликали святі почування і підкреслювали духовність вічної та безсмертної душі, спрямовуючи бажання людей служити Господеві. Особи святих на іконах мають відкриті тільки руки, ноги та обличчя, а всі інші частини тіла закриті. Винятком є ікони розп’яття Ісуса Христа, страждання мучеників та ісповідників. Вони зображені покірно і побожно, а навколо їхньої голови є скорочений напис, хто на іконі зображений.

За основу церковного розпису на стінах служать мотиви, взяті зі Святого Письма, з життя Спасителя, діяльності апостолів, Отців Церкви, мучеників та інших праведників. В іконописному мистецтві наша Церква старається віддати достоїнство кожному святому і відзначити його заслуги в символічних знаках. Христа Спасителя зображують як Царя слави, Який в одній руці тримає земну кулю завершену хрестом, а другою рукою благословить світ. Пресвяту Богородицю зображують з Дитятком Ісусом, ангелів з мечами, Івана Предтечу з ягнятком, апостолів із сувоями паперу, архієреїв із пальмовими галузками або знаряддям смерті, а преподобних у монашій одежі зі ступенем досконалості.

У перших віках християнства храми Божі були розписані символічними знаками, які подекуди затрималися до наших часів. Сюди належить Пресвята Трійця, яку представляють у виді трьох подорожніх осіб, Бога Отця у виді благородного старця чи всевидющого ока в рівнораменнім трикутнику, Святого Духа у виді голуба, ангелів у виді крилатих юнаків, євангелистів у виді чотирьох символічних істот: лева, вола, орла і чоловіка.

На чолі або на грудях Богоматері зображують три зірки, які символізують її дівоцтво перед Різдвом Месії, під час Різдва і по Різдві. Кадило в руках ангела означає молитву, а труба коло уст символізує поклик на Страшний Суд, палиця – подорож, лелія – благовість, хрест і пальма – перемогу, крила у Івана Предтечі пригадують пророцтво Малахії про нього: “Ось посилаю ангела Мого перед моїм лицем” (Мал. 3, 1), ключі в руках апостола Петра – владу (пор.Мт.16,19), меч у руках апостола Павла означає гостре слово, тобто так добре має бути завжди підготовлена проповідь священика. Ось ці всі освячені ікони в храмі стають дзеркалом для душі, в яких люди бачать власні борги перед собою і ближніми, як на суді перед Богом.

ІІ). Пояснення притчі про двох боржників. Місія Ісуса Христа на Землі полягає у тому, щоб людям за допомогою Церкви і духовенства благовістити правду про спасіння зрозумілою нашою мовою. Саме тому нині Месія намагається пояснити людям, що ж таке Царство Боже, використовуючи зрозумілі історії з життя народу (пор.Мт.18,23-35). Він розповідає історію про двох людей – боржників. Володар покликав свою дуже довірену людину, яка заборгував йому десять тисяч талантів не по кількості, але по вазі. Ця цифра показує, що це був швидше весь сукупний дохід усієї держави. Людям треба платити зарплату та здійснювати інші видатки державного значення, а в казні така велика недостача. Жодна людина не змогла би віддати такого боргу. Витрачати гроші завжди легше, аніж віддавати, бо чесним шляхом заробити такі гроші є нереально. Суддею в цій історії є Господь Бог. Кожний з вас є дуже великим боржником і тому ви покликані на суд. Суд ставить нас перед фактом, що необхідно повернути все добро господарю. На жаль, людина не може погасити такого боргу і владика зі свого милосердя прощає все. Звичайно, цінуємо людей, які нам роблять добро, покращують комфорт, прощають борги, а точніше тих осіб з яких можна щось скористати.

Господь нині цією притчею хоче дати нам цінне повчання. Він є той, що дає життя і все необхідне для нього. Ми, прості люди, ніколи не зможемо повернути борг у 10.000 талантів. Рівночасно добре знаємо, що нині з чесно зароблених грошей нам не вистачить на дорогу до роботи і на покриття комунальних послуг, а не те, щоб купити квартиру, машину, дачу і поїхати на в санаторій на лікування. Все населення України хоче жити більш-менш добре, а для цього потрібно лукавити, хитрити, красти та обманювати або втікати до чужих країн на заробітки. Теперішні найми – це сучасне нанорабство і добровільна панщина. І тому люди масово втікають з рідної землі, незважаючи на валютні допомоги нашій державі із-за кордону. Грошей народ немає, але борг перед світом кожного українця швидко зростає. І тепер, за словами одного журналіста на телебаченні, на кожну людину в Україні припадає більше десять тисяч доларів боргу перед світовими організаціями.

Насправді, потрібно дякувати Богові за все цінне та добре, що знаходиться на нашій землі та маємо їх раціонально використовувати і тільки тоді змінимо ситуацію в Україні. Неймовірний розум особи, наші таланти і друзі та інші люди – це не наша заслуга. Господь дає нам у житті більше шансів, але на умовах, що їх не можна втратити. Справжнє щастя залежить тільки від нас самих і полягає не тільки в матеріальному чи фізичному добробуті, але й у чистій совісті та доброму сумлінні серця. Господь почув благання великого боржника, залишає йому життя і зі свого милосердя та безмежної любові прощає борг. Євангельське розпорошення десяти тисяч кілограм золота, тобто бюджетних (народних) коштів, – це ненависть до своїх дітей і внуків, бо їм їхати по цих дорогах і вчитися у цих школах. Так ненавидіти своїх дітей і внуків можуть тільки “неправильні” люди. Любомир Гузар на цю тему казав: “Мусимо вчити наших людей не підтримувати корупцію. Я сміюся, коли чую про (…) законодавчу боротьбу з корупцією. Все це сміх! (…) Це гріх. А жоден гріх законом не поборете”.

ІІІ). Милосердя Боже і нечувана людська жорстокість. Отримавши прощення за намарне потрачені державні кошти, звільнений службовець зустрічає свого боржника, котрий заборгував йому десять гривень. Він наскочив на нього з великою ненавистю та почав душити, вимагаючи повернення свого боргу. Милосердя господаря нічого не навчило людину, бо жадібне і зле серце погубило її. Ми з вами постійно потрапляємо в такі ситуації, коли не пам’ятаємо, що нам люди роблять добре, але натомість, тримаємо в пам’яті навіть ненавмисне зло. Роками не можемо забути образу, випадково сказане слово чи не такий погляд. Отак продовжуємо душити свого ближнього.

Помста людська триває впродовж цілого життя. Діти з батьками не розмовляють. Родичі з родичами посварені. Сімейні свята дуже часто проходять повз нас, тому що не можемо знайти спільної мови один із одним. Нам не цікаво перебувати в товаристві власних родичів, ми не шукаємо спільних точок дотику з ними. А це дуже добрий іспит на те, які ми християни. Якщо ми своїх не можемо перетерпіти, то що вже можемо говорити про далекі родини! Скільки побутових злочинів стається в сім’ї! Як часто батько б’є сина, а син – батька! Мама взяла дочку з собою за покупками і не купила їй чергову іграшку, а вона починає кричати на весь магазин що її мама – найгірша у світі! Коли така дитина виросте, тоді стане розумнішою і в десять разів злішою та хитрішою. А коли дати їй вищу освіту, тоді вийде з неї не порядна людина! І тому ця притча прямо відноситься до нашого життя, до ближніх та як не вміємо цінувати Божі дари, а також як ми вимагаємо від інших те, чого самі ніколи не робимо. І це є святою правдою.

ІV). Божа Правда – це терниста дорога до Раю. Християнський Рай набагато складніше явище, аніж рай у релігії іслам. У них все дуже просто: все, від чого ти утримувався на землі – буде там. Тут ти постив – там можна об’їдатися. Тут ти вів себе скромно – там будеш мати рабів. Тут ти утримувався від блуду – там будеш мати цілий гарем. Господь, наче повертає все тобі. Натомість Церква чесно вчить, що коли ми не будемо виправлятися, то підемо в Пекло. А Господь нас настільки любить та цінує, що попереджує: “Друже, ти пливеш у продірявленому човні. І якщо не зрозумієш свою проблему вчасно і не залатаєш дірки, то швидше за все ти потонеш”. З одного боку це може виглядати цинічно та жорстоко, а з іншого, коли нам цього не сказати, а нам цього ніхто не каже, окрім Церкви, ми неминуче підемо до Пекла.

Потрапити в Рай можна, приготувавши своє серце для зустрічі з Христом: любити своїх ближніх, шукати користі не тільки собі, але й для інших. Святі отці часто спасалися маленькими справами, повторюючи фразу: “Не я терплю, а мене терплять!”. Ось цей принцип може дуже суттєво допомогти нам жити та спасати свою душу. Не вважайте, що весь світ наш боржник, що всі нам все щось винуваті, що всі мусять нас прославляти та служити нам. Як тільки прийшла в нашу голову ця думка повторюймо: “Боже, дай зрозуміти, що це не я їх терплю, а всі вони мене терплять”. І так потрібно повторювати кожного разу по відношенню до всіх людей.

Знаєте, є така історія, про Ноя. За часів потопу люди прийшли до ковчегу та хотіли врятуватися. Вони стукали в двері цього ковчега та просили Ноя відчинити. На що Ной відповідає: “Це не я закрив двері. Це Господь зачинив їх”. Ось так і Царство Боже. З одного боку Господь запрошує туди всіх, але спасуться лише ті, хто сердечно прагне цієї зустрічі з Богом та намагається очистити свою душу і впустити до свого помешкання Господа.

У нашому серці дуже багато мотлоху, дріб’язкових речей, сміття, що ми б і хотіли туди впустити Господа, але місця вже немає! Там робота, друзі, хтось любить випити, хтось любить телевізор, хтось день і ніч розгадує кросворди, хтось в’яже та вишиває і ніяк не може зупинитися. Хтось любить готувати їжу, немов би в людини було десять шлунків, а не один. Звичайно, цей весь дріб’язок в правильних дозах може бути корисним і нешкідливим. Люди повинні десь жити, в щось одягатися, щось їсти, десь працювати. Але якщо ми будемо жити лише заради одного якогось аспекту, забуваючи, що Бог нам дав десять тисяч талантів, а не один, це може бути дуже небезпечним. І коли ми це будемо розуміти, то і богослужіння будуть нам допомагати, і страшний дощ не буде заважати.

Висновки. Я щиро дякую вам за спільну молитву і те, що ви прийшли до храму Божого, щоб бути присутніми на посвяченні іконостасу. Ми заносимо перед ними у нашому храмі щиру молитву про мир і спокій в Україні, але ті слова стали болючими тільки в часі війни на Сході України. Ця молитва “Боже великий єдиний нам Україну храни…” вже не проходить повз нашу свідомість, а торкається глибини душі.

Господи, у нас крадуть землю, людей розсівають по світі, історію переписують, інтелігенцію по наймах пустили, молодих хлопців і чоловіків пораненими і вбитими повертають додому. Україна має багато боржників і своїх і чужих. Якщо я відвернусь від потребуючого народу України, то значить – зраджу Христа.

Пресвята Богородице, Мати Божа Неустанної Помочі, допоможи побачити свої таланти і відповідально та доцільно їх використати.

Коли сумно тобі – посміхнись!       Коли біль на душі – поділись!

Коли радість навколо – радій!         Коли друг зажуривсь – пожалій!

Коли серце кохає – нехай!               Коли щастя немає – бажай!

Коли любиш когось – не мовчи!     Коли важко тобі – закричи!

Коли жити хочеш – терпи!              Коли крила розкрились – лети!

Коли ворог образив – пробач!         Коли горе спіткало – поплач!

Коли щастя зумієш знайти, постарайся його зберегти!

Благословення Господнє на вас!

+Василь Івасюк

Правлячий Архиєрей Коломийської єпархії

12 серпня 2018 року Божого

с.Білі Ослави