“Прийдіть усі вірні, (…),

Похвалімо Христового борця

І мужнього світоча Дмитрія”

(Стихира на малій вечірні)

Вступ. Мужність — це чеснота моральної сили при подоланні страху, яка допомагає переносити страждання і фізичний біль.

І). Великомученик Дмитрій – мужній апостол віри Христової. Церква високо цінить заслуги мучеників, ставлячи нам за взірець їхню геройську любов до Бога та мужність визнавати Христову віру. Святий Дмитрій жив у другій половині третього сторіччя у місті Солуні, де його батько був високим державним достойником. Після смерті батька цісар Максиміліан зробив його солунським проконсулом. Дмитрій від дитинства був вихований у християнській вірі. Він, займаючи високу посаду, явно визнавав віру і за це цісар Максиміліан наказав вкинути його до в’язниці. Перебуваючи в ув’язненні, Дмитрій благословив Нестора на боротьбу з цісарським непереможним гладіатором Лієм. Нестор мужньо виступив проти Лія з хрестом у руках і переміг його. Цісар, довідавшись про це, послав своїх воїнів і вони прокололи тіло Дмитрія списами. Це сталося 306-го року.

Господь за мужнє визнання віри, прославив мученика Дмитрія різними чудами після його смерті, нетлінністю тіла та мироточивістю, що стало джерелом поширення культу святого Дмитрія. Книга Життя святих пише: “У Русі-Україні святий мученик Дмитрій утішався великим почитанням. Почин до цього дала облога Царгорода нашим князем Олегом. Літописець Нестор згадує, що коли руські війська зломили грецьку силу, то настрахалися і сказали: це не Олег, це святий Дмитрій посланий на них від Бога”. Опісля князі почали віддавати свої війська в опіку святому Дмитрієві.

ІІ). Не боятися визнавати живу віру, тому що “Бог не дав нам дух страху” (ІІ Тим. 1.7). Головна мета святкування празника святого великомученика Дмитрія — це розмірковувати над його мужнім життям і безстрашно визнати святу віру. Сміливо визнавати віру – це ознака доброго і практикуючого християнина. Такий християнин своєї віри ніколи не ховає, не стидається, не перечить, нею не торгує, її не змінює, але визнає словом, ділом і цілим своїм життям. Такої віри від кожного з нас вимагає сам Ісус Христос, Який каже: “Кожний, отже, хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед моїм Отцем Небесним. Хто ж мене зречеться перед людьми, того і я зречусь перед Отцем моїм Небесним“ (Мт. 10. 32-33). Отже, все наше життя повинно бути проповіддю живої віри. “Визнавання віри, діється не тільки устами, але й ділами. І коли їх нема, то ми наражаємо себе на небезпеку, що будемо покарані з тими, які свою віру заперечили” (Іван Золотоуст).

2.1). Людяність – важлива риса мужності. Кожного дня чуємо мову про мужність і відважні вчинки. Мужність – це та риса характеру людини, яка повноцінно проявляється лише разом з іншими якостями, такими як розсудливість, хоробрість і щиросердність. Саме вони допомагають людині досягти своєї мети, використовуючи кмітливий розум, сильний дух і палке серце. В час необхідності ці якості можуть стати рятувальним човном, як для самої людини так і для інших. Виникає запитання: “Чому ці риси для інших людей стають рятівними?”. Відповідь проста, бо головною складовою мужності є важлива риса – людяність. Тобто мати мужність – це тільки половина справи, а ще потрібно вміти використовувати її на благо іншим. Саме такий прояв мужності називається героїзмом.

З іншої сторони, мужність – це хоробрість людини, сила серця, прагнення допомагати іншим, долати перешкоди. Кожна людина у слово “мужність” вкладає різний зміст! Один бадьориться подолати свій страх, а другий знаходить у собі силу допомогти людям. Одначе, не кожний захоче знайти відвагу побачити в собі силу мужності. Отже, мужність це не тільки сила, хоробрість для подолання труднощів, але також намагання змінити себе і світ навколо себе, тобто героїчно провести реформу свого життя.

2.2). Справжній героїзм полягає в стійкості у вірі саме у важкі часи для Церкви. Ми живемо на землі в дуже мінливі часи. Буває час, коли за віру в Христа людину величають, шанують, поважають і співають многії літа. Бувають часи, коли за цю віру людину витісняють, женуть, ненавидять і розпинають. Ті є героями, котрі під час гонінь залишаються вірними Христові. Це дійсно подвижники, це дійсно духовні герої. Ті люди, які знайшли в собі мужність прийти до Спасителя і зняти Його з хреста, це найкраща частина людства, що була здатна на такий величезний подвиг свого віросповідання. Цими великими духовними героями були святі Дмитрій, отець монах Порфирій з Дори. Отцю Порфирію з Дори у в’язниці за віру в Бога випалили хрест на спині.

Мученики, віддавши Господу достойно людські почесті, прийнявши гідно Пресвяту Євхаристію, вони заслужили особливе місце у вдячній пам’яті українського народу. Дай Бог, щоб і ми з вами, коли настане такий час, коли за віру у Христа знову будуть переслідувати, ненавидіти, гнати, вбивати, змогли б своєю мужністю наслідувати святого Дмитрія, відважно сповідувати свою віру і так стати учасниками вічного спасіння в Небі.

ІІІ). Мужність – це дар Святого Духа. Господь невпинно приходить підтримувати людей у їхніх слабкостях і робить це за допомогою особливого дару – дару мужності. У притчі про сівача, сказано про долі чотирьох зерен пшениці. Одне впало на тверду дорогу і його птахи видзьобали, інше у тернину і його бур’яни заглушили, а третє впало на кам’янистий ґрунт і висохло на сонці. І так всі три зерна пропали, а тільки четверте зерно зійшло, бо потрапило у родючу землю. Кожне зерно, вкинуте в землю, зустрічає холод людських сердець і тому може не зійти і залишити нас без врожаю. І тому Святий Дух своїм даром мужності звільняє ґрунт наших сердець від невпевненості, холоду і всіляких страхів та від перешкод впроваджувати Слово Боже в життя. Існують важкі хвилини і крайні ситуації, в яких дар мужності проявляється у зразковий спосіб. Іншими словами, люди котрі стоять перед випробуваннями і не вагаються віддати своє життя, залишаються вірними Богові.

Також і тепер не бракує християн, котрі живуть вірою, свідчать про неї з глибоким переконанням і тривають в ній, знаючи, що за це приходиться платити високу ціну. Кожний з нас знає таких жінок і чоловіків, котрі страждають, ведуть важке життя, боряться за збереження родини і добру долю дітей. Вони сміливо виїжджають в інші країни на важкі роботи, тобто у найми, щоб підтримати свою Церкву, зберігаючи у своїх серцях вірність подружню, любов до сім’ї та своїх дітей. Ми не знаємо всіх імен наших мігрантів, але вони маючи в собі духа мужності, стають святими. Наші заробітчани йдуть вперед і несуть дар життя, наслідуючи приклад мужності мч.Дмитрія.

Справжня мужність не вимагає долати пустелі й негаразди. Іноді треба подолати самого себе навіть у дрібницях: лінощі, зневаги до будь-кого, зраду, бажання комусь нашкодити. Треба бути завжди чесним і мужнім, а тоді не подолають тебе ані люди, ані світ!

ІV). Ковалівка. Перша письмова згадка про наше село відноситься до 1670 року, а типову гуцульську церкву збудували у 1893 році і посвятили її в св. Дмитрія. Життя нашого села, як і доля кожної людини пов’язана з боротьбою. Люди боряться зі собою, зі своїми поганими звичками та рисами характеру, змушені вистояти проти спокус та ворожих нападів. Найважче ж приходиться тим, хто на передовій цієї боротьби, бо це велика відповідальність перед Богом та людьми. Маючи перед собою приклад мужнього Дмитрія, храмовий празник якого святкуємо нині, наше патріотичне і шахтарське село у нелегкій боротьбі дало Україні цілу плеяду видатних земляків:

Боєчко Марія— поетеса, засновник, упорядник та редактор альманаху “Джерельні дзвони”, педагог та культурний діяч.

Колцуняк Микола Семенович — етнограф.

Лесюк Микола Петрович — український мовознавець.

Лесюк Юрій Петрович — заслужений художник України, завідувач відділу малярства Львівського державного коледжу декоративного та ужиткового мистецтва ім. І. Труша. Учасник понад 80 всеукраїнських і міжнародних виставок.

Василь Мартищук — знаний у світі скрипковий майстер.

Мочернюк Юрій, син Петра і Анни (Ясінської) — науковець, доцент, кандидат технічних наук (теоретичні основи електротехніки), доцент Національного університету “Львівська політехніка” (Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту, Львівський національний аграрний університет), 52 опублікованих наукових праць, сім друкованих методичних робіт.

Чукур Юра — громадський політичний діяч, посол.

Ясінський Мирослав — художник в Коломиї.

Стефанко Олеся — посіла друге місце на конкурсі “Міс Всесвіт 2011” у Сан-Паулу (стала “Першою віце-Міс Всесвіт”).

Висновки. “Прийдіть усі вірні, (…), похвалімо Христового борця і мужнього світоча Дмитрія” (Стихира на малій вечірні). Просимо Господа благодаті бути мужніми, не дивлячись на жодні труднощі. Дар мужності є завжди ознакою справжнього християнського життя. Апостол Павло каже: “Я можу все в тому, хто укріплює мене” (Флп.4.13). Господь дає силу завжди витримати у доброму. Благаємо Святого Духа дати нам дар відваги витримати у вірі.

Нехай Пресвята Богородиця, Мати Божа Неустанної Помочі, допоможе кожному християнину безстрашно кожного дня давати свідчення про свою справжню віру і непохитну любов до ближнього.

Господи, благослови нас силою мужності святого Дмитрія переконувати кожну людину, що Божу науку навіть страх смерті не може перемогти. Амінь.

Браття будьте мужніми, і вперед мужньо до перемоги за Царство Боже.

Благословення Господнє на вас!

+Василь Івасюк

Правлячий Архиєрей

Коломийської Єпархії

8 листопада 2018 року Божого

с.Ковалівка