“Щоб усі були одно” (Ів.17:21)

Вступ. Сьогодні, 25 листопада 2018 року, Преосвященніший владика Йосафат (Мощич), єпарх Чернівецький, святкує свої іменини. Іменини – це день, коли вшановуються святі, ім’ям, яких була названа людина при народженні у хрещенні.

І). Бог даючи назви сотвореним речам, завершує процес творення світу. В давнину поки не було дано назви, вважалося, що світ ще не сотворений. Викликати із небуття когось чи щось – це тільки половина справи, а друга половина справи – це дати ім’я. Ось як описує про це Святе Письмо: “І сказав Бог: “Нехай буде світло!” І настало світло. І побачив Бог світло, що воно добре, та й відділив Бог світло від темряви. Назвав же Бог світло – день, а темряву назвав ніч” (Бт.1:3-5). Отже, Бог по завершенні сотворення світу кладе свій останній штрих, даючи ім’я своєму творінню. З моменту свого сотворення, людина також включається у цей процес. “І сотворив Господь Бог з землі всіляких польових звірів і всіляких птахів піднебесних і привів їх до чоловіка побачити, як він назве їх; як саме чоловік назве кожне живе сотворіння, щоб воно так і звалось” (Бт.2:19). Творець у певному сенсі поступається людині Своїм правом надавати ім’я, приєднуючи її тим самим до творення світу і влади над сотвореним світом.

Багато імен мають зрозуміле і недвозначне значення. Хоча ім’я першої людини Адам має подвійне значення, а саме: чоловік і земля (пор.Бт.2:5-7). Таким чином, земля – це матеріал із якого зроблено людину, а земля на якій працює людина, буде плодоносити. Часто ім’я складалося із цілої фрази: “Ми-ха-їл”, що в перекладі означає “Хто як Бог?”. У книзі Виходу Мойсей питається як звати Бога й отримує відповідь: “Я Є”. Дійсно, ім’я виділяє людину з-посеред всіх людей. Бог запевняє Мойсея, що Він дійсно присутній у світі і в житті Свого народу та рівний Самому Собі. Оскільки ім’я Боже є дуже священним, тому його стали заміняти словом “Господь”. Батьки також давали своїм дітям імена людей знатних і святих, щоб вони наслідували їх життя. Подібно і нашого іменника Йосафата Мощича – правлячого архиєрея Чернівецької єпархії, названо в честь священномученика Йосафата.

ІІ). Формування особи молодого християнина Йосафата Кунцевича. Йосафат Кунцевич – визначний син волинської землі, праведник і святий українського народу. Він самозречено боровся за єдність Христової Церкви, віддавши своє життя. Йосафат народився близько 1580 року у побожних батьків Гавриїла та Марії Кунцевичів, отримавши під час хрещення ім’я Іван. Його батько був знатним купцем і радником міста. Мати дбайливо виховала у сина доброту, побожність, навчила читати і віддала його до парафіяльної школи.

Одного разу, хлопчик, вдивляючись в ікону розп’ятого Христа, запитав свою маму: “Хто це?”. Мати відповіла, що це – образ Ісуса Христа, Котрий приніс людям Добру Новину про милосердя й прощення, зцілення і спасіння, заплативши високу ціну – добровільними стражданнями і смертю на хресті. Тієї ж миті вогонь любові запалав в серці юнака до Бога і людей. Відтепер хлопець бажав бути тільки в храмі, не пропускав церковних богослужінь. Згодом він отримав покликання посвятити себе на служіння Богові.

Батьки віддали Івана в науку до багатого купця і міського радника у Вільно, столиці Великого Литовського князівства. Купець вподобав собі спокійного, працьовитого, побожного юнака і згодом бажав віддати за нього свою дочку спадкоємицю. Натомість молодий Кунцевич вибрав церкву, книги і працю над спасінням свого народу. Місто Вільно тоді було центром усяких релігійних течій, вільнодумства і розпусти. Ось так молодий юнак Іван опинився серед спокус проти віри і проти моралі, однак продовжував молитися.

2.2). Мета життя Йосафата – церковна єдність і навернення грішників. Його християнське милосердя, любов до ближнього, навіть до своїх ворогів не тільки на словах, але й на ділі, пошуки шляхів об’єднання, підтверджує велику відданість Христовій Церкві. Йосафат виступав проти хабарництва, ледарства, розпусти, проти насильного захоплення православними храмів і майна у католиків, ревно дбаючи про церковні добра.

У 1620-1621 рр. патріарх Єрусалимський Теофан, який у той час подорожував українськими землями, під тиском гетьмана Петра Сагайдачного, висвячує Йова Борецького на Київського православного митрополита, а разом із ним – п’ятьох інших єпископів, створюючи тим самим паралельну – не з’єднану з Римом православну церковну єрархію в Україні та Білорусі. Настала підбурювана московськими і варшавськими чинниками міжконфесійна боротьба “Руси з Руссю”: спочатку полемічна, а потім і фізична.

В цьому часі проповідування Йосафата принесло плоди численних навернень та подарувало йому титул “душехват”. “Ви мене переслідуєте, готуєте для мене смерть, а я вас усім серцем люблю і бажаю за вас віддати навіть своє життя”, – говорив Йосафат. Це були воістину пророчі слова, бо на смерть не довелося довго чекати.

У 1623 році владика Йосафат поїхав до Вітебська, і свою останню ніч на 12 листопада він провів у молитві, як Христос в Оливнім городі. Вороги вирішили себе застрахувати і спочатку зорганізували провокацію. Вони вигукували перед палатою Йосафата два дні образливі слова. Слуги не витримавши глузувань закрили одного провокатора на кухні. На це тільки й чекали змовники. Вдарено в церковний дзвін, збіглися дуже злобно налаштовані люди із залізними палицями і зброєю. Зруйнували огорожу, вломились до палати, побили слуг, понищили все кругом. В той день була неділя і Йосафат служив у церкві. Повернувшись із храму, єпископ почав молитись, лежачи хрестом на долівці, а потім, вийшовши, лагідно сказав до юрби: “Діти, чому б’єте моїх слуг? Якщо маєте щось проти мене, ось я!”. І тут же сокира вбивці розрубала голову слуги Божого. Одна жінка з лайкою висмикувала бороду Йосафата і на місці осліпла та відразу розкаявшись повернула знову собі зір.

Однак розлючену юрбу це чудо не зупинило. Тіло скинули в річку Західну Двину, прив’язавши до ніг камінь, викрикуючи: “Держись, владико, держись!”. Сумна звістка про мученицьку смерть Йосафата облетіла села і міста. П’ять днів шукали тіло мученика, щоб похоронити. Раптом появилось яскраве світло над водою, котре випромінювало тіло владики. І тільки тоді у п’ятницю, після кривавої неділі, знайдено тіло священномученика.

У 1650 році через 27 років після трагічної загибелі владики Йосафата Кунцевича та перенесенні його мощів до срібного саркофагу, з рани на голові виплила свіжа кров. Коли люди розкрили гріб, то мощі Йосафата виявились нетлінними. Весь народ кинувся до домовини Йосафата, котра вмить об’єднала багатотисячних присутніх: і католиків, і православних, і протестантів.

2.3). Єдність – це спільний український патріархат. У 30-40-х рр. ХVII cт., мали місце активні спроби примирити “Русь з Руссю” через відновлення первісної єдності і цілісності історичної Київської Церкви. Обидва київські митрополити – православний Петро Могила та унійний Йосиф Рутський – разом пропонують і відстоюють утворення спільного патріархату. Вони пропонували “подвійне сопричастя” рівноправних і рівнозначних Церков-Сестер: Риму і Константинополя. Київські митрополити плекали велику надію, що саме на базі патріархату об’єднаних церков в єдину Київську можна подолати Велику схизму поміж Сходом і Заходом 1054 р. І хоча тоді такий проект не був схвалений і підтриманий, одначе деякі ідеї не втратили своєї значимості аж дотепер. Хоча у часи Хмельниччини, розгорілася жорстока і спустошлива релігійна війна, тобто згубно й безглуздо “Русь нищила Русь”.

Напередодні Своїх страждань і хресної смерті Ісус у Гетсиманському саду палко молився до Отця Небесного про учнів Своїх, про долю майбутньої новозавітньої Церкви і благав при цьому, “щоб усі були одно, як Ти, Отче, в Мені, а я в тобі, щоб і вони були в нас об’єднані” (Ів.17:21).

2.4). Актуальність вчення Йосафата Кунцевича. Така спасенна “єдність духа зв’язком миру” (Еф.4:3) поміж усіма християнами надзвичайно важлива й актуальна саме в нашу новітню історичну добу. Коли надзвичайна “темрява покриває землю, і темнота народи” (Іс.60:2), тоді приходить жахливе “горе вам, земле і море, бо спустився до вас диявол із лютістю великою, знаючи, що короткий має час” (Одкр.12:12).

Господь пообіцяв, що “буде одне стадо й один пастир” (Ів.10:16). Особлива місія і роль у цьому процесі це позбирати віруючих з усіх народів “із крайсвіту” (Єр.31:8) та скласти з ними “новий завіт”, а саме “з північної землі” (Єр.3:18). Сучасна Україна якраз розташована над Чорним морем на північ від Святої Землі. Саме тепер на нашу землю виливається чимала частка отієї диявольської великої люті, бо вдерлося до нашого дому велике військо “у повній зброї, велике множество, з великими й малими щитами, всіх озброєних мечами” “із крайньої півночі“ (пор.Єз.38:4,15). І тепер “гібридною війною”, намагаються розхитати внутрішню ситуацію в Україні, тобто розпалити нетерпимість і ворожнечу, спровокувати масштабні протистояння на політичному, міжконфесійному й мовно-етнічному ґрунті.

І тому покликання українських християн красномовно вказує на проект єдності історичної Київської Церкви, як це передбачали українські першоієрархи ще у XVII столітті після драматичного поділу обох вітчизняних Церков. Шляхи об’єднавчого задуму наполегливо шукав праведний митрополит Андрей Шептицький. А наш великий сучасник святий Папа Іван Павло ІІ пророчо називав Україну “лабораторією екуменізму”.

ІІІ). Іменини владики Йосафата. Владиці Йосафату прийшлося служити на прекрасній Буковині, де потрібно тепер шукати шляхи єдності між багатьма Церквами. Народився 16 вересня 1976 року в смт. Старий Розділ, Миколаївського р-ну, Львівської області. З 1982-1993 року навчався в Роздільській середній школі. У 1994-1999 роках навчався в Івано-Франківській духовній семінарії. 25 квітня 1998 року вступив до Місійного Згромадження Св. Ап. Андрія, обравши чернече ім’я Йосафат.

2000-2002 роках навчався в Академії Альфонсіана в Римі. У 2003 році навчався у Салезіянському університеті в м. Римі. Виконував служіння в Івано-Франківської єпархії. 27 травня 2014 призначений єпископом-помічником Івано-Франківської архиєпархії. 18 листопада 2017 року, відповідно до рішення Синоду Єпископів УГКЦ, потвердженого папою Франциском, створено Чернівецьку єпархію УГКЦ. Першим Правлячим єпископом новоствореної єпархії УГКЦ іменовано єпископа Йосафата Мощича.

Висновки. Преосвященний владико Йосафате! Пройшов один рік вашого архиєрейського служіння. Ви багато чого навчилися, завжди працюєте і молитеся, щоб відкрити людям дорогу на гору блаженств. Бог поставив вас на кафедру у м.Чернівці, щоб своїм прикладом життя свідчити про Євангелію рідним буковинцям.

Світ зміниться на краще, коли будете просвічувати людей, жити для ближніх та служити для Бога й України.

День іменин єпарха Чернівецького – це світлий і святковий день. Лунають найщиріші привітання від усіх, а Коломийська єпархія особливо засилає вам віночок щирих молитов. Рівночасно бажаємо вам міцного здоров’я, миру, радості, витривалості, любові та усіх необхідних небесних і земних благ!

Нехай Пресвята Богородиця, через Чернівецьку чудотворну ікону “Надію безнадійних”, допоможе вам бути апостолом єдності.

Господи, допоможи здійснити достойно ваше екуменічне архиєрейське служіння на зеленій Буковині, виконуючи волю Божу. Aмінь.

Благословення Господнє на вас!

+Василь Івасюк

Правлячий Архиєрей

Коломийської Єпархії

25 листопада 2018 року Божого

м.Чернівці