«Змилуйся надо мною, Господи, сину Давидів»

(Мт. 15:22)

Вступ. В ім’я Отця і Сина і Святого Духа! Сьогодні Євангеліє описує подію оздоровлення Ісусом дівчинки, опанованої злим духом задля віри і покори її мами.

І). Історія багатих міст Тиру і Сидону. Ісус Христос зі своїми учнями прийшов у Західну частину Палестини, де знаходилися міста Тир і Сидон (пор. Мт.15:21). У старовину вони були неприступними містами-фортецями, розміщеними на островах. Море захищало їх краще, аніж будь-яке військо. Палестина знаходилась між двома могутніми державами – Єгиптом й Ассирією і тому її територія часто була подібна до кузні, в якій по металу било два молоти. Міста Тир і Сидон знаходилися на островах, жителями яких були фінікійці та хананеяни і тому вони залишались в стороні від військових набігів ассирійців та єгиптян.

Треба сказати, що фінікійці перші винайшли азбуку, а від них її взяли всі народи. Таким чином, слов’янська писемність бере початок від них. У цього населення був добре розвинутий флот таколонізація. Своєю могутністю славилось також Місто  Карфаген, котре одного разу мало що не захопив Рим. Навуходоносор, вавилонський цар, котрий знищив Єрусалим, одинадцять років вів облогу Сидону і так не зміг взяти це місто. Тільки Олександр Македонський велів у море кидати каміння, тобто побудувати плотину, і так захопити місто. Коли жителі Сидону побачили, що не можуть більше оборонятися, тоді вони погрузили всі свої скарби на кораблі, місто підпалили і відплили. Переможець отримав славу і згоріле місто. Сидон з часом відбудувався, але вже ніколи не був таким могутнім. З часом море відступило так, що міста Тир і Сидон стали приєднані до материка і там залишилися одні рибацькі поселення.

Ной у свій час розділив землю між своїми синами і Ханаан отримав Африку. Хананеяни мали сильне військо, колісниці і кінноту, тому змогли завоювати землю потомка Сима – Палестину. Вони були язичниками з дуже жорстокими обрядами. У Карфагені стояв мідний ідол зі срібними руками і називався Молох. У середині він був пустий, а в його черево вкладали дрова і розпалювали. Коли метал розжарювався, тоді родичі приносили своїх дітей, обвитих квітами. Квіти клали до ніг Молоха, а дітей вручали у розпечені руки ідола. Стогони і крики нещасних жертв заглушували безперервною музикою: трубили труби, били в барабани, співали і танцювали жерці. Навіть деякі види сучасної музики беруть свої корені від язичників з Африки. Така музика діє на людину, як наркотик і приводить слухача в некерований стан. Наприклад, джаз у своїй сутності створений на взірець африканських пісень, котрі виконуються з танцями в день язичницьких святкувань.

ІІ). «Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давида» (Мт. 15:22). Юдеї відносилися до хананеян з ненавистю і презирством. Незважаючи на це, Господь з апостолами увійшов в межі Тиру і Сидону, тоді одна з жінок хананеянок поспішила за Христом – Великим Чудотворцем та його учнями, благаючи: «Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давида» (Мт. 15:22).

Христос йшов, не відповідаючи нічого. І тому жінка хананеянка кричить: «Біс мучить мою дочку страшенно.» (Мт.15:22). Можна собі уявити терпіння матері біля одержимої злим духом дочки: образи, побиття і страшні муки терпіла нещасна жінка. Одначе материнське серце розривалося від співчуття до своєї дитини. І вона не покидала своєї дочки в цій страшній хворобі, щоб її дитина не опинилася поза межами суспільства. Дійсно, біснуватість – це страшна хвороба, коли в одному тілі живуть разом і душа людини і злий дух. Тоді демон стає господарем людини та перемінює життя жертви в пекло на землі. Біснуваті б’ються головою об каміння, кидаються у вогонь і воду, щоби своєю смертю зупинити страшні тортури власного життя. Іноді біснуваті бувають злими і жорстокими. Вони кидаються на людей, гризуть їх зубами та безжально б’ють своїх жертв.

Христос продовжував йти далі, не відповідаючи нічого на прохання жінки. Що має відчувати мама?! Уявіть собі людину, котра попала на безлюдний острів і помирає з голоду, спраги та холоду. Знеможена людина падає на каміння. Раптом вдалині бачить корабель, котрий наближається до острова. Вона з останніх сил встає на ноги, напружує голос, кричить, щоб її почули і врятували. На жаль, корабель пропливає повз, бо шум моря заглушує крик людини, тобто надію змінює розчарування. Одначе, хананеянка не відступала, йшла за Христом і благала Ісуса спасти її дочку. Вона також благала про милосердя апостолів, котрі нарешті звернулися до Вчителя з проханням: «Відпусти її, бо вона кричить за нами» (Мт.15:23). Апостоли не знали, чи це прохання жінки образить Ісуса і чи Він відмовить милосердю жінці з народу хананеян, котрий ненавиділи і зневажали юдеї внаслідок багатовікової ворожнечі. Христос відповідає: «Я посланий лише до загиблих овець дому Ізраїля» (Мт.15:24). Так думали юдеї і, напевно, їхню думку розділяли апостоли. На щастя у словах Христа є вищий і таємничий зміст.

ІІІ). Що значить «Я посланий лише до загиблих овець дому Ізраїля» (Мт.15:24). Це означає, що не всі люди приймуть проповідь Спасителя, а тільки невелика кількість віруючих. В іншому місці Христос сказав, що не ті люди, котрі підуть за Ісусом, як за Пастирем, а ті, котрі будуть слухати кожне Його слово. Цікаве питання «Чому до загиблих?». Людство погрузло в страшних гріхах: п’янства, абортів, воєн, байдужості і т.д. Господь сказав це до тих, хто усвідомлює себе загиблим, тобто для тих, хто розкаюється і чекає свого Відкупителя Ісуса. Фарисеї і книжники також чекали Месію, але не розкаювалися. Вони відчували, що Царство Небесне належить їм по спадщині, як потомкам Авраама.

Що означають слова «дому Ізраїля» (Мт.15:24)? Основою старозавітної Церкви були дванадцять поколінь Ізраїльських, котра була звернена до цілого світу, а не тільки до єврейської нації. Тому слово «дім» – це символ Божої будови, в яку міг увійти кожний. В іншому місці, Господь каже, що істинні діти і наслідники праведного Авраама – це не тільки тілесні потомки, але й ті, хто наслідує віру Авраама, любов до Бога і послух. Слово «Ізраїль» має таємничий зміст, тобто той, хто бачить Бога. Так був названий колись патріарх Яків. «Бачить Бога» – це значить, що Господь прийшов до тих, хто здатний бачити в Ісусі Христі – Відкупителя і Месію.

Тоді мама –хананеянка підійшла до Господа в часі розмови з апостолами, впала на землю і знову стала благати оздоровити її дочку. І Господь сказав дуже жорстокі слова: «Не личить брати хліб у дітей і кидати щенятам» (Мт. 15:26). Одначе ці слова все ж таки вселили надію у серце матері. Вона пам’ятала слова Соломона про те, що блаженна та людина, котра милує скотину, але перед нею стоїть більше за Соломона. Це значить, що і вона та її дочка належать до Христа. І тоді вона сказала: «Так, Господи! Але й щенята їдять кришки, що падають зі столу в панів їхніх.» (Мт. 15:27). Іншими словами, добрий господарю, не залишай мене твого милосердя, яке ти виявив для свого собаки; одна крупинка твого милосердя зробить нас щасливими. І тоді вона почула відповідь: «О жінко, велика твоя віра» (Мт.15:28). Ось так, Господь показав апостолам віру жінки хананеянки, котра належала до ворожого юдеям народу, що вважали себе вищими за всі інші народи. Цей приклад показує, що серед кожного народу можна знайти людей з великою вірою, тобто язичники, котрі розкаялися і повірили в єдиного Бога не будуть відкинуті геть. «Велика твоя віра! Хай тобі буде, як бажаєш» (Мт.15:28). І ця віра спасла дочку і саму жінку хананеянку. Запитаєте: «Чому?». Тому що мама, дивлячись на муки своєї дитини, більше страждала, аніж її улюблена дитина, опутана злим духом. Спасіння для них стало більшим за оздоровлення. Христос обіцяв їй спасіння вічне тому, що вона пізнала в Ньому Месію і Спасителя.

Притча: Боже милосердя. Один чоловік дуже полюбляв з друзями часто відвідувати кафе і напитися. Кожного разу після добряче випитого, у нього прокидалося сумління і він каявся, кажучи: «Прости мені, Господи». Це траплялося раз-у-раз. Сатана дивився-дивився на це все, а тоді не витримав і питає у Бога: «Цей чоловік грішить і кається, а потім знов грішить і Ти щоразу приймаєш його після покаяння». Бог відповів: «Якщо ти, сатано, готовий прийняти його після кожного гріха, то Я тим більше готовий прийняти його після покаяння, бо Моє милосердя є набагато більше».

У стародавні часи майстер, котрий виготовляв мечі, закаляв їх, а потім бив з усього розмаху об камінь, випробовуючи їхню міцність та придатність до бою. Так Господь випробував велику міцність віри хананеянки. Святі Отці кажуть, що тут тіло дочки – це наше тіло, яке розпалюють пристрасті. І коли наші пристрасті так сильно повстають на душу, тоді і ми робимося подібними до біснуватих.

Висновки. «Змилуйся надо мною, Господи, сину Давидів» (Мт. 15:22). Спаситель близько нас! Молитва і надія на Його Божу поміч разом із покорою дають свій результат. Іван Ліствичник навчає, що в чесноті покори тоне гордість з усіма пристастями, як в морі кораблі. Демон – це гордий дух, який більше всього боїться покори. І тому великою поміччю в духовній боротьбі є покора. Покора – це правда про себе і про Бога. Самі від себе ми не маємо нічого – все, що ми маємо, походить від Бога: «Що маєш, що б не одержав» (1 Кор. 4:7). Антоній Великий стверджує, що віра виганяє бісів, а покора князів диявольських. Єфрем Сирин бачив різну духовну зброю святих у боротьбі з демонами, але він готовий вибрати покору. Одна покора спасає грішника, а без цієї чесноти всі достоїнства маленькі.

Пресвята Богородице, Мати Божа Неустанної Помочі, випроси всім нам правдивої покори та порятуй наш народ.

Господи, благослови витерти сльози з очей матерів України і забери сум з душі українського народу.

Благословення Господнє на вас!

+Василь Івасюк

Правлячий Архиєрей

Коломийської єпархії

13 жовтня 2019 року Божого

с. Волосків