Проповідь владики Василія Івасюка у неділю перед Воздвиженням Чесного Хреста

«Щоб усякий, хто вірує в Нього,

Не загинув, а мав життя вічне»

(Ів. 3:13-17)

 

Дорогі брати і сестри!

Вступ. Ця неділя приготовляє нас до свята Воздвиження Чесного Животворящого Хреста, яке припадає на наступну п’ятницю, 27 вересня. Перше євангельське читання впроваджує нас у таємницю Господнього Хреста, тобто велику Христову жертву і Його страждання за людину.

І). Неділя перед Воздвиженням Чесного Хреста. В неділю перед Воздвиженням читається дуже короткий фрагмент з Євангелія від Івана, який відноситься до завершальної частини розмови Господа з Никодимом. У цих кількох рядках ми двічі зустрічаємо такі слова: «щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне». І тому Сину Божому треба зійти з Неба до людей, жити посеред них, щоб вознестися, тобто відкрити їм дорогу до Царства Божого. Ось мета пришестя Ісуса Христа на землю, сенс Його земного життя, хресної смерті і воскресіння.

Євангелист Іван пригадує нам про старозавітню подію в пустині, де Мойсей з Божого повеління зробив мідяного змія і повісив його на стовпі. Народ, дивлячись на нього, зцілювався від укусу зміїного (Чис.21:4-9). Одначе цього було замало і недостатньо для старозавітніх жертв. Потрібно було жертви Божого Сина, щоб перемогти всяке зло добром та відкрити дорогу до радості у Царстві Небесному. Очевидно, ми є немічні й слабкі люди, але багато залежить і від нас самих. Найперше, чи ми це запрошення приймаємо. Якщо хтось каже або своїми вчинками доводить, що не хоче бути спасенний, тоді важко таку людину переконати.

Ісус Христос прийшов не засудити людей, а спасти. Нинішнє Євангеліє підтверджує це: «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, але жив життям вічним» (Ів. 3:16). Боже, світ є гарний, це діло Твоїх рук і плід великої Твоєї любові. Але проблема є в людині, яка відвернулася від Тебе через гріх Адама і Єви, вона і сьогодні часто відвертається від Тебе через власні гріхи. Тому, Боже, дякуємо Тобі, що Ти не відвертаєшся від нас грішних, неслухняних і мало віруючих!

ІІ). Що ж означає вірити в Ісуса Христа? Вірити – це означає розумом і серцем визнавати і приймати Його дві природи: Божу і людську, Його воскресіння і перемогу над тлінням; вірити – це означає визнавати і з вдячністю приймати дароване Ним спасіння. Юдеї чекали від Месії іншого: вони чекали яскравих чудес, відновлення незалежності держави Ізраїлю, розраховували на нескінченне і благополучне царювання на всій Землі. І ми добре знаємо, що вони помилялися. Проте і в наші дні люди, які називають себе християнами, сподіваються отримати від Христа дари, які стосуються тимчасового життя, абсолютно нехтуючи іноді тим, що стосується життя вічного. Наприклад, хтось збудував храм і це вже має стати запорукою його спасіння. Мільйонери і провладні люди думають, що можуть своїми папірцями купити Царство Боже. Хтось щось дав на Церкву й обов’язково має отримати певну допомогу взамін.

Наприклад. Батьки просять охрестити їхніх дітей. Хтось робить це за традицією, другий – ще з якихось недостатньо ґрунтовних причин. Більшість з тих, хто хрестить своїх дітей – новонароджених або вже кількарічних, – після звершення таїнства і самі не з’являються в храмі, і дітей більше не приводять. Мимоволі робимо висновок, що такі люди не вірять в Ісуса Христа, а в якусь магічну силу, яка захистить їх дітей від ворожби, хворіб, допоможе їм у навчанні, принесе удачу, щастя і тому подібне. Чи можна сподіватися на те, що Господь не допустить погибелі подібних горе-християн та їх дітей і дасть їм життя вічне? Сподіватися можна, проте необхідно визнати, що часто предмет їхньої віри – не є Ісус Христос і Його спасіння, а якийсь інший незрозумілий бог.

Плоди подібних хрестин – чи йде мова про дітей або про дорослих – досить сумні. Нерідко замість цілеспрямованого християнина ми отримуємо людину, одержиму дикими забобонами, яка не знає своєї віри і не цікавиться нею, заходить у храм раз через раз лише для того, щоб подати записки і поставити свічки. Так, благодать Божа може діяти і в таких людях, і після багатьох років деякі з них беруться за розум, приходять на сповідь, причащаються. Але так буває, на жаль, далеко не завжди.

Істинна віра в Бога вимагає знайомства і визнання певних правд віри та переміну всього життя людини. Наше спасіння і входження у вічне життя можливе лише як співпраця з Богом. Христос відкрив нам двері в Небесне Царство – але нам треба докласти і свої зусилля, щоб увійти до нього. За вірою йдуть справи – вони одночасно свідчать про нашу віру і зміцнюють її. У той же час справи віри, що здійснюються християнином зі старанністю, неминуче оголяють його власну слабкість, спонукають шукати спасіння не в собі, але в Христі. І надія не осоромлює нас, бо Христос для того втілився і прийшов на землю, для того Він помер і воскрес, щоб спасти нас від загибелі і дати віруючим у Нього життя вічне.

Оскільки ми вчора святкували Різдво Пресвятої Богородиці, то хочемо в особливий спосіб подякувати Марії за її материнство, за дар Сина, за те, що погодилася віддати Його на хресну дорогу. Вона за всім слідкувала, зберігаючи це в своєму серці. Вона до цього готувалася, але цих аргументів було замало. Її серце розривалося з болю, але така була воля Неба. Це непросто бачити смерть дитини у розквіті сил. Він помирав, як злочинець, хоч був цілком невинний. Він помирав від втрати крові. Вона готова була зробити все, щоб бути на місці дитини. Напевно, Її болить материнське серце, коли люди надалі прибивають Ісуса гріхами до хреста. Розп’ятий Ісус не мав сили щось промовити до матері, лише віддав Її в опіку апостолу Івану словами «Це Мати твоя» (Ів.19:26).). Відразу після Воскресіння наповнив Матір свою радістю. Так після смутку завжди приходить радість, хрест завжди невід’ємний від Воскресіння, про що і переконуємося цієї неділі.

Вже п’ятий рік наші родини не мають ані сну, ані спокою, бо небо плаче від болю і втрат. Діти-воїни, повертайтесь живими із бою! Матері, молімось повсякчас до Діви Марії за наших солдат! Україна в реформах, кожної хвилини два жителі держави виїжджає за межі країни і люди в потребі постійно звертаються із синівською шаною і молитвою до Цариці Неба і Землі: «Не маємо іншої допомоги, не маємо іншої надії, крім тебе, Пречиста Діво; ти нам допоможи, на тебе надіємось і тобою хвалимось: бо ми твої слуги, щоб ми не посоромилися».

ІІІ). Притча про хрест кожної людини. У кожного своя доля і свій шлях широкий, свої можливості і завдання. Один чоловік був невдоволений собою та іншими і часто нарікав: «Хто сказав, що кожен мусить нести свій хрест? Невже не існує жодного способу його позбутися? З мене досить моїх щоденних прикрощів і турбот!».

Тоді Бог уві сні дав йому на це відповідь. Чоловік побачив земне життя людей як безконечну процесію. Кожна людина йшла, несучи на собі великий хрест, крок за кроком, з великими зусиллями просуваючись уперед. Герой нашої розповіді також рухався у цьому безконечному потоці людей і двигав на собі тягар свого хреста. Одначе скоро він завважив, що його хрест довший, аніж в інших людей. В його голові промайнула думка, ось тому він не може дати собі з ним ради. Чоловік вирішив трохи вкоротити свій хрест, щоб так тяжко не мучитися. Він сів на придорожний камінь й добряче вкоротив його. Коли знову рушив у дорогу, тоді відчув, що йдеться швидше й легше. Так він дійшов до того місця, де була мета його земної мандрівки. Чоловік опинився перед глибоким проваллям, а по той бік його починалася «земля вічної радості». Ще здалека було видно її дивовижну красу, але туди не було жодного переходу, ані мосту, ані кладки… Проте люди якось туди діставалися. Вони, як виявилося, знімали з плечей свої хрести, один кінець перекидали на другий бік провалля і по ньому входили в цю казкову землю вічної слави. Кожний хрест мав ідеальний розмір: саме такий, що міг з’єднати обидва краї провалля. Всі люди перейшли. Залишився тільки цей один чоловік – той, що нарікав весь час і вкоротив свого хреста. Тепер він зрозумів, що його вкорочений хрест не дозволить йому перейти безодню смерті. У відчаї він почав плакати: «Ах, якби я знав…». Одначе було вже запізно… Чоловік прокинувся і дякував Богові, що це був тільки сон.

Висновки. «Щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне». Воздвиження Чесного Хреста допомагає усвідомити, що хрест і воскресіння, так як радість і смуток у житті нероздільні. Мати, сидячи біля колиски маленького сина, мріє про кращу долю для нього, плекаючи в його серці пам’ять про те, що: «за тобою, завше, будуть мандрувати, очі материнські і білява хата». І справді, де б ми не були, якого хреста не несли, але материнське серце та безмежна любов завжди будуть з нами. І тому вкорочувати свій хрест, тобто втікати від обов’язків свого життя і прикриватися лінивством, нам може не вистачити довжини хреста для переходу у Царство Боже.

Син Божий і Син Людський в одній особі зійшов з небес і до смерті хресної виконав свій обов’язок сповна. І тому кожному українцю слід добре вчитися, сумлінно працювати з молитвою на устах, скеровувати владу виконувати свої виборчі обіцянки і законні обов’язки так, щоб люди не втікали з рідної землі.

Пресвята Богородице, Мати Божа Неустанної Помочі, поверни мир в Україну і рятуй наших дітей-воїнів.

Господи, благослови воїнів української армії та допоможи їм з честю нести хрест з любові до України.

Благословення Господнє на вас!

Амінь.

+Василь Івасюк

Єпарх Коломийський

 

22 вересня 2019 року Божого

Катедральний собор Преображення Христового

м. Коломия


Послання і проповіді