Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа! Дорогі брати та сестри!

Вступ. Люди прагнуть вірою “прив’язати” Бога до свого життя назавжди, будуючи Йому храм. Храм має бути розписаний іконами так, щоб вони викликали святі почування, підкреслювали духовність душі і спрямовували бажання людей служити Господеві.

І). Посвячення і призначення іконостасу у Божому домі. Божий дім поділяється на притвор, храм вірних і святилище. Храм вірних і святилище розділені між собою іконостасом. Іконостас – це висока стіна, подекуди сягаюча до стелі, яка є розписана іконами, розміщеними у відповідному порядку. В іконостасі є троє дверей. Посередині є так звані Царські Двері, що ведуть до престолу. Зліва від них є північні двері, якими входить диякон до проскомидійника, а з правого боку, розміщені двері, які називаються дияконськими. Дияконськими дверима виносять приготовлені чесні дари на престіл, щоб їх освятити на великому вході, Євангелію – на малому вході, а також хрест, тоді коли це приписує церковний устав. На вечірні виходиться ними до кадіння, коли Царські Двері закриті.

Назва Царські Двері походить від того, що ними входить Христос – Цар Слова, щоб подати людям своє Пресвяте Тіло і Кров. Святими називаються вони тому, що ними входить Божий Син. Вони складаються з двох частин та катапітазми, тобто занавіси. Царські двері мають бути вирізьблені у формі колосків пшениці та китиць винограду. Посередині Царських дверей в осібних іконах є зображені Пречиста Діва Марія і Архангел Гавриїл у сцені Благовіщення. На чотирьох кутах дверей є звичайно ікони чотирьох євангелістів з їхніми емблемами: в горішніх іконах на правій стороні євангелист Іван з орлом, а зліва – євангелист Матей із ангелом. На нижніх іконах – євангелист Марко із левом з правої сторони, з лівої сторони – євангелист Лука з волом. Інколи на Царських Дверях є зображений архангел Михаїл, тому що святилище є образом Раю, а він стереже доступ до нього.

ІІ). Поділ іконостасу. Згідно із приписом нашого обряду, іконостас повинен мати п’ять рядів ікон, розміщених у певному порядку. Починаючи із самого низу, під намісними іконами дуже часто зображені ікони, метою яких є представити сюжет зі Старого Завіту. Можливо, головною із цих старозавітних сюжетів є ікона, яка показує нам, як Авраам жертвує свого сина Ісаака. Іншими словами, цілий іконостас вказує на важливість святилища – місця жертви, так само ця невеличка ікона має вказати на ту велику жертву, яка відбувається у святилищі кожен день, бо саме тут Христос Спаситель з любові до людського роду жертвує себе добровільно.

Інший старозавітний сюжет, який можемо побачити у кожному ярусі іконостасу, свідчить про вигнання наших прародичів Адама і Єви із Раю. Ця ікона також вказує на святилище – місце перебування правдивого Бога і там є завжди радість, щастя і спокій. У людському розумінні – це місце блаженства, тобто Рай. Метою цієї ікони є застерегти людину, щоб вона своїми ділами не позбавила себе участі у житті із Богом. На іконі зображений херувим із вогненним мечем, який проганяє першого чоловіка з жінкою із Раю.

Одначе, завдяки жертві Ісуса Христа, Господь нікого не залишить без уваги. Він вже не проганяє людину, як колись з Раю, а, навпаки, бажає її повернення. Бог не хоче смерті грішника, а його спасти. І тому Господь приходить до нас через Євангелію – Слово Боже, а головно, через Пресвяту Євхаристію. Ми, інколи не слухаємо його слова і нехтуємо тайною Покаяння і не приймаємо Тіло і Кров Господні. Тим самим вже не Господь нас проганяє, а ми самі втікаємо із Раю, позбавляємо себе блаженного місця і життя. Цей старозавітний євангельський сюжет показує розгубленого і заляканого Адама, вказує нам усім на гіркоту життя без Бога, на наші терпіння і страждання, а також на смерть як наслідок нашого небажання життя у Бозі. “В поті чола…”.

Окрім цих двох ікон, у кожному ярусі іконостасу можна побачити ще ряд інших, що представляють нам життя стародавніх праведників, а саме: потоп, перехід через червоне море, перехід вибраного народу через пустелю, передання Мойсеєві Божих заповідей, підняття мідяного вужа у пустелі і т.д.

Хоча іконописці в деяких храмах у нижньому ярусі іконостасу написали ікони, які представляють події, пов’язані із життям Ісуса Христа після його Воскресіння, а саме: невірний Тома, жінки-мироносиці, оздоровлення розслабленого, сліпонародженого, життя самарянина.

У нижньому ряді іконостасу, як старозавітні, так і новозавітні ікони є важливі бо носять божественний характер. Отже, основною ідеєю Східної Церкви є ідея Христового воскресіння, а новозавітні ікони покликані виразно підкреслювати цю ідею.

ІІІ). Притча про сіяча. У сьогоднішньому Євангелії ми чули розповідь, притчу про сівача, яку розповів Христос перед народом юдейським. Вийшов сівач сіяти зерно своє і коли сіяв одне впало при дорозі і було потоптане і птахи небесні виклювали його, інше впало на каміння і зійшовши висохло, бо не мало вологи, а інше впало поміж терня, виросло і терня заглушило його. Інше ж упало в добру землю і дало великий урожай. Хто має вуха слухати нехай слухає… Що ж означає притча ця?

Сівач є сам Ісус Христос, зерно – Слово Боже, а земля – серце людське. Нам завжди здається, що ми слухаємо і все розуміємо. Ось і сьогодні для нас читається притча про сівача, можливо вже в сотий раз – і що? Вона така зрозуміла така звична, і ми думаємо собі, що нам не потрібно знову і знову її слухати, ми вже можемо її переказати, повторити, роз’яснити. Але хто із нас скаже що він хоча б в якійсь мірі живе цією притчею. Ми слухаємо вухами, розуміємо розумом, але чи доходить ця притча до нашого серця? А якщо не доходить до нашого серця, то тільки прозвучить для нас, але плоду не дасть.

А яке серце у кожного з нас. Загляньмо кожен у своє серце! Яку землю ми там побачимо? І якщо не будемо обманювати самі себе, то побачимо там пилюку придорожню, і каміння заросле терням.

Навіть приходячи до храму святого, слухаючи слова, які говорив сам Христос ми не вміємо зберегти в собі слова ці. Цілий тиждень ми наганяємо у своє серце птахів пустомовства, осуду і образи на ближніх своїх. На роботі, в автобусі, в дома, переглядаючи телевізор ми засмічуємо серця свої тим, що ображаємо і ображаємось, заздримо іншим, витрачаємо час свій на дурниці, які нас ніколи не стосувалися і ніколи не будуть стосуватись. Ми переживаємо чим закінчиться той чи інший серіал по телевізору і біжимо з роботи щоб не спізнити на наступну серію, ми зло тримаємо цілий день на того хлопця, що ще зранку наступив нам на ногу в автобусі, ми проклинаємо владу, яка нам влаштувала таке важке життя. І стоячи на Службі Божій, слухаючи Слово Боже, ми дозволяємо тим думкам, тим птахам красти у нас зерно, яке сіється із Святого Євангелія.

Діти посварені із своїми батьками ідуть до храму, щоб Бог зняв тягар важкий із їх серця. Батьки, які через батьківські ревнощі доводять до сварки, а може і до розлучення дітей своїх і бачать свій гріх ідуть до Бога шукати заспокоєння і миру в душі, хоча б на старість. Чоловік із жінкою, які вчора посварились, і трохи не побились ідуть до храму з надією на Божу милість. І кожен думає, що Бог має усе вирішити, бо прийшов його величність “Я”. А Бог як той сівач сіє зерно своє. Невже винен він, що ми не приготували серця свої, не змогли полити цей камінний ґрунт серця сльозами покаяння, не змогли повиривати із свого серця терня, яке по виході із храму заглушить це Слово Боже.

У кожного із нас є глибоке серце, яке дає нам сам Господь, тільки от ми даємо цьому серцю зачерствіти, охолонути. Ми назвали б безумною людину, яка виходить із дому на вулицю, бачить сміття, ретельно збирає його і несе у свій дім щоб смерділо всім. А самі збираємо стільки смороду і бруду у житті і засмічуємо своє серце, і здивовані кажемо, щось смердить у середині, щось не затишно мені і при цьому вважаємо себе розумними і самовпевненими.

Тому дорогі в Христі Ісусі браття і сестри, якщо хочемо проживши життя залишити після себе плоди добра, які засіває Христос, то відкриймо свої серця для цих зерен. Відкиньмо думки які ще вчора володіли нами, перестаньмо тримати образу на рідних і близьких своїх, викиньмо злі звички із свого життя, перекопаймо землю серця нашого добрими справами, сльозами покаяння зросімо цю землю, щоб придатним стало серце наше для слухання Слова Божого, щоб тіло наше, цей храм Духа Святого стало достойним прийняти в себе Тіло і Кров Господа нашого Ісуса Христа.

Висновки. Іконостас відображає суть воскресіння Христового і допомагає зрозуміти нам це таїнство. Він зображує цілу драму людського спасіння і представляє таємниче з’єднання неба і землі та є центральним об’єктом наших храмів.

Небесна Сотня і воїни Української Армії вписують нову ікону до іконостасу України своєю жертвою на Сході нашої держави. Кожен українець повинен пам’ятати важливу формулу: “Якщо я відвернусь від потребуючого свого народу, то значить я зраджу Христа”.

Благословення Господнє на вас!

+Василь Івасюк

Правлячий Архиєрей

Коломийської єпархії

21 жовтня 2018 року Божого

с.Ворона