«Навчи мене творити волю Твою, бо Ти Бог мій.

Хай дух Твій добрий мене веде по землі рівній»

(Пс. 143:10).

Вступ. У сьогоднішній день Церква велично та торжественно возвеличує пам’ять трьох святителів: св. Василія Великого, св. Григорія Богослова та св. Івана Золотоустого. Окрім цього, сьогодні хотів би скерувати наші роздуми на постать українського святого, а саме – патріарха Йосифа Сліпого, 130-річчя якого з дня народження ми будемо святкувати.

І). Празник «Трьох Святих».

День пам’яті трьох владик і вчителів Східної Церкви відзначають 12 лютого за Юліанським календарем. У народі цей празник називають ще «Трьох Святих»: св. Василія Великого, св. Григорія Богослова та св. Івана Золотоустого, котрих Церква називає рівноапостольними, стовпами Христової науки та вчителями вселеної. Поштовхом до встановлення цього празника була велика суперечка у другій половині XI ст. про те, хто з цих трьох є більш цінний для Церкви. На перше місце ставили святого Василія Великого, друге – святого Григорія Богослова, а третє – святого Івана Золотоустого. Прихильники св. Василія звались василіанами, св. Григорія – григоріянами, а св. Івана – іванітами.

Цю суперечку розв’язали самі Святителі. Спочатку кожен зокрема, а потім усі троє з’явилися єпископові міста Евхаїти, Іванові, який відзначався мудрістю, знанням, чеснотами, і сказали: «Ми, як бачиш, одне в Бога й нічого

нема в нас спірного, а кожний з нас у своєму часі, окремо натхнений Божим Духом навчав, що було потрібно для спасіння людей. То ж нема між нами ні першого, ні другого, але як назвеш одного, то за ним ідуть два інші. Встань, отже, і накажи тим, що через нас сваряться, щоб не ділилися, бо як за життя, так і після смерті, нашим намаганням є всі сторони світу зводити до миру і єдності. Установи, отже, святкування нашої пам’яті в одному дні так, як ми одне в Бога, а ми будемо помагати для спасіння тим, що святкуватимуть нашу пам’ять».

Богослужба празника оспівує і прославляє трьох Святителів за їхню гарячу любов до Бога і ближнього, непохитну віру, світлі чесноти, Божу мудрість та заступництво. «Василій – божественний ум, Григорій – божественний голос, Іван – прегарний світильник. Хай будуть прославлені три визначні угодники і служителі Тройці». У стихирі на стиховні вечірні сказано: «[Святого] Духа органи, грому божественного труби, блискавки проповідництва, світильники всесвітлі, золоті і світоносні в Бозі, преблаженний Василію, Григорію всемудрий і всечесний Іване».

1.1). Святий Василій

Святий Василій – це одна з найсвітліших і найславніших постатей старовинної Христової Церкви. Сучасники називали його Великим. Він був аскетом з покликання і людиною діяльною зі своєї природи. Його правила стали кодексом чернечого життя на Сході, як правила святого Бенедикта на Заході. Він – єпископ, проповідник, учитель, богослов і вчений та без найменшого сумніву, є найдосконалішим представником Церкви свого часу. Життя святого Василія гармонізує з його наукою, тобто його наука – це відбиток його життя.

1.2). Святий Григорій Назіанзин

Святий Григорій Назіанзин увійшов в історію християнського життя з іменем «Богослова». Він говорить про людину з великою повагою та

любов’ю, вірить у високе її призначення. Правилом його пастирської діяльності було правило – «Таємниця спасіння для тих, хто бажає, а не для примушуваних». Писати він любив і умів.

1.3). Святий Іван Золотоустий

Святий Іван Золотоустий навчає, що немає нічого сильнішого за Церкву Христову. Хто захоче з нею боротися, той неминуче загине. Це наче піти війною проти Неба. Іван став обличчям до світу неправди, підступів, образ і поневолень, ворожості та брехні, сліз і чужого горя, із яких складається звичайне життя людей. Він не знав цього у мирному домі своєї благочестивої матері. Цей зворотний бік життя був чужим його незіпсованій душі. Познайомившись з тією прірвою неправди, брехні та лицемірства, які виступають на суді під маскою правди, Іван пізніше змалював їх у всій мерзотності і тим самим породжує невимушену відразу до них.

ІІ). «Той, хто вірить у Бога, (…) той не тільки має надію, а й може нею запалити інших» (Блаж. Святослав).

Таким був Патріарх Йосиф Сліпий – духовний борець за єдність народу. Він народився 17 лютого 1892 року у маленькому селищі Заздрість, яке знаходиться в Тернопільській області. Сьогодні святкуємо 130-річчя з дня народження блаженнішого Йосипа Сліпого. Справжнє прізвище патріарха – Коберницький- Дичковський, а прізвище Сліпий він взяв від свого діда. Батько – Іван Коберницький-Сліпий, мати – Анастасія Дичковська. У 1898-1901рр. навчався в початковій школі с. Заздрість. Про початок свого навчання в Тернополі владика Йосиф згадував: «28 серпня, на празник Успіння, я їздив з батьками до Залужжя, де була ікона Матері Божої, почитана в Струсівщині і Теребовельщині. Завжди була там проповідь котрогось з ліпших проповідників в околиці. Молився я про благословення в науці перед початком шкільного року. Вже пахло тоді осінню. Господарі позвозили снопи, чорніли поля, а то й зеленіло посіяне жито. 30 серпня я зібрав свої річи, приготовлену одежу і рано, попрощавшись з рідними, виїхав до Тернополя. Не забуду ніколи і тих сліз, з якими супроводжала мене мати аж до воріт. Батько наказував мені, щоби молився і пильно вчився». Вже з другого класу вивчав польську і німецьку мови, а в 1911 р. закінчив з відзнакою Тернопільську семінарію, після якої вступив до греко-католицької Львівської духовної семінарії. Окрім того, завершив Богословські студії у Львові (1918), у Інсбруці (1923) та Римі (1924). 30 вересня 1917 року отримав священниче свячення. Після недовгої душпастирської праці в 1922 року стає професор догматики Греко-Католицької духовної семінарії у Львові, а з 1926 року – ректором.

2.1). В’язень з дерев’яним посохом.

В 1939 році на українській землі приходить радянська влада, митрополит Андрей Шептицький, зважаючи на цю загрозу, відправляє таємного посланця до Ватикану з проханням затвердити на митрополичому престолі як наслідника отця Йосифа. 22 грудня 1939 року відбувається хіротонія отця Йосифа на єпископа, а замість єпископського жезлу із рук Андрея Шептицького, він отримує дерев’яний посох. Майбутній патріарх, не був готовий до такого звання, а по кількох роках пізніше зізнався: «Я не міг ставити перешкоди моїм свяченням, бо в час гонення свячення не є честю, а в першій мірі тягарем».

У 1941 році Йосиф Сліпий та інші мешканці митрополичих палат відчули на собі, що таке радянський режим. У своїх спогадах, патріарх згадує, як одного разу при відступі Червоної армії їх усіх вивели під стінку Собору Святого Юра, на ньому роздерли рясу й приготували до розстрілу та того разу минулося.

Нові випробування довелося відчути після другого приходу совітів. В цей період, а саме 1 листопада 1944 року, помер Митрополит Андрей Шептицький, який 44 роки перебував на галицькому престолі, тому його авторитет був незаперечним не лише серед духовенства, а й серед народу. новообраний Митрополит одразу відчув на собі всю вагу спадщини свого великого попередника. 11 квітня 1945 його арештовують органи НКВД та відправляють до Києва, вслід за ним затримують усіх єпископів та частину священників.

2.2). Початок відкритого знищення УГКЦ.

Радянська влада засуджувала владику Йосифа чотири рази. Довгих 18 років духівник усіх українських греко-католиків провів у тюрмах і концентраційних таборах. Митрополит Йосиф відбував цю каторгу разом із тисячами таких же, як і він переслідуваних та гнаних співвітчизників. Вони бачили, що, незважаючи на жорстокий фізичний і моральний терор, він був стійким і мужнім. Йосип Сліпий застерігав: «Кожного… під більшовицькою владою, в краї, де переслідується релігія, чекає гієна. Готуйтеся до найгіршого. Вас будуть ображати… над вами будуть глумитися і знущатися. Будуть на вас плювати і вас бити. Не раз будете помирати від холоду і голоду… Прийдуть такі тижні й місяці, що ви будете цілком ізольовані, відрізані від людей і світу, всіма покинуті й забуті…». Митрополит відчув на собі всі збиткування та методи радянської влади, пізніше у його спогадах читаємо такі рядки: «Для мене почався шлях в’язня. Та не для мене одного; я був одним і з сотень тисяч стариків, жінок, дітей і немовлят. Мене вирвано із гущі повірених мені вірних, а їх вирвано від рідної, потом їхнього чола і кервавицею рук багатьох поколінь». І далі: «Мене виводили на слідство день і ніч так, що я буквально падав з ніг і мене мусіли підтримувати, ведучи до слідчого судді. По кількох днях, коли я вже був вимучений допитами до краю, мене привели до кількох полковників і зачали тероризувати, давати до підпису, щоби я відрікся Папи, а за те дадуть мені Київську митрополію… Але я рішучо відмовився. Почалися дальші наступи, але це до нічого не довело, бо я вже млів з обезсилення».

2.3). Кардинал Йосип Сліпий.

Визволення Йосипа Сліпого пов’язане із Папою Іваном ХХІІІ. Представник американського президента на зустрічі в Москві, за проханням Папи, підняв питання щодо звільнення 70-річного митрополита-в’язня. Як «Батько Церкви» Йосип Сліпий не хотів виїжджати з СРСР. Там, у вільному світі, було більше можливостей для розбудови УГКЦ і Йосип Сліпий розумів це. Першу зустріч Митрополита Йосифа з Папою Іваном ХХІІІ була дуже зворушливою: «Він зовсім як батько… Він взяв мене в обійми і плакав» – писав у свої перші дні на волі, в лютому 1963 року. У жовтні того ж року поява Йосифа Сліпого на ІІ Ватиканському Соборі стала сенсацією. Для європейців, які в той час переживали економічний розвиток та політично сприятливі умови, митрополит став уособленням апостола Павла. Нарешті УГКЦ, яку до цього називали «Церквою мовчання», отримала «голос», який залунав на весь світ. Під час свого виступу на Ватиканському Соборі Митрополит Йосиф озвучив прагнення греко-католиків отримати статус Патріархату. І хоч його визнавали Верховним Архієпископом з широкими правами, Ватикан на прохання не погодився. В 1965 році Сліпий стає кардиналом, таке рішення викликало неабиякий протест з боку радянського союзу. Та боротьба за права однієї з найбільш переслідуваної Церкви була безкомпромісною. Дослідники зазначають, що серед української католицької Церкви не було інших ієрархів, які б так прямо говорили з папами. Коли вчергове не вдалося полагодити справу Патріархату, Сліпий прямо сказав Папі Павлові VI: «Не схвалите Ви, схвалить Ваш Наступник… Бо вже тому, що ми, наша Українська Церква, існуємо, ніколи не можемо відказатися від Патріярхату!».

Висновки. Блаженніший Святослав каже у цей тривожний час: «Любіть свій народ: будьте патріотами, діяльними та відповідальними». Повернувши свій духовний зір за Христом, любімо Вселенську Церкву, Україну та молімося за Її долю!

Пресвята Богородице, Мати Божа Неустанної Помочі, прославлена в

Коломийській іконі «Це Мати твоя» допоможи йти слідами трьох святих і

дорогою мученика патріарха Йосипа Сліпого.

Господи, допоможи захистити Своєю благодаттю нашу Батьківщину!

Благословення Господнє на вас! Амінь.

+Василь Івасюк

Правлячий Архиєрей

Коломийської єпархії.

м. Надвірна

12.02.2022 р.Б