“Пречиста Діво!
Ти нам допоможи, на тебе надіємось”
(Молебний канон Пресвятій Богородиці)

Всечесні отці, дорогі парафіяни, гості, запрошені, депутати та представники місцевої влади. Всіх вас вітаю сьогодні стародавнім християнським привітом “Слава Ісусу Христу!”, “Слава навіки!”.

Вступ. Цього року минає 150 років з дня народження митрополита Андрея Шептицького. Його мученичу ходу на Голгофу за український народ бачимо поряд із Пресвятою Богородицею та зневаженим Месією з хрестом на раменах. У вогні розпалених світових воєн шукаємо сьогодні порятунку у розписаному храмі на честь Покрови Пресвятої Богородиці с. Королівка.

І. Празник Покрова Пресвятої Богородиці заслуговує на особливу увагу, бо це є могутня опіка Матері Божої над нашим народом від княжих часів аж по сьогодні. Київська Держава від самого початку свого існування мала великих і сильних ворогів. Тому наш народ шукав такої помочі, проти якої не може встоятися жодна людська сила. Таким небесним порятунком була саме Пречиста Діва Марія. Тому празник Покрови завжди був, є і буде днем великої любові і вдячності нашого народу Пресвятій Богородиці.

Головний мотив установлення цього празника – це видіння Андрія Юродивого під час облоги Царгороду, столиці Візантії, арабами. Жителі цілого міста з великою тривогою прийшли до Влахернського храму, де зберігалася риза Пресвятої Богородиці. Люди почали ревно молитися до Матері Божої оборонити місто від зруйнування, а їм зберегти життя. І раптом, в часі щирої спільної молитви, люди відчули присутність когось надзвичайного. Правда, тільки Андрій Юродивий зі своїм учнем Епіфанієм бачать, як від головних вхідних дверей церкви йде освітлена Богородиця у супроводі святого Івана Хрестителя і святого Івана Богослова та при співі великого хору святих. Божа Мати підходить до престола, вклякає, довго молиться, а відтак встає, здіймає зі своєї голови хустку-омофор і широко простирає її над народом у церкві та всім містом. Вороги втекли, люди – врятовані, а велетенський покров, більший від неба, залишився покривати цілий світ. Видіння зникло, а подія блискавкою поширилася по всьому місті. Хустка – омофор стала символом Покрови і Заступництва Пречистої Діви Марії. Заступництво Божої Матері найбільше припало до серця нашому народові і тому люди у безвихідних ситуаціях життя завжди радо вибирають Пречисту Діву Марію за свою Покровительку й Опікунку.

ІІ. “Пречиста Діво! Ти нам допоможи, на тебе надіємось”. Цими словами із молебня просимо Пресвяту Богородицю зміцнити й оберегти християнські подружжя в Україні. Шлюб – символ зв’язку між Христом і Церквою. Подружжя, як ніколи вимагає зміцнення та оздоровлення. Господь освячує подругів, щоб вони у своєму звичайному земному житті йшли за Ним дорогою святості. На жаль, подруги часто не розуміють тої великої цінності Таїнства подружжя. Останнім часом приготування до шлюбу обмежується до замовлення певних церемоній, а коли люди стають на рушничок щастя перед вівтарем в храмі, тоді вони вже не можуть навіть дивитися одне одному в очі. Пресвята Богородице, допоможи нам зрозуміти цей великий скарб і відповідальність цієї великої Тайни.

2.1. Подружжя як Таїнство. Господь створив чоловіка і жінку на образ і подобу Божу та сказав їм: “Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі” (Бт.1,26-28). “Так-то полишає чоловік свого батька й матір і пристає до своєї жінки, і стануть вони одним тілом” (Бут. 2,24). І далі апостол Павло продовжує: “Це велика тайна” (Еф.5,32).

Таїнство – це не магічний обряд, який має охороняти нас від неприємностей або червона нитка зав’язана на зап’ясті. Кожне подружжя переходить через проблеми і конфлікти, кризи і випробування. Таїнство шлюбу полягає в тому, що Господь обіцяє чоловікові і жінці бути разом із ними і допомагати успішно та гідно долати ці випробування. Він супроводжує та підтримує чоловіка й дружину своєю благодаттю. Так, важко бути вірними, так, важко виховувати дітей, але Бог допомагає подругам на кожному кроці.

Справжнє обличчя чоловіка і жінки виявляється в кризових стосунках. Це періодично відбувається в кожній спільноті, бо інакше не будемо знати ким ми є насправді. У першому щасливому невеликому періоді спільного життя можна щось вдавати і хитрувати, але пізніше ми відкриваємо один одному своє справжнє обличчя. І тоді починається складна дійсність, яка не має жодного стосунку до вимріяного нами життя і світу. Чоловік і жінка мають свої рани та гострі кути, а тому щиро спілкуючись один з одним, завжди можуть навмисне чи ненавмисне поранити гострим словом душу чоловіка, а чоловік – може поранити жінку. Дехто говорить так, немов мечем коле, а язик премудрих – то ліки. Одні й ті ж слова, сказані різними людьми, викликають в нас різну реакцію. В устах мудрого будь-яке зауваження стане порадою, а з вуст нерозумного звучать лише глузування і насмішки. Краще, щоб вилаяв мудрий, аніж похвала немудрого. Недарма ж у Книзі Сираха сказано: “Мій сину, якщо приступаєш служити Господеві, приготуй свою душу на спокуси” (Сир.2,1).

2.2. Подружній послух. Молоді в часі присяги кладуть руки на Євангеліє і кажуть одне одному: “Обіцяю тобі любов, вірність і чесність…”, а жінка ще додає “…і послух подружній”. Святий Павло обґрунтовує це так: жінка має коритися чоловікові, а чоловік – любити жінку так, як Христос полюбив Церкву і видав себе за Неї (пор. Еф. 5, 22‑25).

Бачимо тут, що головною умовою на першому місці є жертовна любов чоловіка до жінки. І тоді ця любов спонукує жінку слухати і вірити своєму чоловікові. Це дуже важливо у подружжі: жінка потребує бачити любов свого чоловіка, а чоловік хоче, щоби вона вірила йому і цілковито довіряла. В цьому випадку благодать Божа дає сили чоловікові виконувати надзвичайні завдання заради сім’ї, але не задля себе самого.

Любити нікого не заставиш і слухатися також не примусиш. Натомість, коли жінка буде довіряти чоловікові, а не вимагатиме любові від нього, і чоловік буде жертовно любити дружину, але не вимагатиме її покори, тоді ця головоломка нарешті складеться. Подружжя – це спільнота, де двоє мають випереджувати одне одного в любові.

З іншого боку, в подружжі мусить бути голова сім’ї. Йдеться не про владу, хто ким керує, бо це є помилка, а про відповідальність. Якщо жінка бере всю відповідальність на себе, а потім нарікає на бездіяльність чоловіка, тоді тут нема що сказати. Чоловіка позбавляють раніше взятої на себе відповідальності за справу та відсторонюють від обов’язків, тоді він не зацікавлений щось робити і починається втрачати гармонію між ними. І приходить час істини, жінки нарікають, що чоловік п’є та не ходить до храму і став байдужим.

Тому кожне рішення ухвалене разом треба втілювати в життя. Помилкове рішення краще, ніж його повна відсутність. Помилка мотивує виправити ситуацію, принаймні дає болісний досвід. А невизначеність провадить в нікуди. Натомість спільна праця подружжя і цілої сім’ї народжує спільне благо, а відтак, будує щасливе родинне життя.

2.3. Шлюб – це спільнота і спілкування. Щасливий шлюб ґрунтується на спілкуванні між чоловіком, жінкою та Богом. Він вимагає взаємного почуття і зацікавлення, спільного світогляду та єдності поглядів, взаємної підтримки і спільного господарства. Кожній подружній парі періодично чогось бракує: емоцій чи буденного порозуміння, взаємної довіри і відкритості, вибір спільного шляху.

І тут виявляється потреба дуже важливої речі – “любові”. Любити – це значить вміти молитися один за одного до Господа; Любити – це вміти терпіти один одному так, як Бог терпить нам; Любити – це вміти прощати один одному так, як Всевишній прощає нам. Любов виявляється у подарунках, у словах підтримки, спільному якісному проведенні відпочинку чи часу на забаві, у вихованні дітей і жертовному служінні одне одному.

Подружжя будується атмосферою довірливого спілкування одне з одним. Не може бути справжніх відносин між чоловіком та жінкою без взаємної довіри та вірності. І це розкривається дуже ясно в притчі про “блудного сина”. Син пішов з батьківського дому і прожив розпусно молоде життя, але під тиском обставин розкаявся і повернувся додому. І що ж сталося далі? Батько кожен день чекає на його повернення! Одного дня він бачить подорожнього жебрака і впізнає у ньому сина та біжить йому назустріч, обнімає, цілує. Син каже батькові: “Я згрішив проти неба і перед тобою, я недостойний називатися твоїм сином…”. Тато не дає синові сказати всіх слів пробачення і не питає, де поділася спадщина, тому що важливо є – жива дитина. Батько далі продовжує вірити синові до кінця життя.

Подружжя повинне просити Господа віри доброго батька на все життя. У життя до чоловіка і жінки приходять суперечка, непорозуміння, а навіть і зрада. І тут один з них, хто згрішив і зрадив, раптом повертається до сім’ї, падає на коліна і скаже: “Я прийшла до тебе” або “Я до тебе повернувся”. Тоді той, хто залишився вірним, повинен як добрий батько прийняти блудного сина чи дочку, розкрити обійми і сказати: “Нарешті! Я так тебе довго чекала” або “Я так тебе довго чекав…”. І якщо винна сторона скаже: “Можеш ти мене пробачити?”. І тоді вірний чоловік чи жінка, не мають слухати оправдання, але прийти обняти, поцілувати наверненого і навіть не згадувати нічого і ніколи про минуле. Адже сам Бог нам не згадує і не дорікає ніколи минулими нашими гріхами! Тут потрібна сильна віра, яка може народитися тільки від тієї зворушливої любові, яка здатна бачити всю красу людини навіть в момент зради, тобто, коли ця краса ззовні чорніє від гріхів і благодать Божа гасне в душі людини.

ІІІ. Посвячення розписаного храму. В нашому храмі вже повінчалося чимало молодих пар під Покровом Пресвятої Богородиці. Сьогодні розписаний храм, маючи глибоке літургійне і духовне значення, повинен ще міцніше з’єднувати подружнє життя чоловіка і жінки. Ікони допомагають віруючим людям увійти у таїнственний світ, де не має болю ні печалі; де не має гніву, злоби і брехні, нападів чужинців, тероризму і війни. Іншими словами, це місце ми називаємо Царством Божим, бо там панує любов і доброта, правда і справедливість, світло і краса. Ікони стягують небо на землю, а нас підносять до небес. У цьому священному розписаному просторі храму міняється вимір часу. Тут ми співаємо слова глибокого змісту “нині і повсякчас, і на віки вічні”, тобто те, що було колись, і те, що є нині, і те, що буде завтра. Апостол Павло у посланні до Євреїв підтверджує цю істину: “Христос учора й сьогодні – той самий навіки” (Євр.13,8).

Події минулого ми згадуємо, а майбутнє приходить і воно вже зараз є між нами. У храмі стоїмо перед красиво розписаними іконами. На них бачимо вічність і час у трьох вимірах: минуле, майбутнє і теперішнє. Дивлячись на мистецько написані ікони, ми перебуваємо у теперішньому часі, який швидко переходить у минуле і не можемо його зупинити. А це вже переживання вічного!

Ікони промовляють до нас. Говорять патріархи, пророки, апостоли, євангелисти, а передусім Учитель Ісус Христос через Євангелію; промовляє Богородиця як “Господня слугиня” і всі святі Старого і Нового Завітів. Отож, зупиніться і в тишині серця послухайте їх. Треба сказати разом з пророком Самуїлом: “Говори, Господи, твій слуга слухає”. Молитва у храмі є перш за все слуханням. І лише після почутого до нас голосу маємо право просити, перепрошувати, дякувати і прославляти. Ми повинні відкрити перед іконами все наше життя. В часі Літургії, вони є продовженням історії спасіння людей, де головною частиною є Пресвята Євхаристія – жертва Ісуса Христа.

Висновки. Подружжя – має бути джерелом благодаті, а чоловіка і жінку слід навчити любити Бога і ближнього, тобто бути святими. Церква вчить подругів всім серцем горнутися до Бога, щоб їх ніхто не роз’єднав.

Українська сім’я далі продовжує жити у важких і бурхливих часах – жінки і чоловіки роз’їхалися на заробітки, діти залишені на призволяще, сім’я терпить. Нашим завданням є захистити і врятувати молоді родини. Пресвята Богородице, Мати Божа Неустанної Помочі, простягни свій спасаючий омофор над християнськими подружжями й охороняй їх від всякого лиха! І тому, святкуючи храмовий празник Покров Пресвятої Богородиці, ми поклали до стіп Матері Божої свої болі й переживання за єдність сім’ї та серцем повним довіри просимо Заступництва – “Пречиста Діво! Ти нам допоможи, на тебе надіємось”.

Господи, поблагослови українські сім’ї мирним життям! Всім нашим подружжям бажаємо міцного і нерозривного шлюбу, здоров’я та віри у щасливе майбутнє України! А за словами апостола Павла, щоб на наших подружжях спочила: “Благодать Господа нашого Ісуса Христа” (Рм.16,20) завжди нині і повсякчас і навіки вічні. Амінь.

Благословення Господнє на Вас!

+Єпископ Василій Івасюк

Правлячий Архиєрей Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ

Виголошено у с.Королівка,
з нагоди освячення іконографічного розпису в храмі та храмового свята,
11 жовтня 2015 р. Б.