“Належить чоловікові раз померти, а потім суд”.

І.Життя через смерть. Смерть є страшним словом для кожної людини. Воно нагадує кожному про час відходу від земного життя. Ангел смерті забирає душу до невідомого життя, “те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало” (І Кор.2,9). Родині і близьким залишаються тільки спогади про буття померлого і біль через його втрату.

Ісус Христос, помираючи на хресті, залишив людям науку любові і прощення, а посиротілим особам дає Пресвяту Богородицю за матір. Дивлячись на хрест, бачимо терпіння і муки Спасителя та вбивство людьми Божого Сина. Рівночасно можна бачити Боже милосердя та батьківське піклування за всіх людей, турботу за друзів та ближніх, біль і співчуття живим.

Сьогодні Ісус продовжує перемагати смерть і допомагає підтримати праведне наше життя у боротьбі з гріхом. Людина втрачає освячуючу благодать, коли свідомо грішить. Тоді вона втрачає неодноразово життя духовне і вічне, тому що вбиває в собі Бога. Іноді духовному зросту людини заважають спогади про минуле, прив’язаність до багатства, бажання помсти окремим людям, заздрість ближньому, біль за матеріальною втратою. Вмираючи, людина залишає все, що її оточувало на землі. Вона прощається з домашнім багатством, для якого тяжко працювала все життя, а воно в хвилині смерті залишається мовчазним, нічого не каже, неначе нас більше не знає. І цим самим навчає живих, що не для цього треба було працювати.

Родина плаче за померлим, молиться і відпроваджує тіло покійного на цвинтар до місця вічного спочинку. І далі повертається додому, а покійника залишає самого в забитій труні і прикиданого холодною землею. І тільки хрест з написом пригадує місце спочинку на цвинтарі. Згадують про покійного у молитві на 9-й, 40-й дні, річницю і на сорокоустах. Правда, ще можуть якийсь час пам’ятати при розподілі майна. І далі по-людськи починають забувати, тільки деколи ще хтось пригадає про світлої пам’яті таку-то людину.

Добрі діла стають постійними супутниками і товаришами померлого. Діла любові і милосердя разом з ангелами хоронителями йдуть до престола самого Бога, стають адвокатами покійного і оправдовують зі всіх вчинків життя. Дійсно, Господь з любові до людей віддав своє молоде дорогоцінне життя, бо інакше перемогти гріх неможливо. Любов Бога до нас є дорогою спасіння, яка відкриває двері милосердя у щасливу вічність. І тому досконала Божа любов дарує воскресіння кожному після смерті. “Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього не загинув, а жив вічним життям” (Ів. 3,16). Апостол Павло так каже про любов: “Любов – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла, не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою, все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить” (І Кор. 13,4-7).

Людина, не зрозумівши безмежної Божої любові до себе, починає зневажати Заповіді Божі. Зухвало грішити не дозволено нікому, але згрішивши, не можна втрачати надію на Боже милосердя.

ІІ. Життя є сильнішим за смерть. Євангеліє від Івана каже притчу про долю зерна пшениці, тобто про долю людини. “Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе” (Ів. 12,24). Ось така Божа воля. Виконання Божої волі – це означає йти за Ісусом, терпіти, служити ближньому і так увійти щасливе у вічне життя. “Хто служить мені, хай іде слідом за мною: і де я, там і слуга мій буде. Того, хто мені служить, пошанує Отець” (Ів. 12,26). “Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним світ спасти” (Ів. 3,17).

На трьох хрестах на Голгофі було розіп’ято Христа і двох розбійників. І тільки смерть Ісуса була досконалою. Коли наші благання до Бога будуть такими, як одного з розбійників: “Господи! Згадай про мене, як прийдеш у своє Царство” (Лк. 23,42), тоді надія на спасіння залишатиметься завжди.

Кожна охрещена людина спроможна сказати: “гріхові – ні!”, а це значить відкинути спокусу і прибити себе до хреста. Гордість народжується в серці та шукає першого місця в людських очах (пор. Лука 14,7-11), а спокуса з великою швидкістю захоплює всю душу і тіло людини. І це стає на перешкоді духовного розвитку чесноти покори. Непокора і зарозумілість завжди призводять до бунту. Це ми виразно бачимо на поведінці збунтованих ангелів, а масові знищення людей і народів у теперішніх війнах є знаком знецінення життя у світі. Дивлячись на проблеми людей, потрібно заглянути в своє серце. І тоді слід задати собі запитання: “А скільки лиха я зробив своїми словами, ділами, думками?”.

І тому кожна людина має свій хрест, наповнений тягарями власних і чужих гріхів. Ніхто не може нести чужий хрест або комусь додавати терпіння, бо завжди треба знайти свій загублений хрест і нести його на спасаючу Голгофу. Знайти своє місце в житті, тобто свій хрест – це бажання кожної людини, але на перешкоді завжди стає гріх. Він не дає пізнати правильну дорогу свого покликання і взяти це спасаюче терпіння на власні рамена. Тому християнин зобов’язаний пізнавати науку Ісуса Христа, щоб отримати світло Святого Духа розпізнавати події у власному житті. Палке прагнення Неба, але не космосу, породжує в людині бажання звільнитися від гріховних ланцюгів та повернути собі Божу благодать через сповідь, скріплену добрими ділами любові Бога і ближнього.

ІІІ. Віра в Христа – двері до неба! Дорогі священики! Ви є покликані Господом відкрити людям двері Божого милосердя через віру в Ісуса Христа. Люди пригноблені гріховним життям прийшли до воріт Божого дому. На їхніх обличчях не видно усмішки, а натомість бачите стурбовані обличчя за свою долю і щоденний пошук відповіді на питання “Що робити і куди йти?”. І тут праця священика завжди є спрямована на те, щоб допомогти знайти відповідь. Час людини немилосердно втікає в історію, життя дуже стрімко біжить, а вирішувати питання треба швидко! Час життя на землі кожного є дуже обмежений, а роки нашого буття скоро втікають. Вони пролітають швидше стріли, випущеної з лука, але ми цього не помічаємо. І нам здається, що людині призначено жити вічно. Дійсно, нам призначено жити вічність, але не тут, бо для цього треба перейти через двері, які ми називаємо страшним словом смерть. І тому спішіть допомогти один одному ділами милосердя вирватися із неволі гріха. Голодного накормити, спраглого напоїти, нагого зодягнути, подорожнього в дім прийняти, недужому послужити, ув’язненого відвідати, померлого поховати.

Церква призначає священика бути активним провідником людей до Бога. Духовне життя підтримувати різними християнськими практиками: кожного дня служити Святу Літургію, займатися молоддю, катехизувати людей, спішити сповідати хворих і немічних та сумлінно виконувати волю Божу. Господь часто посилає терпіння і хвороби на свого пастиря і цим самим хоче йому сказати, що це є черговий телефонний дзвінок з неба, де на нього вже скоро чекають

Дорога засумована родино! Кожне прощання є болючим та в окремих випадках воно лікує людські душі різними методами. Ваш батько, дідусь був добрим священиком. Він прожив складні роки, а останні роки він був сповідником при храмі Архистратига Михаїла в Коломиї. Він, як священик, користувався добрим авторитетом, а люди знали свого пастиря і часто приймали Пресвяту Євхаристію. Тайна Євхаристії – це є ікона Божого Царства і двері до Нього. І напевно, що він не одному відкрив ці двері до Бога через покаяння і належне приготування. Священик Іван відійшов від нас, але він буде заступатися перед Богом за нами та буде очікувати на милу і приємну зустріч з родиною і духовенством через певний часі у небі.

Висновки. Дорогі отці, засумована родино, присутні, наша молитва допомагає покійному гідно здати екзамен перед Господом за прожите життя. Всім нам потрібно приготуватися впродовж цілого життя здати головний екзамен на право увійти в небо. Такий іспит переходить кожне покоління. Апостол Петро про це говорить так: “Ви тим радійте, навіть, якщо тепер треба трохи посумувати в різних досвідах, щоб ваша випробувана віра, куди цінніша від тлінного золота, яке вогнем очищають, була на похвалу, на славу й на честь – під час об’явлення Ісуса Христа якого ви, не бачивши, любите, в якого, не оглядаючи, віруєте, радіючи радістю невимовною і повною величі, осягаючи ціль вашої віри – спасіння душ ваших.” (І Пт. 1,6-12).

Нехай Пресвята Богородиця, Мати Божа Неустанної Помочі, буде Заступницею для отця Івана на Божому суді.

Господи, Боже милосердя нехай простить йому всі провини добровільні і недобровільні.

Благословення Господнє на вас!

+Єпископ Василій Івасюк

Правлячий Архиєрей Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ

Виголошено у м. Коломия,
09 грудня 2015 р. Б.