“Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп’ятого.
Він воскрес, його нема тут”
(Мр. 16,6)

Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Всечесні отці, дорогі брати і сестри. Вітаю вас воскресним привітом “Христос Воскрес!”.

Вступ. Неділя мироносиць вшановує тих, хто залишився з Ісусом на Голгофі у найважчі хвилини страждань на хресті та послужив Йому після смерті, а саме: чоловіків Йосифа з Ариматеї та Никодима і жінок-мироносиць. Любов і милосердя робить жінок свідками Христового воскресіння.

І). Милосердя. Євангеліє спочатку згадує похорон Ісуса Христа, в якому також беруть активну участь Йосиф і Никодим. Далі євангелист Марко розповідає про воскреслого Спасителя, який з’явився найперше жінкам мироносицям. Ці дві групи людей вміють безкорисливо і милосердно послужити. Вони увірували в Христа і полюбили Його не словом, а ділом. Йосиф з Ариматеї і Никодим не були публічним учнями Христа, однак своїми вчинками показали свою віру, любов і вірність Учителеві аж до смерті. За словами апостола Якова, вони показали ” ділами” свою (…) “віру” (Як. 2,18). Натомість апостоли на словах обіцяли Ісусові вірність аж до смерті і готовність навіть умерти разом з ним, а коли Ісуса арештували воїни, вони зі страху повтікали і сховалися.

Божа ласка виходить назустріч людині тоді, коли служимо Богові з любов’ю. Так Йосиф з Ариматеї сміливо пішов до Пилата й отримав дозвіл зняти з хреста тіло Ісуса та поховати у гробі, бо “страху немає в любові, але, навпаки, досконала любов проганяє геть страх” (1Ів. 4,18). Йосиф знімає тіло Божого Сина з хреста і кладе на руки Божої Матері. Найближчі люди віддали Йому останню честь і, обгорнувши Плащаницею Тіло Спасителя, похоронили у новому гробі Йосифа з Ариматеї. Ось приклад милосердя, безкорисливої жертовної любові.

Приклад.Одного разу родина проводила відпустку на узбережжі Чорного моря. Батьки загоряли, а діти купалися в морі та будували щось на піску. Раптом, неподалік, з’явилась якась бабуся. Вона була дуже бідно і скромно одягнута, її сиве волосся розвівав вітер. Вона щось постійно шепотіла про себе і часто нахилялась, підіймаючи якісь предмети з піску і клала у свою сумку. Батьки покликали дітей до себе і сказали їм триматись подалі від неї. Бабуся кивнула головою і усміхнулась, але чоловік у відповідь грубо відказав: “Ідіть своєю дорогою. Не підходьте до нас”. Того ж вечора їх син глибоко поранив ногу шматочком розбитого скла на пляжі. В лікарні вони дізналися, що ця бабуся вже багато років збирає на пляжі залишки розбитого скла, щоб діти не порізали собі ноги. Ми часто робимо подібно: ображаємо і проганяємо тих, хто робить нам милосердя, бо безкорисливе милосердя видається нам чимсь дивним і безглуздим. Між тим, саме милосердя надає нашому життю правдивого і глибокого змісту.

ІІ). Жінки мироносиці. Другими важливими особами цієї неділі є жінки-мироносиці. Між ними була Марія Магдалина, Соломія – мати апостолів Якова та Івана та інші праведні жінки, які повірили в Христа, полюбили Його всім серцем, були щасливі і віддавали Йому Божу честь. Вони виявилися справжніми героїнями під час страстей Христових. Почувши про ув’язнення Месії ворогами, всі апостоли, крім святого Івана, повтікали, але жінки були безстрашними і пішли за терплячим Спасителем на гору Голгофу і “плакали за ним та голосили” (Лк. 23, 27).

Тіло Христове поклали до гробу, привалили великим каменем. Жінки гірко плакали за померлим Вчителем і не знаходили собі спокою. Вони журилися хто їм камінь відвалить другого дня, щоб намастити тіло Спасителя згідно тодішнього звичаю. І тому своїми думками і серцем жінки постійно були присутні біля гробу Спасителя. Вони купили дорогоцінні пахощі та миро, щоб наступного дня після Пасхи перед сходом сонця зайти до гробу і віддати Христові ще останній вияв любові, тобто намастити його тіло пахучим миром. Каже євангелист Лука: “Рано-вранці вони прийшли до гробниці, несучи пахощі, що їх вони приготували” (Лк. 24,1). Цим прикладом безкорисливої любові жінки-мироносиці досконало здійснили слова земної місії Христа:“Син чоловічий прийшов на те, (…) щоб послужити і віддати своє життя, як викуп за багатьох” (Мк. 10,45).

Жінки-мироносиці, прийшовши зранку з пахощами до гробу, застали камінь, відвалений від гробу і почули вістку від ангела, що Христос воскрес. Ця новина заспокоїла їх, принесла душевний мир, як знак Божої присутності і любові. Слова ангела “не бійтеся” – це перша нагорода за їхню любов до Ісуса Христа. За свою жертовну любов вони удостоїлися від Нього особливої ласки – першими побачили воскреслого Христа. Ісус довірив їм почесну місію повідомити апостолів, що Він воскрес із мертвих і чекає їх у Галилеї.

Каже євангелист Матей, що жінки “в поспіху полишили гробницю (…) та й побігли сповістити його учнів. Аж ось Ісус зустрів їх і каже: (…) “Не бійтеся! Ідіть і сповістіть моїх братів, щоб ішли назад у Галилею: там мене побачать” (Мт. 28, 8-10).

ІІІ). Посвячення Престолу.Побачити Бога сьогодні можна в обличчі нашого ближнього, а також на нашому новоосвяченому престолі. Бог є всюдиприсутній, але Він бажає мати окремі місця для свого перебування. В храмі вся громада сходиться разом і заносить голосну молитву перед Божий Престіл – молитву подяки за здоров’я і життя, за мир і спокій, за всі духовні та тілесні дари та благання за щасливе майбутнє. “А де двоє або троє зберуться в ім’я моє, там я серед них” (Мт. 18, 20). Отже, престіл є місцем, яке поєднує Небо і землю, а віруючих людей ставить перед обличчям Бога у присутності Ісуса Христа.

Сьогодні у нашому храмі посвятили престіл. Він знаходиться у святилищі та призначений для відправлення Божественної Літургії. Ви разом із отцем Іваном активно опікуєтеся церквою, як рідною домівкою. Потрапляючи в храм, пахне ладаном. Звідусіль на тебе дивляться ікони. І цей погляд кожен бачить по-своєму. Когось цей погляд заспокоює, а когось примушує змінити своє життя. Найсвятіше місце в храмі – Божий престіл, відділений від нас “царськими воротами”. Умілі руки майстра зробили зі звичайного дерева витвір мистецтва, який ще більше спонукує нас на краще.

Кожна людина має своє помешкання, а навіть “лиси мають нори і птиці небесні – гнізда, а Син Чоловічий немає де голову прихилити” (Мт.8,20). І якраз особливим місцем, де Ісус Христос може прихилити голову, є кивот на Божому престолі. Ізраїльтяни коли втратили кивот завіту, то тим самим втратили свободу свого народу та потрапили у рабство. Знищення храмів і каплиць у час Радянського Союзу було втратою держави. У час 90-х років почалися відкривати храми і тоді почала відновлюватися держава. І сьогодні Україну будує Господь Богособливим способом через наші молитви і діла милосердя.

Світ змінюється блискавично. Говорять, що ми живемо в “останні часи”. Тому саме прийшов час змінити себе і звернутися до Бога і благати Його простити усі наші гріхи. Подумаймо, а може через них сьогодні Україна страждає від непотрібної нікому війни. Вмирають молоді хлопці, люди похилого віку залишились без жодної допомоги, а причиною є провини у нашому серці. Настав час покаянної і смиренної молитви. Хочеться, щоб усі це зрозуміли і молилися не на показ, чи тому що так зараз модно, але з глибини серця сказали митареву молитву: “Боже милостивий будь мені грішному. Я згрішив перед Богом і людьми”.

ІV). Благодать Божа на престолі. На престолі у храмі розміщується джерело Божої благодаті, яке так необхідне для спасіння людської душі. Благодать Божа допомагає віднайти внутрішній мир і це вже є початок побудови невидимого престолу в наших душах. Кожний престіл є місцем приношення жертви. Каїн і Авель приносили Богові жертву зі своїх плодів, Ной приніс її після потопу на жертовнику (Бут. 8, 20). Син Божий приніс себе в жертву на хресті за спасіння людства. І цю хресну жертву Христос повторює щоденно на престолі храму під час Служби Божої. Тому апостол Павло пише: “Кожного разу, як їсте хліб цей і п’єте цю чашу, звіщаєте смерть Господню, аж доки Він не прийде” (1Кор. 11,26). І так ми стаємо дітьми Божими. Тому церква завжди стоїть на найкращому і найвищому місці, а найщасливіший шлях у житті людини – це дорога від порога в храмі до трапези Господньої на престолі. Найславнішою хвилиною у житті християнина є прийняття Пресвятої Євхаристії, яку можна порівняти до торжественного в’їзду Месії у Єрусалим під час Квітної неділі.

V). Жива парафія і Пресвята Євхаристія. Наша Церква старається оживити парафіяльне життя. Іншими словами, заохотити до духовного життя всіх віруючих в Ісуса Христа людей. Жива парафія починається там, де люди часто приймають Пресвяту Євхаристію, йде катехизація і праця з молоддю. І це є найважливіший знак для кожної спільноти вірних. Тайна Євхаристії – це ікона Божого Царства і двері до Нього. Вона є незбагненна для нашого розуму і рівночасно це є невичерпна Божа любов. І причаститись Нею можна тільки належно приготувавшись. Коли священик приступає до жертовника, тоді його чин перевищує всі важливі історичні події. А про значення Святого Причастя для нашого духовного життя папа Пій X каже: “Святе Причастя – це найкоротша й найпевніша дорога до неба. 

Висновки. Символом духовного відродження і перлиною села Дора є наш старовинний храм “Чудо Архистратига Михаїла в Хонах”. Наші діди і прадіди будували цю святиню, підносили молитву до Неба за мир, за Україну, за щасливу долю своїх дітей.

Воскреслий Ісус Христос є присутній у кивоті на цьому престолі під видом хліба, але також скривається в наших ближніх. Спаситель сам говорив: “Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили” (Мт.25,40). І тому милосердя допомагає нам бачити Христа на новоосвяченому нашому престолі та відчувати його присутність. Хай приклад Йосифа з Никодимом і жінок-мироносиць і ваші добрі діла додають кожному відваги виявляти любов, щоб зустріти Воскреслого Христа у своєму житті.

Нехай Пресвята Богородиця, Мати Божа Неустанної Помочі, допоможе нам робити кожного дня діла милосердя ближньому, тільки не судити його, не гніватися з ним. Господь нехай благословить нас своєю благодаттю завжди бачити Бога на нашому новоосвяченому престолі. І так достойно увійти в царство Боже. Амінь.

† Єпископ Василій Івасюк
Правлячий Архієрей
Коломийсько-Чернівецької-єпархії УГКЦ

Виголошено 26 квітня 2015 р. Б. у с. Дора Яремчанської міської ради