Проповідь владики Василія Івасюка на Акафісті до Христових Страстей

«…я прийшов не судити світ, а спасти світ» (Ів. 12:47).

Слава Ісусу Христу!

Дорогі у Христі, брати і сестри, сьогодні 19-й день страшної війни.

Вступ. Україна стоїть, бореться, лікує рани війни, рятує людей, пригортає до себе страждаючих дітей та змінює світ, завдяки мужнім воїнам Української Армії.

І). Війна — це завжди поразка людства і велике горе.

Коли починається війна — ми можемо все втратити. Війна – це наша Хресна дорога, яку треба пройти, терплячи труднощі! Джерелом всякої війни є диявол, що використовує людей як знаряддя. Люди до кінця можуть бути цього не свідомими. Хто підтримує війну, той є паралізований та засліплений. Тут треба повертатися обличчям до храму і навертатися до Бога!

Весь народ має виступити єдиним фронтом проти гріха вбивства, насильства, щоб захистити гідність людського життя. Блокпост треба зробити з посту і молитви, щоби зміцнити Україну! Наше військо воює, але люди в тилу мають працювати і жити для того, щоб вистояти в цій війні!

Якось так виявляється, що ця війна стає війною, в основному, проти цивільного мирного населення. Навіть за офіційними даними за ті дні загинуло набагато більше цивільних людей – жінок і дітей, аніж військових. Ми оплакуємо дітей України, невинних жертв цієї війни.

Блаженніший Святослав вчора, у недільному Євангелію сказав: «У час війни в Україні, Ісус вирішив прийти до нашої домівки (…) в образі воїна, біженця, пораненого і в образі дитини, яка втратила тата чи маму».

Патріарх далі звертається до нас: «Якщо ти воїн – борони країну, якщо ти вчитель – навчай дітей, якщо ти підприємець – роби все, щоб твоє підприємство працювало, давало прибуток державі і роботу людям. Якщо ти лікар – лікуй поранених. Якщо ти духовна особа – молися за свою Батьківщину Україну».

«Сьогодні український народ питає, де є Бог, коли ворог убиває українських дітей і щоночі на наші голови падають російські бомби та ракети, коли загинув молодий воїн та приніс в дім горе і смуток та залишив дитину сироту?». З грудей людей виривається душевний біль і крик молитви українського народу до Бога, запитуючи «Чому так сталося зі мною?». Відповідь бачимо наяву, бо Христос страждає в тілі України разом зі Своїм народом у розбитих домівках, зруйнованих дитсадках.

ІІ). Християнин має відповідати на військові дії ділами милосердя.

Християни захищають гідність і зневагу людини під час війни в Україні, виконуючи діла милосердя та виявляючи повагу до кожної людини. Голодному даємо їжу, нагого одягаємо, подорожнього в дім приймаємо і т.д. Молимося за наше українське військо, яке захищає цю гідність людини. Молимося за цивільне населення України, за наших біженців, за тих, хто залишився в холодних, оточених містах і селах без води, без харчів, без тепла, без ліків. Ми про них пам’ятаємо і хочемо їм допомогти.

Україна засвідчила на цілий світ незламність нашого духу і волі будувати вільну, демократичну, незалежну державу. Світова спільнота подивляє стійкість і силу нашого народу та віру в перемогу. Україна переможе і перемагає. І ця віра в Бога та сила правди і добра допомагає нам рухатися вперед.

Воїни переживають і хочуть достойно виконати свій обов’язок та мають до нас в тилу одне єдине прохання: «Моліться за нас!» Дійсно, в руках українського війська сьогодні лежить доля України. Усім вам, які чуєте прохання військових – моліться, моліться за наше українське військо, яке сьогодні захищає мир України, Європи і цілого світу!

ІІІ). Заохочення до молитви переміщених осіб.

Біженці, жінки, діти хворі і пенсіонери мають бажання повернутися додому. Вони кажуть: «Ми хочемо додому! Ми хочемо відбудувати наші домівки! Ми не хочемо покидати рідної землі!». В одному вірші читаєм «Бог не виїхав з України. Він лишився ось тут серед нас… Там, де наші міста в руїнах, Там, де промінь надії погас…» (Наталя Мартинюк).

І хоча сьогодні вже понад 2 мільйони людей залишило Україну, діти хочуть жити на своїй землі. Тому огорнімо нашою християнською любов’ю усіх тих, хто вимушено полишає свої домівки. Ми молимося за тих, хто потрапив в оточення цілими містами. Атомні станції опинилися в руках агресора. Існує велика небезпека поширення нової хвилі радіації з чорнобильського реактору. Наші священики зі своїми сім’ями, будучи в повному оточенні, залишаються із своїм народом, зі своїми людьми. Дякую усім тим, хто хоче зупинити війну. Волонтери допомагають відправляти необхідні речі першої необхідності на Схід України, щоби зупинити гуманітарну катастрофу.

Молімося за Україну! Дуже помічною є молитва на вервиці. «Вервиця єднає» українців з усього світу. Наша молитва єднатиме всіх нас у молитві на українській землі. Наші молитовні групи згуртовують нас і роблять духовний щит над Україною. Будьмо голосом нашої держави у світі! Нехай милосердний Господь допоможе зупинити це безумство! Єднаючись у спільному молитовному звернені, бажаємо випросити у Господа перемоги для нашого народу у цій війні через заступництво Пресвятої Богородиці Матері Божої Неустанної Помочі в Коломийській іконі «Це Мати твоя» і заступництво другого нашого захисника Миколая Чарнецького.

Висновки. Перемога буде настільки швидко, наскільки ми будемо молитися і ділитися, а не лихословити! Боже, Великий, Єдиний, нам Україну храни! Благословення Господнє на вас з Його благодаттю і чоловіколюб’ям завжди, нині і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.

Благословення Господнє на вас!                       

† Василь Івасюк

Правлячий Архиєрей

Коломийської єпархії.

м. Коломия.

14.03.2022 р.Б


Послання і проповіді