З нагоди освячення іконостасу  на парафії с. Гаврилівка.

«Люби (…) ближнього твого, як себе самого»

(Лк.10:27).

Вступ. В ім’я Отця, i Сина, i Святого Духа. Іконостас зі своїми рядами прекрасних ікон – це справжнє мистецтво і наука, в якій кожна ікона має глибоке значення.

І). Посвячення іконостасу та його призначення.

Іконостас – це висока, подекуди сягаюча до стелі стіна, повна образів, розміщених у відповідному порядку. Він розділяє святилище і храм вірних. В іконостасі є троє дверей: посередині – Царські Двері, що ведуть до престолу, а зліва і справа розміщені дияконські двері.

Іконостас вважається повним тоді, коли містить у собі п’ять рядів ікон, розміщених у певному порядку. Під намісними іконами дуже часто зображені ікони зі Старого Завіту. Головними є дві ікони, а саме: Ангел виганяє Адама, Єву та змія з Раю і жертвування Батьком Авраамом свого сина Ісаака. Ця невеличка ікона вказує на ту велику жертву, яка відбувається у святилищі кожен день для повернення людей знову до Раю через жертву Ісуса Христа.

Святилище – це місце перебування правдивого Бога. У людському розумінні – це місце блаженства, радості, щастя, спокій, тобто Рай. Метою цієї ікони є застерегти людину від того, щоб своїми ділами, подібно як наші прародичі Адам і Єва, не позбавити себе участі у житті із Богом. На іконі зображений херувим із вогненним мечем, який проганяє першого чоловіка з жінкою із раю.

Нині завдяки жертві Ісуса Христа, Господь нікого вже не проганяє, а навпаки бажає повернення кожної людини. Бог не хоче смерті грішника і спасіння подає через Євангелію та святе Причастя. Поведінка людей не завжди є послушною і тому вони самі себе проганяють із Раю. Цей старозавітний євангельський сюжет показує розгубленого і заляканого Адама, вказує нам усім на гіркоту життя без Бога, на наші терпіння і страждання, а також на смерть як наслідок нашого небажання життя у Бозі.

Окрім цих двох ікон, у кожному ярусі іконостасу можна побачити ще ряд ікон – що представляють нам життя стародавніх праведників і новозавітних святих. Слід зазначити, що основною ідеєю Східної Церкви є ідея Христового воскресіння. Отже, новозавітні ікони покликані підкреслювати перспективу воскресіння кожної людини. Іконостас повинен нагадувати нам про Царство Боже те, «чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не прийшло, а що приготовив Бог тим, що люблять Його» (І Кор. 2:9). Священик має завдання допомогти вам зайняти місце серед святих на іконостасі, але не дай Боже вам зайняти місце за глузування і непослух душпастирю під іконостасом. І тому отець парох старається щодня молитися і приносити безкровну жертву за вас. І я прошу хто може приходіть та моліться разом з отцем щодня та дякуйте Богові за молитву і милосердя Боже над вами.

ІІ). Іконостас у храмі – це образ Царства Небесного.

Царські ворота — це двері Раю, символ входу в Царство Боже, яке відкрито нам через Євангеліє. Ікони описують собою не тільки історію, а й пройшли через час символізму. Кожна людина має певні заслуги і тому займає на іконостасі, тобто в Царстві Божому, своє заслужене місце. Корони увінчані хрестом, які в наш час пригадують образ Голгофи й освячення всього світу. В іконостасах має бути правильне розташування.

Перший ряд вміщає образи місцевих святих, які мають повагу в певній місцевості.

Другий ряд – центральний. У ньому розташовується ікона Христа, як Небесного Царя і Судді, Господа Вседержителя.

Третій ряд – святковий: 12 свят. Тут знаходяться ікони основних церковних свят, а також образи Страсного і Великоднього тижнів.

Четвертий ряд – пророчий. Ікони в цьому ряду зображують події старозавітних часів.

П’ятий ряд – праотцівський, включає в себе образи стародавніх праведників з часів Адама.

Шостий ряд вінчає часто іконостас хрестом або іконою Розп’яття у вигляді хреста. Крім того в іконостасі можуть бути два додаткових ряди, що зображують страсті Христові і мученицьку смерть 12 апостолів. Попасти на іконостас, тобто до Раю, може тільки милосердна людина, котра виконує волю Божу.

ІІІ). Притча про милосердного самарянина.

Недільне Євангеліє звертає на одного чоловіка, котрий йшов із Єрусалиму до Єрихону. У Старому Завіті Єрусалим був місцем перебування Бога і місцем молитви, а Єрихон місцем, де активно протікає людське життя. Ця людина йшла від духовного до світського. На цьому шляху на подорожнього напали розбійники і побили його, зняли одяг, поранили та кинули при дорозі помирати. Першим йшов з Божого дому після молитви священик і пройшов мимо. Він роздумував про високі речі і йому було часу зупинятися та допомагати таким людям. На жаль, він не знав Бога! Другим йшов левіт, чоловік добре знав Святе Письмо, але також не знав Бога. Він нічого не допоміг напівмертвому чужинцеві, щоб не осквернитися і пройшов мимо. Нарешті, з Божого дому, місця молитви і поклоніння Богові, йшов чужинець самарянин. Він в очах юдеїв був зневажений, тому що був самарянином. Він зупинився над пораненим, тому що він-то знав, що таке бути знедоленим, що таке бути самотнім, що значить, коли повз тебе проходять з презирством, а часом і з ненавистю. Він схилився над пораненим, зробив, що міг для полегшення його страждань, відвіз його в спокійне місце. І все це він зробив за власний рахунок. Він не тільки оплатив готельний догляд за пораненим, він віддав свій час, свою турботу, своє серце. Він заплатив всіма можливими способами, якими ми можемо заплатити, надавши приклад людям, які нас оточують.

3.1). Людина і храм.

Провівши цілий ранок у храмі в присутності Самого Бога, ми чули Його навчання про любов. Бог віддав Свого Єдинородного Сина заради того, щоб кожен із нас міг отримати спасіння. Після недільної служби вийдемо з храму і протягом наступного тижня або до наступного відвідування храму ми зустрінемо багато людей. Чи поступимо так як священик, левіт чи самарянин? Пройшовши мимо кожного потребуючого та його дрібних турбот, щоб не порушити наш спокій, тоді ми мало що зрозуміли про милосердя, ближнього, про Христа та Бога. Тоді запитайте: «Але хто мій ближній? Хто той, заради якого я повинен бути готовий розлучитися з найглибшими переживаннями мого серця, з самими піднесеними роздумами, з найкращими моїми почуттями?» Відповідь Христа проста і пряма: Кожна людина, хто потребує їжі або притулку, чуйної уваги, дбайливості і дружелюбності.

Одного разу цей день може і ніколи не настати, але може прийти в будь-який момент, тоді від нас буде потрібно бути готовими любити нашого ближнього так, як нас тому вчить Христос: з готовністю віддати наше життя за нього. «Віддати життя» – це не означає померти; тут мова йде про те, щоб день у день віддавати нашу турботу всім тим, хто її потребує, тим, хто в журбі і потребує потіхи; тим, хто в розгубленості і потребує зміцнення та підтримки; тим хто, голодний і має потребу в їжі; тим, хто знедолений і, може потребувати одягу: і тим, хто в душевному смутку потребує слова розради чи скріплення віри прикладом свого життя.

Вийшовши з храму, згадаймо цю притчу як одну з найпрекрасніших сказаних Христом історій і як прямий шлях до Царства Божого. Вона вчить нас ставитися один до одного, озирнутися навколо уважним поглядом, пам’ятаючи, що інколи найменша ласка, одне тепле слово, один уважний рух може перевернути життя людини, яка стоїть на самоті перед обличчям власного життя. Господи допоможи нам Бог бути подібними на милосердного самарянина на всіх рівнях життя і по відношенню до всіх людей.

Приклад. Наповнення душі добром.

Одного разу журналісти біля супермаркету зробили такий експеримент. Одного чоловіка переодягли у лахміття і він вдавав жебрака, котрий немає житла і засобів на існування. Від нього йшов не приємний запах і він збирав їжу по смітниках. Кожного хто виходив з магазину цей жебрак просив дати йому поїсти хліба. Люди виходили багато вдягнуті і з великими пакетами їжі, але ніхто нічого не подав. Скупість та егоїзм оволоділи міцно нашим суспільством. Тільки одна дівчина кинула йому як собі якусь булочку. Так що нинішнє суспільство є споживацьким і в більшості думає тільки про себе. Ангели хоронителі завжди присутні біля кожної людини і занотовують у книзі совісті все, що ми говорили, зробили, подумали і т.д. І колись ці записи будуть порівнюватися з наукою Ісуса Христа.

Висновки. «Люби (…) ближнього твого, як себе самого» (Лк.10:27).

Добро ніколи не губиться. Любіть і шануйте свого священика-самарянина, бо він вам відкриває двері до Царства Божого. Ангели Божі занесуть добрі ваші справи за молитвами священика перед престіл Господній і випросять благодаті миру для України і нашої парафії. Не судіть людей по собі, бо вони не здатні ради вас зробити те, на що ви були готові ради них.

Пресвята Богородице, Мати Божа Неустанної Помочі, прославлена у Коломийській іконі «Це Мати твоя», вислухай наші звернення до Тебе і захисти Україну.

Господи, складаємо подяку Тобі за кожен хрест, бо це є джерело Твого милосердя!

Благословення Господнє на вас!

+Василь Івасюк

Правлячий Архиєрей

Коломийської єпархії

с. Гаврилівка

12.12.2021 р.