Піддияконські Скірчука Миколи та Священичі свячення Поляка Івана.

«Хто доторкнувся до мене?»

(Лк.8:45).

Вступ. В ім’я Отця, i Сина, i Святого Духа! У цей святковий недільний день маємо дві величні події: рукоположення у піддияконство та пресвітерство. Вихованець та житель нашого села Поляк Іван Іванович приймає тайну Священства у жонатому стані. Рівночасно рукоположуємо у піддиякона студента VI курсу Скірчука Миколу Богдановича.

І). Оздоровлення дочки Яіра і зцілення кровоточивої жінки.

Євангеліє розповідає нам про воскресіння дванадцятилітньої дочки Яіра, начальника юдейської синагоги та зцілення кровоточивої жінки. Яір прийшов до Ісуса Христа і припав Йому до ніг та просив прийти до нього в дім, бо його дванадцятирічна дочка лежить при смерті. Йдучи до Яіра, народ тиснувся до Господа. Одна жінка, яка страждала дванадцять років від кровотечі, витратила все своє майно на лікарів i не могла вилікуватися, тому вирішила доторкнутися до краю одежі Ісуса Христа i в ту ж мить кровотеча припинилася. Господь сказав: «Хто доторкнувся до мене?» (Лк.8:45). Він запитав не тому, що не знав, хто до Нього доторкнувся, а щоб виявити перед народом віру жінки. Коли ж усі відмовлялись, тоді апостол Петро сказав: «Наставниче, то люди коло тебе юрмляться і тиснуться» (Лк.8:45). Христос продовжував запитувати: «Хтось доторкнувся до мене, бо я чув, як сила вийшла з мене» (Лк.8:46). Жінка, бачачи, що не втаїться, з тремтінням підійшла, упала перед Ісусом i розповіла Йому та перед усім народом, з якої причини доторкнулася до Нього i як тієї ж миті зцілилася. Вона була нечистою і боялася зробити нечистим Спасителя. На цю відвертість Христос сказав їй: «Дочко, віра твоя спасла тебе, іди в мирі!» (Лк.8:48).

Прийшовши в дім Яіра, Христос взяв зі собою Петра, Івана, Якова, батька дівчини і маму. Всі плакали і ридали. Ісус сказав: «Не плачте, вона не вмерла, вона тільки спить» (Лк.8:52). Люди сміялися над Ним, знаючи, що дівчина померла. Однак, Він взяв дівчину за руку, кажучи «Встань!». І повернувся дух до неї; вона негайно встала і Він велів дати їй їсти.

ІІ). «Дочко, віра твоя спасла тебе, іди в мирі!» (Лк.8:48).

Оздоровлення кровоточивої і воскресіння померлої – це дві різні події, котрі переплітаються одна з одною; їх зв’язує віра в Христа і цілковита довіра до Нього. Божа любов спішить на допомогу тим, хто повірив! «Віра твоя спасла тебе!» (Лк.8:48) ти «тільки віруй, і вона спасеться!» (Лк.8:50). Цих різних людей об’єднує віра і довір’я до Ісуса Христа!

Бог любить всіх нас по-особливому, але чи ми даємо добре свідчення про любов між собою? Начальник синагоги – поважна людина у народі, тому що був духовним і моральним авторитетом. Хоч він і був звичайною людиною, але ставлення до нього було мимоволі інше. Ми знаємо, що священники – це звичайні люди, але ставимось до них з пошаною до їхнього покликання та місії, бо вони служать Богові.

2.1). Ісус спішить з допомогою до тих, хто з вірою служить Богові!

Хвора жінка з вірою торкається Спасителя. Ісус раптом зупинився і навмисне привернув увагу до неї, тому що вона зневажена і виключена з суспільного життя та вимушена жити в ізоляції і носити на собі клеймо «нечиста»! Треба знати, що життя такої людини – це приреченість на ізоляцію. Звичайно, що в такому статусі не може йти мови про дружбу з кимось чи про сім’ю. Земне багатство теж не врятувало, бо в житті не все гроші вирішують! Виникає запитання «А що тоді вирішує долю людини?»

У центрі двох розповідей ставиться наголос на значенні віри! І тут маємо парадокс, а саме: за законом кровоточива жінка не могла відвідувати синагогу, не могла отримати духовну підтримку і взагалі була ніким! Остання надія була в неї – таємно доторкнутись до одежі Спасителя у натовпі людей, усвідомлюючи свою недостойність.

2.2). Спасаюча віра.

Ісус розмовляє з апостолами і голосно виголошує рятівні слова: «Дочко, віра твоя спасла тебе, іди в мирі!» (Лк.8:48). Начальник синагоги бачить і чує, що Ісус не відкинув цієї жінки та похвалив очевидний приклад поведінки віруючої людини в безнадійній ситуації. Випадок із хворою жінкою – це був вияв любові до неї, бо вона страждала 12 років. З іншої сторони, Христос укріпив віру начальника синагоги, коли той дізнався про смерть його 12 річної дочки.

Вірити і шукати спасіння треба наполегливо на взірець цих двох осіб, бо невіруючу людину чекає погибель. Вірити дуже важко після багатьох невдалих спроб лікування, після ошуканстві зі сторони псевдо лікарів, після виключення з суспільства. Дійсно, повірити нелегко, але приклад жінки – стає знаком спасіння! Батько, померлої дівчини, не пустив у своє серце злобу і відчай, розпуку і смуток, а навпаки він продовжив вірити. Віра і спасіння – це дві сестри, котрі завжди йдуть поруч, як відчай і погибель!

Ми віримо не просто так, щоби зберегти якусь традицію чи звичаї, не виконуємо чиюсь вказівку щоби подобатися Богові. Правдиво віруюча людина – це та, що йде дорогою спасіння і тому постійно віддаляється від відчаю, від безнадії, від закритості в собі, від депресії, самодостатності, від розчарувань. Іншими словами, людина віддаляється від всього того, що несе в собі духовну смерть. Саме тому відвідувати храм, читати молитви, допомагати людям, бути жертводавцем чи церковним діячем без віри – це самообман! Правда є така: хто повірить, той спасеться!

Як пізнати: чи ми правдиво увірували? По плодах пізнається віра: жінка дійшла до правдивого головного лікаря на Землі – Ісуса Христа і начальник синагоги також не захитався у вірі і тому воскресла його дочка. Яка віра є нині у нас? Що стається з нею в часі різних важких ситуацій? Чи віра є дійсно рятівною? Ми віруємо в Христа Спасителя, бо Він нас спасає!

Тепер ми увійшли в час Різдвяного посту, котрий має допомогти відновити віру в народженого Спасителя. Мета посту – за допомогою утримання від їжі почати боротьбу з гріхом, встати на шлях духовного вдосконалення, відмовитися від поганих думок. Не можна дотримуватися посту тільки тому, що це модно або корисно для здоров’я: в одному випадку це марна і навіть шкідлива трата часу, а в іншому – піст перетворюється на звичайну дієту. Піст – це не є обмеження в їжі, бо головне в тому, щоб не «з’їдати» свого ближнього обмовами та утриматися від негативних думок.

ІІІ). Священик – людина живої віри.

Нині отримав ієрейські свячення Іван Поляк. І тому моє слово є звернене до нього. Віра народжується в серці людини через бажання йти за голосом Ісуса Христа. Чим є віра? Справжня віра – це дар безмежної довіри до Бога. Вимір такої довіри бачимо в історії Авраама (пор. Бт.4:12). «Вийди з землі твоєї, з твоєї рідні, (…) я виведу з тебе великий народ (…); та й зроблю великим твоє ім’я, а ти станеш благословенням.» (Бт.12:1-3). Авраам повірив і пішов за голосом Господа. Він стає бездомним мандрівником лише заради Бога. Лист до Євреїв пізніше висловить: «Вірою Авраам, покликаний, послухався і вийшов до краю, що мав, узяти у спадщину, і пішов, не знаючи, куди йде.» (Євр. 11:8).

Довіряючи Богові і вірячи Його слову, Авраам погодився на незнане майбутнє. Повірив, хоч по-людськи його віра перечила будь-якій надії. Апостол Павло пише: «Він (…) повірив, що стане батьком багатьох народів» (Рим.4:18). Віра для Авраама була його життєвою дорогою. Виникає запитання «Чи вела віра Авраама в невідоме?» Думаючи по-людськи – так, але Господь думає інакше. Пішов нею також Ісус, який «і хоч був Сином, навчився з того, що витерпів, (…) спричинився до вічного спасіння всім, які йому були слухняні» (Євр. 5:8). У Новому Завіті слово віра – це синонім до наслідування Христа.

IV). Свята Літургія.

Ви, отче Іване, безсумнівно знаходитеся на дорозі віри і найбільше переживаєте за своє священство в кожній Святій Літургії. Господь покликав вас по імені, даючи відчути труднощі і радість вже тут на землі. Літургія – є вершиною життя священика, вона є Таворською Горою чи нашою карпатською Говерлою, де небо поєднується із землею, а земля з небом, де Бог розмовляє з людиною, а людина отримує вічне життя. У Літургії священик переживає особисту зустріч з Христом, який терпів, зазнав смерті на хресті і як Воскреслий живе між нами та дається нам під час Євхаристії. Приступаючи до святого причастя священик споживає Господа, який перемінює його нутро, удосконалює і освячує його.

Кожне святе причастя є прийняттям Господа. Першу жертву складає Христос, але разом з Ним складає її також священик. Тим самим священик ділиться собою і годує інших. Як «Alter Christus» священик жертвується для Ісуса за свій народ, щоб ми могли безперервно проголошувати Добру Новину та чинити добро. В Літургії священик призиває Святого Духа, щоб наступила переміна хліба і вина силою Христових слів. Своєю жертвою міцніше поєднатися з Господом і дозволити рости Йому у вашій душі.

Приклад.

Біля воріт у Царство Боже черга. І в цій черзі нині стоїть кожний із нас. Чоловік у білому одязі зустрічає кожного прибулого із землі.

Він запитує «Ти хто?». Людина відповідає «Я – свідок Єгови». Він продовжує «А Ісуса Христа знаєш?». Чути відповідь «Що за запитання? Який Ісус? Я ж свідок…». Чоловік у білому відповідає «Ну тоді, йди ліворуч».

Приходить наступний. Чоловік у білому запитує «А ти хто?». Людина відповідає «Я – мольфар». Чоловік продовжує запитувати «Ісуса Христа знаєш?». Чути відповідь «Що за запитання – це мій найкращий помічник…». Чоловік відповідає «Ну тоді, йди ліворуч».

Приходить третій. Чоловік у білому запитує «А ти хто?». Людина відповідає «Я – екстрасенс». Чоловік запитує «Ісуса Христа знаєш?». Чути відповідь «Що за запитання – це мій найкращий друг…». Чоловік відповідає «Ну тоді, йди ліворуч».

Четвертою підходить бабуся. Чоловік у білому одязі запитує «Ти хто?». Бабуся відповідає «Я – грішниця, усе життя каялася і в церкву ходила». Чоловік далі питає «Ісуса Христа знаєш?». Бабуся відповідає «Помилуй, Господи, та хто ж Тебе не знає?!». Бачимо, що тільки розкаяна людина може пізнати Бога! Отче Іване, ось так маєте виховати людей, щоб вони пізнавали Бога, як розкаяна бабуся. Стережіться тих гріхів, котрі можуть вас кинути у пекло. Кожний священик має велику імовірність туди потрапити!

Висновки. Отче Іване, ви нині служите першу Святу Літургію з живою вірою у серці, але прийде день останньої Літургії. І за час між першою й останньою Літургіями маєте створити собі нерукотворний пам’ятник ще за життя своєю мудрістю, вірою і любов’ю до людей. Обличчя такого доброго пастиря повинні знати наступні покоління. Внутрішньо очистивши свою душу від гріхів, маєте з вірою і молитвою доторкнутися імені Ісуса Христа так, як це зробила євангельською рукою кровоточива жінка.

Пресвята Богородице, Мати Божа Неустанної Помочі, укріпи віру у серцях народу і врятуй Україну.

«Благодать Господа Ісуса Христа й любов Бога і причастя Святого Духа [нехай буде] з усіма вами!» (ІІ Кор. 13:13).

Благословення Господнє на Вас!

+Василь Івасюк

Правлячий Архиєрей

Коломийської єпархії.

с. Яблуниця

04.12.2021 р.