Проповідь владики Василя (Івасюка) на першу неділю Великого посту

“Іди за мною” (Ів.1,43).

Вступ. Піст – це благодатний час, щоб іти і прийняти важливе рішення для реформування людини. Хтось вирішив звільнитися від поганої звички – куріння, горілки, наркотики, ігроманії. Інший – помиритися з сусідами, дружиною, дітьми і батьками. Третій почув голос своєї совісті й приніс справжнє покаяння перед Господом, як митар Закхей. Четвертий просить Господа простити йому гріхи. П’ята група зібрала багато таких людей, котрі не мають жодних рішень, а до Пасхи Господньої залишилось ще шість тижнів.

ІІ). Вигнання людини з раю призупинило пряме спілкування людини з Богом. Сиропусна неділя описує вигнання Адама з раю, а перша неділя Великого посту – це торжество віри Христової. І між цими двома неділями знаходиться людське буття і наше з вами життя. На самому початку історії людина свідомо грішить проти Бога та перестає Йому довіряти і слухати. Втрачаючи послух і недовіряючи Богові у правильності Його закону, розривається зв’язок між Творцем і людиною. Так гордість знищила природу Адама і Єви, вигнала їх з Раю і все це передається кожній людині. Тому кожне покоління людей падало у ще більші гріхи і щораз дальше втікало від Божого милосердя. Пряме спілкування з Богом втратилося і тільки залишилася можливість розмовляти з Господом через посередництво молитви. Отже, вигнання людини з раю призупинило пряме спілкування людини з Богом.

2.1). Перший прихід Бога до людини – відновлення союзу з Авраамом. Бог не залишає нащадків Адама і Єви напризволяще і тому вирішує сам відновити зв’язок з людиною, що втікає від Нього. Він посилає пророків, праведників для опам’ятання людей. Навіть більше, Бог сам тричі приходить у людську історію і просить відновити союз із Ним. Перший такий заклик був звернений майже за 2000 років до Різдва Христового до кочівника Авраама, який знаходився на території нинішнього Іраку. Авраам мав свої стада худоби і був людиною заможною. Господь звернувся до нього із повелінням: Вийди з землі твоєї, з твоєї рідні, і з дому батька твого в край, що його я тобі покажу” (Бут. 12,1). Господь говорив про землю Ханаанська, нинішня Палестина.

Авраам був людиною розважливою і розумною. Він добре знав, що дальній перехід з майном і худобою через пустелю – це великі труднощі і втрати. Авраамові було там на чужині добре і нічого він більше не потребував, а ризикувати собою, близькими і майном це було безглуздо. На противагу здоровому людському мисленню Авраам слухається Бога і йде до землі Ханаанської. У палестинській землі Бог продовжує випробовувати цього праведного чоловіка. Господь вимагає принести у жертву єдиного сина (пор.Бут. 22,1-13).

Авраам і його дружина були вже в поважному віці і загибель одного спадкоємця роду для стародавніх людей це була життєва катастрофа. Багатодітні і великі родини могли себе захищати й економічно забезпечити. Наперекір своїй волі і протилежно до непослуху Адама, він Авраам чує Бога і, підкоряючись Йому, піднімає ніж на свого первістка. Однак, Господь утримав його руку та у відповідь на цю вірність і послух встановив з Авраамом союз, обіцяючи йому велике й сильне потомство (див. Бут. 22,16-17). Авраам відновив довіру до Бога, повірив і послухався Його.

2.2). Другий прихід Бога до людини – відновлення союзу з Мойсеєм. Господь звертається до Мойсея і наказує йому вивести народ з єгипетського краю знову до землі Ханаанської (пор.Вих. 3,10). Тоді ізраїльський народ перебував у полоні й не міг покинути Єгипет. Ізраїльтяни були рабами, позбавленими своєї волі, бо над ними була влада фараона. Підняти, всупереч волі фараона, багатотисячний народ і вирушити через пустелю до землі Ханаанської – це з людської точки зору був божевільний вчинок. Фараон знищить усіх людей або вони самі загинуть у пустелі. Незважаючи на величезні ризики, Мойсей слухається Бога і приймає те, що Бог наказав йому зробити. Тому на горі Синай Господь дає Мойсеєві скрижалі Заповіту – моральні правила життя, за якими затверджувався той самий союз з праотцем Авраамом.

2.3). Третій раз Бог входить в людську історію особливим чином. Заповіді, союзи з Богом не утримували людей від гріха, бо він став невід’ємною спадщиною людської природи. Відповідальність за гріх лежить тільки на людях. Впровадити людей у справжнє спілкування з Богом, наповнити союз Творця і людини таким змістом, який відкривав би повертав їх в Рай, потрібно особливої Божої благодаті. Божою благодаттю став безгрішний Син Божий, котрий своєю Жертвою на Голгофі звільнив людство від провини за гріх Адама і спокутував  всі інші гріхи.

Господь здійснює найбільшу місію і доповнює закон, даний Мойсеєві, піднімаючи людську гідність на недосяжну висоту. Цією підйомною силою є Божа благодать, яка відкриває перспективу людського життя і знаходиться у новому союзі, яка приходить через віру і послух. Божественна благодать здатна допомогти людям прийняти і виконувати моральні заповіді Нового Заповіту.

Моральні заповіді допомагають спастися людині. Спасіння подає нам Боже Слово, яке було записане стародавніми письменниками, що жили кілька тисячоліть тому, а потім апостолами, що жили 2000 років тому. Боротьба за збереження чистоти і суті Божого Слова проходила майже все перше тисячоліття. Церква захищала Його від спотворень й передавала наступним поколінням, як найбільшу коштовність, яку Бог благоволив вкласти в людську історію.

ІІІ). Торжество Правдивої віри Христової — це свято перемоги над іконоборством. Іконоборство – це вчення, яке заперечувало пошанування святих мощей та ікон. Ікона – це зображення Ісуса Христа, Богородиці, святих чи подій зі Святого Письма. Іван Дамаскин на VII всесвітньому соборі у 843 році розробив вчення на захист ікон. І тому Церква вшановує це свято у першу неділю Великого посту. Коли встановлювалося це свято, багато хто вже вірив, що ніколи більше не буде спроб перекрутити Слово Боже і затьмарити зміст Божих заповідей. Однак, ворог роду людського бентежить наші уми і спокушає та провокує людей на боротьбу зі Словом Божим, хитромудро перекручуючи Його зміст.

Людська історія сповнена боротьбою людей із самими собою, боротьбою зі своїми гріхами, боротьбою за чистоту слова Божого. І тому перший тиждень Великого посту дає нам відгомін цієї історії – боротьби з іконами. Адже в цих днях ми багато пережили: молитву, самовипробування, сповідь, покаяння. Сьогодні святкуємо торжество нашої віри і надіємося, що відмова від Бога, героїчне мучеництво, страшні спокуси, злочини, війни і найбільші досягнення завершаться торжеством віри.

І ні на одну мить не сумнівайтеся в цьому! Усе промине: біди, скорботи, конфлікти, спроби зруйнувати віру, відірвати людей від Бога, непослух. І на завершення історії життя людей буде торжество віри. Це торжество буде на початку входження Божого Царства у всі творіння і перетворення створеного світу за законом райського життя, того життя, яке через гріх втратили люди.

Висновки. Народ України зараз у важких обставинах: ціни ростуть, говорять про реформи, іде війна, люди гинуть, але так все не буде! Коли господар хату будує, тоді вся родина бідує і голодує. Помагаймо нашій Батьківщині перейти оцю тимчасову кризу, реформою своєї душі, поки не закріпиться наша держава. Отже, піст – це молитва, час добрих діл і пожертв для ближнього в ім`я Господа нашого Ісуса Христа.

Господь запрошує всіх людей обмежити їжу та іти за Ним, а Церква просить духовенство, всіх керівників, політиків і вірних стати перед над іконою “Страшного Суду” і роздумувати перед прийняттям відповідальних рішень і реформою свого життя.

Пресвята Богородице, Мати Божа Неустанної Помочі, допоможи нам змінитися, покаятися і шанувати ікони молитвою перед ними.

Нехай невеликий досвід духовного пошуку допоможе українському народові побачити немеркнуче сяйво Божого миру і закінчення війни між народами і людьми.

Нехай терплячий наш Спаситель помилує  українських воїнів і наших заробітчан заради свого безмежного милосердя. А на Вас щоб спочила: “Благодать Господа нашого Ісуса Христа” (Рм.16,20). Амінь.

+Василь Івасюк

Єпарх Коломийський

 

с.Стримба

25 лютого 2018 року Божого


Послання і проповіді