Освячення Престолу у каплиці святого Миколая у монастирі Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії УГКЦ у день

 Введення в храм Пресвятої Богородиці  

«Слава Богу, Честь Марії, Нам Мир»

 Вступ. В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа. Всечесні отці та преподобні сестри! Любі діти і дорослі! «Пречистий храм Спасів… днесь уводиться у дім Господній!» (Кондак свята).

І). Празник Введення в храм – це введення Діви Марії у святая святих.

Свідчення про цей празник прийшло до нас з усного Передання Церкви. Цариця Олена, мама імператора Константина, в IV столітті побудувала у Святій Землі храм в честь Введення Пресвятої Богородиці. Це означає, що задовго до IV століття свято Введення в храм Пресвятої Богородиці вже усвідомлювалось як важлива історична подія й особливе церковне свято. З однієї сторони, ця подія пов’язана зі життям звичайних людей, а з іншої – із Божою присутністю у їхньому житті.

В Йоакима і Анни, батьків Пресвятої Діви, довго не було дітей. І коли народилася дівчинка, батьки прийняли її як милість Божу. Виконуючи дану Богові обітницю, вони вирішили посвятити дочку на служіння при Єрусалимському храмі. Коли наблизився час, тобто, коли Марії виповнилось три роки, батьки привели Її до храму, дотримуючись традиції та даної обітниці.

Йоаким і Анна ще не знають, яку велику роль та місію виконає їхня Дочка. Вони не знають про Її велике призначення, але виконують свою обіцянку перед Богом. Коли Йоаким та Анна привели трирічну дитинку до Божого Храму, то вони помічають певні незвичні на людський розсуд знамення.

Першим таким знаменням було те, що їхній трьохлітній дівчинці потрібно було пройти п’ятнадцять високих кам’яних сходинок до порогу храму. І вона це зробила без сторонньої допомоги. Другим знаменням було те, що при дверях храму невідому дівчинку зустрічає первосвященник, котрий є  главою старозавітної Церкви і духовним лідером народу. Третім знаменням  було те, що Він вводить Її у Святеє Святих, куди сам мав право заходити тільки один-єдиний раз у році. Там знаходився кивот Завіту, в якому зберігалися: скрижалі закону Мойсея; посудина з манною, яку євреї споживали в пустелі після виходу з Єгипту; розцвілий жезл Аарона, брата Мойсея. Тут знаходилися три святині старозавітної Церкви, котрі нагадували про важливі події народу. Первосвященик сюди вводить Діву Марію.

Всі ці події мають три важливі етапи і за кожним із них стоять люди. Перший – це посвячення родичами Діви Марії Богові. Родичі першими мають право приймають рішення щодо майбутньої долі дітей. Вони вирішують посвятити дитину на службу Богові. Другий – первосвященик, наставник народу, вводить дитину у святая святих. У житті людини відіграє дуже велику роль наставник так, як і батьки. Третій – сама Діва Марія, і ніхто інший, приймає рішення підніматися п’ятнадцятьма сходинами до храму. Дитині важко було підніматися сходинами, але це була Її воля, жертва.

Приклад. «Батьки – приклад для дитини»: повчальна розповідь для кожного.

Батько взяв сім’ю і поїхали відпочивати за місто у вихідний день. Увечері поверталися додому. На вулиці літо, спека. Семирічний син смакував морозиво. Опісля відкрив вікно і викинув обгортку з машини у вікно. Тато швиденько припаркував на узбіччі машину, вийшов, відкрив багажник і взяв два пакети для сміття. Попросив сина вийти і назбирати цілий пакет сміття, бо інакше далі не поїдемо і більше смаколиків він не буде їсти. Син переборовши свою гординю, взяв пакет і пішов збирати сміття, а батько взяв інший пакет і пішов поруч.

За неповних півгодини два пакети були наповнені сміттям і маленька ділянка дороги була очищена також від слідів життєдіяльності інших людей. Далі пояснив батько синові чому він пішов також збирати сміття. Україна – наша Батьківщина, а Батьківщину треба любити. Син запитав чому тато пішов збирати сміття. Те що ти викинув у вікно – це помилка моя у твоєму вихованні, тому я, як батько, також мусів нести покарання. Скоро синові буде 13 років і він вчить двох маленьких сестричок не смітити.

ІІ). Освячення Престолу у каплиці святого Миколая у монастирі Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії УГКЦ.

Монастирська каплиця – це малий Божий дім, котрий своєю благодаттю зупиняє божевілля і повертає людей на дорогу до Неба. Приходячи сюди, ми відкидаємо від себе повсякденну метушню та суєту. Тут ми з’єднуємося із Ісусом Христом, приймаючи Пречисте Тіло та Животворящу Кров Господню. Ось чому храм Господній має таке велике значення для кожного християнина.

Історично храм поділяється на притвор, храм вірних і святилище. Нині наша мова буде йти про освячений престіл у святилищі. Святилище або «святая святих» – це головна частина храму, в якій служиться Літургія і перебуває Пресвята Євхаристія.

2.1). Головна частина храму називається «святая святих» або «святилище».

Посередині святилища розміщується Престіл або свята Трапеза. Престіл – це чотирикутний і рівнобічний стіл, який стоїть на середині святилища й на ньому відправляється Божественна Літургія. Святу трапезу посвячує Архієрей, закладаючи мощі і помазуючи святим миром. На середині святої Трапези знаходиться лляний або шовковий платок, котрий називається антимінсом. Відразу за антимінсом на Престолі знаходиться ковчег у формі малого храму, який називається кивотом.

На святій Трапезі побіч Євангелія стоїть хрест – знаряддя страшної смерті Христа. За престолом стоїть семисвічник і хрест, а по його боках – дві рипіди, що пригадують присутність Святого Духа. За престолом є місце для єпископа – «горне сідалище», яке символізує Небесний Престол.

2.2). Престіл і Небесний Хліб.

Престіл – це місце, на яке приходить воскреслий Ісуса Христос з Неба. Священик словами: «Беріть, їжте: це моє тіло» (Мт. 26:26), що за вас ламається на відпущення гріхів, запрошує Ісуса Христа до храму. Хліб і вино в чаші таким чином перетворюються у правдиве тіло і кров воскреслого Христа. Тому священик виголошує: «Зі страхом Божим і вірою приступіть».

Таємничим чином, перетворивши хліб і вино на Своє тіло і Свою кров під час Таємної Вечері, Христос дав Своїм учням «передчуття» майбутнього Царства Божого. Іншими словами, Пресвята Євхаристія об’єднує Церкву Христову в одне тіло. Бог Отець, Син Божий і Святий Дух об’єднані у Пресвятій Трійці. Натомість, люди не є об’єднані з Богом, бо не мають такої благодаті. Тому Син Божий воплотився, прийняв нашу людську природу і став Богочоловіком. В історії ми Його називаємо Ісусом Христом, Котрий не перестав бути Богом. Ісус, даючи нам Своє тіло і Свою кров в Євхаристії, стає кормом для душі й абсолютно та буквально єднається з людьми. Його воскресле тіло зробило нас «учасниками Божої істоти» (ІІ Пт. 1:4) і відкрило «вхід у вічне Царство…» (ІІ Пт.1:11).

Хто живе Євхаристією, той уже тут, на землі, живе життям вічним. У книзі «Життя Святих» є чимало прикладів святих, котрі вже тут, на землі, могли жити тільки однією Євхаристією, коли Святе Причастя підтримувало їх не тільки духовні сили, але й фізичні.

2.3). «Хліб наш насущний дай нам сьогодні…».

У молитві «Отче наш» Господь вчив Своїх учнів й апостолів просити про хліб насущний. Цей хліб є таким же важливим, як і Царство Боже, про яке нам слід молитися і якого нам потрібно шукати, а все інше «додасться вам» (Лк. 12:31), – як обіцяє нам Господь. Хліб і Вічність зіставлені в цій молитві і рівнозначно важливі для людини. Хліб названий нашим Богом «насущним», тобто життєво необхідним для існування, без якого саме це існування безглузде і неможливе. І це притому, що ми якось здавна звикли думати, що людина їсть для того, щоб жити, а не живе для того, щоб їсти. Іншими словами, хліб, навіть і насущний, не мета життя, а лишень спосіб його підтримки. Мимоволі виникає питання: чи про хлібний коровай говорить Господь чи Він має на увазі щось інше? Те, без чого неможливо жити й саме життя не має сенсу, чи те, що зводиться до тілесної їжі? І чи це той самий «хліб», про який на початку людської історії Бог говорив, що діставатися він буде Адаму, що згрішив, «у поті чола» його?

Звичайно, цього не може бути хоч би тому, що Сам Спаситель сказав: «Горе вам, ситі нині, бо будете голодувати» (Лк. 6:25), тобто скільки не їси хліба, здобутого потом і кров’ю, він ніколи не наситить тебе назавжди. Рано чи пізно, не залежно скільки і якого ти хліба спожив, ти все рівно відчуєш голод. Бо пшениця, перетерта жорнами в борошно, може дати людині тільки тимчасове насичення. І дивне було б жертовне Втілення Сина Божого тільки для того, щоб слуги Його «мали надлишок хліба» (див. Лк. 15:17).

Ні! Син Божий став Сином Людським не для того, щоб розв’язати продовольчу проблему, а для того, щоб і багатий, і жебрак, і хто насичений хлібом, і хто наповнює утробу стручками (див. Лк. 15:16) «мали життя, і надто мали» (Ів. 10:10). Тому і каже Він Своїм учням: «Істинно, істинно кажу вам: не Мойсей дав вам хліб з неба, але Отець Мій дає вам істинний хліб з небес. Бо хліб Божий є той, який сходить з небес і дає життя світові…Я є хліб життя; хто приходить до Мене, не відчуватиме голоду, і хто вірує в Мене, ніколи не матиме спраги» (Ів. 6:32,33,35). Недаремно Син Людський, Який зголоднів у пустелі, відкинув сатанинські спокуси і відмовився зробити чудо, «щоб каміння це хлібами стало» (Мт. 4:3). Чому ж Він, знехтувавши дивом на вершині гори Спокус, а все-таки помножив хліби на березі Галилейського озера? Чи тільки для того, щоб голодні наситилися?

Не для того, щоб скуштувати дивовижної їжі, не для того, щоб стати свідками множення хлібів і риб, люди залишили свої домівки, кинули свої невідкладні справи і попрямували за Спасителем. Вони пішли за Ним, щоб чути Його Слово, щоб слухати Його Вчення. Вони і не чекали чудес, вони не шукали їх. Вони були просто вірні Слову, Яке покликало їх. Вони, насправді, шукали Царство Небесне, вони просто слухали свого Бога, абсолютно не піклуючись про хліб тілесний. Тому і одарив їх Господь хлібом «сьогодні» (Мт. 6:11), бо вони залишили повсякденні турботи в ім’я Хліба, «який зійшов з небес» (Ів. 6:41). І тоді абсолютно зрозуміло, чому наші нескінченні і виснажливі зусилля з обробітку даної нам землі не вінчаються благословенним успіхом, чому природні стихії наполегливо руйнують плоди наших трудів, чому їх палить сонце, губить дощ, а переломлений нашими руками хліб не може наситити всіх голодних. Це відбувається, бо скільки не слухаємо, а все ніяк не можемо почути давніх Христових слів: «Всякий, хто залишить дім, або братів, або сестер, або батька, або матір, або жінку, або дітей, або землі заради імені Мого, одержить у стократ і успадкує життя вічне» (Мт. 19:29). Храм Введення й освячений Престіл вчать нас любити Бога, Україну і самих себе.

Висновки. Храм – це дім Божий. У святилищі на Престолі знаходиться кивот і там захована Євхаристія – хліб Небесний. Бажаю нам всім успішно пережити цей різдвяний піст у покаянні та молитві, приготовляючи своє серце до народження в ньому Правдивого Бога.

Пресвята Богородице, Мати Божа Неустанної Помочі, прославлена в Коломийській іконі «Це Мати твоя», допоможи нам покаятися та підтримати убогих й усіх тих, хто потребує помочі, підтримки і розради.

Господи, що перебуваєш в кивоті на освяченому Престолі, зглянься на людей, котрі покірно схилили перед Тобою голови і коліна та врятуй Україну Своїм милосердям від голоду завтра. «Слава Богу, Честь Марії, Нам Мир».

Благословення Господнє на вас. Амінь.

+Василь Івасюк

Правлячий Архиєрей

Коломийської єпархії.

м. Надвірна

04.12.2021 р.