«Прости нам довги наші,

як і ми прощаємо довжникам нашим»

(Мт.6:12).

Вступ. Дорогі у Христі! Сьогодні у нас Сиропусна неділя або як ми звикли її називати, Неділя прощення. У цей тривожний військовий час, коли на нашу землю прийшла війна, ми по-особливому хочемо провести цей піст. Якраз Неділя прощення є введенням до Чотиридесятниці.

І). Сиропусна неділя – це остання неділя перед Великим постом.

Термін «пуст» означає прощання з чимось. Сьогодні усі християни в неділю ще споживають сир та молочні продукти, а вже з понеділка «відпускають», тобто не вживають ані м’ясні, ані молочні продукти аж до Пасхи. Варто звернути увагу на те, що людина складається із душі та тіла, тому піст має бути як для душі, так і для тіла. Бо, якщо ми будемо тільки відмовлятися від певного роду їжі та не будемо молитися, тоді для нас це буде лиш дієтою. Наприклад, якщо людина не споживатиме м’яса, молочних продуктів, а сваритиметься зі своїми ближніми, то такий подвиг посту не буде справжнім і не принесе жодного плоду та користі.

1.1). Євангеліє від Матея описує жахливу картину Страшного суду Божого над людьми.

Тепер в часі війни в Україні завойовники чинять суд над мирним нашим народом. Хоча у час Страшного суду Господь розділить людей на дві категорії – овець і козлів. Вівці – це праведні і розкаяні люди. Козли – це люди вбивці, розпусники, злодії, хабарники, корупціонери і т.д. Завдання Великого посту – допомогти цим грішникам простити ближнім провини і самим покаятися, отримати прощення через відпущення гріхів та перейти від категорії козлів до Божої спільноти овець. Сьогодні Євангеліє якраз і говорить про значення та вміння прощати людям.

Адам і Єва перебуваючи в Раю належали до смиренних й улюблених овець стада Божого. Послухавши намови змія та з’ївши заборонене яблуко, вони стали грішниками. Господь прагнув почути від них слова покаяння, натомість почув звинувачення один одного. І тому Адам, Єва і змій стали вигнані ангелом світла з Раю, негайно перейшовши в стадо козлів. Ось такими їх прийняла земля, що родила колючки і терня, а люди почали терпіти, важко працювати. Потім ми бачимо, що Каїн вбиває свого рідного брата Авеля.

ІІ). Перше завдання Великого посту.

Неділя прощення – це час змінити наше мислення, почуття і думки. Отець Небесний прощає провини наші і тому ми також повинні прощати нашим винуватцям. Скільки разів? Сім разів чи сімдесят сім разів? Завжди прощати!

Бо прощення – це подати ближньому руку, піти назустріч іншому, пробачити третьому. Якщо ми не подаємо руки і не простимо, тоді у нас немає любові. Хтось каже, що не прощу тобі аж до самої смерті. В такому випадку, ми не допускаємо прихід Божої любові до нашого серця. Коли ми не прощаємо, існує для нас небезпека духовної смерті. Тому Церква закликає прощати, бо так можемо повернутися до життя вічного у Небесному Царстві. Тому Ісус Христос каже: «Коли ви прощатимете людям провини їхні, то й Отець ваш небесний простить вам» (Мт.6:14). Перше велике завдання Великого посту – це навчити людей прощати так, щоб ми могли простити всім винуватцям нашим.

Людина має прощати всім тим, хто причинив їй якусь кривду, щось наговорив чи зло зробив. Прощаючи ближньому, ми робимо добро для себе, бо викидаємо злобну отруту зі свого серця та уникаємо покарання. Апостол Павло каже: «благословляйте, не проклинайте» (Рим.12:14). Людям, котрі прагнуть нам зашкодити чи вчинити зло, ми маємо прощати й відповідати добром. Відповідаючи своєму ворогу добром, ми перетворюємо зло на добро і стаємо щасливими дітьми Божими. Апостол Павло каже: «Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром» (Рим.12:21). Ось так через прощення ми повертаємо собі Синівство Боже.

Вкінці Божественної Літургії буде обряд прощення, тому так важливо вчинити його не тільки формально і зовнішньо, але зробити це в глибині душі. Кожний мусить прощати. Прощати – це дуже велика наука і випробування, бо «стара» людина постійно кричить всередині нас – не простити, не поступитися, не зробити жодного кроку назустріч і помститися. Однак ми, християни, маємо чинити по-іншому. Перша велика зміна нашого мислення хай будуть слова: «Господи, помилуй мене. Брате, сестро прости і вибач мені. Я постараюся виправити всю шкоду». Ось в цьому полягає завдання посту.

ІІІ). Приклад посту і Христові спокуси під час нього.

Ісус Христос Сам особисто постив сорок днів і сорок ночей. Тому Він перестерігає, що піст треба показати тільки «Отцеві твоєму» (Мт.6:18) таємно, щоби змінити свої думки і мислення. Ісус Христос постить, щоби могти боротися і перемогти диявола.

Після хрещення в Йордані Ісус Христос пішов у пустелю для того, щоб там, усамітнившись, молитвою і постом приготуватися до виконання Своєї великої місії, для якої Він і прийшов на землю. Сорок днів і ночей Він був у дикій пустелі, з тваринами, не вживаючи жодної їжі.

Там до Христа приступив диявол і намагався підступними запитаннями і лестощами спокусити Його на гріх так, як він поступає з кожною людиною.

Диявол сказав зголоднілому Ісусові Христу: «Коли ти Син Божий, звели, щоб це каміння та й стало хлібом» (Мт.4:3). Спаситель сказав у відповідь: «Написано: Чоловік житиме не самим хлібом, а кожним словом, що виходить з уст Божих» (Мт.4:4; Втор. 8:3).

Тоді диявол узяв Ісуса Христа в Єрусалим, поставив Його на крилі храму і сказав: «Коли Ти Син Божий, кинься додолу, написано бо: “Він ангелам своїм велітиме про тебе, і вони візьмуть тебе на руки, щоб ти своєю ногою часом не спотикнувсь об камінь» (Мт.4:5-6).

Ісус Христос сказав йому: «Написано також: не будеш спокушати Господа, Бога твого», – тобто там, де це не потрібно, не вимагай і не чекай чудес (Мт.4:7; Втор. 6;16).

Після цього диявол узяв Ісуса на дуже високу гору і там показав Йому всі царства світу, їх блиск і славу, і сказав: «Оце все дам тобі, як упадеш ниць і мені поклонишся» (Мт.4:9). Тоді Ісус Христос сказав йому:«Геть, сатано! Написано бо: Господу Богу твоєму поклонишся і Йому єдиному будеш служити» (Мт.4:10; Втор. 6:13). Тоді посоромлений диявол відступив від Ісуса Христа, і одразу ж ангели Божі з`явились і стали служити Христові.

Спаситель перемагає усі спокуси від диявола, показуючи цим, як можна визволитися від влади Сатани, не даючи йому жодних поступок. За прикладом Христового посту, Церква встановила 40-денний піст, який називається Великим і починається за сім тижнів до свята Пасхи – світлого Христового Воскресіння, а також встановлено й інші пости. Піст допомагає людині очистити себе від гріховних вподобань та допомагає більше пам`ятати про Бога і бути ближче до Нього.

Ось так Ісус змінює наше мислення, не роблячи жодного чуда для самого себе! Однак згодом, коли Христос побачив зголоднілий народ, котрий мав тільки п’ять хлібів і дві риби, Він творить чудо розмноження хлібів. Отже, бачимо чудо для інших, а не для себе. Ось це є зміна серця. Людина світу цього хоче більше мати для себе і нагромадити більше всякого добра для своїх дітей тому поклоняється золотому тельцеві. Піст даний для того, щоб ми покинули наше самолюбство та могли бачити потреби інших і поділитися нашим хлібом з потребуючими. Поділившись у скрутний час куснем хліба, ми робимо маленьке чудо.

Отже, постити означає стриматись, але цього ще замало. Треба відкрити своє серце, щоб побачити інших та послужити їм у їхніх потребах. Саме це і є постом, який подобається Господеві і веде нас до Божого царства. В сьогоднішні недільний день Божественна Літургія нас закликає до двох глибоких речей у часі Великого посту: вміти прощати і чутливо реагувати на потреби інших. Особливо в часі Великого посту, ми запрошені робити маленькі чуда, а саме: послухати когось, допомогти комусь, підтримати когось, відчути біду і потребу іншої людини. Ось таке завдання Євангеліє кладе для кожного з нас: єпископа, священика, мирянина та кожного урядовця.

Спішімо робити всі ці маленькі чуда, щоб пізніше бути здатними робити великі чуда; з маленького починається велике і треба рости також в духовному житті. Потрібно померти для себе, для свого самолюбства, щоб інші могли жити і на вимогу Господа бути готовими також віддати життя за інших.

ІV). Війна у світлі Христової віри та Святого Письма.

Жахлива війна нахабно втрутилася в життя українського народу. Ми бачили звірства і нелюдяність тих, хто нас убиває. Вони на танки садять дітей і жінок, прикриваючись ними як живим щитом, щоб ще глибше увійти в серце України та принести смерть і повне розорення. Люди цілими селами виходили, щоб своїми грудьми закрити дорогу танкам, які наступають на Україну. Але ми стоїмо в молитві за наше військо, за нашу батьківщину, за наш багатостраждальний український народ і з Богом переможемо.

Хоча у Старому Завіті Бог дав заповідь не вбивати (пор.Вих. 20:13), проте Бог також дав повчання про те, як вести війну та перемагати ворогів (пор. Вих. 21:22). У християнстві починаючи з апостольських часів, військове служіння використовувалося як метафора тієї духовної боротьби, яку повинен провадити кожен християнин. Апостол Павло писав: «Отже, (…) понад усе вiзьмiть щит вiри, яким зможете погасити всi розпеченi стрiли лукавого; i шолом спасiння вiзьмiть, i меч духовний, що є Слово Боже» (Еф. 6:14-17).

Мир в Новому Завіті розглядається як дар Божої любові. Він прирівнюється до спасіння. В історії продовжують царювати скорботи, але у Христі віруючі мають мир (Ів. 14:27; 16:33). Мир в Новому Завіті є нормальним благодатним станом людської душі, звільненої від рабства гріха. Саме про це говорять побажання «благодаті та миру» на початку послань святого апостола Павла. Цей мир – дар Святого Духа (пор. Рим. 15:13). «Бог не безладу, а миру» (І Кор. 14:33).

Новий Завіт не містить прямих вказівок християнам про участь у війні, але має свідоцтва про благочестивих воїнів (Мт. 8. 5-13), зокрема про сотника Корнилія, першого хрещеного язичника (Дії 10 глава); про хрещення воїнів Іваном Хрестителем, яких пророк наставляє нікого не ображати, не обмовляти і задовольнятися своєю платнею (Лк.3:14). Визнаючи війну злом, Церква не забороняє своїм дітям брати участь в бойових діях, якщо мова йде про захист ближніх і відновлення справедливості. Тоді війна вважається вимушеним засобом. Однак і в цьому випадку ап. Павло каже: «Не будь переможений злом, але перемагай зло добром» (Рим 12. 21).

Провина за людські страждання, заподіяні війною, лягає насамперед на тих, хто її розв’язав або не зміг запобігти: на правителів, політиків, дипломатів, керівників різних рангів, але не на воїнів, котрі виконують свій обов’язок за наказом державної влади. Воїни захищаючи свою Батьківщину, роблять подвиг жертовної любові. Християнин має бути добрим воїном Ісуса Христа.

Ісус Христос говорив «Хто вдарить тебе в праву щоку, оберни до нього й другу» (Мт.5:39), хоча коли Його вдарили в обличчя на суді в первосвященика Каяфи (пор.Ів.18:22), не підставляє другу щоку, а словесно захищається: «Якщо я зле сказав, доведи, якщо воно погано. А якщо добре, то за віщо б’єш мене?» (Ів. 18:23).

Слова Ісуса Христа: «Всі бо, що за меч беруться, від меча загинуть» (Мт. 26:52) стосуються в першу чергу агресорів і тиранів, тобто тих, котрі ведуть загарбницьку війну. Вимога Ісуса Христа: «Любіть ворогів ваших» (Мт. 5:44) не виключає потреби збройного захисту від них, а також вимагає не перевищувати межі необхідної оборони і гуманно ставитися до військовополонених, поранених та цивільного населення.

Армія і люди, котрі стоять на колінах перед Богом, ніколи не будуть стояти на колінах перед ворогом. Українці! Не гнівіть Бога поганими словами, бо Він береже і благословляє наших воїнів! Тільки Божа сила нас врятує і ніколи не надійтеся на синів людських, бо в них немає правди! Моліться! Перемогу нам принесе віра у Бога і любов до рідної землі, котру захищаємо, але не матюки на біг-бордах міста. Матюки на біг-бордах міста – це паролі темних сил, імена та слава бісів! Люди! Досить славити бісів! Прославляйте ім’я Ісуса Христа та просіть прощення за свої провини! Тільки іменем Ісуса переможемо зло!

Висновки. Початок навернення – це наше усвідомлення признати свої помилки у Сповіді. Розпочинаємо цей піст з молитвою, випрошуючи Господа миру та благословення для наших воїнів, які мужньо віддають своє життя цій несправедливій та жорстокій війні на українській землі. Церква духовно надихає наш народ. Тому Святіший Отець Папа Франциск проголосив дні 26 січня і 02 березня днями молитви і солідарності за нашу державу. Завдання духовенства повести Церкву дорогою прощення, служіння і покаяння.

Пресвята Богородице, Мати Божа Неустанної Помочі, прославлена в Коломийській іконі «Це Мати твоя» візьми наших воїнів, волонтерів і всіх людей доброї волі під свій спасаючий омофор.

Господи, з освяченого Престолу у Пресвятій Євхаристії, зглянься на прохання народу України, котрий у терпінні покірно схилив перед Тобою голови і коліна та врятуй нашу Батьківщину Своїм милосердям.

Благословення Господнє на вас. Амінь.

+Василь Івасюк

Правлячий Архиєрей

Коломийської єпархії.

м. Коломия.

06.03.2022 р.Б