Проповідь на празник верховних апостолів Петра і Павла

Храмовий празник верховних апостолів Петра і Павла
у Дорі урочище Товстий Діл.

Вступ. Во ім’я Отця і Сина, і Святого Духа! Апостоли Павло й Петро – стовпи Церкви й великі світила, котрі щоденно просвічують людей Господнім Словом та розливають проміння Божої благодаті в усі кінці всесвіту.

І). Храмовий празник верховних апостолів Петра і Павла.

Слово «апостол» з грецької перекладається як «посланець». Всі ми послані Богом в цей світ, щоб осягнути вічну правду і істину та свідчити про неї своїм життям, тобто жити згідно Божих заповідей та Божого закону любові. Апостол Петро – взірець правдивої віри. Апостол Павло – великий проповідник правди і слава Церкви. Ці дві різні людини проповідували одну ту ж саму науку.

Найперше, вони навчали, що Ісус Христос – це Бог і Спаситель. «І немає ні в кому іншому спасіння» (Ді. 4:12), – так сміливо заявив апостол Петро. Натомість суд синедріону виніс рішення: «ми заборонимо їм під загрозою не говорити більш» про це ім’я нікому з людей (Ді.4:17). Апостол Павло каже: «Бог його вивищив і дав йому ім’я, що понад усяке ім’я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі й під землею» (Флп.2:9-10).

По-друге, вони проповідували Воскресіння Христове. «його Бог воскресив порвавши пута смерти» (Ді.2:24).

По-третє, апостол Павло проповідує в Афінах, що Бог призначив день, в якому буде судити світ. Апостоли переконують всіх людей прийняти віру у воскреслого Христа, тобто стати християнами. І далі вони навчають, що християнин повинен пройти через період страждань, котрі беруть початок від людського гріха. І за цим випробовуванням Господь переможе гріх і створить Нові небо і землю, на яких буде мешкати тільки правда.

Апостол Петро навчає: «за останніх днів прийдуть із насмішками глузливці, які житимуть у своїх похотях і говоритимуть «Де той обіцяний його прихід?» Відколи батьки поснули, все перебуває так, як було на початку сотворення» (ІІ Петр. 3:3-4). Господь довготерпеливий і хоче, щоби всі покаялися, тому що «День же Господній прийде, як злодій; і тоді небо з шумом перейде, первні, розпалені, розтопляться, і земля з ділами, що на ній, розпадеться» (ІІ Петр.3:10).

Апостол Павло у ще більших деталях описує помноження гріха. Він до свого учня Тимофія пише «Знай, що за останніх днів настануть скрутні часи, бо люди будуть самолюби, грошолюби, зарозумілі, горді, наклепники, батькам непокірні, невдячні, безбожні, без любови, непримирливі, осудливі, розбещені, жорстокі, недобролюбні, зрадники, нахабні, бундючні, більше розкошолюбні, ніж боголюбні, – мають бо сповид побожности, сили ж її зреклися. І тих цурайся!» (ІІ Тим. 3:1-5). Ця тайна беззаконня вже діє. Цьому процесу наростання зла у світі успішно протидіють люди молитви і ті, котрі нині чинять добро.

ІІ). «Ви пізнаєте їх за плодами їхніми» (Мт.7:16).

Щоденно зустрічаємо людей, з котрими живемо, спілкуємося, працюємо, котрих любимо і ненавидимо. Хто є людина? Цікавість до інших людей є властива кожному з нас. Однак ми не можемо проникнути в серце інших. Людина може відкрити себе перед очима оточуючих. Про людину говорять її слова продумані і непродумані; про неї свідчать відповідність і невідповідність слів з її діями. Про внутрішнє життя розповідає оточення з яким спілкується. Недаремно прислів’я каже: «Скажи мені хто твій товариш, а я скажу хто ти». Спостерігаючи за поведінкою знайомих, друзів робимо висновок, що це за люди і як вони відносяться до Бога.

Тайна Хрещення робить людину християнином і перемінює духовно. Бути християнином – це значить бути тісно зв’язаним з Богом через Ісуса Христа. Великий привілей бути християнином й одночасно поширювати Євангеліє посеред інших людей. Християнин зобов’язаний міцно вірити в Христа, любити Бога більше за себе, а всіх людей так, як самого себе. Тому він повинен бути готовим віддати голодним хліб, голих одягнути, хворих відвідати, ворогів любити і благословляти. Живучи так, ми стягуємо на себе Божу благодать і будемо в стані перейти обмежені рамки впалої людської природи.

Перед нами верховні апостоли, які своїм життям вчать нас: якщо згрішив – то покайся, якщо потерпів падіння – то вставай, виявив слабкодухість – зміцнюйся надією на Бога, віруй в Нього, люби Його. І такий шлях праведного життя у Господі нашому Ісусі Христі і приведе нас до наслідування життя вічного.

Бути християнином – значить скинути з себе грішну людину, самолюбця, егоїста, для котрого власне «я» є законом і богом. Християнин – це нова людина, котра перемогла свою гординю, а любов і жертовність займають перше місце по відношенні до Бога і ближнього. Іван Хреститель є тим голосом вопіющого в пустині, котрий закликає любити Бога і ближнього. Наглядним прикладом може бути наука верховних апостолів про відношення чоловіка і жінки у подружжі.

ІІІ). Відношення чоловіка і жінки у християнському подружжі.

Святе Письмо дає актуальні поради чоловікові і жінці, щоб їхнє життя було щасливим в теперішній час.

1). Апостол Павло говорить: «Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву, і віддав за неї життя» (Еф.5:25). Слід пам’ятати, що любов Христа до Церкви − нескінченна і безперервна. Її не може зупинити нічого і це є прекрасним прикладом любові чоловіка до дружини.

2). «Чоловіки повинні любити своїх жінок, як свої тіла» − стверджує апостол Павло (Еф.5:28-33). Ця друга порада стосується необхідності піклуватися про потреби і благополуччя дружини. Святе Письмо закликає до участі в труднощах і хворобах, а також в радості, щасті й доброму здоров’ї. Духовні, фізичні, емоційні та економічні потреби дружини повинні заслуговувати найбільшої уваги чоловіка.

3). Апостол Петро, у свою чергу нагадує, що жінки належать до «слабкої статі» і тому вимагають особливої підтримки (І Пт.3:7). Поважаючи слабкість дружини, необхідно допомагати їй всіма силами − показувати цим свою любов. Необхідно молитися і просити у Бога про благодать бачити потреби власної дружини.

4). «Чоловіки, любіть дружин і не будьте суворими до них» (Кол.3:19). Якщо жінки помиляються, буває складно утриматися від підвищеного тону. Біблія закликає до добродушного і шанобливого ставлення, закликає пам’ятати, що дружина − це цінний дар Божий.

5). «Нехай у всіх буде в пошані шлюб і співжиття непорочним» (Євр.13:4). Ісус говорив: «Кожен, хто з пожадливістю дивиться на жінку, вже вчинив з нею перелюб в серці своєму». Необхідно зберігати своє подружжя чистим, дисциплінуючи власні очі і серце, щоб залишитися вірними один одному.

6). Книга Соломона каже: «Для чого, сину мій, захоплюватися чужою і пригортати груди чужинки?» (Притчі 5:20). Захоплення іншими жінками зменшує увагу до власної дружини, яка буде відчувати себе менш оціненою. Якщо ж чоловік просить у Бога про благодать захоплення тільки власною дружиною − вона буде відчувати себе справжньою королевою, а любов у шлюбі буде зміцнюватися.

7). Нагадувати дружині про її унікальність і особливість закликає та ж книга Притч Соломона: «Встають діти і оголошують її щасливою, а чоловік хвалить її: багато було жінок благих, але ти перевершила їх усіх» (Притчі 31:28). Необхідно говорити дружині, що вона краща за всіх інших жінок на землі. При цьому не обмежуватися тільки оцінкою фізичної краси, але цінувати дружину як особистість.

8). «Хто знайшов добру дружину, знайшов той добро, і милість отримав від Господа», − стверджує книга Соломона (Притч 18:22). Адам був один і це не було добре, тому Бог дав йому дружину. Супутниця життя − це благословення, ласка, що походить від Бога. Необхідно щодня дякувати за неї Господу.

9). «Тому покине чоловік батька й матір, і пристане до своєї жінки, і будуть двоє одна плоть» (Мт.19:5). Треба радіти подружжю. Поспішати додому, коли повертаємося з роботи. Думати про дружину протягом дня, дзвонити їй. Вчитися жити у згоди в шлюбі. Присвячувати час на розмови і ділитися щоденними проблемами та радощами. Проявляти справжній інтерес, уважно слухати. Бути по-справжньому одним тілом і думкою.

10). Апостол Петро закликає цінувати дружину, щоб «майбутнім спадкоємцям благодаті життя, не ставити перепон» (Пт.1 Петр. 3:7). У таїнстві шлюбу чоловік і жінка отримали одну і ту ж благодать. Необхідно дбати про неї і допомагати їй зростати через спільну участь у Євхаристії, молитві. Таким чином будувати власний шлюб на благодаті Ісуса і за допомогою Діви Марії. Святе Письмо і наука апостолів є дуже конкретними і простими та пройняті глибокою мудрістю, нерозривними. Отже, люди бережіть свої подружжя нерозривними.

Голос апостола Петра – святого Папи Івана Павла ІІ звучить в обороні збереження подружжя і це принесе велику користь Україні.

ІV). Голос Папи Івана Павла ІІ є голосом святого дзвону на всю Україну.

У червні 2021 року у Львові відзначили 20 років візиту в Україну Святого Папи Івана Павла ІІ. Його приїзд в Україну тривав з 23 по 27 червня 2001 року. Важливо підкреслити, що Папа Іван Павло ІІ на всіх своїх виступах в Україні говорив лише українською мовою, для нього це було принциповим.

Доречно згадати, що Київ двадцять років тому і нинішній Київ у плані присутності УГКЦ та щодо української мови, дуже відрізняється. Політична ситуація в Україні у 2001 році була дуже непростою: вбивство Георгія Гонгадзе, «Кучмагейт», скандал з «кольчугами» тощо – і, відповідно, невмолимо насувалася загроза міжнародної ізоляції України. Труднощів було багато – і політичних, і суспільних, і релігійних. Зокрема, був потужний спротив православних Московського патріархату, які вважали Київ «своєю територією». Однак, українська влада на той момент була зацікавлена у візиті Папи з політичних мотивів.

Політики були далекі від справжньої значимості цього візиту Папи в Україну, але розраховували на щось позитивне для України, щоб у такий спосіб полегшити складну політичну ситуацію. Тому і стояли стійко: Папа в Україну приїде. Однак, це було повне нерозуміння значимості цього візиту в духовному плані. Вони казали: «Та, що ви переживаєте, ми вже не одного президента приймали, приймемо й Папу». І це ставлення потрібно було переламати, бо від цього залежало, чи вдасться цей візит зробити духовним, таким яким він і мав бути і яким хотів сам Іван Павло ІІ, тому що багато років хотів приїхати в Україну.

Майже все задумане вдалося виконати. В Києві, на українській землі, де на той час ще не було ні Патріаршого собору, ані осідку УГКЦ, відбулася зустріч Папи Івана Павла ІІ із греко-католиками на Аскольдовій могилі. Урочисте благословення храму і монастиря отців Василіян Папою Іваном Павлом ІІ відбулося на Львівській Площі, дня 25 червня.

У Києві, коли на початку візиту їхали з Борисполя, люди на вулицях зустрічали Папу, але їх було небагато. В їхніх очах була ніби якась невпевненість чи й острах. Наступного дня уже прийшло більше людей з квітами вітати Папу. Почалося відчувати якесь пожвавлення. А коли в понеділок Папа їхав молитися Літургію у спорткомплекс «Чайка», тоді людей просто прорвало – вони вітали, раділи, скандували… Ніби відбулося Зіслання Святого Духа.

Ці п’ять днів візиту Папи в Україну були днями євангелізації, катехизації й українізації. І все це дало плід. Папа показав нам ту силу Божу, яка стала всесвітнім дзвоном, про Божі правди і закони. У Львові на зустрічі з молоддю він сказав знамениті слова: «Дорогі молоді українці! Ви вийшли з неволі до свободи, стали на стежку, яка веде до свободи. Я вас питаю – чи хочете ви йти по цій дорозі?..». Зробив паузу і сказав: «Від вашої відповіді залежить доля Церкви і доля народу». І те, що сталося у 2014 році і відбувається до сьогодні – що цвіт нашого народу боронить Україну на Сході, пов’язуємо і з візитом Папи, із тим пожвавленням і відновлення духу віри, яке він приніс. І це дало свій плід і буде давати.

Одним з апостолів в Дорі був отець Ярослав Свищук. Він приїхав з Америки і збудував цей храм, пам’ятники, музей, озеро, пилорама, прекрасні будинки, монастир Андрея Первозванного у Товстому Долі та жіночий монастир близько Студійського монастиря. Його батьки переїхали із Зеленої ще до Другої світової війни та працювали вчителями у Дорі.

Отець Ярослав перевіз з Америки в Україну велику колекцію непересічної цінності образотворчого та прикладного мистецтва. Отець Ярослав довірив будівництво цілого комплексу місцевим людям. Кредом отця Ярослава було: «Знайдімо час для Бога». Його здобутки належать Церкві. Нині нам його треба підтримати і врятувати та розширити.

Висновки. Верховні апостоли Петро і Павло – це люди, які своїм життям вчать нас: якщо згрішив – то покайся, якщо потерпів падіння – то вставай, виявив слабкодухість – зміцнюйся надією на Бога, віруй в Нього, люби Його. І такий шлях праведного життя у Господі нашому Ісусі Христі і приведе нас до наслідування життя вічного. В цьому нехай нам допоможуть святі первоверховні апостоли.

Молімося, любімо один одного, працюймо на славу Божу. Будьмо уважні до свого спасіння, бо день Господній прийде як злодій і при голосі ангельської труби у будь-який час.

Молитвами святих апостолів Петра і Павла, Господи Ісусе Христе Боже наш, помилуй нас! Амінь.

Благословення Господнє на вас!

+Василь Івасюк

Правлячий Архиєрей

Коломийської єпархії.

12 липня 2021 року.

Дора, урочище Товстий Діл.

Зображення ілюстративне: falcoPixabay


Послання і проповіді