Проповідь на одинадцяту неділю по Зісланні Святого Духа

«Хай прийде твоє Царство» (Мт.6:10)

Вступ. Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа! Дорогі брати і сестри! Царство Небесне – це новий вид стосунків між Богом і людьми. Сьогоднішнє євангельське читання показує нам стосунки двох типів: стосунки між Богом і людиною та людини з людиною.

І). Особлива картина Царства Небесного.

Небесне Царство порівнюється до царя, котрий зводить рахунки зі своїми слугами. Один слуга мав доволі значний борг перед своїм царем. Цей борг був настільки великим, що він не зміг би виплатити його навіть упродовж цілого свого життя. Вихід був такий – жінку, дітей і все майно продати. Тоді слуга впав на коліна і просив помилувати їх. Сповнилися слова Євангеліє «Просіть і дасться вам» (Мт.7:7). Боржник отримав не відтермінування боргу, а цілковите прощення. Цар в очах боржника був в образі люблячого Батька, працювати на якого було одним блаженством.

І тут прийшло щось дуже страшне. Цей помилуваний слуга знайшов свого товариша, котрий винуватий був йому досить незначну суму і вкинув його до в’язниці до того часу поки не виплатить свій мізерний борг. Опісля розгніваний цар приказав вкинути помилуваного боржника до в’язниці, аж допоки не віддасть повністю свого великого боргу.

1.1). Місія Ісуса Христа – приводити людей до Царства Божого.

Наш Спаситель пояснює, що молитвою «Отче наш» треба просити «Хай прийде твоє Царство» (Мт.6:10). Людська мова не може передати Божі істини, бо людина не може збагнути їх самостійно. Саме тому в Своїй мові Христос часто використовував притчі – історії які були близькі та зрозумілі людям. Майже всі Христові проповіді та притчі прямо чи опосередковано відносились до Царства Небесного. Простим людям було дуже складно зрозуміти, що ж це таке. Так само, як ми не зможемо навчити немовля правилам дорожнього руху, коли воно ще не вміє говорити та нічого не розуміє. Подібно й люди, які зустріли в свій час Христа, не могли розуміти складної науки про істини Божі. Навіть апостоли не мали жодної освіти і були простими людьми свого часу.

І ось, коли Господь захотів розповісти їм про Царство Боже, Він змушений був вдаватися до простих аналогій. Ісус розповідав про закваску, бо хліб пекли всі, або принаймні знали, як його печуть. Він розповідав про гроші, тому, що гроші були, як в бідних, так і в багатих. Просто бідні прагнули їх десь взяти, а багаті – зберегти та примножити те, що вже мають.

ІІ). Ось так і ми з вами отримали від Господа все, але гріх зробив нас великими боржниками. Просимо прощення й отримуємо його. Господь прийняв нас у Свою сім’ю – Церкву Христову, котра допоможе нам перейти бурхливе море життя. Церква Христова – це безпечний корабель, котрий має все необхідне для захисту своїх гостей від водної стихії та має ресурс дійти до Царства Небесного. Керує Церквою Ісус Христос, паруса і весла – це Святі Таїнства, твердою основою є Заповіді Божі, головною з них є любов.

Збереження любові у своєму серці дає запевнення залишитися в лоні Церкви. Ісус у своїй прощальній промові сказав «Це моя заповідь, щоб ви любили один одного, як я вас полюбив!» (Ів.15:12). «вам заповідаю: щоб ви любили один одного» (Ів.15:17). Неможливо бути в Церкві і не перебувати в любові. Любов – це фундамент всієї Церкви.

Нещасний слуга в один момент загубив все: прощення Господнє, визволення від боргу, повернення волі собі, дружині і дітям. Ось до чого приводить не прощення. Так і ми можемо загубити все: прощення, отримане в тайні Сповіді, благодать, отриману у Причасті. Причиною такого занедбання може бути не виконання прохання з молитви «Отче наш» «Прости нам довги наші, як і ми прощаємо довжникам нашим» (Мт.6:12).

Нехай Господь нас боронить від такого моменту повсякчас. Тому заради власного спасіння, свого благополуччя і благополуччя ближніх прощаймо все від щирого серця боржникам нашим. Радіймо, що у нас є такі боржники. Прощаючи їхні борги, можемо доказати Господеві, яке важливе є Його прощення для нас. Радіймо, що Господь прощає нам велику кількість наших провин, бо ми можемо простити дуже мало. Радіймо ко коли молимося «Прости нам довги наші, як і ми прощаємо довжникам нашим» (Мт.6:12).

ІІІ). Що таке прощення?

Прощення відіграє дуже важливу роль у житті людини. Не навчившись прощати, нам дуже важко побудувати стосунки один з одним. Справа в тому, що в процесі нашої взаємодії з людьми постійно виникають обставини, коли хтось чинить з нами неправильно. Ці неправильні дії обов’язково є у всіх людей.

Хтось їх чинить від незрілості, неуважності, недосвідченості, абсолютно не маючи бажання завдати болю чи зробити нам якусь неприємність. Хтось – через обрàзу, в запалі почуттів, не маючи сили перемогти злобу. А чиїсь дії можуть бути заздалегідь спланованими для того, щоби спричинити нам зло.

Це життєва реальність, пов’язана з тим, що живемо у грішному світі. Навколо нас недосконалі і грішні люди, багато у чому такі ж, як і ми. Неправильні стосовно нас дії людей стають особливо важкими і болючими, коли ми намагаємося допомогти їх виправити.

Дуже часто подібна реакція людей виводить нас із себе. Порушується мир у серці. Наші відносини з ними, а часто і з іншими людьми, стають напруженими. Ми більше не спроможні намагатися допомагати комусь іншому, побоюючись, що реакція буде такою ж. З цієї ж причини, Ісус Христос спеціально підкреслює, що перш ніж почати допомагати іншим, нам слід бути готовими прощати.

Гіркота образи або бажання помсти постійно вносять руйнівну дію у стосунки людей. Слово «прощення» в Новому Завіті означає «відпустити, або перестати триматися за щось». Прощення пов’язане з певною позицією нашої душі, яка постає в результаті того, що ми вирішуємо проявити милість до того, хто образив нас.

Прощення означає, що ми у своєму серці не тримаємо зла або образи на того, хто завдав нам болю або незручності. Простити – означає не дозволити обрàзі і жодній формі злості визначати наше відношення до того, хто завдав нам болю. Ви продовжуєте бажати цій людині максимального добра, і робите все, що у ваших силах, щоб вона могла його досягнути.

Важливі характеристики, котрі допомагають нам краще розуміти прощення.

Прощення потрібне тоді, коли нам завдають незаслуженого болю. Тих, хто не робить нам зла, прощати не потрібно. Нам їх і так легко любити і сприймати. Прощати потрібно тим, хто якимось чином ускладнює наше життя. Інколи це може бути велике зло і великий біль. Йосип простив своїх братів, які зробили йому багато зла (пор.Бут. 50:20). Інколи це може бути щось незначне. Наприклад, вам не подобається поведінка людини. Її нестриманість, неповага, невдячність, неохайність формують у вас негативне відношення до неї. Здавалося б, це не велика справа, якщо людина не подякувала вам за зроблене добро. Але якщо у ваше серце пробралася гіркота, ця гіркота зробить вас нездатним допомогти цій людині навчитися вдячності, і, скоріше за все, серйозно ускладнить стосунки з нею. Єдиним способом, який дозволить мати стосунки з такими людьми, є прощення. Отож, прощення потрібне як у великих, так і в дрібних ситуаціях. Іншими словами, потрібно «відпустити того, хто нам винен».

Прощення залежить від того, хто прощає. Воно відбувається в душі того, хто прощає. «Отож, не залежить це ні від того, хто хоче, ні від того, хто біжить, але від Бога, що милує» (Рим.9:16).

Ми часто бачимо як хтось або щось перешкоджає прощенню. Нам здається, що ми могли би простити, якби нам не завадили обставини, якби люди були трошки кращими, якби вони перші зробили крок до нас…

Усвідомлення провини залежить від покаяння. Але наше прощення залежить лише від стану нашого серця. Це ми маємо «відпустити провину», перестати тримати її у своєму серці. Це ми можемо або продовжити триматися за провину того, хто завдав нам болю, прокручуючи її знову і знову у своїй свідомості, або ж відмовитися від цього.

Прощення – це свідома відмова від зла. Прощення не ґрунтується на почуттях. Прощення – це рішення волі. Це свідома відмова від того, щоб злитися на особу, яка ображає, відмова від того, щоб дозволити її провині порушити мир у вашому серці. Відмова згадувати і думати про це. Мова не йде про те, щоб відмовитися згадувати і думати про цю особу взагалі. Це відмова думати про завдану образу.

Багато людей кажуть: «Я не можу простити аж до смерті!». Це означає, що вони знаходяться в полоні емоцій, основою якої є жаль до себе, страх або гордість. Саме тому вони не хочуть відпустити провину ближньому. Часто до такого стану звикають, і навіть вважають його правильним, або ж єдино можливим. Людина постійно шукає виправдання непрощенності, замість того, щоб шукати можливості для прощення. Навчитися прощати можна через ь правильне мислення і потім прийняти рішення простити.

Коли ми прощаємо, то приймаємо свідоме рішення не думати і не говорити про те, що завдало нам болю і незручності.

Ми не говоримо про те, що, прийнявши рішення простити, відразу зможемо це зробити. Нам ще потрібно працювати, щоб перемогти негативні почуття. Все починається з того, що потрібно навчитися думати про прощення по-Євангельськи. Потім приймаємо вольове рішення про відпущення провини ближньому і вирішуємо не тримати на нього зла в серці. Наше мислення і рішення простити, витісняючи гіркоту образи, зроблять можливою зміну наших почуттів.

Прощення потрібне тому, хто прощає. Прощення приносить мир! Прощення звільняє від зла. Щоразу, коли не хочемо вигнати зло з серця, програємо. Кожного разу, коли знаходимо виправдання злу, замість того, щоб шукати можливості звільнитися від нього, приносимо собі величезну шкоду.

Зло руйнує наше життя. Воно наповнює нас гіркотою, позбавляючи миру і задоволення! Воно робить нас нещасними. Тому маємо бути особисто зацікавлені в тому, щоби прощати, визволяючись від гіркоти в серці.

Прощення робить нас здатними позитивно впливати на життя. Зло позбавляє нас здібності правильно поступати у складних ситуаціях. Не відпустивши провини зі свого серця, зберігаючи і виправдовуючи злобу, не маємо можливості позитивно впливати. Не можемо виправити того, хто поступає з нами неправильно. Більше того, наші образа і гіркота обов’язково породжують додаткову негативну реакцію людини, яка завдала нам клопоту. Це ще більше занурює нас в образу і гіркоту. Як результат, все більше ускладнюємо своє життя. Стаємо нездатними будувати відносини навколо нас. Причина – в нашому небажанні і невмінні простити. Прощати дуже важко, але жити в стані непрощенності ще складніше.

Прощення, це не схвалення того, що зроблено. Нас можуть ображати різноманітні ситуації. Водій автомобіля попереду вас або поруч з вами створив перешкоду своїми діями. Компанія, яка продала вам якийсь товар, обманула вас, приславши не те, що обіцяла. Молода людина знехтувала ваш вік, поводячись по відношенню до вас некоректно.

Все це правильно. Простити цих людей, це не означає схвалювати їхні дії. Це означає не тримати на них зла, а щиро бажати їм добра. «Не платіть злом за зло, або лайкою за лайку, навпаки, благословляйте, знавши, що на це вас покликано, щоб ви вспадкували благословення» (І Петр.3:9). «Не будь переможений злом, але перемагай зло добром» (Рим.12:21).

Висновки. Усвідомлення важливості прощення у нашому житті, відкриває наше серце для Божої любові. Прощення і звільнення від наших гріхів, допоможе нам легко прощати людей, які навколо нас. Набудемо нову здібність правильно реагувати на обрàзи і матимемо правильне ставлення до тих, хто нас ображає.

Пресвята Богородице, Мати Божа Неустанної Помочі, прославлена в Коломийській іконі «Це Мати твоя» допоможи нам виховати у житті чесноту смирення і прощення.

Господи навчи кожного з нас любити Бога і ближнього.

Благословення Господнє на вас!

+Василь Івасюк

Правлячий Архиєрей

Коломийської єпархії.

05.09.2021 р.Б.

м. Коломия


Послання і проповіді