Проповідь на 17 Неділю по Зісланні Святого Духа

«Жінко, велика твоя віра!

Хай тобі буде, як бажаєш.»

(Мт. 15:28).

Вступ. Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Дорогі Брати і Сестри! Євангелія від Матея смиренно свідчить про людей, котрі живуть поруч із нами та мають набагато більшу в Бога, аніж ми з вами.

І). Історія міст Тиру і Сидону.

Господь зі Своїми учнями прийшов в західну область Палестини, де знаходилися міста Тир та Сидон (Мт. 15:21). У давнину вони були морськими і неприступними містами-фортецями, розташованими на островах. Море захищало їх краще, аніж військо. Палестина перебувала між двома могутніми державами – Єгиптом й Ассирією та часто перетворювалася на поле битви. Вона була схожа на наковальню, по якій били два молота. Однак, міста Тир і Сидон залишалися осторонь від військових походів і навалу ассірійців й єгиптян. Населяли ці міста фінікійці-хананеяни.

Треба сказати, що фінікійці першими винайшли азбуку, потім у них перейняли її давні греки, у греків – римляни і візантійці. Латинська абетка лягла в основу всіх європейських алфавітів, а у візантійців накреслення літер взяли слов’яни. Таким чином, писемність Київської держави бере свій початок від фінікійців-хананеян. Їхні кораблі ходили по Середземному морі та Індійському океані; вони мали багато колоній, наймогутнішою з яких був Карфаген, – грізний противник Римської імперії. Одного разу карфагенскі війська ледь не захопили столицю світу – Рим. Навуходоносор, вавилонський цар, який зруйнував Єрусалим, одинадцять років облягав Сидон, але так і не зміг взяти це місто. Тільки Олександру Македонському вдалося зруйнувати Тир та Сидон. Він велів бранцям кидати кам’яні брили в море і так вони побудували греблю, а потім дорогу через море до Сидону. Коли жителі Сидону побачили, що вже не можуть чинити опір, тоді вночі погрузили свої скарби на кораблі, підпалили місто і покинули його. Так що переможцю дісталися тільки слава і палаючі руїни міста. Через деякий час Сидон відбудувався знову, але ніколи не досягав своєї колишньої могутності. З плином часу море відступило, так що Тир та Сидон втратили своє острівне положення і виявилися вже на материку та згодом вони являли собою лише рибальські поселення.

Коли Ной розділяв землю між своїми синами і внуками, то Ханаану дісталася Африка. Однак хананеяни, що мали сильні війська, особливо кінноту й колісниці, змогли завоювати Палестину, яка належала по спадщині нащадкам Сима. Так вони й опинилися в числі жителів цих областей. Хананеяни були язичниками, причому їхні обряди були особливо жорстокі. У Карфагені стояв ідол, зроблений з міді, з срібними руками, який називався Молох. Цей ідол був порожній всередині. У його черево вкладали дрова і розпалювали, як піч. Коли металева статуя розпікалася, тоді батьки приносили своїх дітей, оповитих квітами. Квіти клали до ніг Молоха, а дітей – на його простягнені розпечені руки. Щоб заглушити стогони і крики нещасних жертв, безперервно грала музика: сурмили труби, били в барабани, співали й танцювали жерці. Браття і сестри, виявляється, деякі види сучасної музики ведуть свій початок від язичницьких культів африканців. Тому вони діють на людину, як наркотики і приводять слухача в несамовитий стан. Наприклад, навіть така музика як джаз, по суті, створена за зразком африканських пісень, які виконувалися разом з танцем при язичницьких святах. З цієї причини юдеї ставилися до хананеян з ненавистю і презирством.

ІІ). «Жінко, велика твоя віра! Хай тобі буде, як бажаєш.» (Мт. 15:28).

Одного разу Господь з апостолами увійшов до міст Тиру і Сидону. Жінка хананейка поспішила слідом за Христом і Його учнями та стала кричати: «Помилуй мене, Господи, Сину Давидів, дочка моя тяжко біснується» (Мт. 15:22). Христос ішов, не відповідаючи нічого.

Біснування – це страшна хвороба, коли в одному людському тілі живуть одночасно душа людини і демон. Демон стає господарем людини і тоді життя його жертви перетворюється на пекло. Страждання біснуватих настільки жахливі, що вони б’ються головою об каміння, кидаються у воду і вогонь, щоб смертю своєю припинити страшні муки. Іноді біснуваті бувають такі злі і люті, що кидаються на людей, гризуть їх, впиваються зубами, б’ють свої жертви. Ось жінка хананеянка благає: «Дочка моя тяжко біснується!». Мати поблизу дочки, одержимої дияволом, терпіла образи, побої та муки! Серце матері розривалося від жалю до своєї дитини. Однак, вона не покидала дочки в цій страшній хворобі, від якої відрікається суспільство. Що повинна була почувати тоді хананеянка! Ця жінка подібна до людини на безлюдному острові; вона помирає від спраги, голоду і холоду. Раптом вона бачить вдалині корабель. З останніх сил людина встає на ноги, напружує голос, кричить, щоб її почули з корабля і врятували, але корабель проходить мимо. Шум моря заглушує крик людини. Надія переходить у відчай. Однак хананеянка не відступаючи, йшла слідом за Христом і благала Його спасти її дочку. Вона не сміла наблизитися до Ісуса так, як це зробила кровоточива жінка. Вона йшла позаду апостолів і благала про милосердя. Нарешті, учні Христа звернулися до свого Вчителя з проханням: «Відпусти її, бо вона кричить на вслід» (Мт. 15:23). Апостоли не знали, чи захоче Він надати милість хананеянці, плем’я якої було особливо ненависним і зневажене юдеями та знаходилося з ними у багатовіковій ворожнечі. Христос відповідає: «Я посланий тільки до загиблих овець дому Ізраїлевого» (Мт. 15:24). Так думали юдеї, але в словах Христа знаходиться вищий таємничий зміст.

2.1). Що значить: «Я посланий тільки до загиблих овець дому Ізраїлевого»?

Це означає, що не все людство прийме проповідь Ісуса, а тільки вівці – мале стадо. В іншому місці Христос сказав, що вівці – це ті, хто піде за Ним як за пастирем і будуть слухати кожне Його слово. Чому Господь сказав: до загиблих? Все людство, всі ми – гинемо у своїх гріхах. Господь хоче, щоб ми зрозуміли, що Він прийшов для тих, хто усвідомлює себе загиблим, тобто для тих, хто кається, хто чекає свого Відкупителя і Спасителя. Фарисеї і книжники теж очікували Месію, але вони не каялися; вони не відчували себе загиблими, бо вважали, що Царство Небесне належиться їм як спадок нащадкам Авраама.

2.2). Дім Ізраїлів – це прообраз Старозавітньої Церкви.

Основу якої становили дванадцять поколінь єврейських. Старозавітня Церква була звернена до всього світу. Тому слово «дім» – це символ будівництва дому Божого. Всякий міг увійти в цей будинок – в Старозавітню Церкву. В іншому місці Господь каже, що діти Авраама – це не його тілесне потомство, а ті, хто наслідує Авраама у вірі, любові та послуху до Бога; що вони – справжні духовні діти і спадкоємці цього великого праведника. Слово «Ізраїль» має таємничий сенс: це значить – «бачити Бога». Так був названий патріарх Яків – «Той що бачить Бога».

2.3). «Велика віра твоя!» (Мт.15:).

Хананеянка знову підійшла до Ісуса і, впавши на землю, стала благати про зцілення доньки. Тоді Господь сказав слова, які могли б вразити її серце: «недобре взяти хліб у дітей і кинути псам» (Мт. 15:26). Однак ці слова вселили надію в серці хананеянки. Вона вирішила, що якщо Соломон сказав: «Блажен, хто милує худобу», то тут стоїть Той, Хто більше Соломона. Пес не є чужим для Христа, то тим більше вона належить до Спасителя. Господар любить свого пса, а значить і вона та її дочка будуть помилувані. І вона сказала: «Так, Господи! але й пси їдять ті крихти, що спадають зі столу господарів їхніх» (Мт. 15:27). Іншими словами, жінка просила Господа не залишити її тієї милості, яку добрий господар виявляє до своєї собаки; одна частинка Твоєї милості вже зробить нас щасливими. І вона почула у відповідь: «Велика віра твоя!» (Мт.15:). Господь хотів показати апостолам віру жінки – чужинки. Апостоли походили з юдейського середовища і могли розділяти забобони юдеїв про те, що вони вищі за інших народів світу. Господь мав показати, що серед усякого народу можна знайти велику віру. Навіть язичники, які розкаюються і повірять в Нього, не будуть відкинуті. «Твоя віра велика, нехай буде тобі за бажанням твоїм», – сказав Господь (Мт. 15:28). І ця віра спасла хананеянку – не тільки її дочку, але й її саму. Чому? Тому що мати, бачачи хворою свою дитину, мучилася ще більше, ніж її дочка, вона сама готова була стати одержимою найлютішими демонами, лише б не страждало її дитя. Спасіння – більше, ніж зцілення. Христос обіцяв їй спасіння вічне, тому що вона пізнала в Ньому свого Месію і Спасителя! Браття і сестри, в стародавні часи майстер, який виробляв мечі, загартовував шаблю, а потім бив нею з розмаху об камінь, показуючи його міць та придатність до бою. Так Господь цим випробуванням показав велику силу віри хананеянки.

Висновки.

Святі Отці говорять, що тут є ще один символічний образ: дочка хананеянки – це наше тіло, розпалюване пристрастями; коли наші пристрасті так повстають на душу, то й ми подібні біснуватим. Але, браття і сестри, Спаситель поблизу нас! Ми повинні тільки молитися, сподіватися на Його Божественну допомогу і, головне, смирятися. Початок усіх пристрастей – гордість, і тому всі пристрасті можуть тонути тільки у смиренні так, як у морі судна. І тому велика допомога в духовній боротьбі це смирення. Антоній Великий стверджує, що віра виганяє бісів, а смирення – бісівських князів. І св. Єфрем Сирін говорить, що бачив багато духовної зброї в яку одягалися святі, вступаючи в бій з демонами, але якби йому надали можливість вибрати одну з них, то він би вибрав смиренність. Бог спішить на допомогу всім людям навіть тоді, коли вони чинять аморальні гріхи. Однією смиренністю людина-грішник може спастися, а без смирення всі чесноти нікчемні.

Пресвята Богородице, Мати Божа Неустанної Помочі, прославлена в Коломийській іконі «Це Мати твоя», допоможи розвинути таланти наших вірних у чесноті смирення душ наших.

Господи вислухай благання смиренних людей і благослови Україну.

Благословення Господнє на вас! Амінь.

+Василь Івасюк

Правлячий Архиєрей

Коломийської єпархії.

 

17.10.2021 р.Б.

м. Коломия.


Послання і проповіді