І.Серед багатьох видатних синів нашого народу постать митрополита Андрея Шептицького досить значима. Сьогодні в Косові святкуємо Ювілей – 150 років від дня народження Андрея Шептицького. Він повернувся до свого древнього роду і прийняв провід Церкви і Народу в дуже складні часи. Пройшовши шлях від простого монаха до єпископа Станіславівського, він відповідав: “Я є русин по моєму дідові і прадідові, любив нашу Церкву й наш святий обряд цілим моїм серцем”.

Практичну програму своєї архипастирської праці митрополит Андрей розпочав з відвідин греко-католиків Буковини, а потім Гуцульщини і закликав людей бути добрими християнами. І саме цього народ очікує від духовенства – допомоги і проводу. “Тисячі сердець, тисячі рук піднесених до неба, благає від нас помочі. Всі вбогі та притягнені тягарем праці й життя, – всі темні й непросвічені, всі опущені й без засобів до життя, всі вони бачуть в нас своїх батьків і провідників. Батьківського проводу від нас домагаються!”.

Владика Андрей, об’їжджаючи парафії, проповідує Боже Слово, відвідує бурси, біднішим студентам дає стипендії, відвідує в’язнів і дарує для бібліотеки чотири тисячі книг з власної бібліотеки.

Від того часу у пам’яті вірних залишився його пастирський лист “До моїх любих гуцулів”. У цьому документі він зазначає, що переїхавши наші “красні гори”, він знайшов поміж мешканцями щирих і добрих християн, які йому обіцяли: письменні будуть усякі добрі книжки читати, а неписьменні будуть уважно слухати. Тому він не жалів для них ані сил, ані здоров’я, а часто хриплим голосом проповідував, бо вони охоче його слухали і брали його слова глибоко до серця.

Ніхто з єпископів раніше не писав до гуцулів послання їхнім діалектом. У посланні “До моїх любих гуцулів” він пише: “Періш усего Ви, дєді і нені христєнецкі, сокотіт свої ґіти вид згіршення”. Поринувши в гущу гуцульського життя, він старається Слово Боже донести до кожної хати: “Не буде у наших горах ані одної душі христєнцкої, що д’ним би моя бесіда не зайшла”. І цей його лист читався на левадах, полонинах і при кожній роботі. По гуцульських хижах, при ватрах, при високих полонинах, над Черемошем і Прутом – скрізь старі гуцули розповідали про молодого гарного владику, що на білому коні об’їжджав найдальші села Чорногорою і Шпицями та благословляв їх.

Кожна парафія з нетерпінням очікувала зустрічі з митрополитом, щоб поділитися власними клопотами і журбою, а він вислухає, порадить, потішить і допоможе, якщо поміч є необхідною зараз. Духовенство дякувало Богові за ревного єпископа, котрий давав добрий приклад до наслідування та своєю ревною духовною працею з’єднував собі любов кожного чоловіка і скріплював релігійні почування й прив’язання до своєї Церкви.

Війт з Космача пан Лендюк так характеризував єпископа Станіславівського: “Як митрополит Андрей Шептицький подивився на чоловіка, то робило си легше на душі й забував – єс за всі тягарі; так, якби – вісповідав із найтяжчих гріхів”.

ІІ. Біографія. У нас постає питання звідки навчався мудрості цей юнак. Коріння правди завжди знаходяться у родині. Подружжя Шептицьких мало семеро синів. Перший син Стефан помер у віці двох років. Другий син Єжи (Юрій) помер у віці 17-ти років. Третім сином Шептицьких став Роман, відомий як Андрей Шептицький. Четвертий син Казимир – успішний адвокат, який у віці 43 років полишив світську кар’єру і став монахом-студитом і відомий як Климентій Шептицький. П’ятий син Александр. Шостий син Станіслав – військовий аташе Австро-Угорщини в Римі перед Першою світовою війною. Потім став генералом польської армії. Сьомий син у 1939р., під час першого російсько-більшовицького вторгнення, був замордований більшовиками в Прилбичах разом із дружиною.

Початкову та середню освіту здобув вдома та у гімназії св. Анни у Кракові (Польща). Навчався на юридичному факультеті Краківського та Вроцлавського університетів.

У 1887 р. здійснив подорож в Україну та Росію. У 1888 р. здобув науковий ступінь доктора права.

У 1888 р. вступив до монастиря отців Василіан у Добромилі, прийняв ім’я Андрей. У 1892 р. був висвячений на священика у Перемишлі, згодом став магістром новиків у Добромилі (1892-1896 рр.), а з 1896 р. – ігумен монастиря святого Онуфрія у Львові.

Помер митрополит А. Шептицький 1 листопада 1944 р.

ІІІ. Церковна діяльність. Дня 13 вересня 1888 р. Роман склав перші чернечі обіти і прийняв ім’я Андрей. 11 серпня 1892 р. брат Андрей склав вічні обіти у Кристинопольському монастирі. 3 вересня 1892 р. єпископ Юліан Пелеш у Перемишлі висвятив його на священика. 11 вересня 1892 р. ієромонах Андрей відслужив першу Божественну Літургію у родинному селі в Прилбичах.

Митрополит Шептицький першим із вищих ієрархів Української Греко-Католицької Церкви почав використовувати народну мову у спілкуванні із вірними. Коротке єпископство у Станіславові (1899-1900 рр.) А. Шептицький почав з відвідування гуцульських і буковинських парохій. Ніхто з єпископів раніше не писав до гуцулів послання їхнім діалектом. За час єпископства у Станіславівській єпархії Андрей Шептицький написав до вірних шість послань.

Сприяв розбудові Російської Греко-Католицької церкви. Він створив апостольський вікаріат для вірних греко-католицької церкви у Боснії. У 1917 р. провів низку заходів, спрямованих на поширення і зміцнення Греко-Католицької церкви у Росії. Як митрополит двічі відвідав Росію (1907, 1912 рр.) та Білорусь.

1924 р. митрополит заснував богословський щоквартальник “Богословію”. А в 1929 р. постала Львівська богословська академія, яка стала центром вищих студій для греко-католиків. 2 лютого 1939 р. кир Андрей заснував Український католицький інститут церковного з’єдинення ім. митрополита Рутського, який очолив архимандрит Климентій Шептицький.

ІV. Благочинність та меценатство Андрея Шептицького.

Під час Другої світової війни православні священики і миряни Кам’янця звертались до митрополита А. Шептицького за допомогою – фінансовою придбати книги, ризи, літургійний посуд. Митрополит у допомозі не відмовив. Львівський митрополит лишив вдовам і сиротам сиротинці, захоронки, засновує Український Національний музей, купує в 1905 р. для нього приміщення за 34 тис. доларів. Митрополит підтримував діяльність українських культурно-просвітницьких товариств “Просвіта”, “Рідна школа”, “Сільський господар”.

Висновки. Закінчення мого слова у Косові хочу сказати словами митрополита із урочистої академії, присвяченої його 150-річчю від дня народження у Національній опері України в Києві дня 01 листопада 2015 року. Ораторія Мирослава Волинського “Я тебе кличу” промовляє до любих гуцулів словами митрополита: “Файно ви мене гостили в вашім славнім краю. Красно дєкую! Та хочу більше якомога вас утвердити у добрім, вберегти від злого. Веселий край дав вам Бог, аби ви жили в добрі без тривог. Дав ліси густі та зелені, потоки прозорі, студені, що в горах і долах нестримно течуть. Усе дав вам Бог – лиш май та будь! Не марнуйте дарів Божих, совість ставте на сторожі. Тікайте від коршми, від горівки-трутини, єк хвороба, нищит горівка людину. Блуд з чоловіка робит маржину, нівечит всеньку христєнцку родину. Єк дзвін, що на ґваут ударяє, спасаючи люди од бід, до грішників я волаю: “Ратуйтеси, люди, бо хата над вами горит!”. Я не з гніву то говорю – для добра загалу! Щоб у ваші красні гори щєстє прибувало! Зачинайте ви з молитов кожде ваше діло, то здорові будуть довго і душа, і тіло”.

Благословення Господнє на вас!

+Єпископ Василій Івасюк

Правлячий Архиєрей Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ

Виголошено у м. Косів,
03 грудня 2015 р. Б.