«Пустіть дітей! Не бороніть їм приходити до Мене,
бо таких Царство Небесне»
(Мт. 19:14)

Вступ. Сьогодні, у день освітян, ми вітаємо вчителів, вихователів та наставників, а також дякуємо тим, хто відклав своє покликання та пішов захищати країну своїм талантом. Талант нині – це особливий Божий дар для кожної людини.

І). Притча про таланти. Євангельське читання цієї неділі представляє нам притчу про таланти (Мт. 25:14-30). Ця притча поміщена в Євангелії одразу після притчі про десять дів та безпосередньо перед описом загального суду. Отже, можемо розуміти, що притча про таланти говорить нам про звіт слуг своєму Господарю. Подібною була ситуація у притчі про десять дів: там було п’ять мудрих і п’ять немудрих. В описі загального суду були вівці і барани, так у притчі цієї неділі розповідається про таланти, добрих і лукавих слуг.

Господар каже двом першим слугам: ««У малому був ти вірний, поставлю тебе над великим», а останньому каже: «Лукавий слуго і лінивий! Ти знав…, тож треба було тобі…». Що означає бути вірним у малому? Доволі часто можна у людському житті почути подібні виправдання: «Якби я мав, чим ділитись, я б обов’язково поділився», «якби в мене самого були кошти, я б їх віддав», «якби я мав здоров’я, я б допоміг», «якби я мав такі можливості, як інші, я б ними скористався по правді», «якби я мав так багато талантів, я б їх не змарнував», «якби від мене щось залежало, я би зробив…» і т.д. Таких виправдань ми чуємо багато, а ще більше придумуємо самі на свій захист. А Господь дуже виразно каже: «У малому був ти вірний, поставлю тебе над великим». Якщо ми не вміємо бути вірні у малому, то як можемо осягнути велике? Якщо ми не вміємо ділитись тим малим, що маємо, то як можна нам довірити велике, яке потребує ще більше праці і зусиль? Іншими словами, той, хто є вірним у малому, стане великим. Той, хто виправдовує власне лінивство, як євангельський лукавий слуга, завжди матиме безліч аргументів, чому він не зробив того чи іншого завдання, але аж ніяк не ввійде в радість Господаря.

Приклад. Після другої світової у одному з нацистських концтаборів знайшли листа, адресованого вчителям. Там було написано наступне: «Любі вчителі. Я − той, хто вижив у концтаборі. Мої очі бачили те, чого не повинен був бачити ніхто. Я бачив газові камери, сконструйовані кваліфікованими інженерами. Я бачив дітей, яких вбили досвідчені лікарі. Я бачив немовлят, яких отруїли освічені й навчені медсестри. Люди з вищою освітою, з дипломами, вбивали, труїли і палили інших людей. У мене є сумніви щодо важливості освіти. Прошу вас – дбайте про те, щоб діти, яких ви вчите, ставали насамперед людьми.

Вся арифметика, письмо та читання не мають значення, якщо наші діти не стануть більш людяними».

Василь Сухомлинський писав: «Знання без виховання − меч в руках божевільного».

ІІ). Бути вірним у малому, використовувати усі Богом дані таланти, служачи у правді Господеві і ближньому.  Блаженніший Святослав у своєму слові до освітян наголошує, що вчителі роблять великі зусилля, щоби вкласти свої знання у маленькі людські душі. Іншими словами, це означає бути вірним у малому, та використовувати усі Богом дані таланти, служачи у правді Господеві і ближньому. Навчаючи добре дітей, ми здобуваємо для України інших п’ять чи два, а чи бодай один талант, в залежності від здібностей. Виправдовувати свою бездіяльність обставинами, невмінням, страхом, означає закопати талант у землю. Мусимо, однак, бути певні, що прийде час звіту перед суспільством і Богом. І тоді жодні оправдання не зможуть нас виправдати і жоден талант, даний вчителям у житті, не залишиться забутий.

Вчителі у школі закладають перші малі зерна любові до Батьківщини та навчають любити свій рідний край. У часи воєнного лихоліття освіта в Україні зазнала значних втрат. Ворог свідомо зруйнував понад 400 закладів освіти. Немає повноцінного навчання дітей унаслідок обстрілів, смертей педагогів та учнів, перерви в навчанні через повне відключення електроенергії, повітряні тривоги, переміщення людей й окупацію територій.

Війна посилила проблему освітніх втрат і прогалин, які почалися раніше через пандемію коронавірусу. Сьогодні українські школярі відстають від своїх однолітків із сусідніх країн близько на півтора року навчання з математики і майже на два з половиною роки навчання з читання. Учні із сільської місцевості відстають у читанні майже на пʼять років від своїх однолітків із великих міст, а з природничо-наукових дисциплін — на чотири роки. У 2023–2024 році близько 200 тисяч дітей були позбавлені доступу до навчання.  Освітні втрати пов’язані з обставинами, у яких перебувають наші діти, і які не могли не спричинити цього негативного явища.

Сьогодні ми звертаємо увагу на вас, українські освітяни, як на своєрідний пункт незламності для дітей та їхніх батьків. Важливо зазначити, що основою розвитку дитини як особистості є виховання в сім’ї. Тато і мама є першими й головними вчителями для своїх дітей. Стаття 55 Закону України «Про освіту» визнає, що батьки мають рівні права та обов’язки щодо освіти і розвитку дитини. Ця законодавча норма закріплює природний стан речей.  Батьки зобов’язані формувати в дитини культуру діалогу, вчити її жити у взаєморозумінні, мирі та злагоді з усіма народами й релігіями.

ІІІ). Вдячність освітянам. Висловлюємо особливу вдячність освітянам, які в цей складний час залишилися у своїх навчальних закладах. Ви перебуваєте не лише під тиском викликів війни, а й паперової роботи і формальних звітів. Ми захоплюємося вашим вибором, бо це справжній подвиг — виконувати світлу місію в темні часи. «Ви — світло світу» (Мт. 5:14).

Церква сьогодні щиро підтримує ваше бажання «світити». «Вчіть молодь, як має жити! Збуджуйте в ній бажання й охоту до того, що є підставою багатства і сили народу. Нехай уже малі діти вчаться любити свою землю, — свою Батьківщину, — нехай вчаться працювати для неї», — писав слуга Божий митрополит Андрей Шептицький. Церква нині бере на озброєння ті слова митрополита, бо праця вчителя й покликання — це велике будівництво майбутнього України.

На вас, дорогі вихователі, вчителі та викладачі покладені велика відповідальність і сподівання «Виховувати серце народу». Це гасло було відоме ще у 30-х роках минулого століття при церквах і монастирях УГКЦ.  Ви — велике багатство нашого народу!

«Прийдіть до Мене всі втомлені та обтяжені, — і Я облегшу вас!», — кличе Господь (Мт. 11:28). Церква прагне сьогодні послужити вам і просить вас приймати допомогу та бути відкритими до співпраці.

ІV). Вчитель − це вибір. Якщо можна б якось зобразити професію вчителя на полотні, то це були б кольори теплого весняного вечора, сонливі барви осіннього лісу чи лілейне обарвлення зимового парку.

Вчитель − це  вибір бути з дітьми і їм віддавати і не чекати чогось навзаєм.

Вчитель – це розуміти і надихати, лікувати дитячі серця навіть тоді, коли забуваєш про власне. Вчитель − це  іти вперед, коли хочеться спинитись. Вчитель − це навчати і вчитись, чути і вірити, витесувати терпіння і спокій, перемагати і зазнавати невдач. Вчитель − це  звужувати кола розпачу чи тривоги навіть тоді, коли здається, що ти не вмієш цього робити. Вчитель − це  підтримка, світло, свобода, боротьба.

І найбільша подяка для людей, які зробили вибір бути поруч дитячих душ, − то повага і цінність. Не квіти з нагоди професійного свята. Не цукерки. Не дарунки. Вчитель − це  про вічне і непроминаюче, про щирість і правду, про чесність і силу, про нескореність.

Тримаймо висоту бути достойними власних учителів. Не розпорошуймо слів і душ. Будьмо тими, кого хочемо бачити в дітях. Будуймо країну, яка знає ціну волі. Ростімо такими деревами, яких не зламають буревій чи грім. Плекаймо людину в людині. Вивершуймо снагу до знань, бо мудрість є у бруньці дитячого погляду, а вчитель − у тому, що виросте з цієї бруньки. Не раз ми кажемо, що все життя віддали дітям. Це не так. Все життя треба віддати Богу!

Висновки. Дякуємо кожному, хто будує українську освіту сьогодні й будуватиме її в майбутньому! І хай Господь нас супроводжує у цій світлій справі, бо «коли Господь та не будує дому, дарма працюють його будівничі…» (Пс. 127:1).

Вчителі і діти пам’ятайте, про те, що ми називаємо успіхом − насправді є Божим Благословенням; те, що ми називаємо випадковістю − насправді є Божою Допомогою; те, що ми називаємо душевною силою − насправді є Божою Підтримкою.

Отже, шукайте читаючи, а знайдете роздумуючи. Стукайте молячись, а буде вам відкрито спогляданням.

Пресвята Богородице, Мати Божа, Неустанної Помочі, прославлена в Коломийській іконі «Це Мати твоя» захисти своїм омофором вчителів України.

Господи поблагослови наших учнів бажанням приходити до школи і добре вчитись та вчителів силою любові Хреста Господнього. Амінь.

Благословення Господнє на вас!

Василь Івасюк
Правлячий Архиєрей
Коломийської єпархії УГКЦ