«Візьми ложе твоє і ходи»

(Ів.5:11).

Вступ. Після Христового Воскресіння приходить неділя Томина, котра зумовлює кожну людину відновити у своєму серці віру в Ісуса Христа. І цією вірою жінки–мироносиці змогли відкотити надважкий камінь з гробу Спасителя. Віра розслабленого у нинішньому Євангелії забирає камінь з душі людини через відпущення гріхів і повертає здоров’я тілесне.

І). Суть неділі розслабленого – це сила віри друзів хворого і їхня допомога, що рятують людину. Євангеліє від Матея описує зворушливу сцену у Капернаумі – Спаситель відпустив гріхи розслабленому й оздоровив його. В цій місцевості проживав апостол Петро з родиною, а також Ісус Христос, бо тут Він сплачував податок на Єрусалимський храм. У цьому місті та його околицях Ісус виголосив більшість своїх проповідей, а також вигоював людські недуги й оздоровляв хворих.

У Старому Завіті вважалося, що кожна хвороба була наслідком гріха. Тому хвора людина найперше потребувала покаяння перед Богом, отримувала відпущення гріхів і тільки тоді очікувала оздоровлення. Наш розслаблений не міг самостійно прийти до Ісуса, адже він був фізично кволий і немічний та всеціло відданий на милосердя знайомих, родини і друзів. Однак, євангельський паралізований навіть не мав родини, а тому четверо друзів опустили його через стелю до стіп Ісуса. Достеменно не знаємо, що керувало тими друзями так, що вони бажали його оздоровлення. Напевно, що це були четверо друзів із серцями милосердного самарянина, наповнених великою любов’ю. Подібно Коломийська єпархія так само має чотирьох друзів: духовенство, архистратига Михаїла, Тараса Шевченка у своїх творах, збудованих на Біблії і Пресвяту Богородицю, прославлену в Коломийській іконі «Це Мати твоя».

Євангелист Матей наголошує, що четверо друзів принесли розслабленого до стіп Ісуса з вірою і надією. Книга Сираха каже: «Приятель вірний – то лік життя, і його знайдуть ті, що Господа страхаються» (Сир.6:16). З огляду на це Ісус чинить дві неординарні речі, які були незрозумілими для його сучасників: відпускає розслабленому гріхи й оздоровляє його словами «Бадьорися, сину, твої гріхи відпускаються»(Мт.9:2). Оздоровлений встає і повертається до свого дому власними ногами. Почувши ці слова, юдейські книжники почали лементувати й оскаржувати Ісуса, що це образа Бога. Юдейська релігія засуджувала на смерть того, хто відпускав гріхи, тому що це може робити тільки Бог. Пізніше фарисеї та книжники будуть звинувачувати Христа за цей поступок, виносячи Йому смертний вирок – розп’яття на хресті. Однак, Божий Син не звертає жодної уваги на їхній галас, відпускає гріхи і повертає здоров’я паралізованому і саме це навело страх на присутніх, які почали славити Бога.

ІІ). Україна нині стала наче євангельський спаралізований чоловік. Роздумуючи над недільним Євангелієм, бачимо тиск великого гріха-каменю на долю моєї Батьківщини в новітніх часах. І цей гріх, брак єдності народу і любові поміж людьми, спричинив параліч і не дає самостійно піднятися на свої ноги. За приклад можемо взяти вихід людей з Єгипту. І як у пустині євреї бунтувалися та чинили непослух, так і за тридцять років в незалежній Україні спостерігаємо за негативною поведінкою людей проти своєї батьківської землі. Хоча дорогу від Єгипту до Єрусалиму через пустиню можна пройти не більше як за два – три тижні, однак люди ходили пустинею сорок років. Цей час, євреї напевно використали для єдності й усвідомлення любові своєї до «обіцяної землі». Вийшовши з пустелі, вони з новими силами завоювали пограничне місто Єрихон. Це значить, що там у пустині сорок років будувалася основа майбутньої держави.

Україна вийшовши з Радянського Союзу була однією з передових і могутніх країн світу у своєму розвитку. Постійні вибори народних депутатів до парламенту та їхні обіцянки мали би зміцнювати молоду державу та гідність її громадян між народами. Книга Одкровення пише: «Я ж глянув, і от – кінь білий, і вершник на ньому, що мав лук, і дано йому вінець, і вийшов він переможний, і щоб перемагати» (Одкр.6:2). Вершник на білому коні з короною на голові уособлює теперішню чуму. Тепер народні обранці повинні роздавати людям на своїх округах маски, окуляри та всі засоби захисту від коронавірусу так, як роздавали плакати, газети та свої листівки перед виборами до органів влади. На жаль, за тридцять років наша держава з найсильнішої стала розслабленою, а пандемія СОVID-19 до кінця паралізує нашу націю. Виникає просте запитання: «Що робити і де знайти тих чотирьох товаришів, котрі готові добровільно та безоплатно покласти наш народ перед Ісусом і просити прощення за нього й оздоровлення від паралічу?».

Тарас Шевченко – це один з тих геніїв, котрий своїм життя приносить наш народ перед Божий престіл! Він розповідає цілому світові про наш народ, про його землю, гори, ріки, ліси і великих людей, котрі дала ця земля світові. Українці – це народ Шевченка. Чи не в кожній світлиці по наших селах раніше на покутті під вишиваним рушником висів портрет Кобзаря, завжди дивилися на дітей зі стіни мудрі очі нашого Тараса. Кожна українська хата на покутті мала портрет Тараса, його «Кобзар», ікону Христа Спасителя та Святе Письмо. І власне це була твердиня духу українського народу. Запитаймо себе: «А як тепер є в наших домівках? Перевірте будь ласка, чи дійсно у ваших помешканнях маєте ікону Христа Спасителя і Кобзар Шевченка?». Сім’я входила в родину, родина в рід, а рід в народ. Люди шанували в Шевченкові не тільки геніального поета, але й усвідомлювали себе як народ. Люди відчувають себе народом тоді, коли замислюються для чого живуть вони на землі і яка їхня роль в історії. Нас просто не існує без Шевченка. У ньому – вся історія наша, все буття і всі наші мрії. Кому не відомо: Україна – це Шевченко, Шевченко – це Україна. Не існує такого хірургічного скальпеля, який зміг би відділити цю синонімічну пару. Уявити себе без Шевченка українцеві неможливо, тобто це так неначе б не було неба над головою. Він – вершина нашого родового дерева, яке продовжує рости на Тарасовій горі. Іншої такої могили на планеті немає. Вона – немов козацька вежа, де при наближенні небезпеки запалювали сторожовий вогонь. Вогонь на сторожовій вежі Шевченка не згасав ніколи. Той вогонь – народна пам’ять про нього. Коли б волею якоїсь казкової сили наш народ постав перед необхідністю з-поміж усіх людських книг вибрати дві, то мав би взяти Біблію та «Кобзар». Без Святого Письма він був би неповноцінний морально, а без «Кобзаря» – немислимий як народ.

Шевченко любив Біблію, рясно цитував, осмислював біблійні сюжети. «Кобзар» сповнений біблійною могутністю й мужністю, бо – це Євангеліє від Тараса. Кожний українець може назвати Шевченка Тарасом. Росіянин не назве Пушкіна – Олександром, англієць не назве Шекспіра – Вільямом, німець не нарече по імені Шіллера чи Гете. Там існує відчуття дистанції. Для нас Шевченко дорогий та рідний і завжди попереду. До нього треба доростати всім життям. І сьогодні він для нас необхідніший, ніж будь-коли. Необхідні його правдивість, внутрішня сила, невгасима жага свободи кладуть розслаблену Україну у стіп Ісуса Христа!

ІІІ). «Бадьорися Україно, твої гріхи відпускаються!». І тут маємо важливе повчання з книги Сираха для керівників держави і всього народу: «Від ворогів своїх відступись, а й друзів твоїх бережись!» (Сир.6:13). Чотирьома важливими друзями народу України є духовенство, архистратиг Михаїл, Тарас Шевченко і Пресвята Богородиця, Мати Божа Неустанної Помочі, прославлена в Коломийській іконі «Це Мати твоя». Нині ці друзі у День Матері з вірою уповають на Боже милосердя, щоб підняти народ України на власні ноги. Цар Давид каже: «Не покладайся на вельмож, на сина чоловічого, який спасти не може» (Пс.146:3). З огляду на віру цих осіб і їхню молитву, Господь знімає з нашого терплячого боголюбивого народу гріховний тягар, котрий є камінням різної величини, що закриває людину у темній печері беззаконня. Сама людина не може зрушити з місця цю купу «каміння», а тільки Христос своїм воскресінням лікує параліч духовний! Силу дає віра в Бога, яка будується на взаємній любові і пошані, даючи нам Тайну Покаяння. Один чоловік сказав, що в його душі немає місця для злості, жадібності і гордині, бо він весь зайнятий людьми, яких він любить. Божа ласка відкриває йому двері до Царства Божого.

Того, хто кожен день читає ранкові та вечірні молитви, можна порівняти з господарем дому, який навколо свого двору звів великий паркан і захищений ззовні. А того, хто не молиться, можна порівняти з господарем, подвір’я якого немає паркану, і кожен злодій може зайти у його двір. На жаль, нині Євангелію відклали в сторону, беззаконня оголошують законом, а з гріха роблять моду. Все йде до розвалу, але останнє слово завжди залишається за Богом!

Завдання Церкви – виховати дітей у добрих християнських школах, допомогти здобути вищі освіти і зробити їх друзями української землі.

Висновки. Ключовим моментом нинішнього Євангелія є щира віра друзів, яка робить великі дива! Старозавітній Сирах дуже слушно підтверджує: «Вірному другові немає ціни, і немає ваги, щоб вартість його зважити» (Сир. 6:15). Саме завдяки цій вірі Христос відпустив розслабленому гріхи й оздоровив його.

У нашому житті присутність друзів є визначальною. Існує таке прислів’я: «Скажи мені хто твій друг, а я скажу хто ти». Насправді яких друзів маємо, від того залежить здоров’я, краса і затишок нашого життя. Подякуймо сьогодні Богу за наших друзів – вони наш скарб і лік! Одночасно звернімося до Господа з молитвою за них, адже їхня щира молитва може цілковито змінити наше життя! Боже, дякую Тобі за моїх друзів!

Стоячи перед Коломийською іконою «Це Мати твоя» так моліться: «Пресвята Богородице, наша Мати і Заступнице, вітаю Тебе своєю молитвою та прошу переміни тривогу у радість, хвороби – на оздоровлення, щоб спастися душам нашим».

Дивлячись на ікону блаженного Миколая Чарнецького молимось6 «Господи – Ти скеля моєї віри, Спаситель мій і пристановище моє, щит для мого розуму від негативних думок».

Благословення Господнє на вас!

+Василь Івасюк

Правлячий Архиєрей

Коломийської єпархії

10 травня 2020 року Божого