Всесвітліший отче Романе, всечесніші отці, всечесний отче-дияконе,  дорогі у Христі сестри і брати, гості, запрошені, вітаю вас християнським привітом «Слава Ісусу Христу!».

Вступ. В останню неділю жовтня Українська Греко-Католицька Церква відзначає свято Христа Царя. У цей час військового лихоліття молимося на святі Христа Царя про мир в Україні та припинення війни.

Сьогодні маємо ще одне свято – виповняється тридцять років священства нашого пароха о. Романа. Ваш парох сьогодні дякує Богові за цей подарований Богом час на служіння. Це дуже величне, рідкісне та достойне святкування.

І. Історія свята. Свято Христа Царя було встановлено з причини зростання атеїстичних настроїв у багатьох країнах світу, а також пропаганди проти Бога і Церкви. Ця пропаганда набрала особливо жорстокої сили після більшовицької революції 1917 року в росії. Виконавці революції дуже вміло маніпулювали свідомістю людей так, що вони втрачали віру, почали руйнувати храми, розстрілювали духовенство, викидати святі ікони.

Поширення комуністичних ідей в Європі перейшло у стадію кровавих і безкровних репресій та досягло катастрофічних наслідків у цілому світі. Тоді Папа Пій XI – дня 11 грудня 1925 року встановляє свято Царя Христа, яке святкуємо в останню неділю жовтня. І цим самим дає зрозуміти богоборцям, що війна з Богом, як на Сході так і на Заході, не зможе побудувати «Новий Світ», а вірним додає сміливості твердо вірити Ісуса Христа та Євангеліє.

Свято Христа Царя було встановлене на початку ХХ століття. Однак люди розуміли, що Спаситель є Царем від заснування Церкви Христової. Месія був проголошений Царем ще при торжественному в’їзді в Єрусалим його мешканцями. Окрім того, Він сам заявляв перед Понтійським Пилатом намісником Римським, що Він Цар, але царство Його не від цього світу.

Життя Христа Царя можна коротко описати так: Він лежить у яслах немов на престолі; висить на дереві на Голгофі і перемагає закони природи; на престолі у тайні  Євхаристії перебуває з нами лагідний і сумирний серцем; на небесах сидить по правиці Отця і володіє Вселенною.

ІІ. Боротьба царя темряви проти Царя Христа. Війна розпочата в Небі між архангелом Михаїлом і сатаною перейшла на Землю за допомогою гріха Адама та Єви. Князь темряви все більше почав завойовувати душі людей. Дійсно, світ відкинув заповіді Божі і почав жити за власними законами. Закони Божі є викарбувані у серці кожної людини. На жаль, люди висміяли ці правила і назвали їх помилками та признали як слабкість. Натомість у своє життя прийняли беззаконня і почали приносити жертви дияволу своїми гріхами.

Причиною приходу Ісуса Христа на цей світ було визволити людський рід від кайданів гріха і вивести з неволі Сатани. Христос просвітлив людям дорогу до неба і називає Себе дорогою: «Я – дорога, правда й життя. Ніхто не приходить до Отця тільки через Мене» (Ів. 14:6). Ісус почав очищувати цю дорогу до Царства Божого від гріхів ненависті і підступних ворожих задумів. Месія викривав дволичність ізраїльських провідників та їхню брехливість і злобу, бо вони не дбають про славу Божу, але про свою власну користь та збільшення свого майна. Господь називає їх слугами диявола, які чинять його волю: «Диявол вам батьком, тож волите за волею батька вашого чинити. А був він душогубець від початку, і правди він не тримався, бо правди нема в ньому» (Ів. 8:44). Засліплені грішним життям, бажанням утримати владу й вплив у народі, євреї постановили вбити Царя Христа. Він прийшов дати правдиву волю, а вони хочуть перебувати у неволі гріха: «Коли перебуватимете в моїм слові, ви дійсно будете моїми учнями й спізнаєте правду й правда визволить вас». Ті відказали йому: «Ми Авраамові потомки й не були ми ніколи невільниками в нікого». Ісус же їм: «Направду, на правду кажу вам: кожен хто чинить гріх – він невільник гріха» (Ів. 8,31-34).

Провідники народу не могли прийняти науку Христа, бо вона вимагає цілковито змінити дотеперішнє життя: відректися від гріхів, покаятися й повернути на дорогу правд Божих і втратити панування над народом. Бог устами пророка Єзикиїла каже: «Клянусь, я не бажаю смерти грішника; бажаю, щоб він відвернувся від своєї поведінки і жив» (Єз. 32:11). У тій боротьбі проти зла Ісус не знає нейтральної сторони. Його учні мусять беззастережно перейти на Його сторону, або перейти на сторону сатани. Це ясно виходить зі слів Спасителя: «Хто не зі мною, той проти мене й хто зі мною не збирає, той розсипає» (Лк. 11:23).

IІІ). Два вибори людини. Людина завжди вибирає Христа Царя або царя темряви. Вистачить глянути на наші вчинки і негайно пізнаємо за ким ми йдемо: за Правдою чи брехнею. Важкі гріхи безсумнівно вказують на підтримку сатани і боротьбу проти Христа Царя. Людина не хоче каятись, тоді вона стає дитиною сатани й чинить його волю. Вибравши за життя своїм царем духа темряви, тоді стає зрозумілим наше майбутнє. Ісус навчає нас свідомо і добровільно зробити правильний вибір. Ісус Христос перестерігає нас: «Входьте вузькими дверима, бо просторі ті двері й розлога та дорога, що веде на погибель, і багато нею ходять. Але тісні ті двері й вузька та дорога, що веде до життя й мало таких, що її знаходять» (Мт. 7:13). Тому ще поки є час – слід зробити вибір! Ніхто з нас не знає, як довго дозволить Господь нам жити на землі. Кожна людина має визначену годину, день народження і смерті. І будемо покликані перед страшний суддівський престіл, щоб там вирішити нашу долю на віки! Тому Предтеча і Христос попереджають: «Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне!» (Мт. 3:2; 4:17).

Виберіть дорогу спасіння, бо в тій боротьбі тільки правда Божа може нас спасти! Безсумнівну перемогу правди над брехнею запевняє Сам Ісус, кажучи: «У світі страждатимете, та бадьорітесь! Я бо подолав світ!» (Ів. 16:33). Покиньте гріх і слідуйте за Христом Царем, який Своїми страстями й смертю на хресті подолав силу диявола. Ісус склав за нас жертву-викуп небесному Отцеві, щоб ви могли стати гідними спадкоємцями Царства Небесного. Христос, «принісши лиш одну жертву за гріхи, сів назавжди по правиці Бога, чекаючи далі, поки його вороги не будуть покладені як підніжок йому під ноги» (Євр. 10:12). Єдинородний Син просив Бога Отця за нас: «Отче! Хочу, щоб ті, яких ти мені передав, перебували там, де й я, щоби й вони були зі мною й бачили мою славу, яку ти дав мені» (Ів. 17:24).

IV). Тридцять років священичого служіння отця Романа Іванківа. Ви отче Романе, запросили в своє життя Бога і серце, щоб дав вам покору, мир, любов і милосердя. Протягом свого служіння, Ви, отче, дуже гарно увійшли в історію с. Назавизів Надвірнянського деканату і в історію нашої Української Греко-Католицької Церкви.

Коротка біографія. Отець Роман Іванків народився 21 травня 1952 року в с. Битків. В 1990 році поступив в Івано-Франківський Духовно-Катехитичний Теологічний Інститут. 30 жовтня 1996 року владика Павло Василик, у м. Надвірна, уділив диякону Роману ієрейські свячення. Отче Романе, Ви уділяли себе людям як священник – свої знання, мудрість і прийняли молодого священника-помічника. Ви берете участь у служінні разом з Христом, бо стали священнослужителем за покликанням Господа. Суть вашого священничого служіння ми бачимо у Великий четвер під час чину умивання ніг, коли Бог на колінах вмиває ноги людині. Це є честю, яку сам собі ніхто не може взяти, лише покликаний Богом до цього великого уряду. Ви своєю покорою вмиваєте парафіянам ноги.

У цей святковий день дякуємо Господеві за дар Вашого життя та за всі дари, якими Він так рясно Вас наділив і які Ви щедро примножили впродовж свого жертовного служіння Богові й Церкві. Святкування Вашого ювілею — це велика подія для всіх нас. Разом із Вами заносимо до престолу Всевишнього наші молитви, дякуючи Йому за те, що покликав Вас на дорогу священства, яке стало джерелом щедрих Божих благодатей для Церкви.

Висновок. Христос всім нагадав сувору правду, що Він є наріжним Каменем, що Його відкинули будівничі. На кого впаде цей Камінь, того роздавить, а хто на Нього впаде, той розіб’ється. І тому якраз і не стало безбожної держави. І це є добра пригадка теперішнім людям як віруючим так і не віруючим, що своє життя треба будувати на Христовому камені віри і тоді буде справедлива перемога.

Заберіть зі свого життя жадібність, підлість, допомагайте один одному ділами милосердя і віруйте в Бога. Не жалійте себе – робіть добро і вам все повернеться сторицею. Найбільш характерною рисою духовних осіб, лікарів, депутатів має бути любов до Бога і незалежної України. Це ваше покликання – іти та наслідувати блаженного нашого святого покровителя Миколая Чарнецького (пор. Ів. 1:43). Ключ до перетворення людини й України знаходиться в ній самій. Нам важко змінити зовнішні обставини, проте в нашій волі є змінити себе. Якраз над цією переміною людини і працюйте, отче Романе, у парафії, котра потребує якісно перемінити душу людини.

Пресвята Богородиця, Мати Божа Неустанної Помочі, Котра прославляється в Коломийській іконі «Це Мати твоя» допоможи нашій молоді впустити Бога у своє життя і знайти правдиве покликання.

Господи, благослови доброю долею нашого отця Романа  і дозволь  йому ще довгі роки служити народу України. Амінь.

Благословення Господнє на вас!

+Василь Івасюк
Єпарх Коломийський
с. Назавизів
27 жовтня 2024 року Божого