«Готуйте дорогу Господеві»

(Мр.1:3).

Вступ. Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Вітаю всіх священників, вірних, молодь, воїнів та їхні родини християнським привітом «Слава Ісусу Христу».  Стрітення — це зустріч між старим часом і новим часом та Старим Заповітом і Новим Заповітом.

І). Нині Церква відзначає Стрітення Господа нашого Ісуса Христа – одне з найбільших свят у році. Стрітення — це зустріч Бога зі своїм народом, це зустріч заплаканої жінки, матері й осиротілої дитини під час війни з Богом Утішителем.

Нині Йосиф і Марія приносять дитятко Ісус до храму. Євангелист Матей описує Різдво Ісуса поза містом Вифлеєм у Давидових стайнях. Люди акцентували увагу на власні справи і тому місця для Бога в їхніх оселях не знайшлося. В колядці співаємо «Якби я був знав, що Ти з паном Богом, був би сам лягав з дітьми під порогом…». І тому ангели перші заспівали на небесах «Слава во вишніх Богу…». Потім прийшли в гості до Ісуса найбідніші пастушки, а далі – найбагатші царі з подарунками. Нині Христос стукає до кожного дому в різний спосіб, але чи ми  хочемо Його впустити до своєї оселі?

Євангелист Лука звертає увагу нині на завершення різдвяного часу. В храмі Ісуса зустрічають дві особи Старого Завіту – праведний Симеон і пророчиця Анна. Вони довший час перебували у храмі і представляли Старий Заповіт. Їм було об’явлено, що не помруть поки не побачать Месію в Новому Заповіті.

Євангелист Лука пише «Чоловік на ім’я Симеон; (…) праведний та побожний,  очікував утіхи Ізраїля». (Лк.2:25). Потіхою для народу було народження Месії, а для праведних Симеона і пророчиці Анни було радістю звільнення від обітниці, що не помруть до того часу, поки не побачать Спасителя. Вони дочекалися цієї радісної хвилини. Праведний Симеон заспівав пісню «Нині, Владико, можеш відпустити слугу твого за твоїм словом у мирі. Бо мої очі бачили твоє спасіння, що ти приготував перед усіма народами; світло на просвіту поганам і славу твого люду». (Лк.2:29-32). «Хлоп’ятко нам народилося» (Іс.9:5). Довгоочікуваний Спаситель є Світлом і Він має світити не тільки одному єврейському народові, а Його тепло повинно поширюватися однаково на всіх людей Землі.

ІІ). «Добрість і милість будуть мене супроводити усі дні життя мого» (Пс.23:6). Втіхою людини є перебороти смерть. Праведний Симеон дивиться в обличчя смерті і бачить Світло та його ласкаві промені милосердя. Псальмоспівець Давид пише «Навіть коли б ходив я долиною темряви, – я не боюся лиха, бо ти зі мною» (Пс.23:4). Навіть, коли людина піде через долину смерті, то її буде супроводжувати Боже милосердя. І тоді вона прийде до дому Господнього та оселиться там на віки віків. Люди зустрічають Спасителя у храмі, бо для Нього той храм збудований. А нині сам Господь приймає вас у храмі. Ця молитва Симеона «Нині, Владико, можеш відпустити слугу твого за твоїм словом у мирі…»  (Лк.2:29-32) є нічим іншим, як визнанням віри ранніх християн.

Далі євангелист Лука звертається до Діви Марії, кажучи «Тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки багатьох сердець» (Лк.2:35). Чому? Матері, жінки – вдовиці, діти сироти хіба їх серце не болить за загиблими синами, чоловіками і батьками? Меч болю пробиває їхні серця у час війни! Ісус є для багатьох на падіння й підняття та буде знаком протиріччя. (пор. Лк.2:34). Падає та людина, котра немає світла. Недавно ми чули розповідь про незрячого жебрака в Єрихоні.  Він жив з того, що просив милостиню. Тільки та людина, котра тримає на руках новонароджене дитя Спасителя, не спотикнеться. Така людина тримає у руках благодатне світло – новонародженого Ісуса і бачить світлі та темні сторони свого життя. Праведний Симеон тримає на руках дитятко Ісуса і вже не боїться помирати, бо той на кого він чекав – прийшов. Світло засіяло в душі людини, бо її просвітив сам Бог. «Народ, який сидів у темноті, побачив велике світло» (Мт. 4:16).

ІІІ). Людина у храмі очікує від Бога якусь надію. Нині Господь першим виходить назустріч людям. Пречиста Діва Марія тримає на руках Ісуса – надію на визволення і спасіння. Вона є тим справжнім світильником, який бачили ізраїльтяни у святая святих. Богородиця стала Матір’ю Живого Бога і завдяки Їй, нині люди отримують у свої руки світло, яке освітлює серце людини. Людське серце складніше за одеські підземні катакомби. Довжина цих галерей складає більше 2.500 кілометрів. Пройти ці тунелі необхідно мати потужне світло, щоб їх освітити. Таким потужним світлом для нашого серця, щоб подивитися у кожний його лабіринт, може бути світло Христове. Воно освітить всі скриті найпотаємніші думки. Тоді зустрінемо Бога у своєму житті. Таке очищаюче світло приносить Пресвята Богородиця до храму. Праведний Симеон і пророчиця Анна приймають на руки це світло. Вони показують приклад, як нам потрібно поступати.

ІV). Нині будемо посвячувати свічки. Це наш старовинний звичай.  Стрітенські свічки запалювали в часи найбільшого страху, коли темрява і сумнів спускалися на людину.  Яке значення мають свічки у житті християнина. Ми з вами вже поставили мільйони свічок у храмах. Засвітили і пішли. Ми ставимо не свічки, а ставимо людину! Ми не кажемо: «Господи прийми від мене свічку. Навпаки, просимо Господа, щоб моїй дочці знайти щастя у шлюбі. Господи допоможи моєму синові повернутися живим зі служби в армії і війни.» Запаливши свічку, помолімся щиро за ту людину, яку вона представляє. Віск – це тіло, а гніт – душа. Коли ми засвітили свічку, тоді від неї йде тепло і світло. Господи, дай моїм дітям, щоб від них йшло тепло і світло. Господи, дай моєму чоловікові і жінці, щоб від них замість поганих звичок йшло тепло і світло. Ось, чому маємо світити свічки і про що маємо просити при засвіченій свічці.

4.1). Коротка історія свічки. Триєдиний Бог дав приказ Мойсеєві зробити світильник, який би давав світло у храмі. Звичка світити свічки прийшла до нас з Греції. Засвічена свічка є добровільною жертвою Богові й храмові. Тепер світло у Церкві дають в основному електричні світильники, а також свічки. Найкращими для людей були би воскові свічки. Запалюючи свічки у храмі, ви робите з них пожертву і висловлюєте любов Богові.

4.2). В Україні йде війна і вона приносить материнські сльози і дитячий біль та жіноче горе. Особливо це відчувається у час війни. Полонені військові розказують, що настає така хвилина коли все стає темним. Єдине, що світить – це віра твого світло серця. Навіть серед війни ми здатні світити добром і перемагати у собі всіляке зло та давати надію іншим людям на визволення з кайданів сучасного рабства. Йдімо за світлом Христовим до перемоги. Нехай ці освячені стрітенські свічки запалять у нас світло надії України на перемогу. Воїни нехай скажуть, Господи не боюся ворога, бо ти зі мною єси.

Найстрашніше у війні – це байдужість тих, кого вона не торкнулася. Вони живуть так, ніби чужий біль це не їхня справа. Саме ця байдужість дозволяє війні тривати довше.

Війна завжди має ціну, але вона для кожного різна. Нині вже всі страждають. Люди, котрі віддали життя з думкою, що ми оцінимо їхню жертву і не залишимо їх дітей та родини. Даймо собі слово, що скільки будемо жити і будемо зустрічати людину яка воювала і віддала частину свого тіла, несла ці втрати будемо завжди вдячний їй. Завжди має бути наша вдячність щось зробити добре для їх дітей, жінок і матерів. Ми не заберемо всю їхню біль, ми не повернемо їм батька, але нехай в якийсь момент жінка зрозуміє, що суспільство вдячне її родині.

Наші військові подібні до стрітенських  освячених свічок, бо освічують нашому народові дорогу до волі, як іти далі і знайти вихід у лабіринтах життя. Україна кричить у темряві війни і Бог почув Її голос.

Українська держава – це  святиня, яку маємо боронити за будь яку ціну! Блаженніший Святослав просить не дати насміятися над подвигом воїнів і любов’ю до України. Спішіть записати свої імена в книгу життя добрими ділами. Прислухайтеся до голосу волаючої помочі душі воїна на фронті. Цей голос чути над рікою Прут, нашим  українським Йорданом, котрий бере початок у вільних зелених Карпатах. Час розрухи і кризи закінчиться, бо  могутній голос Івана Хрестителя не може не розбудити сумління і свідомість кожного з нас. Тоді світло стрітенської свічки запалає у наших серцях ще з більшою благодатною силою Христа у незалежній Україні.

Висновки. Причиною війни є брехня. Христос – це світло, що приходить у темряву війни. Він допомагає приготувати дорогу і засвітити світло у зболених людських серцях та зробити нас світильниками надії в перемогу України. Світло стрітенської свічки для полонених військових стає надією серед темряви і жахіть полону.

Нехай Пресвята Богородиця, Мати Божа Неустанної Помочі, Яка прославляється в Коломийській іконі «Це Мати твоя» допоможе воїнам України вистояти, захистити волю Батьківщини і вийти з перемогою та висушити сльози матерів, жінок  і дітей.

Господи, за молитвами блаженного Миколая Чарнецького, наповни наше життя ділами милосердя та збережи життя твоїх улюблених синів і дочок у цій війні. Любіть і віруйте в Ісуса Христа – світло нашої душі.

    Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь. 

+ Василій Івасюк

Правлячий Архиєрей

Коломийської єпархії.

м. Яремче

2 лютого 2026 р. Б.